"Кримська Свiтлиця" > #4 за 18.02.2011 > Тема "Українці мої..."
#4 за 18.02.2011
«П╤ВДЕННИЙ КРАЮ! СТОРОНО ПРЕКРАСНА!..»
25 лютого мина╓ 140 рок╕в в╕д дня народження Лес╕ Укра╖нки Леся УКРА╥НКА *** Коли втомлюся я життям щоденним, Щоденним лихом, що навколо бачу, Тод╕ я думку шлю в св╕та далек╕, Блука╓ погляд м╕й в кра╖н╕ мр╕╖. Що бачу я в далекому простор╕? Прийдешн╕сть бачу я, в╕ки потомн╕. Мен╕ ввижа╓ться, як в тих╕м, р╕дн╕м кол╕ Старий д╕дусь навча сво╖х онук╕в, Про давнину справдешн╕ байки править, Про те, що д╕ялось на наш╕м св╕т╕. Родинне коло д╕да оточило, Сини та дочки, молод╕ онуки; Одн╕ уважно, пильно вислухають, У других тиха мр╕я в очах ся╓. Онук щонаймолодший с╕в близенько Край д╕да ╕ сл╕дку╓ його рухи Палким, уважним поглядом блискучим. Д╕дусь мовля╓ тихо, урочисто: «Щаслив╕, д╕тки, ви, що народились В лаг╕дний час, в безпечную годину! Ви слуха╓те, мов страшную казку, Сю розпов╕дь про давн╕ дик╕ часи. Так, д╕тки! св╕т наш красний, в╕льний Темницею здавався давн╕м людям; Та й справд╕, св╕т сей був тод╕ темниця: В кормигу запрягав народ народа, На в╕льне слово ковано кайдани. П╕вроду людського не звано людьми, Затято йшов в╕йною брат на брата. Ви зна╓те, що звалося в╕йною? Тод╕ в╕йною звали братовб╕йство Бо ╕м’я правди, вол╕, в╕ри, чест╕, А кроволиття звалося геройством; Убожеством там звали смерть голодну, Багатством — награбован╕ ма╓тки, Простотою — темноту безпросв╕тну, Учен╕стю — непевне╓ блукання, Бездушну помсту звано правосуддям, А самоволю деспотичну — правом. Вс╕м гордим-пишним честь була ╕ слава. Зневаженим-ображеним погорда. Загинув би напевно люд нещасний, Якби погасла та маленька ╕скра Любов╕ братньо╖, що пом╕ж людьми У деяких серцях гор╕ла тихо. Та ╕скра тиха тл╕ла, не вгасала, ╤ розгор╕лася багаттям ясним, ╤ осв╕тила темную темноту, — На наш╕м св╕т╕ влада св╕тла стала!.. Се розпов╕дали мен╕ стар╕╖ люди, Не за мо╓╖ пам’ят╕ було те». Так говорив д╕дусь. Онук найменший, П╕дв╕вши чоло, ясно подивився. Уста тремт╕ли усм╕хом ут╕шним. «Д╕дусю, ти страшн╕ казав нам байки, Я радий, що не бачив лихол╕ття!»
[10 липня 1890] *** Леся Укра╖нка. Художник - Лариса ╤ванова, 1961 р.
«П╤ВДЕННИЙ КРАЮ! СТОРОНО ПРЕКРАСНА!..»
Ц╕ слова видатно╖ укра╖нсько╖ поетеси Лес╕ Укра╖нки з ╖╖ в╕рша «Засп╕в», яким в╕дкрива╓ться цикл «Кримськ╕ спогади», можна поставити еп╕графом до всього житт╓вого ╕ творчого пер╕оду, ПОв’язаного з Кримом. Народилася Леся Укра╖нка (Лариса Петр╕вна Косач) 25 лютого 1871 року в с╕м’╖ ╕нтел╕гент╕в-дворян, розумних ╕ осв╕чених людей. Батько ╖╖, юрист, був головою з’╖зду мирових посередник╕в. Мати - в╕дома письменниця, виступала в л╕тератур╕ п╕д псевдон╕мом Олена Пч╕лка. В ранньому дитинств╕, застудившись узимку на р╕чц╕ п╕д час свята Хрещення (хрещення води), Леся тяжко захвор╕ла на страшну хворобу - к╕стковий туберкульоз ╕ змушена була багато рок╕в свого життя перебувати на л╕куванн╕ в р╕зних м╕сцях св╕ту. Одним ╕з таких м╕сць був для не╖ ╕ Крим. Вл╕тку 1890 року вона вперше при╖хала на грязел╕кувальний Сакський курорт. П╕сля л╕кування Леся разом з мат╕р’ю вирушили в невелику подорож по п╕вострову. ╢впатор╕я, Бахчисарай, Севастополь, Ялта... Боже м╕й, ск╕льки ж неповторних вражень, ск╕льки побачено, ск╕льки пережито! Бахчисарайський палац з його знаменитим Фонтаном сл╕з, осп╕ваним багатьма поетами, Байдарськ╕ ворота на шляху з Севастополя, скромне призабуте житло рано померлого поета С. Надсона в Ялт╕... Усе це невдовз╕ знайде в╕дображення у в╕ршах «Бахчисарай», «Бахчисарайський дворець», «Байдари», «Мердвен» («Чортов╕ сходи»), «Надсонова дом╕вка в Ялт╕» та ╕н. Пот╕м ще до них додаються «Безсонна н╕ч», «На човн╕», «Негода» та ╕нш╕ в╕рш╕, нав╕ян╕ перебуванням вл╕тку 1891 року в ╢впатор╕╖. З╕бран╕ во╓дино, вони й складуть цикл «Кримськ╕ спогади». Через к╕лька рок╕в народиться ╕ другий цикл - «Кримськ╕ в╕дгуки», до якого ув╕йдуть «╤мпров╕зац╕я», «Уривки з листа», «Мр╕╖», драматична поема «╤ф╕ген╕я в Таврид╕», «Весна зимова»... Цей цикл - все пережите Лесею в Ялт╕ з червня 1897 до червня 1898 року. Найнезабутн╕ше в цей пер╕од - знайомство, яке переросло в м╕цну дружбу з Серг╕╓м Мержинським, котрий, як ╕ Леся, при╖хав до Ялти на л╕кування. Це йому, Серг╕ю Мержинському, присвячено в╕рш «Порвалася неск╕нчена розмова», це з ним, Серг╕╓м Мержинським, зд╕йснила Леся захоплюючу подорож на Ай-Петр╕, де на скел╕ пом╕тила н╕жну кв╕тку, яка пробила кам’яну твердь, рвучись до сонця, до св╕тла. «Ломикам╕нь» - так назвала поетеса цю кв╕тку. Кв╕тку «ломикам╕нь» нагадувала ╕ сама Леся Укра╖нка, поетеса, яка взяла для свого л╕тературного псевдон╕ма ╕м’я сво╓╖ матер╕-Укра╖ни. Поетеса, чия творч╕сть була поставлена на службу р╕дному народу. Поетеса, чия висока Поез╕я творилася мовою свого народу ╕ кр╕зь жорстокост╕ життя пробивалася до людей яскравою кв╕ткою над╕╖. Над╕╖ на те, що ╖╖ р╕дна Укра╖на буде в╕льною ╕ незалежною державою, що ╖╖ р╕дна мова в╕дродиться, проб’╓ться, як кв╕тка-ломикам╕нь, кр╕зь морок нев╕гластва, ус╕ляких заборон ╕ принижень, в сво╖й держав╕ стане мовою державною, р╕дною ╕ вс╕ма шанованою. Як бачимо, мр╕╖ велико╖ дочки Укра╖ни почали збуватися т╕льки зараз, в к╕нц╕ XX стор╕ччя - на початку ХХ╤. Крим для Лес╕, незважаючи на перепади стану ╖╖ здоров’я, був не т╕льки оздоровницею, а й щедрою на творчий ужинок «болд╕нською ос╕нню». Тут, окр╕м уже згадуваних в╕рш╕в, вона написала поему «М╕сячна легенда», опов╕дання «Над морем», драму «Руф╕н ╕ Пр╕сц╕лла», д╕алог «Айша ╕ Мохаммед», редагувала свою знамениту «Кассандру», а також написала в╕рш╕, як╕ залишилися поза циклами: «За горою блискавиц╕», «Хвиля», «Полярна н╕ч», «Народ пророков╕» ╕ «Спогад з ╢впатор╕╖»... Згодом, разом з╕ сво╖м чолов╕ком Климентом Кв╕ткою займалася великою етнограф╕чною д╕яльн╕стю, результатом чого стала зб╕рка народних мелод╕й, записаних з голосу поетеси. Леся Укра╖нка, як людина надзвичайно тонко╖ ╕ чутливо╖ душ╕, перебуваючи тривалий час в Криму, не могла не ц╕кавитися життям його кор╕нного народу - кримських татар. Ще у св╕й перший при╖зд 1890 року вона, дев’ятнадцятир╕чна юнка, на сво╖х кримських шляхах-дорогах, що пролягали в╕д ╢впатор╕╖ до Севастополя, Бахчисарая, Ялти, мимох╕дь зустр╕ла таку ж, якою й вона сама була на той час, свою ровесницю - д╕вчину-татарку в нац╕ональному одяз╕. Сл╕д зазначити, що до нац╕онального одягу Леся була небайдужа. Документал╕сти залишили нам немало фотокарток юно╖ Лес╕, де на зн╕мках вона в нац╕ональному укра╖нському костюм╕ з в╕ночком ╕ стр╕чечками на голов╕. Певно, ╕ ця митт╓ва зустр╕ч д╕вчини-укра╖нки з д╕вчиною-татаркою в нац╕ональному вбранн╕ так сильно схвилювала юну поетесу, що сво╖ почуття вона вилила у рядки в╕рша з н╕жною назвою «Татарочка». ╤ як╕ ж тепл╕, сердечн╕ слова знаходить Леся для сво╓╖ геро╖н╕! Татарочка, яку побачила Леся, «молоденька ╕ вродлива», ╖╖ «смуглявий вид ледве прикрива╓ шовком шитая чадра б╕ленька». На чорняв╕й гол╕вц╕ «червон╕╓ шапочка маленька». А очиц╕ в се╖ юно╖ татарочки-чар╕вниц╕, наче блискавиц╕, «так ╕ грають з-поп╕д бр╕вок темних!». Як зазначають б╕ографи ╕ досл╕дники творчост╕ поетеси, Леся Укра╖нка ц╕кавилася побутом, мовою, звичаями ╕ фольклором кримськотатарського народу. У лист╕ до М. П. Драгоманова - свого дядька, в╕домого ╕сторика, досл╕дника укра╖нсько╖ народно╖ творчост╕, Леся писала, що «хот╕ла б одну р╕ч видати, це, власне, узори татарськ╕, що я в Криму з╕брала, ╓ ╖х немало ╕ дуже вже схож╕ на укра╖нськ╕...». Дуже захоплювалась Леся Укра╖нка легендами кримських татар, а також жваво ц╕кавилася ╕стор╕╓ю ╕ культурою мусульманського Сходу. Леся добре знала науков╕ прац╕ Агатангела Кримського, зокрема, працю вченого-сходознавця «Мусульманство ╕ його будучина». Можливо, це й наштовхнуло ╖╖ написати у кв╕тн╕ 1907 року в Ялт╕ невеликий драматичний д╕алог «Айша ╕ Мохаммед». В основ╕ д╕алогу - легенда про палке кохання Мохаммеда - основоположника мусульмансько╖ рел╕г╕╖ - до юно╖ Айш╕, на як╕й в╕н одружився п╕сля смерт╕ сво╓╖ дружини Хад╕дж╕. Леся рад╕ла любительським виставам на сцен╕ сво╓╖ невеличко╖ п’╓си «Айша ╕ Мохаммед». Окр╕м в╕рш╕в ╕ драматично╖ поеми, поетеса виношувала творч╕ плани написати б╕льш сол╕дне художн╓ полотно на кримськотатарську тему. Про сво╖ творч╕ задуми вона пов╕домляла в лист╕ до матер╕ 16 лютого 1908 року з Ялти: «...Хочеться, коли буде знов прояснення (в здоров’╖ - Д. К.), написати маленьку ╕сторичну пов╕сть з татарсько-укра╖нських час╕в (приязнь малого укра╖нця - сина бранки - ╕ татарочки-селянки, незважаючи на традиц╕йний антагон╕зм старшого покол╕ння, пот╕м дальша доля се╖ пари, таки розлучено╖ життям...)». На жаль, задуму не суджено було збутись. Хвороба, яка все б╕льше прогресувала, змусила Лесю Укра╖нку по╖хати на подальше л╕кування спочатку на Кавказ, а затим ╕ в ╢гипет (весна 1913 р.). ╤ там, перебуваючи далеко в╕д Криму, вона ц╕кавилася життям, а в╕рн╕ше, психолог╕╓ю м╕сцевих ж╕нок-мусульманок, мр╕яла написати «хоч би одну невелику новелку». Одначе й цьому задуму не суджено було збутися. 1 серпня 1913 року Лес╕ Укра╖нки не стало. ...В Ялт╕, неподал╕к в╕д набережно╖, по вулиц╕ Л╕ткенса, 8, перед будинком, в якому жила поетеса ╕ в якому нин╕ ╖╖ музей, встановлено пам’ятник в╕чно юн╕й Лес╕ Укра╖нц╕. Н╕би стомившись в╕д повсякденного су╓тного життя, вона прис╕ла на кам╕нь спочити, подивитися на море, та так ╕ завмерла нав╕чно. Приходять люди, приносять кв╕ти. Дзвенять бандури, лунають в╕рш╕ Лес╕. Вони - в╕чн╕, вони - з нами. Поез╕я не вмира╓. Це про них, про сво╖ в╕рш╕, Леся Укра╖нка писала:
Як я умру, на св╕т╕ запала╓ покинутий вогонь мо╖х п╕сень, ╕ стримуваний плом╕нь зас╕я╓, вноч╕ запалений, гор╕тиме удень.
Данило КОНОНЕНКО. ***
ЗАСП╤В
П╕вденний краю! як тепер далеко Лежиш в╕д мене ти! за горами крутими, За долами розлогими, за морем, Що вже тепер туманами густими Укрилося, бурливе. Та не страшно Мо╖м думкам ос╕нньо╖ негоди На Чорн╕м мор╕. Швидше то╖ чайки Вони перелетять за темн╕ води. Вони перелетять у ту кра╖ну, Де небо ще син╕╓, як весняне, Де виноград в долин╕ зелен╕╓, Де гра╓ сонця пром╕ння кохане. Туди мо╖ думки полинуть швидко ╤ прив╕тають ту ясну кра╖ну, Де прожила я не одную днину, А не була щаслива й на годину... Та я за те док╕рливого слова Тоб╕ не кину, стороно прекрасна! Не винна ти, що я не маю дол╕, Не винна ти, що я така нещасна! ТИША МОРСЬКА
В час гарячий полудневий Виглядаю у в╕конце: Ясне небо, ясне море, Ясн╕ хмарки, ясне сонце. Певне, се кра╖на св╕тла Та злотисто╖ блакит╕, Певне, тут не чули зроду, Що бува негода в св╕т╕! Тиша в мор╕... ледве-ледве Колиха╓ море хвил╕, Не колишуться од в╕тру На човнах в╕трила б╕л╕. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, В’╓ться стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем, Стиха весла п╕д╕йма╓, ╤ зда╓ться, що з весельця Щире золото спада╓. Як би я тепер хот╕ла У мале човенце с╕сти ╤ далеко на сх╕д сонця Золотим шляхом поплисти! Попливла б я на сх╕д сонця, А в╕д сходу до заходу, Тим шляхом, що проложило Ясне сонце через воду. Не страшн╕ для мене в╕три, Н╕ п╕дводн╕╖ кам╕ння, - Я про них би й не згадала В краю в╕чного пром╕ння.
(╢впатор╕я, 1890, 16 серпня) ТАТАРОЧКА
Там, за м╕стом, понад шляхом битим, По гаряч╕м каменист╕м пол╕ Йде д╕вча татарське╓ вродливе, Молоденьке, ще гуля по вол╕. На чорняв╕й см╕лив╕й гол╕вц╕ Червон╕╓ шапочка маленька, Вид смуглявий ледве прикрива╓ Шовком шитая чадра б╕ленька. То закри╓ личко, то в╕дкри╓,- А очиц╕, наче блискавиц╕, Так ╕ грають з-поп╕д бр╕вок темних! Що за погляд в се╖ чар╕вниц╕! БАХЧИСАРАЙ
Мов зачарований, сто╖ть Бахчисарай. Шле м╕сяць з неба промен╕ злотист╕, Блищать, мов ср╕бн╕, б╕л╕ ст╕ни в м╕ст╕. Спить ц╕ле м╕сто, мов заклятий край. Скр╕зь м╕нарети й дерева ср╕блист╕ Мов стережуть сей тихий сонний рай; У темряв╕ та в виноградн╕м лист╕ Та╓мно плеще тихий водограй. Пов╕тря дише чар╕вним споко╓м, Над сонним м╕стом легкокрилим ро╓м Витають красн╕ мр╕╖, давн╕ сни. ╤ верхов╕ттям тонк╕╖ топол╕ Кивають стиха, шепотять повол╕, Про давн╕ часи згадують вони...
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 18.02.2011 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8675
|