"Кримська Свiтлиця" > #43 за 22.10.2010 > Тема "Ми єсть народ?"
#43 за 22.10.2010
Правдолюби ╓, але вони розпорошен╕
Ми ╓сть народ!
Правдолюби ╓, як ╕ були. Просто у тотал╕тарн╕ часи ╖х пересл╕дували, кидали за ╜рати, контролювали. А тепер вони розпорошен╕ й непом╕тн╕. Правдолюби бувають р╕зн╕. ╢ люди, як╕ люблять правду на р╕вн╕ Божественно╖ ╕стини, а ╓ люди, як╕ люблять правду на р╕вн╕ того, що чоб╕т тисне. Ц╕ друг╕ завжди посп╕шають розпов╕сти, що ╖х утискають на чисто ф╕зичному р╕вн╕. Правда теж ма╓ св╕й д╕апазон, але вона завжди незручна. У нас зараз правдолюб╕в не менше, ан╕ж у минул╕ часи. Будьте певн╕ – на кожному м╕сц╕, в кожн╕й установ╕ ╓ якась сов╕сна людина, яка прагне д╕яти по правд╕ ╕ стражда╓ в╕д брехн╕, що ╖╖ оточу╓. Так було ╕ так буде. Проте, правдолюб╕в дуже важко виокремити, об’╓днати ╕ тим б╕льше порахувати. Брехуни ж видн╕ш╕. Вони скр╕зь, а надто там, де б╕льше корито. Вони псують загальну картину ╕ с╕ють знев╕ру в людину взагал╕. Брехун╕в було багато ╕ при сов╓тах, але тод╕ було зрозум╕ло – брехливий режим, брехлива ╕деолог╕я, й ця ╕деолог╕я вимага╓ того, щоб ус╕ поголовно брехали й голосували «за»… Нав╕ть анекдот такий був: «Що таке сов╓тська влада? Це коли вс╕ разом «за», а кожен окремо «проти». Нин╕шн╕ ж брехуни б╕льше впадають в око ╕ муляють душу, бо в╕дчува╓ться, що вони кажуть неправду не тому, що бояться, а тому, що ╖м виг╕дно брехати. БРЕХНЯ ЯК РЕМЕСЛО
Сучасн╕ брехуни, як ╕ колись, парт╕йн╕. Просто ран╕ше була одна парт╕я, яка ц╕леспрямовано ╜валтувала сумл╕ння м╕льйон╕в людей, а нин╕ парт╕й багато. ╤ хоч орган╕зовуються вони п╕д благовидним приводом, але основою у них виступа╓ та сама демагог╕я, той самий безпросв╕тний сов╓тський попул╕зм. Так╕ парт╕йки записують у сво╖ лави ╕ гр╕шних, ╕ праведних, а пот╕м так само зобов’язують кожного брехати. Щоправда, ╕нструмент примусу до брехн╕ ╕нший – грош╕. Брехня стала способом утримання при влад╕, а для багатьох - ╕ способом збагачення. Спостер╕га╓ш за людьми в еф╕рах р╕зних телеканал╕в ╕ зразу вгаду╓ш, зв╕дки ця конкретна людина; одразу розум╕╓ш, що цю людину вже не ц╕кавить людська правда, а лише правда парт╕йна. Так╕ люди ч╕тко знають, проти кого виступити або кого п╕дтримати – майже так само точно, як ╕ при сов╓тах. ╤ це не лише укра╖нська або постсов╓тська проблема. Скр╕зь ╓ брехуни, як╕ роблять сво╖м ремеслом спотворення або приховування правди. Американський журнал╕ст «Нью-Йорк Таймз» Дюрант╕, який радо гостював у Стал╕на в Кремл╕, так переконливо написав, що Голодомору в Укра╖н╕ нема╓. Щоправда, Дюрант╕ тепер став символом продажного журнал╕ста, який жив у в╕льн╕й кра╖н╕, був нагороджений ус╕ма можливими прем╕ями – ╕ при цьому брехав. Але специф╕ка Укра╖ни в тому, що ми не пройшли жодного очищення п╕сля б╕льшовицького режиму. Наш╕ парт╕йн╕ брехуни плавно зм╕нили гасла, зм╕нили кол╕р прапора ╕ дал╕ почали брехати, як ╕ брехали. Вони залишилися при влад╕ ╕ привели туди соб╕ под╕бних; вони й б╕знес почали розбудовувати за сво╖ми корупц╕йними правилами ╕ тепер заражають бацилами беззаконня все, до чого доторкаються. Вони - зверху ╕ вони - керують. Через те ми не бачимо людей, як╕ були й залишаються людьми за вс╕х умов, людей, як╕ ╓ правдивими! На кожному кроц╕ нам муляють оч╕ оц╕ брехуни, демагоги й пройдисв╕ти. Дуже мало плечей, на як╕ МОЖЕ ОПЕРТИСЯ УКРА╥НА
Останн╕ 5 рок╕в ми жили в умовах досить широко╖ свободи. Але правдолюби не змогли й не можуть дос╕ повною м╕рою скористатися ц╕╓ю свободою. Зате це змогли зробити люди без принцип╕в. Тому ми зараз пережива╓мо найскладн╕ший чи найгостр╕ший пер╕од ╕з час╕в здобуття Укра╖ною незалежност╕ – люди можуть знев╕ритися у правд╕ й свобод╕. Прост╕ люди не розум╕ють, що зараз так само, на кожному кроц╕, треба в╕дстоювати свою свободу ╕ сво╖ права, треба в╕дстоювати й ╕нтереси сво╓╖ кра╖ни, народу, який у н╕й живе. Зв╕дси ус╕ляк╕ пан╕чн╕ настро╖, песим╕зм та знев╕ра. Бо дуже мало людей, на чи╖ плеч╕ могла б опертися незалежна Укра╖на. Але якщо подивитися на те, що ми вже пережили, то ма╓мо певний поступ. Матер╕ально ми стали жити краще. Принаймн╕, це демонстру╓ розм╕р м╕н╕мально╖ пенс╕╖. Радянська влада не давала мен╕ працювати, тому у 90-х рр. я отримував 30 рубл╕в, а зараз - 590 гривень. У 90-т╕ роки проходила тотальна «прихватизац╕я» – повне беззаконня. Зараз вона хоч ╕ не зак╕нчилася, зате вже ляга╓ в як╕сь береги. ╤ зрозум╕ло, що ми чекали на те, що п╕сля Помаранчево╖ революц╕╖ все швидко зм╕ниться на краще. Людин╕ властиво над╕ятися. Але, з ╕ншого боку, ми ж прекрасно розум╕ли, що зм╕на верх╕вки не означа╓ зм╕ну системи. Ми ж прекрасно розум╕ли, що н╕чого не може зм╕нитися в чиновницькому апарат╕. Там дос╕ працюють т╕, хто працював при Кучм╕. Або тепер уже ╖хн╕ д╕ти та родич╕. Вигляда╓ ж так, що чиновник╕в треба зм╕нювати повн╕стю. Необх╕дно подумати над способом виявлення людей ╕з ╕ншим способом мислення, над способом ╖хньо╖ перев╕рки та ротац╕╖. Але л╕берал╕зм не ма╓ таких ╕нструмент╕в, щоб так р╕шуче д╕яти. Л╕берал╕зм дуже терплячий до ус╕х. Легко сформулювати гасло «Бандитам тюрми!», але дуже важко виконати його за умови, що вс╕ ол╕гархи ╓ бандитами у розум╕нн╕ привласнення державного багатства, або майже вс╕. Тому книгу свою я назвав «Не мир, а меч», ╕ йдеться у н╕й про те, як в╕дд╕лити правду в╕д лукавства. В╕дд╕лити правду В╤Д ЛУКАВСТВА
У кожному сусп╕льств╕ в╕дбува╓ться певна селекц╕я – у вс╕ часи ╕ на р╕зних р╕внях. Це в╕дбува╓ться ╕ на р╕вн╕ громадянського сусп╕льства. Люди в╕дмежовуються в╕д тих, хто ╓ нос╕╓м невластивого ╖м способу мислення ╕ д╕й. Н╕хто у товариство тверезост╕ не прийма╓ св╕домого п’яницю, ╕ н╕хто до товариства шляхетних ╕ талановитих людей не прийме графомана. У нашому ж сусп╕льств╕ замало такого морального розмежування. У нас недостатньо кара╓ться порок, а в╕н ма╓ каратися. Не обов’язково тюрмою, але в╕н ма╓ бути засуджений, а не винагороджений. У нас же часом в╕н нагороджу╓ться. ╤ особливу в╕дпов╕дальн╕сть несе той, хто винагороджу╓. Хоча у випадку Президента – йому готують списки, ╕ якби в╕н вивчав ╕ опротестовував кожне пр╕звище, то коли б робив щось ╕нше? (Ця публ╕кац╕я готувалася до друку у с╕чневому номер╕ «КС», який тод╕ так ╕ не вийшов - ще за Президента В. Ющенка... - Ред.). Тому нав╕ть на цьому приклад╕ видно, що найб╕льша б╕да Президента – це брак команди. Президент змушений був брати у свою команду тих, хто був оздобою Майдану. Велика його помилка – це в╕дсутн╕сть ефективного адм╕н╕стрування, адже нав╕ть вчасн╕ й розумн╕ розпорядження Президента не виконуються. Тут мала б д╕яти проста схема: люди, як╕ не виконали, усуваються. Нараз╕ ж можна писати вже будь-як╕ укази – ╖х уже н╕хто не бо╖ться не виконувати. ╤ можу констатувати: Президент не знайшов кращих, ╕ в його команду потрапило багато нев╕дпов╕дних людей, а деяк╕ виявилися просто нег╕дниками. Якщо ж говорити про т╕ кроки, як╕ зробив Президент у нац╕ональному в╕дношенн╕, то в╕н тут на висот╕. ╤ в питанн╕ в╕дновлення ╕сторично╖ пам’ят╕, ╕ в питанн╕ рел╕г╕йному, ╕ в питан╕ культури. В╕н, безперечно, перший укра╖нський Президент, який ╓ на висот╕. Але я думаю, що коли на очах ново╖ влади в╕дбува╓ться якась рейдерська атака, абсолютно брутальна, то влада ма╓ р╕зко й адекватно реагувати. Якщо влада цього не робить, то це вже не влада. Роби ╕ не чекай, ЩО ЗРОБЛЯТЬ ╤НШ╤
Укра╖на ма╓ багато хороших людей, але вона не мала хороших пол╕тик╕в. Наш╕ дисиденти здеб╕льшого були людьми не пол╕тичного типу. ╤ хоч проти них фабрикувалися пол╕тичн╕ справи, сам╕ вони не були людьми пол╕тики. Ми розум╕ли, що творимо тут «якусь погоду» сво╓ю в╕двагою ╕ жертовн╕стю, але разом ╕з тим ми не розробляли пол╕тичних проблем ╕ не ставили ц╕лей. Ми н╕коли не займалися пол╕тикою ╕ не були готов╕ до велико╖ пол╕тично╖ роботи. Нав╕ть Чорнов╕л. В╕н був см╕ливим чолов╕ком, в╕н в╕дкривав людям оч╕ на несправедлив╕сть того св╕ту, в╕н був орган╕затором п╕дп╕льного журналу, але в╕н теж не мав н╕якого пол╕тичного вишколу. Пол╕тичний досв╕д мала лише парт╕йна номенклатура. ╤ в тому розум╕нн╕ ц╕ люди не мали соб╕ конкурент╕в. ╥х або вже винищили, або не дали ╖м сформуватися. У нас не було того в╕льного елементу. А все розпочина╓ться з появи певних особистостей, як╕ виокремлюють свою позиц╕ю теоретично ╕ п╕дкр╕плюють ╖╖ життям. ╤ вони ╓ – ц╕ особистост╕, як казав Котляревський, «у всякому город╕ ╕ пов╕т╕». Без ╖хнього починання, без ╖хньо╖ активност╕ жодн╕ позитивн╕ зм╕ни не розпочнуться. Без людини взагал╕ н╕чого не може статися, все в ╕ндив╕дуальному план╕ почина╓ться. Нав╕ть припинення чуми. Чи не Камю пояснював десь у якомусь м╕ст╕ припинення чуми тим, що л╕кар, попри все, не опускав рук, а, обминаючи трупи, йшов до хати, де був вогник, ╕ рятував хворих. Його запитали: «Що це дасть? Ус╕ заражен╕, ╕ ви будете заражен╕ чумою». А в╕н в╕дпов╕дав: «М╕й обов’язок рятувати кожного, кого можна врятувати. Доки я на ногах». ╤ це ун╕версальна формула. Якщо можеш щось зробити – роби ╕ не чекай, що за тебе це зроблять ╕нш╕. А все почина╓ться саме з таких позитивних приклад╕в. Я знаю, що це ╓ м╕й обов’язок, ╕ я повинен д╕яти. ╤ я ц╕ную це. Це ╓ важливо для мене, бо я можу себе поважати. А от чи оц╕нить сусп╕льство?! Цього й спод╕ватися не треба. Жили ж скромн╕ й б╕дн╕ Сковорода та Шевченко. ╤ зв╕сно, що не вони ц╕нувалися у той час, а багат╕ та сильн╕ у влад╕. Але де ж ╖хн╕й сл╕д?! Адже пануюча система ц╕нностей у недосконалому сусп╕льств╕ – це ще не ц╕нност╕, як╕ роблять людину людиною. М╕ж ╕ншим практично кожна людина зна╓, де справд╕ добро, а де зло, де правда, а де лукавство. За винятком крим╕нальних к╕л, де майже все перевернуте. Просто правду завжди було ╕ буде важко в╕дстоювати. Але ма╓ д╕яти закон, ╕ ясна р╕ч, що для нормального розвитку сусп╕льство ма╓ ц╕нувати й шанувати таких людей, як╕ дотримуються закону. Я думаю, що проблема влади сьогодн╕шньо╖ ╕ завтрашньо╖ – зробити закон авторитетним ╕ обов’язком для вс╕х однаково. Але влада це робитиме, якщо того вимагатимуть сам╕ люди. Коли люди зрозум╕ють, що не можна жити, не дотримуючись правил вуличного руху, так само, як не можна грати в шахи, не дотримуючись правил ц╕╓╖ гри. Бо це вже не гра буде, ╕ тут не ма╓ бути винятк╕в. А у нас зараз усе побудоване на винятках. Ми ж не можемо ан╕ Кучму звинувачувати, ан╕ Ющенка за беззаконн╕сть у сусп╕льств╕, тому що беззаконн╕сть була завжди: ╕ у 70-т╕, ╕ у 60-т╕, ╕ у 50-т╕, ╕ у 30-т╕ роки. Увесь цей час усе будувалося на тому, що те, що одному можна – ╕ншому не можна; за те, що одного нагороджують, а ╕ншого – за те саме карають. Тепер ма╓мо встановити ╓дин╕ правила для вс╕х ╕ вимагати, щоб це д╕яло. У нас ╓ шанси цього досягти ╕ ╓ люди, здатн╕ це зробити. Ми сто╖мо на нормальному ╜рунт╕ кра╖ни, яка демократизу╓ться. Ми сто╖мо на тверд╕й дороз╕. Ми не вда╓мо з себе того, чим ми не ╓ ╕ не йдемо назад у бадьор╕й поз╕. Хтось, зв╕сно, смика╓ться назад, але загалом кра╖на – руха╓ться вперед. Бо ╓ здоровий ╜рунт у народ╕, який завжди був прихильником демократичних ц╕нностей. У нас ╓ демократична традиц╕я. Тепер ╖╖ треба п╕дтримати дотриманням демократичного законодавства. ╢вген СВЕРСТЮК. http://www.radiosvoboda.org/content/article/1917544.html
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 22.10.2010 > Тема "Ми єсть народ?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8412
|