Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність
 
  Щорічну лекцію про Голодомор в Україні цього року виголосив українсько-американський демограф Олег Воловина 9 листопада в Торонтському університеті. Його доповідь «Демографічна оцінка Голодомору в контексті голоду 1932–1933 рр. у СРСР» представила ґрунтовне трактування двох головних тез. По-перше, доповідач установив цілком достовірний рівень смертности під час Голодомору; по-друге, чітко продемонстрував, що умови голоду в Україні в 1933 р. були винятковими у порівнянні з іншими частинами СРСР.
 У першому випадку отримано відповідь на довготривалу потребу визначити «консенсусну», базовану на фактах, кількість жертв Голодомору, а в другому спростовуються твердження російських (і деяких українських) політиків та істориків про те, що ситуація в Україні 1933 р. суттєво не відрізнялася від інших республік Радянського Союзу.
 Лекція була спонсорована Канадським інститутом українських студій, Центром європейських, російських і євразійських студій, Програмою вивчення України ім. Петра Яцика, Канадською фундацією українських студій та торонтським відділом Конґресу українців Канади. Дана лекція проводиться щороку з 1998 р., коли Джеймс Мейс представив інавґураційну доповідь.
 Спочатку доповідач розповів, як почалася його робота над дослідницьким проектом про Голодомор у 2008 р. разом із невеликою групою демографів (Омелян Рудницький, Наталія Левчук і Павло Шевчук) з Інституту демографії Національної академії наук України. Рудницький і Левчук виступили співавторами презентації.
 Говорячи про рівень смертности, д-р Воловина насамперед підкреслив потребу визначити точне число жертв Голодомору і заявив, що поширена останнім часом цифра у десять мільйонів насправді негативно вплинула на достовірність даних про Голодомор. Як приклад, він згадав про труднощі, з якими зіткнувся Світовий конґрес українців як неурядова організація, яка має представництво в ООН, коли постало питання обґрунтувати таку кількість жертв.
 Доповідач відзначив, як зважено він і його група підійшли до визначення втрат від Голодомору та методології, яку вони застосували для отримання своїх даних. Ці втрати вони визначили як «додаткові смерті внаслідок голоду супроти всіх смертей» у період 1932–1934 рр. у межах Української РСР. Вони являють собою прямі втрати. Непрямі втрати, а власне втрати від ненароджуваности, — це окреме питання, яке потребує окремого підходу. Методологія дослідження опиралася на радянські переписи населення 1926 і 1939 рр. як початкову і кінцеву точки відліку. Уточнивши дані цих крайніх точок, дослідники здійснили щорічну реконструкцію кількости населення на основі кількости народжуваностей і смертей (і враховуючи фактор міґрації).
 Загальна кількість прямих втрат від Голодомору в Україні досягла 3,902,700: 100,700 у 1932 р., 3,597,500 у 1933 р. та 204,500 у 1934 р. Це цілком узгоджується з іншими науковими розрахунками прямої смертности від Голодомору, наведеними доповідачем (у межах від 2.6 до 5.2 мільйонів). Непрямі втрати (рівень ненароджуваности) за даний період, за словами д-ра Воловини, становили 988,000, що довело загальну кількість втрат до 4,890,700.
 У доповіді також було розглянуто, як ці дані узгоджуються з рівнем смертности від голоду в інших частинах СРСР. Порівняння кількости прямих втрат на 1,000 населення було промовистим, показавши, що в 1933 р. — найбільш трагічному році — рівень смертности від голоду в Україні був 118/1,000, тоді як у цілому в Росії 22/1,000 і 45/1,000 у Південній Росії, аґрарному реґіоні Російської РФСР (що включав густо заселену українцями Кубань) із найбільшими у цій республіці втратами від голоду. Доповідач також представив графік рівня смертности в Україні, Південній Росії й Білорусі, який продемонстрував незрівнянно вищі показники для України, ніж для інших частин Радянського Союзу (за винятком Казахстану, де була своя особлива динаміка).
 Доповідач представив додаткові таблиці і графіки (напр., «Очікувана тривалість життя при народженні»), що довершили демографічний профіль України і СРСР у роки голоду. Він також звернувся до питання, чи голод в Україні був геноцидом, посилаючись на різні ступені, висновки й дії, які підводять до такого визначення. Він зауважив, проте, що це не його ділянка спеціялізації і що його об’єднавчим завданням було «побудувати мости між демографічними даними та історичними свідченнями».
 Д-р Воловина разом із своїми колеґами планують продовжити дослідження й опублікувати окремі його результати в найближчому майбутньому. Вони планують дослідити втрати від голоду за національностями у Радянському Союзі та точніше визначити втрати на Кубані. План дослідження також включає детальний аналіз втрат від Голодомору в Україні за областями. Згодом матеріали дослідження, як-от різні дані й скановані копії унікальних документів, будуть розміщені в інтернеті й поміщені до бібліотеки Гарвардського університету, щоб сприяти подальшим довідкам і дослідженням.
 
Aндрій МАКУХ.
 Відділ КІУСу в Торонто.
 Фото Оксани Закидальської.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 03.12.2010 > Тема ""Білі плями" історії"