Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2541)
З потоку життя (5645)
Душі криниця (3179)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1409)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1609)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЩАСТЯ НА ЗЕМЛ╤, АЛЕ КЛЮЧ В╤Д НЬОГО НА НЕБЕСАХ
14 листопада в Нац╕ональн╕й академ╕╖ образотворчого мистецтва ╕ арх╕тектури в╕дбулася презентац╕я...


ПОДАРУНОК З ДН╤ПРА
Прочитав у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» за 17.11.2017 р. статтю письменниц╕ Натал╕╖ Осипчук...


МОЛИТВА НА ВЕРВИЦ╤ — ПРОХАННЯ БОГОРОДИЦ╤
Тепер ми ма╓мо чимало книг, зб╕рок, пос╕бник╕в, присвячених молитв╕ на Вервиц╕. Сама ж традиц╕я...


В╤КТОР СТУС ЯК ДРАМАТУРГ
Твори письменника В╕ктора Стуса ось уже с╕м рок╕в не т╕льки читаю, а й рецензую. ╤ жодного разу...


СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 05.11.2010 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 05.11.2010
Причастя. Буква ╕ дух

Дорога до Храму
  
 Взятися за перо мене спонукала бес╕да з одним ╕з ревних, одначе далеких в╕д духовного розум╕ння, православних. Власне, нав╕ть ╕ не вона. Ця розмова стала т╕льки приводом; причиною ж – загальне нерозум╕ння сут╕ та╖нства святого Причастя не лише перес╕чними в╕руючими, але, нер╕дко, й самим духовенством.
 В сучасному рел╕г╕йному св╕т╕, так само як ╕ в старозав╕тн╕й церкв╕ час╕в першого приходу Христа, буква превалю╓ над духом, форма над зм╕стом, обряд над в╕рою. ╤ причина все та ж: фарисейська розчина ув╕йшла в церковне життя, ╕ не бачать цього х╕ба що сам╕ фарисе╖. Вт╕м, питання нов╕тнього фарисейства це тема окремого висв╕тлення; тепер же – власне про Причастя.
 ╢ресь обрядов╕рства в ном╕нальн╕й церкв╕ (перевага обряду над в╕рою) сягнула т╕╓╖ меж╕, коли не лише в╕рн╕, але й окрем╕ пастир╕ не розум╕ють духовного значення певних священнод╕йств. Запитайте у свого священика, що означа╓ постригання волосся п╕д час та╖нства святого хрещення, – мало хто в╕дпов╕сть. А невоцерковлен╕ миряни, то й взагал╕ ╕нший раз дивляться на церковн╕ обряди та ритуали приблизно так само, як ми спогляда╓мо на камлання шамана: маг╕я чисто╖ води. Щось там ходять, щось сп╕вають, щось голосять (добре, якщо зрозум╕лою мовою), щось кадять, когось помазують…
 Те саме й п╕д час л╕тург╕╖, ╕ це певною м╕рою стосу╓ться не лише невоцерковлених, але й в╕рних. Мало хто, стоячи на служб╕ Бож╕й, усв╕домлю╓, що тут не т╕льки пригадування життя й подвигу Спасителя нашого, не просто спомин про тайну вечерю Господа ╤суса Христа та учн╕в Його. Тут – видиме представлення саме нашо╖ «безкровно╖ жертви»: умилостивлюючо╖, духовно╖ жертви покаяння, самозречення та смирення нашого. Що на малому вход╕, коли священик виголошу╓: «Благословен вх╕д святих Тво╖х…» – це ╕ для нас заклик до святост╕, до в╕дкриття серця перед небом у самозреченн╕ ╕ любов╕, до входження у «святе святих» власно╖ душ╕. Що коли сп╕ва╓мо «Херувимську», то це ми собою херувим╕в – ангел╕в в╕дання, в╕сник╕в спас╕ння – являти св╕тов╕ покликан╕. Що це нам належить в╕дкритим серцем прийняти Царя вс╕х, аби одержати в╕д Господа мил╕сть внутр╕шнього миру, принести Йому жертву не лише сокрушення духовного, але б╕льше хвали…
