Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 26.11.2010 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 26.11.2010
Голодомор на Прикарпатт╕

 ПОГЛЯД З КРИМУ

Коли в╕дв╕дував музей Голодомору у Ки╓в╕, кинулося у в╕ч╕, що Книги Пам’ят╕ жертв Голодомору стосуються лише жертв геноциду 1932-1933 рок╕в, про це св╕дчать ╕ карти його розповсюдження Укра╖ною. На картах геноциду Голодомором в тод╕шн╕й Укра╖н╕ зах╕дн╕ област╕ в╕дсутн╕, бо не входили на той час до складу «соц╕ал╕стично╖ Батьк╕вщини». Вигляда╓ так, що ц╕ област╕ б╕льшовицький геноцид Голодомором взагал╕ об╕йшов стороною  ╕ в зах╕дному рег╕он╕ Укра╖ни жител╕ в часи буд╕вництва «св╕тлого майбутнього» голодно╖ смерт╕ не знали взагал╕.  Але це не так, бо п╕сля в╕йни радянська влада вернулася до практики 1932 року ╕ у 1947 роц╕ накрила Покровом голодно╖ смерт╕ ╕ цей край – той р╕к прин╕с жорстокий Голодомор ╕ на Прикарпаття.
 Про наявн╕сть голоду на родючих землях у «хл╕бних» районах нин╕шньо╖ ╤вано-Франк╕вщини в пово╓нному 1947 роц╕ в радянськ╕ часи ╕нформац╕я була закрита ╕ заборонена. Парт╕йн╕ органи не могли визнати свою вину в тому, що встановлення радянсько╖ влади ╕ щасливого колгоспного життя в цьому кра╖ розпочиналося з трагед╕╖ Голодомору. Б╕льш в╕домо було про голод у п╕сляво╓нний 1947 р╕к в п╕вденних ╕ центральних областях Укра╖ни, причиною якого видавався виключно неврожай. А ось про голод в Галичин╕, прич╕м, в найб╕льшому ╖╖ с╕льськогосподарському рег╕он╕ – на Покутт╕ у той же час обходилося глибокою мовчанкою.
 Та голод на Покутт╕, у тому числ╕ найб╕льших с╕льськогосподарських районах: Снятинському, Городенк╕вському ╕ Коломийському в 1947 роц╕ був ╕ п╕к його прийшовся на липень-серпень, коли, здавалося б, мав би вже бути новий урожай, коли настало мирне життя ╕ з фронту, хоч ╕ не вс╕, повернулися фронтовики, а з ними ╕ робоч╕ руки в село.
 Причини Голодомору на Прикарпатт╕ 1947 року, напевно, сл╕д шукати з  впровадження в життя постанови Раднаркому УРСР ╕ ЦК КП (б) У «Про заходи по в╕дбудов╕ та дальшому розвитку господарства у Льв╕вськ╕й, Стан╕славськ╕й, Дрогобицьк╕й, Терноп╕льськ╕й, Ровенськ╕й, Волинськ╕й ╕ Черн╕вецьк╕й областях УРСР на 1945 р╕к»,  прийнято╖ в травн╕ 1945 р. У н╕й спершу зазначалася необх╕дн╕сть роздати селянам землю, забрану в них н╕мцями, потребу створення земельних громад. Однак, окремим пунктом зазначалося: «Зобов’язати виконкоми обласних ╕ районних Рад, обкоми ╕ райкоми КП(б)У: а) прид╕лити особливу увагу орган╕зац╕йно-господарському зм╕цненню колгосп╕в; б) всем╕рно п╕дтримувати ╕н╕ц╕ативу б╕дняцько-середняцьких господарств, як╕ бажають об’╓днатися у колгоспи, надаючи всеб╕чну орган╕зац╕йну та виробничу допомогу». Ця постанова була сприйнята як форсування колектив╕зац╕╖ змучених в╕йною с╕л ╕ надання матер╕ально╖ допомоги виключно колгоспам, яких на Покутт╕ створено ще не було.
 Спершу сл╕д сказати, що 1946 р╕к в Галичин╕ справд╕ видався засушливим ╕ неврожайним, однак вирощеного урожаю вповн╕ вистачало для недопущення голоду. За спогадами старожил╕в, в 1946 роц╕ у сел╕ Княже колгоспу ще не було, а в одноос╕бних господарствах зернов╕ культури, як озим╕, так ╕ яр╕, а також овоч╕ вродили дуже мало. Картопля вродила  теж дуже др╕бненька, але ж все-таки була. Державно╖ допомоги селянам продуктами харчування, кредитування чи ╕нших форм допомоги селу не надавалося. Люди виживали, хто як м╕г.
 З весни 1947 року селяни почали використовувати до вжитку новий урожай овоч╕в ╕ фрукт╕в, який вродився добре, бо тор╕шн╕ запаси давно були вичерпан╕. Однак, незважаючи на неврожай 1946 року, органи влади силовим, примусовим методом заставляли виконувати значно завищен╕ плани поставок зерна ╕ картопл╕ держав╕, причому, плани здач╕ контингенту видавалися по вс╕х вирощуваних культурах. Розм╕ри б╕льшовицького контингенту значно перевищували розм╕ри здач╕ контингенту в часи н╕мецько╖ окупац╕╖.
 Зам╕сть орган╕зац╕╖ державно╖ допомоги голодуючому селу кер╕вництво району при допомоз╕ в╕йськ НКВС почало вим╕тати продукти з господарств. Тих селян, хто не м╕г виконати встановлен╕ для них так зван╕ «зобов’язання по здач╕» зерна ╕ овоч╕в, арештовували ╕ судили, як ос╕б, що бойкотують заходи радянсько╖ влади. Фактично п╕д виглядом загот╕вель держава проводила повну рекв╕зиц╕ю продовольчих ресурс╕в в господарствах села ╕ прир╕кала людей на голодне живот╕ння.
 Сьогодн╕ вже можна впевнено стверджувати, що Голодомор у селах Покуття  фактично було св╕домо спровоковано вищим парт╕йним кер╕вництвом держави, яке червневими указами 1947 року визначало, що «вирощений колгоспами хл╕б ╓ державним надбанням, ╕ др╕бн╕ посягання на нього з╕ сторони виробник╕в безжал╕сно каратимуться». Держава ╕ парт╕я фактично дали санкц╕ю на беззаконня у сел╕ ╕ нав╕ть заохочували його. Голод став одним ╕з засоб╕в боротьби влади з повстанським рухом в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ та методом радян╕зац╕╖ ╕ колектив╕зац╕╖ краю.
 Для прискорення темп╕в колектив╕зац╕╖ в Снятинський район з╕ сх╕дних областей та з РРФСР було направлено тисяч╕ прац╕вник╕в НКВС, НКДБ, парт╕йних функц╕онер╕в та державних чиновник╕в. В кожному сел╕ ╕ хутор╕ був розм╕щений гарн╕зон в╕йськ НКДБ, а на зал╕зничних станц╕ях – п╕дрозд╕ли зал╕зничних в╕йськ, як╕ мали сп╕льне завдання – вивозити з с╕л продукти ╕ людей. ╥х точну к╕льк╕сть зараз визначити досить важко. Врешт╕, саме прислан╕ кадри склали основу густо╖ мереж╕ орган╕в парт╕йно╖ ╕ радянсько╖ влади Стан╕славсько╖ област╕. Розкраяння област╕ на десятки маленьких район╕в з 10-15 селами дало змогу влад╕ обплутати тотальним контролем кожне село ╕ маленький прис╕лок. Про велик╕ розм╕ри ново╖ кадрово╖ пол╕тики св╕дчить хоча б той факт, що в 1959 р. в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ проживало б╕льше 330 тис. рос╕ян (5% всього населення), тод╕ як на вересень 1939 р. рос╕ян тут майже не було.
 Кр╕м поставок с╕льськогосподарсько╖ продукц╕╖ режим спустив плани обов’язково╖ п╕дписки на державну позику, яка носила примусовий характер ╕ поглинала до 40% прибутку селян, знижуючи ╕ без того жебрацький р╕вень ╖х ╕снування. Життя ╕ д╕яльн╕сть с╕льського трударя були повн╕стю регламентован╕: селяни не мали паспорт╕в, не могли залишити село без дозволу с╕льсько╖ ради, за тяжку працю фактично не одержували платн╕. До цього сл╕д додати ур╕зання присадибних д╕лянок ╕ податки на кожну домашню тварину ╕ нав╕ть на дерева у садах. Така пол╕тика привела до вир╕зання худоби ╕ знищення сад╕в, бо платити накладен╕ податки селяни змоги не мали.
 Тож трет╕й радянський Голодомор ударив передус╕м по безпосередн╕х виробниках с╕льськогосподарсько╖ продукц╕╖ – по селянах. Через надм╕рн╕ хл╕бозагот╕вл╕, як╕ ф╕зично неможливо було виконати, сво╓часно не оплачувались трудодн╕ колгоспникам. У загальному на душу населення колгоспникам у 1946 роц╕ припало т╕льки 34 кг зерна при м╕н╕мальн╕й потреб╕ селянина 256 кг зернових на р╕к.
 Про голодування в селах Галичини можемо просл╕дкувати по селах Княже ╕ Драгасим╕в Снятинського району, в як╕ голод зайшов у травн╕ 1947 року, але п╕к його прийшовся на липень-серпень м╕сяц╕. За св╕дченнями односельц╕в та акт╕в цив╕льного стану у майже повн╕стю колектив╕зован╕й сус╕дн╕й Стецев╕ в╕д голоду 1947 року померло 94 людини. У Княжому страшною голодною смертю померло ш╕сть ос╕б, у Драгасимов╕ – дев’ять людей.
 Ц╕ люди стали жертвами тотал╕тарно╖ системи влади ╕ тому для в╕чно╖ пам’ят╕ про них складемо мартиролог безвинно замордованих страшною голодною смертю в Княжому наших односельчан: Данилюк Семен Дмитрович, 1896 р.н.; Данилюк Мар╕я Васил╕вна, 1901 р.н.; Никифорук Степан Петрович, 1912 р.н.; Никифорук Микола Григорович, 1933 р.н.; Ориджук Мар╕я Степан╕вна, 1927 р.н.; Фербей Степан Михайлович, 1907 р.н.
 Мартиролог померлих в╕д голоду в липн╕ 1947 року у сел╕ Драгасим╕в складають: Василинюк ╤ван, р.н. не в╕дом.; Грицюк Мар╕я Васил╕вна, 1875 р.н.; Грицюк Маця-Мар╕я Григор╕вна, 1908 р.н.; Захаровська Олена, р.н. не в╕дом.; Скрипник Олена Петр╕вна, р.н. не в╕дом.; Чичул Настя Федор╕вна, 1885 р.н.; Чичул Олена Петр╕вна, 1901 р.н.; Цикалюк Григор╕й, 1931 р.н.; Хобзей Катерина Танас╕вна, 1886 р.н.
 У тому, що у Княжому ╕ Драгасимов╕ в╕д голоду у той р╕к не померло б╕льше людей, найв╕рог╕дн╕ше, сл╕д завдячувати д╕ям м╕сцево╖ бо╖вки УПА, яка не дозволила колектив╕зувати на той час село ╕ остаточно вивезти вс╕ продукти з села.
 У ос╕нн╕ м╕сяц╕ 1946 року, коли повн╕стю проявився неврожай в ус╕х без винятку господарствах села, влада силовими методами, у форм╕ облав ╕ рекв╕зиц╕й вирощеного урожаю намагалася заставити людей виконати спущен╕ з гори плани хл╕бозагот╕вель. В╕рн╕ше, просто вилучити у них продукти харчування, абсолютно не ц╕кавлячись станом родин, наявн╕стю д╕тей ╕ хворих. Представники влади, ╖х називали у сел╕ ще «парт╓йними», разом з в╕йськовими гарн╕зону НКДБ ╕ м╕сцевими «стрибками розпочали рекв╕зиц╕╖ ╕ вив╕з продукт╕в з села.
 У цей час оп╕р злочинним антинародним д╕ям влади вчинила лише м╕сцева сотня УПА. Час орган╕зац╕╖ Голодомору в╕дзначався найб╕льшою активн╕стю бо╖вок УПА в проведенн╕ бойових операц╕й, чоти яко╖ проводила напади на гарн╕зони НКВС, на хл╕бозб╕рн╕ пункти та п╕дривали зал╕зниц╕ ╕ п╕д’╖здн╕ кол╕╖, знищували разом з представниками влади ╕ м╕сцевих ╖╖ пос╕бник╕в. В протистоянн╕ з владою ╕ в боротьб╕ з орган╕заторами Голодомору, наприклад, в сел╕ Княже з осен╕ 1946 до л╕та 1947 року бо╖вка УПА понесла важк╕ втрати. Вдалося встановити, що у  бойових сутичках ╕ повстанських акц╕ях за той час загинуло п’ятнадцять с╕льських б╕йц╕в УПА. Л╕то 1947 року – це час найб╕льшого протистояння б╕льшовицько╖ влади з УПА, в ход╕ якого орган╕зований Голодомор ╕ к╕льк╕сть його жертв вдалося значно обмежити. Але у цей же час втрати, як╕ у ц╕й боротьб╕ понесли повстанськ╕ сили, привели до згортання опору ╕ сил УПА в ц╕лому в Галичин╕.
 Сучасн╕ досл╕дження матер╕ал╕в обласного арх╕ву п╕дтверджують, що голод на Прикарпатт╕ мав штучний характер ╕ був спрямований на винищення галицького селянства як класу приватних власник╕в, що противилися створенню колгосп╕в, та матер╕ально╖ бази УПА. Як приклад св╕домих д╕й роб╕тничо-селянсько╖ влади, направлених на створення ситуац╕╖ голоду по вс╕й тод╕шн╕й Стан╕славськ╕й област╕ в 1947 роц╕, можна привести стенограму позачергового серпневого бюро Чернелицького райкому парт╕╖ в╕д 1947 року: «… у господарствах, як╕ не здали хл╕б,  робили беззастережне вилучення, а в 400 п╕дсобних господарствах, якщо на них не д╕яло попередження, то ╖х судили. Ми не можемо засудити всю область, бо це буде пол╕тично неправильно. Ми не вм╕╓мо по╓днувати м╕ри репрес╕й з правильною виховною роботою, хоча репрес╕╖ – це також виховна робота». Отже, людям влада взам╕н в╕д╕браних продукт╕в харчування залишила лише один виб╕р: або голодна смерть у сел╕, або смерть на сиб╕рськ╕й каторз╕.
 Ситуац╕ю з продовольством у селах Покуття ускладнив голод, який взимку 1946 року охопив центральн╕ ╕ п╕вденно-сх╕дн╕ рег╕они колектив╕зовано╖ Укра╖ни. За спогадами очевидц╕в Ем╕л╕╖ Хом’як, Пилипа Голея, Ганни Гуцуляк, Ганни Тодорук, ╤вана Гр╕нчака, Дмитра Фербея ╕ Гаф╕╖ Мамчак, в надчеремошськ╕ села з осен╕ 1946 року почався наплив населення з Придн╕стров’я (так званих басараб╕в), Одесько╖, Микола╖всько╖, Херсонсько╖, Запор╕зько╖, Полтавсько╖ областей, а також ╕ з Льв╕вщини. Люди ╖хали рятувати сво╓ життя у ще не колектив╕зований рег╕он не лише у по╖здах, а й на товарних вагонах зверху, «обл╕пивши ╖х з ус╕х стор╕н, як мухи», голодн╕, а у багатьох випадках ╕ вже опухл╕ в╕д голоду. На зал╕зничн╕й станц╕╖ Снятин спец╕альний п╕дрозд╕л зал╕знично╖ м╕л╕ц╕╖ розганяв голодних, м╕л╕ц╕онери жорстоко били опухлих з голоду людей ╕ намагалися повернути ╖х назад. За донесеннями парт╕йних орган╕в у зах╕дних областях УРСР у той час було знято т╕льки з товарних по╖зд╕в 62 400 ос╕б, а за дв╕ останн╕ декади червня 1946 року -  97 633 ос╕б.
