Таку сусп╕льно значиму м╕с╕ю з власно╖ вол╕ на себе перебрав голова Ради ветеран╕в в╕йни, прац╕ та в╕йськово╖ служби селища м╕ського типу Новофедор╕вка, що неподал╕к кримського райцентру Саки, 69-р╕чний кап╕тан у в╕дставц╕ Дмитро Крицький. Вона йому близька ╕ зрозум╕ла. Адже значний пер╕од строково╖ та оф╕церсько╖ служби Дмитра Володимировича пройшла саме тут, у закритому до 1992 року найб╕льшому гарн╕зон╕ морсько╖ ав╕ац╕╖ на п╕востров╕ Саки-4. ╤н╕ц╕ативному в╕дставнику при нагод╕ ╓ що розпов╕сти нин╕шн╕м укра╖нським ╕ рос╕йським матросам, оф╕церам, на зустр╕ч╕ з котрими його нер╕дко запрошу╓ м╕сцеве командування. А ще читачам газети „Новофедор╕вка”, активним дописувачем яко╖ в╕н ╓. Дмитро Крицький потрапив до Сак-4 ул╕тку 1962 року матросом –строковиком. Точн╕ше, сюди його перевели з Балтики. Там, на аеродром╕ Балт╕йського флоту Храброво, пройшли перш╕ м╕сяц╕ служби призовника з Сумщини. Служба довол╕ брудна буквально - хлопець мав справу з консервац╕ю артозбро╓ння першо╖ парт╕╖ фронтових бомбардувальник╕в ╤л-28 перед ╖хньою подальшою в╕дправкою до Куби. На остр╕в Свободи вони йшли не сво╖м „ходом”, а у трюмах цив╕льних теплоход╕в ╕ суховантаж╕в ╕з зерном у повн╕стю роз╕браному вигляд╕. Аналог╕чним чином готувався зм╕нити „прописку” ╕ сакський 13-й гвард╕йський бомбардувальний ав╕аполк ЧФ. Усього ж, як тепер стверджують в╕йськов╕ ╕сторики, планувалось озбро╖ти новоспечену Групу радянських в╕йськ на Куб╕, окр╕м всього ╕ншого, аж 42-ма бомбардувальниками ╤л-28 разом з комплектом атомних бомб з╕ складу ВПС ╕ ВМФ СРСР. Зв╕сно ж, про так╕ детал╕ надсекретно╖ операц╕╖ п╕д кодовою назвою „Анадир”, яка б╕льш в╕дома всьому св╕ту як Карибська криза, н╕хто тод╕ Крицькому ╕ його ровесникам не пов╕домляв. - Спека неймов╕рна, - згаду╓ те гаряче л╕то 1962-го Дмитро Володимирович, - а ми, матроси, на в╕дкритих вогнищах посеред аеродрому у металевих ╓мностях розтоплю╓мо „сало”, як ми називали гарматне мастило. Сама гармата НР-23 п╕сля цього занурювалась у розплавлене мастило, а п╕сля повного застигання обмотувалась папером ╕ в╕дправлялась на склад. Водночас до гарн╕зонного п╕рсу п╕дганялись судна для завантаження ав╕атехн╕ки. Проте невдовз╕ надходить ╕нша команда: роз╕бран╕ бомбардувальники знову скласти ╕ обл╕тати. Польоти завершились стр╕льбами ╕ бомбометанням на остров╕ Зм╕╖ний. Знову оч╕ку╓мо на повторне розбирання „╤л╕в”. Натом╕сть командир полку полковник Войцицький одного дня неспод╕вано оголошу╓: „ Усе, в╕д сьогодн╕ полку б╕льше не ╕сну╓”. Виявля╓ться, зам╕сть в╕дправки на Кубу полк просто розформували. Причому його л╕таки потр╕бно було ще й власноруч в╕дправити у металобрухт. ╤ ми це робили – за допомогою газор╕зак╕в. Деяк╕ льотчики ╕ техн╕ки не стримували при цьому сл╕з. П╕сля повно╖ л╕кв╕дац╕╖ 13-го полку особовий склад „порозкидали” по ╕нших ав╕ачастинах ЧФ. Мене ж у Саках-4 залишили старшим к╕номехан╕ком тутешнього Будинку оф╕цер╕в, бо до арм╕╖ я встиг зак╕нчити у Львов╕ техн╕кум к╕ноф╕кац╕╖. Подальш╕ матроськ╕ будн╕ мого сп╕врозмовника минали на тл╕ ╕нтенсивно╖ бойово╖ п╕дготовки 30-го окремого дальнього розв╕дувального ав╕ац╕йного полку (ОДРАП) ЧФ. В╕н теж базувався у цьому ж гарн╕зон╕ ╕ щойно отримав новеньк╕ ракетоносц╕ Ту-22 р. Крилат╕ машини баражували не т╕льки над акватор╕╓ю Чорного моря, а й дв╕ч╕ на тиждень з попутною розв╕дкою д╕ставались аж до Балтики. Ут╕м цей пер╕од закарбувався у пам’ят╕ мого сп╕врозмовника все ж ╕ншим, а саме - зустр╕чами з першими радянськими льотчиками-космонавтами Юр╕╓м Гагар╕ним, Павлом Поповичем, Олекс╕╓м Губар╓вим та ╕ншими. Р╕ч у т╕м, що „борти” з ними зазвичай с╕дали саме на Сакському аеродром╕. Дал╕ вже автобусом геро╖в космосу везли у село Молочне поблизу ╢впатор╕╖, де знаходився Центр управл╕ння польотами (нин╕ це Нац╕ональний центр управл╕ння ╕ випробувань косм╕чних засоб╕в). Користуючись нагодою, начальник пол╕тв╕дд╕лу гарн╕зону генерал-майор ╤ван Тропин╕н запрошував кумир╕в м╕льйон╕в виступити перед морськими ав╕аторами та ╖хн╕ми родинами. За словами Дмитра Крицького, на рахунку цього генерала ще одна добра справа – ув╕чнення славного бойового шляху 30-го ОДРАП. До 9 травня 1963 року тут спорудили величну стелу, а на але╖ Геро╖в, що почина╓ться в╕д не╖, встановили бюсти вс╕х 9 п╕лот╕в ╕ штурман╕в полку, що в роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни удосто╖лись звання Героя Радянського Союзу. Причому, фактично „госпспособом” – еск╕зний проект стели виконав полковий художник, а на бюсти, як╕ виготовила с╕мферопольська ж╕нка-скульптор, „скинулись” сам╕ ж оф╕цери ╕ надстроковики. Цей монументальний комплекс, що фактично перетворився у символ╕чну дом╕нанту шеститисячно╖ Новофедор╕вки, як переконався автор цих рядк╕в, дос╕ перебува╓ майже в ╕деальному стан╕. Про це, до слова, дбають нин╕шн╕ в╕йськовослужбовц╕ випробувального пол╕гону зл╕тно-посадкових систем „Нитка” ВМС ЗС Укра╖ни п╕д орудою полковника Олександра Плешкова. У т╕ ж роки з’явився у приморському ав╕агарн╕зон╕ кам’яний пам’ятник матросу ╤вану Сердюкову (взагал╕ у селищ╕ нал╕чу╓ться 18 скульптур ╕ мемор╕альних дощок, переважна б╕льш╕сть з яких так чи ╕накше присвячена морським ав╕аторам). А ще названа в його честь одна з центральних вулиць, на як╕й, до слова, розташована одна з ав╕ачастин нашого флоту. - Я добре знав ╤вана, - дал╕ порина╓ у спогади Дмитро Володимирович, - чудовий хлопець. В╕н служив у див╕з╕он╕ зв’язку. Наш╕ казарми були поруч. З ╤ваном ми часто сп╕лкувались у Будинку оф╕цер╕в. По суботах ╕ нед╕лях там проходили заняття веч╕рньо╖ школи з п╕дготовки для вступу у в╕йськов╕ училища, яку в╕н в╕дв╕дував. У в╕дпустц╕ в Москв╕ ╤ван проходив мимо якогось буд╕вництва ╕ мимовол╕ став св╕дком моторошно╖ сцени: роб╕тниця потрапила у працюючу бетоном╕шалку. Але хлопець не розгубився ╕ в останню мить зум╕в витягнути ╖╖ зв╕дти. Проте, на жаль, сам при цьому загинув. Врятована ж була мат╕р’ю трьох малол╕тн╕х д╕тей. Ось така ╕стор╕я... П╕сля строково╖ служби Дмитро Крицький повернувся в Саки-4 аж через 7 рок╕в. За цей час встиг зак╕нчити Ачинське ав╕ац╕йно-техн╕чне училище ╕ три роки п╕сля його зак╕нчення в╕дслужити техн╕ком л╕така в ав╕агарн╕зон╕ Тихоокеанського флоту. Дал╕ до самого свого зв╕льнення у запас у 1986 роц╕ об╕ймав посаду начальника оф╕церського клубу згаданого вище 30-го ОДРАП. Ц╕каво, що в╕йськовий пенс╕онер ма╓ опосередковане в╕дношення до перетворення гарн╕зону Саки-4 в смт. Новофедор╕вка. Крицький трич╕ посп╕ль обирався депутатом р╕дно╖ селищно╖ Ради. П╕сля розвалу Союзу ╕ тимчасового п╕дпорядкування ЧФ одночасно президентам Укра╖ни ╕ Рос╕╖, у флотському гарн╕зон╕ утворився владний вакуум ╕ з ц╕╓╖ причини виникли численн╕ проблеми. Це не могло продовжуватись в╕чно. Тому жител╕, у тому числ╕ ╕ за сприяння Крицького, звернулися до Верховно╖ Ради. Законодавц╕ п╕дняли питання про надання гарн╕зону статусу „цив╕льного” населеного пункту. Парламентар╕╖ довго не вагались – ╕ напередодн╕ нового 1992 року утворились Новофедор╕вка. Зв╕дки ж походить ця назва? - Я спец╕ально копався в р╕зних ╕сторичних паперах ╕ документах, - каже Дмитро Володимирович, - перерив усе, що м╕г, але достов╕рного пояснення так ╕ не знайшов. Подейкують, що на цьому м╕сц╕ ще у V стол╕тт╕ до н.е. виникло поселення грецьких колон╕ст╕в, яке п╕зн╕ше перейшло у п╕дпорядкування м╕сцевому княз╕вству Феодоро. Тому й наше селище вир╕шили назвати в його честь. Гуля╓ й ╕нша верс╕я. Мовляв, у цих краях мешкав якийсь пом╕щик Фед╕р, який начебто до революц╕╖ був знаним меценатом. Прикметно, що в Ор╓ховськ╕й селищн╕й Рад╕, як╕й спочатку в╕д╕йшла лише одна наша вулиця К╕рова, значиться селище Федор╕вка. Чому ╕ як пот╕м виникло сполучення „ново”, для мене повна загадка. Що ж, будемо ╖╖ розгадувати.
Василь САДОВСЬКИЙ. На фото: Дмитро Крицький (л╕воруч) ╕ його приятель п╕дполковник у в╕дставц╕ Володимир Папанов б╕ля пам’ятника на але╖ Геро╖в у центр╕ Новофедор╕вки; пам’ятник загиблому ек╕пажу Ту-22. Фото автора.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
