"Кримська Свiтлиця" > #1 за 29.07.2011 > Тема "З потоку життя"
#1 за 29.07.2011
ДО В╤ЙСЬКА ПРИЙШЛИ... МОРОЗИ
Кримська служба
Багато хто з нас, звичайних людей, у юнацьк╕ роки мр╕╓ про те, що створить м╕цну ╕ велику родину. Буде в нас дек╕лька син╕в ╕ обов’язково ст╕льки ж дочок. Та з кожним роком доросл╕шання ╕ розум╕ння вс╕х труднощ╕в життя ми зважу╓мося “потягнути” одного, максимум двох д╕тей. ╤ вже коли, скаж╕мо, синок ходить у дитячий садок, пережива╓мо, як же в╕н буде служити у в╕йську, ким стане, як складеться його життя у цьому непростому св╕т╕. Ще б╕льше батьки хвилюються за доньку. Але ╓ сьогодн╕ родини, де росте шестеро, семеро ╕ нав╕ть б╕льше д╕тей. Андр╕й та Олекс╕й Морози народилися 10 грудня 1990 року у смт. Путила Черн╕вецько╖ област╕. Мати й батько надзвичайно рад╕ли близнюкам, бо завжди мр╕яли про велику родину, а тут до ╖хн╕х трьох д╕тей додалося в╕дразу ще дво╓. Важко не було, бо старш╕ д╕ти доглядали за меншими, намагалися допомагати батькам в усьому. Як т╕льки хлопц╕ стали спинатися на ноги, почав проявлятися ╖хн╕й непосидючий характер. Варто було мам╕ чи братам в╕двернутися - хлопц╕ вже б╕гли на вулицю п╕знавати св╕т. Через дек╕лька рок╕в близнюки п╕шли до дитячого садочка. В╕д ╕нших д╕ток н╕чим не в╕др╕знялися, щоправда, п╕д час прогулянок варто було виховательц╕ втратити пильн╕сть, хлопц╕ вже були на дерев╕ чи на даху басейна. Але що б не траплялося у ╖хньому дитячому житт╕, вони завжди були один за одного, як кажуть, горою, нав╕ть в ус╕ пригоди потрапляли т╕льки разом. Коли п╕шли до школи, то старанно вчилися, хоча ╕нколи ╕ не вистачало терп╕ння виводити л╕тери, зате на ф╕зкультуру ходили з величезним задоволенням. Минали роки, хлопц╕ зростали м╕цними ╕ здоровими, допомагали батькам по господарству. Без роботи н╕коли не сид╕ли. Доводилося до╖ти корову, носити воду, рубати дрова, прати, косити траву, варити ╖сти ╕ таке ╕нше. Вже у 6-7 класах вони вм╕ли все по господарству, не поступалися дорослим, щоправда, ╕нколи сперечалися у тому, хто швидше зал╕зе на дерево. Вже у старших класах Олекс╕й захопився поез╕╓ю. Бувало, ц╕лими днями в╕н читав в╕рш╕ про кохання, про красу р╕дного краю. Згодом прийшло перше кохання ╕ прийшло воно одночасно до двох брат╕в, та ще й закохалися в одну й ту саму д╕вчину. Поговоривши м╕ж собою, брати вир╕шили, що дадуть змогу обирати ╖й, а хто залишиться сам, н╕коли не та╖тиме образи на ╕ншого. Поез╕я поез╕╓ю, але д╕вчина обрала менш романтичного Андр╕я. Та невдовз╕ Андр╕й перестав зустр╕чатися з нею, ╕ брати зрозум╕ли, що т╕льки брат завжди буде братом, ╕ вони н╕коли не переходитимуть одне одному дороги, що б не сталося. Брат чи сестра – це святе. Саме така думка була й в ус╕х брат╕в та сестер Мороз╕в, яких разом було шестеро, пот╕м семеро… восьмеро… Коли хлопц╕ зак╕нчили школу, то вир╕шили вступити до Ставчанського профес╕йного л╕цею на спец╕альн╕сть кухар-кондитер. Разом з ними виявив бажання навчатися молодший брат Дмитро, який зак╕нчував 9 клас. Щоправда, його б╕льше ц╕кавила техн╕ка, тому в╕н мр╕яв здобути профес╕ю автомехан╕ка. Втрьох було набагато весел╕ше, та ще й навчання проходило надзвичайно ц╕каво. Учням л╕цею створювалися вс╕ умови для зайнятост╕ ╕ в╕дпочинку. П╕сля занять працювало безл╕ч спортивних секц╕й з футболу, волейболу, ритм╕чно╖ г╕мнастики, легко╖ атлетики, гуртки художньо╖ самод╕яльност╕, а ввечер╕ нер╕дко проходили дискотеки. Дмитро встигав скр╕зь, а ось старш╕ брати займалися т╕льки творч╕стю та навчанням. З великим задоволенням ус╕ втрьох ходили у туристичн╕ походи, котр╕ також орган╕зовував л╕цей. Разом з одногрупниками ловили рибу на св╕танку, варили юшку, сп╕вали п╕сн╕ б╕ля вогнища. Кр╕м кондитерсько╖ ╕ кухарсько╖ справи, Андр╕й та Олекс╕й пост╕йно брали участь у концертах, що орган╕зовував навчальний заклад, - це ╕ танц╕, й акробатика, п╕сн╕, в╕рш╕, сценки. Хлопц╕в дуже любили у л╕це╖, та й вони, займаючись ц╕кавими ╕ улюбленими справами, нав╕ть не пом╕тили, як навчання зак╕нчилося. П╕сля зак╕нчення л╕цею Андр╕й та Олекс╕й п╕шли працювати на фермерське господарство - Андр╕й на комбайн╕, а Олекс╕й на елеватор╕. Дмитро допомагав ремонтувати автомоб╕л╕, мотоцикли та ╕ншу техн╕ку. Життя починало ставати дорослим, доводилося самим заробляти на хл╕б. Та ось одного весняного дня прийшла пов╕стка до в╕йська на вс╕х трьох. Хлопц╕ в╕дразу ж п╕шли до в╕йськкомату, щоб д╕знатися, чи можна служити разом ╕, зв╕сно, ╖м п╕шли назустр╕ч. Про арм╕ю юнаки знали практично все. ╥хн╕ старш╕ брати вже в╕дслужили. Один - в аеромоб╕льних в╕йськах, а ╕нший - у в╕йськах зв’язку. Про службу вони розпов╕дали не т╕льки все позитивне, але й багато не дуже при╓много, та обидва твердо стояли на сво╓му – арм╕йську школу повинен пройти кожен, хто вважа╓ себе мужчиною. Вже п╕д час перебування у навчальному центр╕ м╕ста Керч╕ новобранц╕ зрозум╕ли, що в арм╕йськ╕й служб╕ складного нема╓ н╕чого. Потр╕бно т╕льки до всього п╕дходити з натхненням, любов’ю, а головне, - в╕дпов╕дальн╕стю. Будь-то стр╕льби, чищення збро╖, добовий наряд чи наведення порядку на територ╕╖. Втрьох легше було виконувати будь-яку роботу, та й у колектив╕ знали, що Морози - як ╓дине ц╕ле. Через певний час хлопц╕ потрапили служити до окремого батальйону рад╕оелектронно╖ боротьби, яким команду╓ кап╕тан 2 рангу Серг╕й Т╕ма. Там довелося займатися забезпеченням житт╓д╕яльност╕ частини, вивчати в╕йськову техн╕ку та озбро╓ння. На ╖хню думку, головне - уважно слухати командира ╕ ч╕тко виконувати вс╕ накази. ╢дине, чого б хот╕лося б╕льше, – це польових виход╕в, стр╕льб, де насправд╕ видно, чого навчився солдат у в╕йськов╕й частин╕. “Р╕к служби – не так вже й багато, щоб, кр╕м бойово╖ п╕дготовки, займатися чимось ╕ншим. Але коли ╓ бажання, то й за такий терм╕н солдат навчиться всього”, – каже Олекс╕й. За словами заступника командира батальйону з виховно╖ роботи, майора Юр╕я Башака, хлопц╕ - в╕дпов╕дальн╕, доброзичлив╕, а головне: на кожного з трьох брат╕в можна покластися. Будь-яке завдання вони виконують вчасно й як╕сно. В них добре по╓днано ╕ почуття гумору, ╕ виховання. Незабаром ус╕ тро╓ повернуться додому, де на них чекають ще шестеро брат╕в та сестер ╕ батьки - Дмитро ╕ Валентина Морози. У сел╕ жити н╕коли не було легко, пост╕йно потр╕бно працювати, доглядати за худобою, вирощувати городину. Але коли родина велика, весела та дружна, то й робота завжди в рад╕сть, ╕ вс╕ житт╓в╕ проблеми виявляються просто звичайними завданнями. Н╕ для кого не секрет, що в╕йсько сьогодн╕ пережива╓ не найкращ╕ часи, як загалом ╕ держава. ╢ й т╕, хто не хоче служити, ╓ так╕, котр╕ ухиляються в╕д служби, вигадуючи безл╕ч причин. Але завжди були юнаки, як╕, не замислюючись, ставали на захист сво╓╖ Батьк╕вщини, бо вважали, що це святий обов’язок кожного. Леон╕д МАТЮХ╤Н. Фото автора.
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 29.07.2011 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9141
|