Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2010 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 29.10.2010
ЯКБИ Ж Я ЗНАВ!..

ДАЛЕКЕ – БЛИЗЬКЕ 
 
 ╤нколи трапля╓ться так, що у сво╖ дитяч╕ чи юнацьк╕ роки ми не зверта╓мо належно╖ уваги на той чи ╕нший еп╕зод у сво╓му житт╕. Але спливають роки ╕ десятил╕ття, ╕ одного разу виявля╓ться, що в т╕ далек╕ роки, яких уже не повернеш, ми оминули той факт, який м╕г би п╕зн╕ше мати ц╕каве ╕ повчальне продовження. Доводиться лише жалкувати про те, що так трапилося - чи то наша неуважн╕сть, чи то зб╕г обставин. Але зм╕нити вже н╕чого не можна - ма╓мо те, що ма╓мо… Не минула ця чаша ╕ мене. ╤ мен╕ довелося недавно скуштувати г╕ркоту втрачених можливостей.
 * * *
 Було це у 1944 роц╕. Хоч з того часу йде вже сьомий десяток л╕т, але тогочасн╕ под╕╖ добре пам’ятаються ╕ зараз.
 Наша с╕м’я во╓нн╕ роки провела у сел╕ Cтан╕славчику, що поблизу зал╕знично╖ станц╕╖ Жмеринка. Батьки мо╖ - вчител╕, тому ╕ мешкали ми в квартир╕, що була у шк╕льн╕й буд╕вл╕.
 Навесн╕ 1944 року в нашому сел╕ розм╕стилося два в╕йськових п╕дрозд╕ли – в╕йськово-поштова частина ╕ в╕йськова цензура. Склад ╖х був переважно ж╕ночий, лише караульну ╕ господарську службу несли чолов╕ки, як правило, щойно виписан╕ з╕ шпитал╕в.
 Стан╕славчик - село велике, мало три шк╕льн╕ прим╕щення. В одному з них ми вчилися (я ходив до восьмого класу), два ╕нших займали в╕йськов╕.
 Спочатку листи з фронту ╕ на фронт проходили сортування, а пот╕м ╖х переглядали в╕йськов╕ цензори. Для транспортування лист╕в з частини до частини були вид╕лен╕ конячка ╕ в╕зок-платформа, на як╕й встановлювалось з десяток скриньок з солдатськими «трикутниками».
 Зав╕дував тим «господарством» молоденький солдатик, що прибув з╕ шпиталю. На його г╕мнастерц╕ було три нашивки за поранення ╕ орден Червоно╖ З╕рки. От в╕н, як човник, з ранку ╕ до ноч╕, за будь-яко╖ погоди снував м╕ж двома шк╕льними прим╕щеннями - а це з к╕лометр в╕дстан╕, в╕двозячи ╕ привозячи солдатськ╕ листи.
 Я познайомився з солдатом, якого звали В╕ктор. А мама, жал╕ючи юнака, ╕нколи пригощала його борщем чи ще чимось. В╕ктор був скромним ╕ працьовитим юнаком, мовчазним ╕ заглибленим у сво╖ думки… Прим╕тив я, що серед к╕лькасот д╕вчат-в╕йськових «кинув оком» в╕н на одну – звали ╖╖ Мар╕я.
 Так минув р╕к, а пот╕м настав переможний травень 1945-го... За к╕лька м╕сяц╕в, як зак╕нчилася в╕йна, поштову частину розформували, а в╕йськовослужбовц╕в демоб╕л╕зували. В╕ктор ╕ Мар╕я перед в╕д’╖здом зав╕тали у м╕сцевий райЗАГС ╕ оформили сво╖ стосунки. ╤ разом по╖хали на сх╕д, кудись за Урал. Мама ╕ я побажали ╖м добро╖ дороги ╕ с╕мейного щастя. На цьому й ск╕нчилося наше знайомство….
 * * *
 Звичайний для того часу сюжет. Але сьогодн╕ пригадалось все це ось чому.
 Перебираючи св╕ж╕ газети за 11 листопада, я звернув увагу на публ╕кац╕ю «Сиб╕рський покл╕н Укра╖н╕» в газет╕ «Укра╖на молода». ╥╖ автор В╕ктор Мельник - журнал╕ст з В╕нниц╕. Йшлося в його матер╕ал╕ про В╕ктора Астаф’╓ва - в╕домого рос╕йського письменника з укра╖нським родовим кор╕нням, що 65 рок╕в тому воював на укра╖нськ╕й земл╕ з н╕мецькими фашистами.
 Я спок╕йно розпочав читати публ╕кац╕ю. Але ось мене наче електрострумом ударило. Чому? Ви зрозум╕╓те сам╕, якщо разом з╕ мною перечита╓те ось ц╕ к╕лька газетних абзац╕в.
 «…У вересн╕ 1944-го в╕дразу за польським кордоном в╕йна для В╕ктора Астаф’╓ва зак╕нчилась: важке поранення, л╕кування в госп╕талях, а в╕дтак медичний висновок про непридатн╕сть до стройово╖ служби.
 В╕н прибува╓ до В╕нниц╕ на пересилку, як п╕зн╕ше опише в пов╕ст╕ «Зорепад»…
 В╕йськово-поштова частина, до яко╖ направили солдата, квартирувала в сел╕ Стан╕славчику п╕д Жмеринкою. Невелике село в╕д╕грало в дол╕ юнака величезну роль: в╕н зустр╕в тут ж╕нку, з якою мав прожити все життя.
 У Стан╕славчику займались не т╕льки пересилкою та сортуванням кореспонденц╕╖. Спец╕альний п╕дрозд╕л стежив за тим, щоб не розголошувалися небажан╕ в╕домост╕, тому вс╕ листи п╕длягали цензур╕. До п╕зньо╖ ноч╕ при тьмяному св╕тл╕ каганц╕в вчитувалися в нер╕вний почерк на трикутниках молод╕ ж╕нки, а серед них - уродженка Уралу Мар╕я Коряк╕на. Вона не могла не звернути уваги на молоденького солдата з р╕дк╕сним на ту пору бойовим орденом, що став привозити короби з поштою…».
 П╕зн╕ше В╕нниця, Жмеринка, Стан╕славчик, чудова природа Под╕лля, щедр╕ на доброту подоляни залишать пом╕тний сл╕д у творах В╕ктора Астаф’╓ва ╕ Мар╕╖ Астаф’╓во╖-Коряк╕но╖, яка, як ╕ ╖╖ чолов╕к, стала в╕домою письменницею, автором ш╕стнадцяти прозових книжок. В одн╕й з них, «Знак життя», вона з документальною точн╕стю розпов╕ла про те, як зустр╕ла у Стан╕славчику свого судженого, як проводила з ним ноч╕ на м╕стков╕ над ставком, як, розглядаючи в╕дображення м╕сяця у вод╕, молодята читали одне одному в╕рш╕ напам’ять, а В╕ктор тихо сп╕вав рос╕йських п╕сень.
 Той м╕сток у Стан╕славчику був традиц╕йним м╕сцем молод╕жних зустр╕чей. Часто ╕ ми, старшокласники, що вже парубкували, приходили сюди з╕ сво╖ми подругами. То, може, ╕ ми тут з В╕ктором були в один ╕ той самий час в одн╕й ╕ т╕й сам╕й рол╕?..
 Якби ж я знав тод╕, у 1944-му, з якою людиною звела мене доля! Та, напевно, ╕ сам солдат В╕ктор Астаф’╓в не здогадувався, що стане в╕н в╕домим письменником - головним творчим принципом якого буде: казати людям правду про минулу в╕йну. Ось чому до останн╕х дн╕в свого життя В╕ктор Астаф’╓в був у сво╖й кра╖н╕ незручним для влади письменником. Але це вже тема ╕ншо╖ публ╕кац╕╖…
 
Павло МАЗУР, учитель.
 м. Мар╕уполь.

На фото: В╕ктор Астаф’╓в з дружиною Мар╕╓ю Семен╕вною.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2010 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8433

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков