"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Душі криниця"
#3 за 09.03.2010
Короткий ще час св╕тло з вами. Ход╕ть поки ма╓те св╕тло, щоб вас темрявa не обгорнула.
Вербна нед╕ля
«Короткий ще час св╕тло з вами. Ход╕ть поки ма╓те св╕тло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряв╕ ходить, не зна╓, куди в╕н ╕де... Аж доки ви ма╓те св╕тло, то в╕руйте в св╕тло, щоб синами св╕тла ви стали…»
Час страждань Господа нашого ╤суса Христа наближався, ╕ за ш╕сть дн╕в до Пасхи Мар╕я, сестра воскреслого Лазаря, намастила ноги ╤суса дорогоц╕нним миром. Тим самим вона приготувала т╕ло Його до поховання: “╤сус же за ш╕сть день до Пасхи прибув до В╕фан╕╖, де жив Лазар, що його воскресив ╤сус ╕з мертвих. ╤ для Нього вечерю там спровадили, а Марфа прислуговувала. Був же й Лазар одним ╕з тих, що до столу з Ним с╕ли. А Мар╕я взяла л╕тру мира з найдорожчого нарду пахучого (нард – ╕нд╕йська рослина, з яко╖ виготовляються дорогоц╕нн╕ ароматн╕ маз╕) ╕ намастила ╤сусов╕ ноги, ╕ волоссям сво╖м Йому ноги обтерла... ╤ пахощ╕ миру наповнили д╕м! ╤ говорить один з Його учн╕в, Юда ╤скар╕отський, що мав Його видати: «Чому мира оцього за триста динар╕╖в не продано, та й не роздано вбогим?» (динар╕й – римська ср╕бна монета, 1 динар╕й дор╕внював оплат╕ одного дня роботи прац╕вника, таким чином 300 динар╕╖в – майже р╕чний зароб╕ток на т╕ часи). А це в╕н сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злод╕й: в╕н мав скриньку на грош╕ ╕ крав те, що вкидали. ╤ промовив ╤сус: «Позостав ╖╖ ти, – це вона на день похорону заховала Мен╕... Бо вбогих ви ма╓те завжди з собою, а Мене не пост╕йно ви ма╓те!” (╢вангел╕╓ в╕д ╤вана). ╤ от, нарешт╕, настав день славного входу Господа в ╢русалим: “А другого дня, коли безл╕ч народу, що з╕брався на свято, прочули, що до ╢русалиму надходить ╤сус, то взяли вони пальмове в╕ття ╕ вийшли назустр╕ч Йому та й кричали: «Осанна! (“осанна”, ╓врейською – “хош╕ана”, що означа╓ “спасай нас”, “спаситель”, “спас╕ння” – вигук, яким в╕тали цар╕в-переможц╕в) Благословенний, хто йде у Господн╓ ╤м’я! Цар ╤зра╖л╕в!» ╤сус же, знайшовши осла, с╕в на нього, як написано: «Не б╕йся, дочко С╕онська! Ото Цар тв╕й ╕де, сидячи на осл╕ молодому!..” Тут глибока символ╕ка. Христос в’╖хав у ╢русалим – в занечищене фарисейством м╕сто, яке мало б бути духовним м╕стом правди Божо╖, священства Божого, п╕двалиною миру (╢русалим – “основа, або оселя миру”), до уярмлено╖ св╕том ╕ п╕дзаконним служ╕нням старозав╕тно╖ церкви, до лякливо╖ й нев╕рно╖ “с╕онсько╖ дочки” не на б╕лому кон╕, символ╕ войовничост╕, а на мирн╕й тварин╕, ослят╕, як Цар Миру. Цар, чи╓ Царство не в╕д св╕ту цього. Осел б╕бл╕йною мовою символ╕зу╓ мирських обивател╕в – в╕руючих, та не завжди в╕рних, народ, який “возить” на соб╕ лжепророк╕в (згадаймо б╕бл╕йну Валаамову ослицю, також Самсонову ослячу щелепу – волю народу, якою побивав Самсон язичник╕в-ф╕л╕стимлян). Осел символ╕чно – це не олень, який прагне до поток╕в водних, до живо╖ води слова Божого. Це не в╕руюч╕ й в╕рн╕, але т╕, кого треба привести до води – створ╕ння мирне, однак впертого серця. ╤ на цьому-то ослят╕, синов╕ “п╕д’яремно╖ ослиц╕”, п╕дзаконного життя, ╕ в’╖жджа╓ Господь в ╢русалим. На цьому-то новонаверненому, в╕дв’язаному в╕д фарисейського “виноградника недоумкуватого” ослят╕, в умах цих-то д╕тей в╕ри, “немовлят”, як╕ ╕ще ссуть молочко й не здатн╕ сприймати тверду духовну ╖жу, ╕ с╕в, тобто ствердився Христос. Та, на жаль, не мине й тижня, як т╕ ж сам╕ д╕ти у в╕р╕, як╕ так радо п╕дставляли плеч╕ сво╖ Спасителю, але так ╕ залишились “д╕тьми” – не п╕днялись, не подоросл╕шали, – з ослячою вперт╕стю викрикуватимуть: “Роз╕пни, роз╕пни Його!..” “...А учн╕ Його спочатку того не зрозум╕ли були, але, як прославивсь ╤сус, то згадали тод╕, що про Нього було так написано, ╕ що це╓ вчинили Йому. Тод╕ св╕дчив народ, який був ╕з Ним, що В╕н викликав Лазаря з гробу ╕ воскресив його з мертвих. Через це й зустр╕в натовп Його, бо почув, що В╕н учинив таке чудо. Фарисе╖ тод╕ м╕ж собою казали: «Ви бачите, що н╕чого не вд╕╓те: ось п╕шов увесь св╕т усл╕д за Ним!..» ╤де Пилип та Андр╕╓в╕ каже; ╕де Андр╕й ╕ Пилип та ╤сусов╕ розпов╕дають (Андр╕й та Пилип – апостоли). ╤сус же ╖м в╕дпов╕да╓, говорячи: «Над╕йшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправд╕, поправд╕ кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зоста╓ться; як умре ж, пл╕д рясний принесе. Хто коха╓ душу свою, той погубить ╖╖, хто ж ненавидить душу свою на ц╕м св╕т╕, – збереже ╖╖ в╕чне життя (Тут душа – синон╕м життя. Хто коха╓ свою душу, той повинен погубити сво╓ старе, гр╕ховне життя; а хто погубить св╕й гр╕ховний спос╕б життя – той знайде нове, в╕чне життя в ╤сус╕ Христ╕). Як хто служить Мен╕, хай ╕де той за Мною, ╕ де Я, там буде й слуга М╕й. Як хто служить Мен╕, того пошану╓ Отець. Затривожена зараз душа Моя. ╤ що Я пов╕м? Заступи Мене, Отче, в╕д ц╕╓╖ години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, ╤м’я Сво╓!» Залунав тод╕ голос ╕з неба: «╤ прославив, – ╕ знову прославлю!» А народ, що стояв ╕ почув, говорив: «Загрим╕ло!» ╤нш╕ казали: «Це Ангел Йому говорив!» ╤сус в╕дпов╕в ╕ сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому св╕тов╕. Князь св╕ту цього (князь св╕ту цього – сатана) буде вигнаний зв╕дси тепер. ╤, як буду п╕днесений з земл╕, то до Себе Я вс╕х притягну» (тут вказ╕вка на розп’яття ╕ на подальше прославлення – воскрес╕ння ╕ вознес╕ння на Небо). А В╕н це говорив, щоб зазначити, якою то смертю В╕н ма╓ померти. А народ в╕дпов╕в Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебува╓ пов╕к, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потр╕бно п╕днесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?» ╤ сказав ╖м ╤сус: «Короткий ще час св╕тло з вами. Ход╕ть поки ма╓те св╕тло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряв╕ ходить, не зна╓, куди в╕н ╕де... Аж доки ви ма╓те св╕тло, то в╕руйте в св╕тло, щоб синами св╕тла ви стали». Промовивши це, ╤сус в╕д╕йшов, ╕ сховався в╕д них...” Свято Входу Господа в ╢русалим назива╓ться також Нед╕лею Ва╕й (церковнослов’янською “ва╖” – зелен╕ г╕лки), Вербною та Цв╕тоносною Нед╕лею, ╕ в пам’ять того, що в ╢русалим╕ народ зустр╕чав ╤суса Христа з пальмовим в╕ттям в руках, на ран╕шн╕й служб╕ роздаються в╕рним у церкв╕ зелен╕юч╕ г╕лки верби, яка перша навесн╕ прокида╓ться в╕д зимового сну. В науц╕ про богослужби, л╕турз╕ц╕, чита╓мо: “Початок свята сяга╓ сиво╖ давнини. Найдавн╕ша вказ╕вка на свято (в╕д III ст. ) належить Мефод╕ю, ╓пископу Патарському, який залишив повчання на цей день. В IV ст. свято звершувалося урочисто, як про це св╕дку╓ ╢п╕фан╕й К╕прський. Багато святих отц╕в IV ст. залишили сво╖ повчання на свято Входу Господнього в ╢русалим. Починаючи з VII ст. багато хто з п╕сняр╕в, так╕ як святий Андр╕й Критський (VII ст.), преподобний Козьма Маюмський, ╤ван Дамаск╕н (VIII ст.), Фед╕р та Йосип Студити, ╕мператор Лев Ф╕лософ, Феофан та Никифор Ксанфопул (IX ст.) прославили свято п╕снесп╕вами, як╕ й нин╕ сп╕ва╓ православна церква у цей день”. Тропар (головна п╕сня) свята: “Загальне воскрес╕ння перед Тво╖ми страстями запевняючи, з мертвих воскресив ╓си Лазаря, Христе Боже, тому ж ╕ ми, як д╕ти, несучи знамена перемоги, виголошу╓мо Тоб╕, Переможцев╕ смерт╕: Осанна в вишн╕х, Благословен, Хто йде в ╤м’я Господн╓!” Прото╕╓рей Олег Ведмеденко.
http://www.vedmedenko.org
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8390
|