 Мало хто розум╕╓ й те, що святе та╖нство ╢вхарист╕╖ (Причастя) ╓ поняттям насамперед духовним. Багато вбачають у н╕м суто буквальний аспект: спов╕дався, в╕дстояв л╕тург╕ю, запричастився з свято╖ Чаш╕ – ╕ все, уже й спасенний… Певна р╕ч, набагато легше, хай ╕ благогов╕йно, з’╖сти «ложку Бога» два-три рази на р╕к (не багато-хто з велико╖ маси православних причаща╓ться част╕ше), ан╕ж стати добр╕шим, в╕дкрити серце сво╓ перед Тим, Хто стука╓…
 Правдиве причастя – це передус╕м причастя благодат╕ Божо╖, що пода╓ться в╕рним через смирення Христове, розкрите ╤сусом на тайн╕й вечер╕. На жаль, сьогодн╕ практично втраченим виявля╓ться його духовно-символ╕чне та буквально-м╕стичне значення. Ось скаж╕ть, що ви розум╕╓те п╕д Т╕лом ╕ Кров’ю Спасителя? М’ясо (плоть) ╕ кров (лейкоцити, еритроцити, плазма)? Щось под╕бне часто уявля╓ться зовн╕шн╕м ревнителям букви. Правдиве ж православ’я (власне, православ’я, яке ми втратили) розум╕ло ╕ розум╕╓ ц╕ реч╕ насамперед духовно.
 По-перше, як нагадування про Шлях, явлений нам ╤сусом Христом, шлях духовного воскрес╕ння: просв╕тлення, духовного вдосконалення, спас╕ння.
 По-друге, як символ теор╕╖ ╕ практики цього спас╕ння – правильного розум╕ння ╕ практичного виконання Христово╖ запов╕д╕ смирення. Бо коли ми «п’╓мо» – прийма╓мо в свою кров, у сво╓ життя («життя т╕ла – в кров╕ воно» (див. Левит, 17 розд╕л, 11 в╕рш) – новозав╕тне вино вчення Господнього: правильно розум╕╓мо та спов╕да╓мо його, – то воно ста╓ кров’ю Христовою в нас. ╤ коли духовно спожива╓мо – прийма╓мо в свою плоть, в свою д╕яльн╕сть – хл╕б виконання вол╕ Божо╖: на д╕л╕ смиря╓мося духом, душею ╕ т╕лом («Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене» (╢вангел╕╓ вiд Iвана, 4.34); «В╕зьм╕ть на себе ярмо Мо╓, ╕ навч╕ться в╕д Мене, бо Я тихий ╕ серцем смиренний, ╕ знайдете спок╕й душам сво╖м» (Вiд Матвiя, 11.29); «Бог противиться гордим, а смиренним да╓ благодать…» (Послання апостола Якова, 4.6)), – то хл╕б цей ста╓ плоттю Христовою в нас.
 ╤, нарешт╕, трет╓ розум╕ння – як буквальне переосутнення Дар╕в.
 ╤ важлив╕шими тут ╓ саме перш╕ два, бо трет╓ (буквальне причастя) – це лише зас╕б на шляху, а не сам шлях.
 Довести це не так уже й складно. Якби взагал╕ не було буквального причастя, а було лиш духовне, то це аж н╕як не завадило б нашому спас╕нню (згадаймо хоча б святу Мар╕ю ╢гипетську, яка сорок с╕м рок╕в причащалася в пустин╕ лише причастям ангельським, духовним, а п╕д час молитви – на л╕коть возносилася над землею. Причастя ж буквальне вона прийняла т╕льки-но перед смертю, з рук святого старця Зосими). Але якби не було духовного причастя благодат╕, яка пода╓ться виключно по в╕р╕ смиренн╕й, що чинна любов’ю, то не спаслася б жодна душа!
 Прийняття в сво╓ т╕ло ╕ кров буквально-м╕стичних Т╕ла й Кров╕ Христових допомага╓ нам у головн╕й справ╕ нашого життя – просв╕тленн╕ душ╕ й духа, в упод╕бненн╕ наших духовних т╕л (за Феофаном Затворником – «тонких оболонок душ╕», «тонких, або еф╕рних т╕л») преображеному т╕лу Господа ╤суса.
 Переосутнення Дар╕в – це зм╕на ╕де╖, духовно╖ сутност╕ освячено╖ речовини. Тут не «переоформлення», а саме «переосутнення», зм╕на не форми, але сут╕. Вид же (вигляд, зовн╕шня форма) залиша╓ться таким же – це хл╕б ╕ вино як зовн╕, так ╕ за х╕м╕чним складом, ╕ за смаковими якостями. Однак п╕д виглядом хл╕ба й вина ма╓мо уже продукт зовс╕м ╕ншого зм╕сту, ╕ншо╖ ╕де╖, ╕ншого духовно-м╕стичного наповнення – Т╕ло ╕ Кров Христов╕. Яка була сутн╕сть принесеного (проскомид╕йного) хл╕ба й вина до ╖х освячення? Ф╕зична, себто насичення, побудова т╕ла. Яка стала п╕сля та╖нства свято╖ ╓вхарист╕╖ (анафори) – п╕днесення й подяки? Духовна: насичення, побудова, просв╕тлення душ╕.
 Тож питання поляга╓ не в тому, чи переосутнюються дари (зв╕сно ж, переосутнюються; переосутнення – це граничний р╕вень освячення), ╕ не в тому, чи правдиво вони ╓ Т╕ло ╕ Кров Господн╕ (зв╕сно ж, правдиво, т╕льки не ф╕зичн╕ м’ясо ╕ кров, а м╕стичн╕ Т╕ло ╕ Кров – тому й м╕стичн╕, «та╓мн╕», що н╕хто ф╕зичними очима цього не бачить, лише духовними). Питання у тому, що ╓ шлях, а що ╓ засобом спас╕ння.
 Сьогодн╕ ма╓мо усе перевернутим з н╕г на голову: на перше м╕сце в церкв╕ ставиться причастя буквальне, на друге – духовне. На перше – засоби (обряди, церемон╕╖, священнод╕йства), а на друге – шлях (покаяння, самозречення, смирення). Якби так благогов╕йно, як ставимося до свято╖ Чаш╕, ми ставилися до явленого Спасителем Шляху, то давно б уже побачили «царство Боже, що прийшло воно в сил╕». А поки що для нас ц╕ слова Господн╕: «Та Син Людський, як прийде, чи В╕н на земл╕ знайде в╕ру?..» (╢вангел╕╓ вiд Луки, 18.8)
 Православ’я це не традиц╕я. Православ’я – це властива духовна практика, яка ма╓ сво╖ традиц╕╖. Традиц╕╖ та обряди православно╖ церкви це знову-таки лише форма, а не зм╕ст. Вони як с╕льничка для сол╕. Важливою ╓ не с╕льничка, а с╕ль, що в н╕й захову╓ться; с╕льничка може м╕нятися, а ось «коли с╕ль ╕зв╕тр╕╓, то чим насолити ╖╖? Не придасться вона вже н╕нащо, х╕ба щоб надв╕р була висипана та потоптана людьми…» (Вiд Матвiя, 5.13). «Не сл╕д прив’язуватися до старих форм: боротьба за форми безпл╕дна, см╕шна… Форма як зовн╕шн╕сть ╓ випадков╕сть, а випадков╕сть мина╓, сама лише ╤стина пробува╓ нав╕ки…» – навча╓ святитель ╤гнат╕й Брянчан╕нов.
 Той самий брат, розмова з яким стала поштовхом для написання ц╕╓╖ статт╕, пригадую, усе стояв на сво╓му: «За православною в╕рою святе та╖нство ╢вхарист╕╖ не може служитися, якщо в╕дсутн╕й антим╕нс – шмат полотна з п╕дписом канон╕чно визнаного ╓пископа, прe╓мника апостол╕в, який сам ╓ в ╓вхарист╕йн╕й ╓дност╕ з ус╕ма ╕ншими православними ╓пископами…» «Коли священик приклика╓ Святого Духа пeрeтворити свят╕ Дари на ╕стинн╕ Т╕ло ╕ Кров Христов╕, а законного антим╕нсу на престол╕ нема – чи не ризику╓ цей священик бути винним проти Т╕ла й Кров╕?..» «А чи завжди свят╕ Дари пeрeосутнюються п╕сля того, як хтось скаже: “Пeрeтворивши Духом Тво╖м Святим, ам╕нь, ам╕нь, ам╕нь?” Чи взагал╕ не потр╕бн╕ от╕ слова eп╕клeзи (призивання. – Авт.)? ╤ в╕втар не потр╕бний, ╕ антим╕нс н╕чого не значить?..»
 Я в╕дпов╕в тод╕, ╕ в╕дпов╕даю зараз ус╕м стурбованим адептам форми: щодо антим╕нсу, то спаса╓ не «шмат полотна з п╕дписом канон╕чно висвяченого арх╕╓рея», спаса╓ благодать Божа, яка по в╕р╕ смиренн╕й да╓ться. Де смирення – там ╕ благодать. А про «бабськ╕ байки» марнов╕рства та обрядов╕рства попереджав ще апостол Павло: «Настане-бо час, коли здорово╖ науки не будуть триматись, але за сво╖ми пожадливостями виберуть соб╕ вчител╕в, щоб вони ╖хн╕ вуха влещували. Вони слух св╕й в╕д правди в╕двернуть, та до байок нахиляться. Але ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благов╕сника, сповняй свою службу…» (Друге послання до Тимофiя, 4.3-5) Ось так ╕ сповняю… «Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочест╕ (у духовному вдосконаленн╕. – Авт.). Бо вправа т╕лесна (зовн╕шн╓, форма. – Авт.) мало корисна, а благочестя корисне на все, бо ма╓ об╕тницю життя тепер╕шнього та майбутнього. В╕рне це слово, ╕ г╕дне всякого прийняття!» (Перше до Тимофiя, 4.7-9).
 Що ж до того, чи завжди пeрeосутнюються свят╕ Дари, то н╕, не завжди, а т╕льки по в╕р╕. По в╕р╕ або священика, або нав╕ть ╕ мирян, присутн╕х у храм╕ (згадайте хоча б хрестомат╕йний випадок, коли хл╕б ╕ вино переосутнилися в Т╕ло ╕ Кров Христов╕ по в╕р╕ отрока – нав╕ть не священика! – який н╕с ╖х у храм на проскомид╕ю). За вченням старця Никодима Святогорця («Невидима борня») молитва уст (у т. ч. й священика) – це взагал╕ не молитва. Молитва розуму (коли дума╓ш про те, про що молишся) – це «нап╕вмолитва». Правдивою ж ╓ лише молитва серця. За Феофаном Затворником це «коли серце з╕гр╕лось, ╕ тепло до Бога промовля╓».
 ╤ без в╕втаря апостоли, муж╕ апостольськ╕ та перш╕ християни спасалися, ╕ без антим╕нса. А в таборах ╕ на засланн╕, п╕д час репрес╕й ╕ гон╕нь, – як╕ там були «в╕втар╕»? Як╕ «антим╕нси»? Однак священики-ЗК та╓мно правили л╕тург╕╖, ╕ не зменшувалась благодать, але зб╕льшувалась.
 Якось блаженно╖ пам’ят╕ отець Олександр Мень, не маючи при соб╕ ╓п╕трах╕л╕, бо сталося так, що спов╕дав не у храм╕, а просто неба, коли спов╕дник запитав: «Як же ви, батюшка, мене поспов╕да╓те? У вас же ╕ ╓п╕трах╕л╕ нема╓?..», в╕дпов╕в: «Ну, якщо це для вас так важливо…» ╕, покривши голову спов╕дника власним шарфом, прочитав розр╕шальну молитву. То що, може благодать Божа сходить не на сльози покаяння, а виключно на предмет облачення?..
 ╤ на зак╕нчення. Коли спостер╕га╓ш сьогодн╕шню «благогов╕йну су╓ту» навколо канон╕в, традиц╕й та обряд╕в, то склада╓ться таке враження, що Господь ╤сус Христос вмер на хрест╕ не для того, аби явити нам Шлях духовного воскрес╕ння – шлях просв╕тлення, духовного вдосконалення, шлях внутр╕шньо╖ свободи, – але щоб навчити нас кришити просфору… Однак правдиве православ’я не в обрядах ╕ традиц╕ях, не в догматах ╕ канонах, але в смиренномудрост╕ та в м╕стичному дус╕ Сх╕дно╖ Церкви пробува╓. ╤ Господь прийшов на землю не для того, аби встановити як╕сь нов╕ обряди чи та╖нства, не для того, аби навчити нас незнаним церемон╕ям та ритуалам, але щоб явити нам шлях спас╕ння. Щоб явити нам Отця, Який не в шлунку, а в серц╕.
 ╤ прийде час, не буде вже не лише ╓рес╕ обрядов╕рства (в╕ри в те, що обрядами та церемон╕ями церковними можна спасти свою душу), але й самих обряд╕в, як духовних костур╕в, як засоб╕в для спас╕ння нем╕чних, не буде. Або якщо й будуть, то матимуться зведеними до м╕н╕муму. Бо вс╕ будуть навчен╕ Духом Святим. Бо поклон╕ння Богов╕ вт╕шне лише в Дус╕ та в ╕стин╕. Так сказав Господь Бог, ╕ слово Його в╕рне, й незм╕нне…
 Прото╕╓рей Олег ВЕДМЕДЕНКО.
www.vedmedenko.org

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 05.11.2010 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8440

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков