"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2010 > Тема "З потоку життя"
#44 за 29.10.2010
ЯКБИ Ж Я ЗНАВ!..
ДАЛЕКЕ – БЛИЗЬКЕ ╤нколи трапля╓ться так, що у сво╖ дитяч╕ чи юнацьк╕ роки ми не зверта╓мо належно╖ уваги на той чи ╕нший еп╕зод у сво╓му житт╕. Але спливають роки ╕ десятил╕ття, ╕ одного разу виявля╓ться, що в т╕ далек╕ роки, яких уже не повернеш, ми оминули той факт, який м╕г би п╕зн╕ше мати ц╕каве ╕ повчальне продовження. Доводиться лише жалкувати про те, що так трапилося - чи то наша неуважн╕сть, чи то зб╕г обставин. Але зм╕нити вже н╕чого не можна - ма╓мо те, що ма╓мо… Не минула ця чаша ╕ мене. ╤ мен╕ довелося недавно скуштувати г╕ркоту втрачених можливостей. * * * Було це у 1944 роц╕. Хоч з того часу йде вже сьомий десяток л╕т, але тогочасн╕ под╕╖ добре пам’ятаються ╕ зараз. Наша с╕м’я во╓нн╕ роки провела у сел╕ Cтан╕славчику, що поблизу зал╕знично╖ станц╕╖ Жмеринка. Батьки мо╖ - вчител╕, тому ╕ мешкали ми в квартир╕, що була у шк╕льн╕й буд╕вл╕. Навесн╕ 1944 року в нашому сел╕ розм╕стилося два в╕йськових п╕дрозд╕ли – в╕йськово-поштова частина ╕ в╕йськова цензура. Склад ╖х був переважно ж╕ночий, лише караульну ╕ господарську службу несли чолов╕ки, як правило, щойно виписан╕ з╕ шпитал╕в. Стан╕славчик - село велике, мало три шк╕льн╕ прим╕щення. В одному з них ми вчилися (я ходив до восьмого класу), два ╕нших займали в╕йськов╕. Спочатку листи з фронту ╕ на фронт проходили сортування, а пот╕м ╖х переглядали в╕йськов╕ цензори. Для транспортування лист╕в з частини до частини були вид╕лен╕ конячка ╕ в╕зок-платформа, на як╕й встановлювалось з десяток скриньок з солдатськими «трикутниками». Зав╕дував тим «господарством» молоденький солдатик, що прибув з╕ шпиталю. На його г╕мнастерц╕ було три нашивки за поранення ╕ орден Червоно╖ З╕рки. От в╕н, як човник, з ранку ╕ до ноч╕, за будь-яко╖ погоди снував м╕ж двома шк╕льними прим╕щеннями - а це з к╕лометр в╕дстан╕, в╕двозячи ╕ привозячи солдатськ╕ листи. Я познайомився з солдатом, якого звали В╕ктор. А мама, жал╕ючи юнака, ╕нколи пригощала його борщем чи ще чимось. В╕ктор був скромним ╕ працьовитим юнаком, мовчазним ╕ заглибленим у сво╖ думки… Прим╕тив я, що серед к╕лькасот д╕вчат-в╕йськових «кинув оком» в╕н на одну – звали ╖╖ Мар╕я. Так минув р╕к, а пот╕м настав переможний травень 1945-го... За к╕лька м╕сяц╕в, як зак╕нчилася в╕йна, поштову частину розформували, а в╕йськовослужбовц╕в демоб╕л╕зували. В╕ктор ╕ Мар╕я перед в╕д’╖здом зав╕тали у м╕сцевий райЗАГС ╕ оформили сво╖ стосунки. ╤ разом по╖хали на сх╕д, кудись за Урал. Мама ╕ я побажали ╖м добро╖ дороги ╕ с╕мейного щастя. На цьому й ск╕нчилося наше знайомство…. * * * Звичайний для того часу сюжет. Але сьогодн╕ пригадалось все це ось чому. Перебираючи св╕ж╕ газети за 11 листопада, я звернув увагу на публ╕кац╕ю «Сиб╕рський покл╕н Укра╖н╕» в газет╕ «Укра╖на молода». ╥╖ автор В╕ктор Мельник - журнал╕ст з В╕нниц╕. Йшлося в його матер╕ал╕ про В╕ктора Астаф’╓ва - в╕домого рос╕йського письменника з укра╖нським родовим кор╕нням, що 65 рок╕в тому воював на укра╖нськ╕й земл╕ з н╕мецькими фашистами. Я спок╕йно розпочав читати публ╕кац╕ю. Але ось мене наче електрострумом ударило. Чому? Ви зрозум╕╓те сам╕, якщо разом з╕ мною перечита╓те ось ц╕ к╕лька газетних абзац╕в. «…У вересн╕ 1944-го в╕дразу за польським кордоном в╕йна для В╕ктора Астаф’╓ва зак╕нчилась: важке поранення, л╕кування в госп╕талях, а в╕дтак медичний висновок про непридатн╕сть до стройово╖ служби. В╕н прибува╓ до В╕нниц╕ на пересилку, як п╕зн╕ше опише в пов╕ст╕ «Зорепад»… В╕йськово-поштова частина, до яко╖ направили солдата, квартирувала в сел╕ Стан╕славчику п╕д Жмеринкою. Невелике село в╕д╕грало в дол╕ юнака величезну роль: в╕н зустр╕в тут ж╕нку, з якою мав прожити все життя. У Стан╕славчику займались не т╕льки пересилкою та сортуванням кореспонденц╕╖. Спец╕альний п╕дрозд╕л стежив за тим, щоб не розголошувалися небажан╕ в╕домост╕, тому вс╕ листи п╕длягали цензур╕. До п╕зньо╖ ноч╕ при тьмяному св╕тл╕ каганц╕в вчитувалися в нер╕вний почерк на трикутниках молод╕ ж╕нки, а серед них - уродженка Уралу Мар╕я Коряк╕на. Вона не могла не звернути уваги на молоденького солдата з р╕дк╕сним на ту пору бойовим орденом, що став привозити короби з поштою…». П╕зн╕ше В╕нниця, Жмеринка, Стан╕славчик, чудова природа Под╕лля, щедр╕ на доброту подоляни залишать пом╕тний сл╕д у творах В╕ктора Астаф’╓ва ╕ Мар╕╖ Астаф’╓во╖-Коряк╕но╖, яка, як ╕ ╖╖ чолов╕к, стала в╕домою письменницею, автором ш╕стнадцяти прозових книжок. В одн╕й з них, «Знак життя», вона з документальною точн╕стю розпов╕ла про те, як зустр╕ла у Стан╕славчику свого судженого, як проводила з ним ноч╕ на м╕стков╕ над ставком, як, розглядаючи в╕дображення м╕сяця у вод╕, молодята читали одне одному в╕рш╕ напам’ять, а В╕ктор тихо сп╕вав рос╕йських п╕сень. Той м╕сток у Стан╕славчику був традиц╕йним м╕сцем молод╕жних зустр╕чей. Часто ╕ ми, старшокласники, що вже парубкували, приходили сюди з╕ сво╖ми подругами. То, може, ╕ ми тут з В╕ктором були в один ╕ той самий час в одн╕й ╕ т╕й сам╕й рол╕?.. Якби ж я знав тод╕, у 1944-му, з якою людиною звела мене доля! Та, напевно, ╕ сам солдат В╕ктор Астаф’╓в не здогадувався, що стане в╕н в╕домим письменником - головним творчим принципом якого буде: казати людям правду про минулу в╕йну. Ось чому до останн╕х дн╕в свого життя В╕ктор Астаф’╓в був у сво╖й кра╖н╕ незручним для влади письменником. Але це вже тема ╕ншо╖ публ╕кац╕╖… Павло МАЗУР, учитель. м. Мар╕уполь.
На фото: В╕ктор Астаф’╓в з дружиною Мар╕╓ю Семен╕вною.
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2010 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8433
|