Версiя для друку Обговорити в форумi

Востаннє «Джерельце» (дитяча газета-вкладка у «Кримській світлиці») побачило світ наприкінці грудня 2009 року - напередодні непродуманої реорганізації, яку спробували реалізувати колишні керівники київського видавництва. Понад 10 років до того єдине україномовне дитяче кримське видання регулярно приходило до юних читачів, до учителів кримських шкіл, які використовували його на уроках, спонукали талановиту шкільну дітвору надсилати до редакції свої перші літературні й публіцистичні спроби. Це був своєрідний український мовний творчий полігон, де мужніли юні поети, письменники, журналісти. Увесь 2010 рік і до сьогоднішнього дня «Джерельце» не виходило. Сьогодні, нарешті, ми отримали шанс разом із «Кримською світлицею» відродити і її газетне «дитятко». Любі «джерелята»! Чекаємо на ваші вірші, оповідання, цікаві розповіді про канікули, літо, друзів, родину - давайте знову наповнимо русло вашого «Джерельця» чистою водицею рідної мови!
 
 «ПІВДЕННИЙ ПЕЙЗАЖ З ГОРАМИ» ІВАНА ТРУША

 Перш ніж написати свій коротенький ліричний етюд за мотивами картини Івана Труша «Південний пейзаж з горами», хочу сказати, що я знаю про цього відомого художника – пейзажиста й портретиста.
 Іван Іванович Труш народився 17 січня 1869 року в селі Висоцькому Бродівського району на Львівщині в родині малоземельного селянина. Після початкової школи в рідному селі І.Труш у 1881 році вступив на навчання до Бродівської реальної гімназії, через 10 років - до Краківської академії красних мистецтв. Відмінно закінчивши 1897 року Академію, Труш переїхав до Львова.
 У своїй творчості І.І.Труш виступав переважно як пейзажист і портретист. Він намалював портрети Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Лисенка, Івана Нечуя-Левицького та інших.
 Хоч пейзажі І.Труша зазвичай безлюдні, але в них відчувається присутність людини. Найцікавіші з них – «Тануть сніги», «Квіти в саду», «Копиці», «Село в місячну ніч», «Самітня сосна», «Зрубані дерева» та інші.
 Окрім своєї карпатської природи, що надихала його на творчість, художник любив і мальовничий Крим. Сюди у 1900-ті роки він приїздив кілька разів. Найбільш відома його серія пейзажів «Скелі кримського узбережжя». Спочатку художник мав задум виконати живописні ілюстрації до «Кримських сонетів» Адама Міцкевича, який 1825 року подорожував Кримом, а згодом ця серія малюнків стала основою його кримської тематики. Цікаво, як стверджують дослідники творчості І.Труша, що останнім його твором, роботу над яким обірвала смерть художника (22 березня 1941 року у Львові), був саме кримський пейзаж, який митець відтворював за старим етюдом з натури. Море, прибережні скелі, силуети струнких кипарисів – усе це присутнє в його кримських пейзажах.
 Етюд «Південний пейзаж з горами» І.Труш написав на околицях Алупки. Я його назвав би «Ай-Петрі». Ай-Петрі – одна з найвеличніших вершин Кримських гір, тож і не дивно, що саме вона захопила творчу уяву художника. Ця картина І. І.Труша з-поміж інших багатьох картин художників, для яких природа Криму була джерелом натхнення, вміщена в чудовому живописному альбомі «Кримський пейзаж», виданому в Київському видавництві «Мистецтво» 1990 року.
 Отже, «Південний пейзаж з горами», або вершина Ай-Петрі.
 У цьому південному пейзажі вгадується Ай-Петрі – одна з найвеличніших вершин Кримських гір, яка, ніби казковий велет, здіймається в небесну голубінь. Червоняста, вся засмагла від південнобережного сонця, вона дивиться вниз, на селище Алупку, й ніби промовляє: «Як гарно, що я виросла саме тут, на краю рідної землі!»
 А ген внизу простирається синя далечінь моря, котра на горизонті зливається з небесною синню. І вже не відрізнити, де на картині море, а де небо. А біля підніжжя гори притулилося деревце, більш схоже на кучерявий кущ. Дивуєшся, як могло воно вирости на цьому камінні, де набирається вологи для життя і цвіту?
 Неподалік гори звивається стежина, якою туристи приходять сюди помилуватися кримськими краєвидами. Отже, десь тут незримо присутні люди. Обіч дороги – невеличкі блакитні озерця води: мабуть, в ущелинах розтанув сніг і збіг ручаями сюди, в низини. Тут, де є трохи водиці, й трава зеленіє, а подалі від скель – вона вся поруділа від сонця й спеки. І ніде ані затінку, ані тіні. Тільки гора стоїть, уся пропечена південним сонцем, продута морськими вітрами, порізана глибокими борознами, які утворилися від стрімких потоків води під час дощів і танення снігів.
 Стоїть Ай-Петрі на межі української землі, як воїн на чатах, захищаючи її своїми кам’яними грудьми від холодних зальотних вітрів. Стоїть незрушно, велично, гордо.
 
Данило КОНОНЕНКО,
 учень 4 - Б класу української школи-гімназії м. Сімферополя.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 29.07.2011 > Тема ""Джерельце""