Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤РП╤НЬ ДВА РОКИ ТОМУ: «НАВКОЛО БУЛИ РУ╥НИ, ТЕМНИЙ ДИМ ТА БАГАТО РОЗСТР╤ЛЯНИХ АВТОМОБ╤Л╤В»
Розпов╕дь кримського татарина, який брав участь у визволенн╕ Ки╖вщини…


РОС╤Я НАМАГА╢ТЬСЯ ПОШИРИТИ СВОЮ ЗЛОЧИННУ СУТЬ НА ╤НШ╤ КРА╥НИ
Рос╕я – це велика тюрма. Нин╕ рос╕яни намагаються загнати в цю тюрму ╕ укра╖нц╕в…


НЕМА╢ СИЛ ТЕРП╤ТИ: НОБЕЛ╤ВСЬК╤ ЛАУРЕАТИ ВЛАШТУВАЛИ МАН╤ФЕСТ ПУТ╤НУ
П╕д зверненням п╕дписалося 39 ос╕б, всесв╕тньо в╕домих св╕тил науки…


ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРО ЗВ╤ЛЬНЕННЯ ДАН╤ЛОВА:
В╕н переводиться на ╕нший напрямок…


ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.03.2011 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 11.03.2011
БЕНКЕТ ШАКАЛ╤В НАД РОЗТЕРЗАНОЮ УКРА╥НСЬКОЮ Л╤ТЕРАТУРОЮ
Анатол╕й КРИМ

 «Здавалося б, прочитавши «Чорного Ворона» Шкляра, я мав би образитися дв╕ч╕. Перший раз за нац╕ональною ознакою, другий – за ознакою сво╓╖ приналежност╕ до рос╕йсько╖ л╕тератури...»
 Мишача ╕стер╕я «протестувальник╕в» проти романа Василя Шкляра «Чорний Ворон» г╕дно продовжила традиц╕╖ «фаллопошуку» в сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕. Спадко╓мц╕ Валу╓ва укотре оголосили св╕тов╕: н╕коли в Укра╖н╕ не буде н╕чого укра╖нського, ╕ р╕вень укра╖нсько╖ культури, вкарбований в ус╕ телеканали кра╖ни образами сп╕вучого ректора ╕ зоряного трансвестита, що косить п╕д хохляндського мес╕ю, став державним еталоном «художност╕», порушувати який не дозволено н╕кому. Нав╕ть письменникам. Точн╕ше – особливо письменникам, бо не дай Боже, нац╕я, яка вже розучилася читати, знову зануриться в вихолощений св╕т л╕тератури.
 Здавалося б, прочитавши «Чорного Ворона», я мав би образитися дв╕ч╕. Перший раз за нац╕ональною ознакою, другий – за ознакою сво╓╖ приналежност╕ до рос╕йсько╖ л╕тератури. Б╕льш того, я м╕г би зробити все, щоб письменник пом`якшив, н╕велював найб╕льш р╕зк╕ стор╕нки романа – адже, користуючись дов╕рою автора, я читав роман ще в рукопис╕. Не приховаю, дискус╕я була, ╕ я попереджав св╕й колегу, яку реакц╕ю викличе його роман. Але Василь Шкляр був непохитний у сво╖й правот╕, ╕ я визнав, що, врешт╕-решт, будь-який тв╕р ми зобов`язан╕ судити за законами ╕ силою таланту самого автора.
 Що ж до граду звинувачень, то, по-перше, у мене виникла величезна п╕дозра, що переважна б╕льш╕сть викривач╕в роман не читали ╕ в╕дпов╕дно до радянсько╖ традиц╕╖ гуртом крикнули: «Але засуджу╓мо»! А не читали вони тому що, по-перше, не знають мови, якою написаний роман, а по-друге, тому що вся ╖х, вибачте на слов╕, «╕деолог╕я» сто╖ть на двох тезах: щоб сусп╕льство забуло про ╕снування «мови», якою можна створювати добротну л╕тературу, а вже якщо не виходить заборонити писати укра╖нською книжки, то бити ╕ топтати ногами все, що виходить за рамки хуторянства ╕ жлобства.
 Проте не залиша╓ г╕рке в╕дчуття, що у запал╕ суперечки ми «з водою виплеснули дитину». Я кажу про художню ц╕нн╕сть роману, бо н╕хто з критик╕в – нав╕ть тих, хто прийняв роман на ура – не в╕дзначив зворушливу сцену, р╕вно╖ як╕й я не пригадую в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ всього двадцятого стор╕ччя. Це сцена, коли герой з дружиною ╕ дитиною, марно намагаючись знайти прихист у будинках переляканих ╓динокровц╕в, знаходять його у б╕дно╖ ╓врейки ╢ви. Написана пером майстра, ця сцена поста╓ для мене певним продовженням вс╕х б╕блейських суперечок, вир╕шенням багатьох тисячол╕тн╕х конфл╕кт╕в, коли нац╕ональне на мить зника╓ ╕ людина залиша╓ться як у перш╕ дн╕ створення св╕ту – абсолютно голою, а в╕дчуття ╖╖ спочатку прост╕ ╕ зрозум╕л╕ – доброта, любов, сп╕вчуття.
 Безперечно, роман ма╓ яскраво виражений нац╕онал╕стичний характер. Мабуть, це було головним надзавданням автора, який, розпов╕даючи ╕стор╕ю повстанц╕в Холодного Яру, наполегливо довбе в т╕м’я м╕льйонам етн╕чних укра╖нц╕в, як╕ й сьогодн╕, як за час╕в майже стор╕чно╖ давност╕, в страху замкнули двер╕ ╕ в╕кна, намагаючись пережити непевн╕ часи. Холодноярськ╕ повстанц╕ могли вибрати життя, могли розчинитися в натовп╕ гречкос╕╖в, могли ем╕грувати ╕ плодити по св╕тах чималу д╕аспору, але вони вибрали смерть. Це ╕сторична правда. Вони знали, що ╖х тавруватимуть як зрадник╕в, бандит╕в, тавруватимуть сво╖ ж, у яких в╕д укра╖нства залишилося лише коротке «-ко» насамк╕нц╕ пр╕звища, але вони все ж таки вибрали смерть, бо знали: свобода не пада╓ манною небесною з неба, за свободу треба битися. Альтернатива свобод╕ – т╕льки рабство. Або смерть. ╤ якщо бути вже дуже упередженим критиком романа в частин╕ його ╕сторично╖ правди, то у нас ╓ можлив╕сть подивитися на т╕ под╕╖ двадцятих рок╕в не через стор╕нки радянських п╕дручник╕в (як╕ сьогодн╕, злегка в╕дредагувавши, продовжу╓ тиражувати м╕н╕стерство осв╕ти), а вивчивши реальн╕ документи, як╕ автор ╕ пода╓ на стор╕нках свого твору. Так, ╕стор╕я залишила св╕дчення про те, що багато ком╕сар╕в ╕ чек╕ст╕в мали ╓врейськ╕ пр╕звища, що б╕льшовики ╕з сво╖ми ╕мперськими ╕деями дали фору багатьом рос╕йським ╕мператорам, ╕ саме тому загони Червоно╖ гвард╕╖ вбивали ╕ знищували все укра╖нське, не даючи розпастися улюбленому д╕тищу Петра – Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖.
 Врешт╕-решт, це право Шкляра вважати Чорного Ворона патр╕отом, а не бандитом. Як ╕ право кожно╖ нац╕╖ вибирати сво╖х геро╖в. Нагадаю, що п╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни англ╕йц╕ чинили оп╕р створенню незалежно╖ держави ╤зра╖ль. ╤ тод╕ в пов╕тря злет╕в готель «К╕нг Дев╕д» з англ╕йськими оф╕церами, топили корабл╕, вбивали окупант╕в. З погляду англ╕йц╕в, майбутн╕й прем`╓р ╤зра╖лю Менахем Бег╕н як один з найб╕льш активних учасник╕в опору був безсумн╕вним бандитом ╕ терористом. Але чому ж в ╤зра╖л╕ його вважають патр╕отом, геро╓м? Та тому, що в╕н боровся за свободу свого народу! Так чому ж в цьому прав╕ в╕дмовляють героям укра╖нського опору?
 А хто ж у нас оголошу╓ себе захисниками сво╖х народ╕в, яких, на ╖х думку, образив автор?
 Наб╕р «захисник╕в» вельми убогий. Завс╕дники телев╕з╕йних пол╕ттеатр╕в, як╕ давно викликають роздратування у будь-яко╖ мислячо╖ людини, пол╕тологи «в цив╕льному», н╕кому не в╕дом╕ «консультанти» ╕ «знавц╕ л╕тератури». Особисто я, коли бачу серед цих пан╕в дебелу шияку одного ╕з захисник╕в мого народу, пост╕йно здригаюся ╕ думаю: оцей суб`╓кт ╕ ╓ прив╕д для найближчого погрому! А що сп╕льного у голови незрозум╕лого «русского блока» з мо╖м другом видатним рос╕йським письменником В╕ктором ╢роф╓╓вим? Нац╕ональна сп╕льн╕сть? Навряд чи в нин╕шньому св╕т╕ це принципово. В╕дтод╕, як стал╕нськ╕ кати фриновськ╕ й авербахи знищили в ГУЛАГу Осипа Мандельштама ╕ Всеволода Мей╓рхольда, нац╕ональна ╕дентиф╕кац╕я втратила св╕й сенс. Св╕т под╕лився на таланти ╕ заздр╕сну сволоту, на святих ╕ вбивць, на людей чесних ╕ продажних. Тому рад╕сн╕ вигуки «вурдалак╕вських» газет, що «справа Шкляра» розбиратиметься в ╢вропарламент╕ сам депутат Мирський, який, звичайно, «не чув як сп╕ва╓ Карузо, але зна╓, що сп╕ва╓ дуже погано, тому що сус╕д ╤зя йому насп╕вав», це подальший бенкет шакал╕в над великою ╕ розтерзаною укра╖нською л╕тературою.
 Та все ж ╕стор╕я про нескореного отамана Ворона не закрита. У цьому яскравому ╕ талановитому роман╕ мен╕ не вистача╓ прям╕шо╖ в╕дпов╕д╕ на головне питання: так хто ж винен у тому, що Укра╖на не в╕дбулася як держава в двадцятих роках минулого стор╕ччя? Чому не в╕дбулася ╕ на початку стол╕ття двадцять першого, де н╕би ╕ прапор нац╕ональний ╓, ╕ г╕мн, ╕ нав╕ть в парламент╕ деяк╕ депутати см╕ють говорити «на мов╕»? З чек╕стами ╓врейсько╖ нац╕ональност╕ автор роз╕брався. ╤ з рос╕йськими окупантами – теж. Та ж надто скупо пом╕тив, як поступово закривалися двер╕ сво╖х же селян перед повстанцями, як сво╖ в╕дмовляли сво╖м в шматку хл╕ба, в даху. Очевидно, не хот╕в втоптувати в багно б╕дних, забитих, неписьменних, ╕з живою пам`яттю про кр╕паччину. Лише дор╕кнув, що не зрозум╕ли вони, про яку м╕ф╕чну волю ц╕ повстанц╕ написали на сво╓му стягов╕. А ц╕каво було досл╕джувати ц╕ну сором`язливого умовчання, щоб в╕дпов╕сти на запитання: а що ж нин╕? Чому ж сьогодн╕ та давня холодноярська ╕стор╕я, про яку не знали ц╕л╕ покол╕ння, хвилю╓ лише вузьке коло?
 П╕д час телев╕з╕йного шоу, де роман «Чорний Ворон» був п╕дданий анафем╕, «в одному окоп╕» з нащадками ревком╕вц╕в ╕ ком╕сар╕в сид╕в син поета, який в╕ддав сво╓ життя за свободу Укра╖ни. Що це? Пол╕тична сл╕пота? ╤ вже зовс╕м розвеселив усп╕шний видавець, пояснюючи, що слово «жид» в дев`ятнадцятому стол╕тт╕ звучало не так образливо, як у двадцять першому. Чи зна╓ цей видавець, хто написав найблискуч╕шу статтю про Тараса Шевченка, якого вельми складно зап╕дозрити в любов╕ до ╓вре╖в? Навряд чи. Адже статтю написав один ╕з засновник╕в с╕он╕зму Володимир Жаботинський. Нац╕онал╕ст в╕ддав належне нац╕онал╕стов╕. Захисник ╓врейського народу осп╕вав захисника народу укра╖нського. ╤ на цьому час припинити ╕гри на нац╕ональних почуттях. Тому що слова «жид», «москаль», «хохол», «лях» у творах Гоголя, Шевченка, Досто╓вського ╕, звичайно ж, Василя Шкляра, це не ст╕льки визначення нац╕ональност╕, ск╕льки характеристика огидних нац╕ональних рис, на як╕ хворий будь-який народ на наш╕й планет╕.
 ╤ останн╓. Працюючи в Союз╕ письменник╕в не один р╕к, я завжди з ц╕кав╕стю спостер╕гаю, як п╕сля л╕тн╕х кан╕кул в письменницькому житт╕ зроста╓ ╕нтригуюча нота: висунення на Шевченк╕вську прем╕ю! За к╕льк╕стю скандал╕в, пошук╕в штовхач╕в, карколомних трюк╕в з реценз╕ями одного висунення вистачило б на голл╕вудський блокбастер. Воно й зрозум╕ло. Дуже великий авторитет прем╕╖, яку не завжди давали за талант, а за колишн╕х час╕в доводилося стояти в жив╕й черз╕, немов за ╕мпортним гарн╕туром, який обов“язково одержиш, коли прийде твоя черга. Але з ц╕кав╕стю спостер╕гаючи ╕ за лауреатами, ╕ за м╕нливим складом Шевченк╕вського ком╕тету, завдяки сво╖й прихильност╕ до комед╕╖, я пост╕йно напередодн╕ березневих урочистостей замислююся над питанням: а прийняв би прем╕ю свого ╕мен╕ Тарас Григорович з рук ки╖вського генерал-губернатора?
╤ все-таки наступного року все буде набагато весел╕ше, ц╕кав╕ше. Тому що «Чорний Ворон» п╕дняв планку прем╕╖ на таку висоту, з яко╖ ми, можливо, побачимо нову Укра╖ну. Ту, про яку мр╕яв ╕ Тарас Григорович, ╕ впертий отаман, який загинув в л╕сах Холодного Яру.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.03.2011 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8751

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков