Версiя для друку Обговорити в форумi

***

26 квітня 2010 року з  ініціативи народного депутата Олени Бондаренко (фракція Партії регіонів) у Верховній Раді був зареєстрований Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»
 1 лютого 2011 року Верховна Рада прийняла цей законопроект за основу і направила його на підготовку до другого читання. Законопроект підтримали 240 із 396 народних депутатів, зареєстрованих у залі.
 Проект передбачає скасування обов’язкового надання 50% радіоефіру музиці українських авторів або виконавців. Зокрема, пропонується вилучити зі статей 9 і 28 Закону "Про телебачення і радіомовлення" вимогу про дотримання телерадіоорганізаціями окремих квот на поширення музичних творів українських авторів або виконавців, а також вимогу до змісту програмних концепцій телерадіоорганізацій щодо частки поширення музичних творів українських авторів або виконавців у тижневому обсязі мовлення.

***

Рідко буває таке задоволення авторові, щоб за одним столом зустрілося відразу декілька його персонажів! А потрібно сказати, що Олена Бондаренко, Юрій Кармазін і Марія Бурмака, які зійшлися на останньому шоу Євгена Кисельова на «Інтері», — це саме персонажі моєї творчості.
 Вони говорили про 50-процентну квоту на музичний і відео-продукт, що виробляється в Україні. Одні (Олена і присутні FM-продюсери і FM-менеджери) вважають, що квоту необхідно забрати — тоді українська музика стане потужною і конкурентоспроможною...
 ...Інші співбесідники (Марійка, Кармазін, Олександр Пономарьов) говорили, що все якраз навпаки: з введенням квот, яких і так ніхто не дотримувався, українська музика дістала хоч якусь можливість дійти до слухача і не бути задавленою могутніми катками російського і західного поп-конвеєрів.
 Проте слід усвідомлювати, що в питанні про музику в українському ефірі поєднуються два чинники: музика-як-бізнес і музика-як-SoftPower.
 Музика-як-бізнес: зрозуміло, що Україна — це чималенький ринок збуту музики. І кількість ефірів якого-небудь Філіпа на FM корелює з його зборами від концертів в Україні. Тому, схоже, має рацію Ігор Кондратюк, який сказав, що відміну квот пролобіювали російські агентства, а Партія регіонів охоче повелася на цей лобізм, бо україномовного шансону ще не придумали.
 А ось за музикою-як-SoftPower (чинником «м’якої влади») стоять вже не жадібні російські агентства і не спільноСНГевські FM-станції, а Старая площа і її околиці. Тобто, зменшення звучання різномовної української музики в ефірах українських FM необхідне для гуманітарного «стирання» України і торжества «русского міра». Принаймні, так думають у Москві (зокрема, деякі мої знайомі).
 Пам’ятаю, одна знайома — високий чиновник з МЗС РФ — якось переконувала мене в тому, що Пушкін — це наш геополітичний проект (в т.ч. в Україні). Я намагався заперечувати, що хай Пушкін буде не геополітичним, а культурним проектом, але переконати не вдалося: Пушкіна політики сприймають перш за все як пушку.
 Проте тепер у Росії усвідомили і концептуалізували, що у «русского міра» є два геополітично-геокультурних проекти. Перший — це «Пушкін — Достоєвський — Толстой», другий — це «Кіркоров — Басков — Пугачова».
 Тому питання про інформаційний (включаючи FM) простір тієї ж України розглядається не просто як бізнес-можливість, не просто як культура, але, перш за все, як політика — і навіть у термінології війни. Якщо в Україні інформаційний простір такий самий як і в Росії, то через декілька років можна буде зі значно більшою підставою заявити: так ми ж один народ!
 Деякі наївні, хто запам’ятав з міфології початку 1990-х якісь дурощі про конкуренцію і «невидиму руку ринку», не спромоглися розібратися, що таке картелі і картельні угоди монополістів.
 А у випадку з українською музикою і радіопростором це ось що таке.
 Приходять, скажімо, Вакарчук, Скрипка і Бумбокси на яке-небудь FM-радіо і скаржаться на життя: мовляв, ми такі популярні! Чому ж ви нас не крутите? Публіка нас вимагає і чекає!
 А продюсер їм ввічливо відповідає: пробачте, ви — «неформат»!
 Вони: та як же так! Навіть на московських радіо нас крутять! Центральне (московське) керівництво ваших радіостанцій нас любить і підтримує! Ми постійно на гастролях у Росії!
 Продюсер: ось і їдьте до Росії з корпоративами! А на наших українських радіостанціях у нас уже Басков із Кіркоровим і Сєрьогою Лазаревим заряджені!..
 ...Так влаштовано картель, що дозволяє діяти неконкурентними методами в начебто конкурентній ситуації.
 В результаті складеться схема, коли талановитому українському артистові реалізуватися можливо буде тільки через Москву або Захід. Але не через Київ...
 ...Так, до речі, Олена Бондаренко на шоу у Євгена Кисельова говорила про те, що в Україні мало «нішевої» музики — тому, мовляв, і померли «нішеві» станції, а замість них — один шансон! (Навіть дивно, як уродженка Донецька може так зневажливо ставитися до музики в стилі «російський шансон»!)
 Одні мої хороші київські знайомі, любителі і покровителі джазу, вручили мені недавно величезну пачку нових CD з українським хорошим джазом. Я досі не встиг усе послухати.
 Ще одні знайомі, які займаються фестивалями авторської (бардівської) пісні, на моє запитання про гідних українських авторів назвали зльоту чотири десятки імен.
 Але що мене здивувало найбільше, так це реакція (точніше, її відсутність) на все те, що відбувається, з боку українських артистів і продюсерів.
 Так, Марійка Бурмака билася на шоу Кисельова як лев!
 Так, вона — Жанна д’Арк української музики. І Олександр Пономарьов намагався адекватно підтримати тему.
 Але де решта всіх музичних колег? Скрипка, Вакарчук, «Бумбокс», Могилевська, Ротару, Сердючка, Кузьма, Ані Лорак, Ян Табачник, «Віагра»?..
 ...Проявіть професійну, громадянську, національну, культурну солідарність!
 Вийдіть на маніфестацію десь під Верховну Раду, влаштуйте страйк або флеш-моб, заявіться всім «колгоспом» під стіни Адміністрації Президента. І це буде піар навколо реальної проблеми, а не навколо пластилінового фуфла.
 Якщо ж нічого подібного не відбувається, тоді варто красиво віддатися на милість долі — точніше, на милість переможцям. І розраховувати, що вони не добиватимуть того або іншого артиста.
 Втім, може, так і треба: нації, яка не вміє захищатися, яка не вміє зберегти свій Soft Power і культурний код, може, краще припинити своє існування і зробити загальнонаціональну евтаназію?
 Тому, мабуть, треба підтримати і Олену Бондаренко, і Дмитра Табачника, і ініціативи з закриття української школи в Красному Лучі, і українських центрів у Харкові. Навіщо продовжувати муку нації, яка втратила життєздатність?..
 
Андрій ОКАРА,
 Москва.

(Подається зі скороченнями. Повний текст статті - http://www.unian.net/ukr/news/news-419964.html)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 11.02.2011 > Тема "Резонанс"