Версiя для друку Обговорити в форумi

 У Севастополі знову заговорили про мови. На наступному сесійному засіданні, що відбудеться 19 квітня, депутати міськради затверджуватимуть звернення до Верховної Ради України з вимогою прийняти Закон про мови. Того ж дня, цілком випадково, розглядатимуть і тарифи на комунальні послуги. Формула «два в одному» давно стала прийнятною для депутатів усіх рівнів. Навіть пересічним громадянам зрозуміла ця простенька технологія.
 Мовним питанням переймалися 9 квітня і на IV Конґресі українців Севастополя: громада висловлювала невдоволення тим, що у місті відсутні школи з повним викладанням державною мовою. Існує лише незначна кількість українських класів, відкритих у школах з російською мовою навчання. Досить мало й дитячих садків, де виховний процес провадиться українською.
 Кошти на розвиток державної мови у місті не виділяються зовсім, чого не скажеш про російську мову. Щороку з міського бюджету, рішенням місцевих народних обранців, виймається по мільйону гривень на підтримку «великого и могучего», хоч у російськомовному регіоні він панує і так. З його панівним станом депутати погоджуються, проте хотіли б його ще вдосконалити, або, як любить повторювати депутат міськради Володимир Чекмезов – почистити.
 Нещодавно у прямому ефірі телебачення він сказав, що всі мовні Програми направлені на чистку російської мови «от мата и суррогата»: «…Мы не защищаем любой русский язык. Мы защищаем тот язык, о котором когда-то говорили: «Великий и могучий». Но тот суррогат языка, который сейчас имеет место, его и защищать-то не хочется. Я вынужден открыто сказать: такой язык никому не нужен. Уж лучше тогда, как российские дворяне, изучать французский. Надо поднять наш собственный язык до уровня, чтобы не было стыдно. Сплошной языковой суррогат, да еще приправленный матом, не делает нам чести. Это – стыдно, это – горько, это – оскорбительно! Мы должны заняться чисткой русского языка».
 Вже чимало часу депутати «чистять» свою рідну мову, а разом з нею й міську казну, виймаючи щороку по мільйону з бюджету міста «на развитие русского языка». Проте до межі «чтоб не было стыдно и горько» так і не наблизилися. Мільйони зникають, матюки множаться, а на французьку місцевим «дворянам», схоже, не вистачає снаги.
 Отже, севастопольському депутату соромно за понівечену «матом» російську. Мені ж соромно, що нікому нагадати п. Чекмезову про те, що місцевий бюджет наповнюється податками не лише росіян за походженням, й витрачати з нього по мільйону щороку на розвиток лише російської – не зовсім коректно.
 Й справді, нікому нагадати, бо українська частина громади міста сьогодні пасивна і недієздатна, а головне – розпорошена. Зберуться, поговорять, а далі – якби ті питання якось самі вирішувалися. Вже котрий рік поспіль керівникові Конґресу українців Севастополя, Богданові Морозу, не вдається об’єднати всі громадські організації українців і, як на диво, він знову переобраний на наступний термін.
 Особисто я нічого не маю проти Богдана Мороза. Він – добрий чоловік, але, як мовиться, немає такої посади. Якщо в людини повністю відсутні лідерські риси, треба мати мужність поступитися амбіціями заради справи. Та й самій громаді варто принциповіше й виваженіше підходити до переобрання голови громадської організації.
 Публікація Миколи Владзімірського «Три роки не вдавалося. Чи вдасться тепер?», розміщена на сайті «Українське життя в Севастополі», пронизана болем й розчаруванням після відвідання заходу. Й мені зрозуміло, про що він мовить у своїй публікації.
  Не дивно, що місцева влада: і попередня, і нинішня - не рахується з громадською організацією, яка нічого не доводить до логічного кінця. Жодного серйозного спротиву, жодного масового пікету. Зрозуміло, що українці в Севастополі – це меншина в меншині, бо росіян, що є у державі національною меншиною, у місті найбільше. Але треба віднаходити безпрограшні важелі, бути наполегливими й послідовними, якщо розраховуєш на результат. А якщо збиратися задля того, щоб посидіти та поговорити, то краще за справу не братися.
 На тлі такої бездіяльності української громади пишним квітом буяють дивовижні, щоб не сказати більше, заяви з телеекрану вищезгаданого депутата Чекмезова щодо мови та культури в українському місті : «На сегодня наша интеллектуальная общественность вынуждена констатировать тот факт, что в целом уровень культуры резко снизился. И городская Программа развития русского языка, а также Программа «Школа-2015» призваны компенсировать это снижение и восстановить его на довоенном уровне»
 Невідомо, яку війну мав на увазі одіозний депутат: Другу світову чи Кримську. Але ж, звернімо увагу, прагне отримати довоєнний рівень за рахунок Програми «Школа-2015»! Варто нагадувати депутатам, які загралися у довоєнні ігри, що ця Програма має дбати про майбутнє держави Україна, а не держави під назвою Радянський Союз, чи, скажімо, Царська Росія. Й це з бюджету нашої держави кошти витрачатимуться на примарну довоєнну культуру.
 Саме це мало б, передусім, впасти в око Конгресу українців і стати першочерговим завданням. А та, даруйте на слові, каша з 29 пунктів в резолюції Конґресу, яка не має належної форми і змісту, дивує й розчаровує.
 Такий кволий вияв української громади Севастополя, напевне, й дозволяє місцевим депутатам 20 років поспіль не дбати про розвиток державної мови, безкарно витрачати гроші українського платника податків та мріяти про поновлення довоєнної культури у державі під назвою Україна.
 
Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 15.04.2011 > Тема "Резонанс"