 З ╕ншого боку, для ОУН ╕ УПА голод в колектив╕зован╕й Укра╖н╕ був чудовим прикладом аг╕тац╕╖ проти орган╕зац╕╖ колгосп╕в. Не лише з чисто людських почутт╕в, а й в ╕нтересах само╖ ОУН повстанц╕ просили людей в сел╕ «годувати прибулих в село колгоспник╕в» з п╕вденно╖ Укра╖ни, д╕литися з ними хоч останньою скибкою хл╕ба ╕ рятувати ╖х в╕д голодно╖ смерт╕. Пояснювали, що так ось житимемо ╕ ми, як «селом опану╓ московський колгосп». Сл╕д особливо в╕дзначити, що у т╕, вже далек╕ в╕д нас 1946-47 роки, жител╕ сх╕дно╖ ╕ п╕вденно╖ Укра╖ни не боялися бандер╕вц╕в, як╕ реально ╕снували в той час ╕ вели бойов╕ д╕╖ проти влади ╕ ╖╖ каральних орган╕в, а з останн╕х сил намагалися д╕статися ╕ врятувати сво╓ життя в повстанському краю. 
 Однак, жител╕ Княжого, коли ще вдома були бодай як╕сь продукти, пекли для «голодних колгоспник╕в» хл╕б, виносили до дороги каструл╕ з борщем. Багато с╕льських господар╕в приймали голодуючих до сво╖х родин ╕, як членам сво╖х с╕мей, рятували ╖м життя. Так у Княжому ╕ у Драгасимов╕ було врятован╕ в╕д голодно╖ смерт╕ сотн╕ людей. Однак багатьом виснаженим голодом  ╕ опухлим людям шмат паляниц╕ чи миска борщу означали негайну смерть, ╕ чимало з них, по╖вши, помирали. Опухлих в╕д голоду намагалися в╕дпоювали розведеним молоком, в кого воно, звичайно, було.
 Врятувати велику к╕льк╕сть щодня прибуваючих до села голодних людей було неможливо, тому кожного дня зранку в ровах ╕ на головн╕й вулиц╕ села виявляли нових прибулих, опухлих ╕ померлих з голоду людей, як╕ не дочекалися  сонячного св╕тла. Багато хто з них мав при соб╕ ще й грош╕, та не мав змоги купити соб╕ продукт╕в. Таких у братськ╕й могил╕ хоронили разом з ╖х гр╕шми. В могили померл╕ в╕д голоду лягали без╕менними жертвами системи, яка нав╕ть не вол╕ла ╖х по-людськи поховати ╕ не вела обл╕ку померлих сво╖х громадян.
 Та трагед╕я у Княжому розвернулася вл╕тку 1947 року, коли у сел╕ були вичерпан╕ запаси продовольства, державно╖ допомоги не було н╕яко╖, а сюди прибувало все б╕льше голодного люду з ╕нших рег╕он╕в Укра╖ни ╕ з Молдав╕╖.
 Головною причиною притоку багатьох голодних  людей  в Княже була розкопана велика яма з картопляною патокою ╕ м╕лясом на правому берез╕ Черемошу п╕д буковинським селом Баниловом, чутки про яку, як рят╕вницю в╕д голодно╖ смерт╕, роз╕йшлися далеко за межами област╕. Та патока була в╕дходами з колишньо╖ австр╕йсько╖ гуральн╕. Люди розкопали ту давню яму ╕ з того бурякового жому-м╕лясу та патоки пекли на вогн╕ корж╕ ╕ ╖х ╖ли. Про той жом ма╓мо спогади не лише мешканц╕в Княжого, а ╕ жительки з Льв╕всько╖ област╕ пенс╕онерки Ганни Попадюк, як╕, як дв╕ крапл╕ води, схож╕ м╕ж собою: «╤ вже не ма╓мо що ╖сти. Наш╕ люди йшли по жом аж до Снятина, в чужу область. Подалася туди ╕ я з подружкою Сянею Гандз╕йкою. На що ми т╕льки не надивилися! Люди дорогою помирали, але не було сил ╖х поховати. ╤ ми йшли дал╕. Доросл╕ чолов╕ки переходили р╕чку Бистрицю вбр╕д. Бралися за руки ╕ йшли, щоб теч╕я не збила з н╕г. Окрем╕ не змогли встояти, падали ╕ вже не п╕дн╕малися. А що робилося б╕ля ями з жомом! Дехто тут же об’╖дався т╕╓╖ смердючо╖ маси й уже не вставав. Ми переступали через мертвих. ╤ дос╕ страшно згадувати т╕ часи. К╕лограми жому, як╕ я принесла, не врятували в╕д голодно╖ смерт╕ тата…». За спогадами ╤вана Гр╕нчака, хоча через Черемош був орган╕зований перев╕з людей трьома човнами, люди за тим жомом все-таки переходили Черемош ╕ убр╕д, ╕ багато знеможених тонуло у бурхлив╕й вод╕, а т╕ла ╖х йшли за водою. Жом той ╖сти практично було неможливо, в╕д його вживання померло багато людей. У сел╕ кожного ранку збирали мертвих «басараб╕в» на дорогах на ф╕ру ╕ хоронили ╖х у спец╕альн╕й братськ╕й могил╕ на Каплинських обочах. А були вони вс╕ православн╕ християни, ╕ нема╓ на т╕й братськ╕й могил╕ пам’ятного хреста жертвам Голодомору й дос╕.
 Знеможених голодом людей у Княжому через Черемош з одного берега р╕ки на другий щодня перевозило до того м╕лясу три човни: колгоспний, кооперативний ╕ човен «стрибк╕в». Кооперативний човен був великим, м╕г в╕дразу перевезти до дев’яносто людей. Вечорами береги Черемошу були засв╕ченими вогнищами, що ╖х палили голодуюч╕ з обох стор╕н р╕ки ╕ пекли з жому корж╕.
 З колишн╕х розпов╕дей Михайла ╕ ╤вана Павлюк╕в виплива╓, що вл╕тку 1947 року у Княжому роз╕гралася ще одна страшна трагед╕я, пов’язана з голодом. Д╕вчинка, рок╕в б╕льше десяти, пр╕звище яко╖, на жаль, сьогодн╕ встановити не вдалося, у луз╕ над Черемошем пасла корову. Одного разу п╕д веч╕р корова повернулася додому сама, без пастушки. Р╕дн╕ кинулися до лугу шукати д╕вчинку, та все марно. Дали знати людям з бо╖вки УПА, щоб допомогли знайти дитину. Не знайшовши д╕вчини у луз╕ та опитавши ╕нших пастух╕в, б╕йц╕ УПА п╕д╕йшли до групи «басараб╕в», що палили ватру над Черемошем ╕ варили у в╕др╕ ╖жу. Заглянувши у в╕дро, побачили, що там вариться голова д╕вчини, яку шукали, решта ╖╖ т╕ла була вже з’╖дена, лишилися лише к╕сточки п╕д кущем. Голод дов╕в цих людей до людо╖дства ╕ втрати людсько╖ подоби.
 Повстанц╕ спитали «басараб╕в», чому вони з’╖ли не корову, а д╕вчину. Т╕ в╕дпов╕ли, що п╕ймати ╕ зар╕зати корову не мають сили, а д╕вчину покликали, та п╕д╕йшла, ╕ вони, оточивши ╖╖, задушили вс╕ разом. Бандер╕вц╕, заявивши, що вс╕, хто ╖в д╕вчину, вже перестали бути людьми ╕ перетворилися на зв╕р╕в, розстр╕ляли вс╕х, хто знаходився б╕ля вогнища без розбору. Жорсток╕сть викликала вза╓мну жорсток╕сть.
 Кожного дня в сел╕ ф╕ра збирала померлих в╕д голоду людей ╕ везла до братсько╖ могили. Люди в сел╕ почали якось звикати до тих смертей ╕ сприймати ╖х безбол╕сно, чого ран╕ше н╕коли в сел╕ не було при вс╕х попередн╕х окупац╕йних режимах. Система сво╖ми злочинами ╕ жорсток╕стю почала знец╕нювати в╕ков╕ духовн╕ застави сусп╕льства, а через десять рок╕в, як трохи зм╕цн╕в колгосп, ту братську могилу зр╕вняли з землею, а про заморених голодом… забули.
 Звичайно, влада обл╕ку померлих в╕д голоду в Княжому не вела ╕ старалася спровоковану нею трагед╕ю викреслити як з ╕стор╕╖ села, так ╕ з пам’ят╕ народу. Тому про голод 1947 року протягом десятил╕ть в област╕ ╕ в район╕ оф╕ц╕йно замовчувалося, а ╕нформац╕я про т╕ страшн╕ под╕╖ була зата╓мничена. Однак, ця траг╕чна стор╕нка минулого в сел╕ не забулася ╕ передавалася в╕д батьк╕в д╕тям. Сьогодн╕ ми стверджу╓мо, що братська могила померлих в╕д голоду наших односельчан в Княжому разом з братською могилою померлих страшною голодною смертю «басараб╕в» стали символом т╕╓╖ страшно╖ б╕льшовицько╖ доби ╕ системи комун╕стичного народовбивства. Ми стверджу╓мо, що спровокований нав’язаним жителям села режимом Голодомор був черговим злочином комун╕стично╖ системи влади перед сво╖м народом - знайти спогади мешканц╕в села про пом╕ч голодуючим в╕д б╕льшовицько╖ влади ╕ орган╕зованих нею колгосп╕в так ╕ не вдалося. Бо допомоги голодним не було! Натом╕сть ╓ ╕нш╕ спогади: Ганна Шекеряк-Данилюк розпов╕ла ╕стор╕ю, почуту в╕д чолов╕ка з╕ Снятинського району. 10-р╕чна д╕вчинка в голодний р╕к ступила на вже перекопане поле з-п╕д картопл╕. Не встигла нав╕ть нахилитися у пошуках забуто╖ бульбини, як ╖╖ застрелили «стрибки». За те, що «хот╕ла колгоспне вкрасти».
 Пам’ятаймо жертви старшого покол╕ння, бо вони покладен╕ на олтар нашо╖ незалежност╕, вол╕ ╕ свободи. Пам’ятаймо, що лише у власн╕й, м╕цн╕й держав╕ може убезпечитися народ в╕д геноциду нав’язано╖ ╖м чужо╖ влади.
 Та справа з Голодомором на Снятинщин╕ ще не завершена. ╤вано-Франк╕вська преса ще у 1997 роц╕ пов╕домляла, що сес╕я ╤вано-Франк╕всько╖ обласно╖ ради ухвалила р╕шення «Про Голодомор 1947 року в селах област╕». Тод╕ ж депутати звернулися в прокуратуру з вимогою порушити крим╕нальну справу за фактом штучного голоду. Подали з╕бран╕ матер╕али про голодомор – на 49 аркушах, де з╕бран╕ св╕дчення мешканц╕в 30 с╕л Прикарпаття ╕ списки майже 600 померлих в них голодною смертю без врахування десятк╕в тисяч померлих на Прикарпатт╕ «басараб╕в», обл╕к яких не в╕вся. 
 Через п╕втора року прокуратура справу закрила, а голод пояснила... посухою 1946 року. У 2004 роц╕ Генеральна прокуратура поновила справу про Голодомор на ╤вано-Франк╕вщин╕. Вона розгляда╓ться й дос╕...
 
Мирослав МАМЧАК.
м. Севастополь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 26.11.2010 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8513

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков