Версiя для друку Обговорити в форумi

 Шановні «світличани»! Запрошуємо вас взяти участь у відновленому після тривалої перерви новому пісенному проекті «Кримської світлиці»: давайте спробуємо визначити гуртом ДВАДЦЯТЬ НАЙКРАЩИХ, НАЙТАЛАНОВИТІШИХ, НАЙПОПУЛЯРНІШИХ УКРАЇНСЬКИХ ВИКОНАВЦІВ. Тих співаків, артистів минулих століть і сучасності (а це можуть бути оперні, народні, естрадні артисти), хто завдяки своєму таланту підносить українську пісню до найвищих висот, дає друге дихання народним, класичним творам, творить сучасну СПРАВЖНЮ українську естраду.
 Разом із варіантами «двадцяток» надсилайте невеличкі розповіді, чому ви вважаєте цих артистів справді найкращими, які пісні в їхньому виконанні вразили вас, проникли у вашу душу. Так само, як і з найкращою пісенною «двадцяткою», ті виконавці, які найчастіше зустрічатимуться у ваших листах, стануть переможцями конкурсу, а читачі, які найвлучніше втраплять у «двадцятку», будуть запрошені на святковий фінальний концерт-фестиваль, де у творчому змаганні розіграють черговий «Світличний» суперприз.
 Надсилайте ваші списки двадцяти найкращих українських виконавців на адресу: 95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14, редакція «Кримської світлиці» з поміткою «Пісенна світлиця», або на e-mail: kr_svit@meta.ua.
 

ЧИ СЛУЖИТЬ ТАЛАНТ НАРОДУ?

 Щиро вдячний газеті «Кримська світлиця», що вона після досить активного обговорення і визначення своїми читачами найкращої «пісенної двадцятки» невдовзі розпочала вже новий конкурс, щоб «визначити гуртом двадцять найкращих, найталановитіших, найпопулярніших українських виконавців» від минулих століть і до сучасності включно. Я теж хотів би взяти участь у цьому конкурсі. Щоправда, маю до нього два побажання: по-перше, щоб не занадто довго розтягувати його в часі, а по-друге, при відборі кандидатів, мабуть, варто звертати увагу не лише на силу таланту, а й на те, чи служить сьогодні той талант на користь українському народові.
 Талантів у нас є дуже багато, але деякі «зірки першої величини» виявилися не такими вже й привабливими, як спершу здавалося. Тут маю на увазі також і Семена Гулака-Артемовського - прекрасного співака з сильним та красивим баритоном, знаменитого творця першої української опери «Запорожець за Дунаєм».
 Чесно кажучи, досить тривалий час я теж захоплювався мелодійністю цієї опери, коли слухав її по радіо. Карась і Одарка, Оксана та Андрій - такі колоритні персонажі, і мрія у них висока: «Підем, серце, в рідний край», а у фіналі опери вони разом із усіма задунайськими козаками перепливають широкий Дунай, щоб повернутися в Україну, покинувши немилих їм султана й Туреччину. Як усе тут гарно і романтично!.. Проте в зрілому віці я знову перечитав повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною» і побачив здивовано, що в ідейно-тематичному плані опера й повість такі «схожі» між собою, як ніч і день, бо головні герої повісті (Остап і Соломія) буквально в той самий історичний момент часу мріяли про волю саме «за Дунаєм, гей, там за Дунаєм!» і завзято боролися за ту волю від пана й панщини, заплативши за неї надто дорогу ціну...
 Щоб збагнути, хто з цих визначних українців (С. Гулак-Артемовський і М. Коцюбинський) говорить правду, а хто красиво обманює й дезорієнтує нас, я взявся більш уважно читати також і матеріали з історії України... І ось що з’ясувалося. Після знищення царським урядом Запорозької Січі значна частина запорожців переселилася у турецькі землі в пониззі Дунаю й утворила там Задунайську Січ (1775-1828), яка постійно поповнювалася втікачами з усієї України, що рятувалися від соціального гніту в Російській імперії (от якраз туди й прямували Остап із Соломією). Турецький султан прийняв запорожців як надійних союзників, виділивши їм значну територію, головним чином в межах сучасної Одеської області. Звісно, все це дуже турбувало царський уряд, і тому він намагався будь-яким способом знищити й цю Січ.
 Врешті-решт серед козаків Задунайської Січі знайшовся зрадник високого рангу. Це був кошовий отаман Йосип Гладкий, який задля дискредитації всіх задунайців в очах султана у травні 1828 року під час російсько-турецької війни з невеликою групою козаків (близько півтори тисячі), захопивши з собою всю військову канцелярію та казну, несподівано перейшов під Ізмаїлом на бік російського царя Миколи І, за що отримав від нього коштовну медаль, чин полковника та значні матеріальні подарунки. За цю зраду кошового отамана турецький султан жорстоко помстився решті задунайців, а також зруйнував та спалив Задунайську Січ. Що й потрібно було царизмові, але завдало великої шкоди Україні, захистові її національних інтересів... Власне, ось цю ганебну зраду Й. Гладкого та його прибічників так гарно оспівує у своїй опері Гулак-Артемовський, а ми ще й захоплено аплодуємо в театрі, не розуміючи, що до чого...
 Не маючи доступу до російських архівів, нашим історикам важко назвати першопричину зради Й. Гладкого: чи сам додумався до такої підлоти? Чи його підкупили? Чи він був заздалегідь засланий до козаків і лише очікував слушного моменту? І тому виникає тривога: чи знає сьогодні СБУ поіменно всіх сучасних «йосипів гладких», які задіяні в українській політиці та народному господарстві?..
 Здається, жоден наш кобзар не оспівував «подвигу» Й. Гладкого, бо ці народні співаки були і є справжніми патріотами рідного краю. А тому вважаю, що деякі з них повинні згадуватись у наших двадцятках найкращих виконавців. Подаю свою двадцятку: 1. Боян. 2. Кобзар Карпо, автор пісні «Ой на горі та й женці жнуть». 3. Маруся Чурай. 4. Олексій Розумовський. 5. Остап Вересай. 6. Соломія Крушельницька. 7. Оксана Петрусенко. 8. Іван Козловський. 9. Михайло Гришко. 10. Євген Адамцевич (автор «Запорозького маршу»). 11. Анатолій Мокренко. 12. Тріо Мареничів. 13. Володимир Івасюк. 14. Дмитро Гнатюк. 15. Ніна Матвієнко. 16. Раїса Кириченко. 17. Назарій Яремчук. 18. Тарас Петриненко. 19. Оксана Білозір. 20. Остап Кіндрачук (ялтинський кобзар).
 
Віктор ТИХЕНКО,
 пенсіонер.
 с. Видне Красногвардійського р-ну в Криму.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 19.08.2011 > Тема "Душі криниця"