*** Слава ╤сусу Христу! Шановн╕ друз╕, надсилаю вам вир╕зку з журналу «Укра╖на» 60-х рок╕в (точн╕ше не пригадую) - уривок спогад╕в когось ╕з сучасник╕в про славетного сп╕вака Олександра Мишугу. Я одержував цей журнал у селищ╕ Сосн╕вка Зубово-Полянського району Мордовсько╖ АРСР, полярний пункт № 1, де в╕дбував сво╓. Уривок цей неповний, журнал, на жаль, не збер╕гся, але тут ╕нше символ╕чне: зв╕дки було знаття п╕встол╕ття тому, в далек╕й Мордов╕╖, що цей журнальний аркушик «заговорить» (якщо використа╓те) у ваш╕й п╕сенн╕й конкурсн╕й рубриц╕? Це справд╕ лише укра╖нська п╕сня здатна таке пережити... З повагою, Зинов╕й КАРАСЬ, колишн╕й пол╕тв’язень. м. Коломия ╤вано- Франк╕всько╖ област╕. * * * Я мав велику насолоду бачити й слухати славетного сп╕вака та громадського д╕яча Олександра Пилиповича Мишугу, якого за його чудовий л╕ричний тенор називали «укра╖нським соловейком». Вперше я побачив його у листопад╕ 1898 року на урочистому святкуванн╕ стол╕тнього юв╕лею «Ене╖ди» ╤. П. Котляревського, у так званому «Л╕тературно-артистичному товариств╕» на Рогн╕динськ╕й вулиц╕ в Ки╓в╕. Засноване за два роки перед тим, у часи чорно╖ микола╖всько╖ реакц╕╖, дружними заходами Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Лес╕ Укра╖нки та ╖╖ матер╕ Олени Пч╕лки Товариство незабаром перетворилося на справжн╓ вогнище укра╖нсько╖ культури. На р╕зн╕ вечори й допов╕д╕, що влаштовувалися тут, пливом пливла молодь, позбавлена за того жахливого часу не т╕льки укра╖нсько╖ школи, а здеб╕льшого, нав╕ть можливост╕ читати укра╖нськ╕ книжки. Отож, у «Л╕тературно-артистичному товариств╕» й довелося в╕дзначити юв╕лей «Ене╖ди», бо царська влада не дала дозволу влаштовувати такий веч╕р н╕ в тод╕шн╕х ки╖вських театрах - Соловцовському та Бергонь╓*, н╕ в колонному зал╕ купецького з╕брання**. Узагал╕, тепер нав╕ть важко уявити, п╕сля яких довгих та наполегливих клопотань, що доходили аж у Петербург до м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ, д╕стали, нарешт╕, таку обмежену «ласку». Усе ж знаменний веч╕р став святом укра╖нсько╖ культури. Вс╕ квитки було продано заздалег╕дь, ╕ я, тод╕шн╕й п’ятнадцятил╕тн╕й юнак, зм╕г потрапити туди т╕льки завдяки сво╓му старшому братов╕, сп╕ваков╕ в хор╕ Лисенка. Варто в╕дзначити, що в Ки╓в╕ тод╕ не було оперного театру, в╕н за к╕лька рок╕в до цього згор╕в ╕ наново був збудований п╕зн╕ше. Отже, Олександр Пилипович не працював того часу тут, а при╖хав спец╕ально, щоб виступити на юв╕ле╖. Таким палким патр╕отом був О. П. Мишуга, так гаряче завжди в╕дгукувався на вс╕ б╕льш-менш визначн╕ под╕╖ у житт╕ свого народу. Довол╕ просторий, але пор╕вняно невисокий ╕ задушний зал Товариства був переповнений. П╕сля допов╕д╕ про укра╖нську л╕тературу (я вже не пам’ятаю, чи╓╖ саме) почався великий концерт. У ньому взяли участь так╕ корифе╖ укра╖нського мистецтва й л╕тератури як Микола Лисенко з╕ сво╖м чудовим хором, Микола Садовський, який з властивою йому теплотою й виразн╕стю прочитав шевченк╕вське «На в╕чну пам’ять Котляревському»; а Михайло Старицький, кр╕м свого, присвяченого творцев╕ «Ене╖ди», в╕рша, читав в╕дому поез╕ю присутньо╖ тут же Лес╕ Укра╖нки «У кожного люду, у кожн╕й кра╖н╕». Виступив на вечор╕ уже в╕домий тод╕ артист Олександр Пилипович Мишуга, якого захоплено зустр╕ли вс╕. Природа щедро обдарувала Олександра Мишугу не т╕льки найн╕жн╕шим л╕ричним тенором, а й чудовою, класичною зовн╕шн╕стю. В╕н був високого зросту, ставний, з виразними оксамитовими очима. Видатн╕ примадонни Ол╕мп╕я Боронат, Медея Ф╕гнер, Мар╕я Гай вважали за щастя сп╕вати з ним. Особливо запало мен╕ в пам’ять, як неповторно хороше виконав сп╕вак шевченк╕вський в╕рш «Огн╕ горять» у музичному оформленн╕ М. В. Лисенка. Бурхливими оплесками, що перекочувалися з краю в край, та вигуками «Слава!» дякував йому зал. Д╕яльн╕сть О. П. Мишуги не обмежувалась т╕льки його виступами. Бо нав╕ть маючи змогу пожинати лаври на ╓вропейськ╕й сцен╕, в╕н облишив артистичну кар’╓ру для скромно╖ й матер╕ально не дуже виг╕дно╖ рол╕ викладача сп╕в╕в у перш╕й укра╖нськ╕й музичн╕й школ╕ М. В. Лисенка. Разом з ним Мишуга виховав ц╕лу плеяду видатних сп╕вак╕в, як╕ пот╕м працювали не т╕льки в Укра╖н╕, але й скр╕зь по Рос╕╖ - у тому числ╕, у Московському Большому театр╕. Перебуваючи в Ки╓в╕, Олександр Пилипович брав найактивн╕шу участь у громадському житт╕, був у дуже добрих стосунках з родинами Старицьких, Косач╕в, особливо з Ларисою Петр╕вною - Лесею Укра╖нкою. Близько з╕йшовся з друзями Лес╕, марксистами С. Мержинським, П. Тучапським, ╤. Щербою, Б. Едельманом, В. Крижан╕вською-Тучапською. Мишуга не був н╕коли вузько обмеженим укра╖ноф╕лом, мав серед рос╕ян численних друз╕в - таких, як Шаляп╕н, Соловцов, Купр╕н. Та в╕н безмежно любив Укра╖ну, був в╕дданим ╖╖ сином. Пригадую з╕ сл╕в Мар╕╖ Михайл╕вни Старицько╖ випадок, що стався в Кисловодську. Чи то Олександр Пилипович гастролював там, чи л╕кувався нарзанними водами, але якось зайшов до Федора ╤вановича Шаляп╕на на його дачу в Ребров╕й балц╕ - й раптом почув укра╖нську п╕сню. Виявилось, що то сп╕вали д╕вчата-козачки ╕з сус╕дн╕х станиць, працюючи в садку. Дуже зац╕кавлен╕, Мишуга й Шаляп╕н п╕д╕йшли до них ╕ стали розпитувати, в╕д кого вони навчились укра╖нських п╕сень. «В╕д наших матер╕в», - була в╕дпов╕дь. - Ах, он воно що! - пригадав Мишуга. - Це ж нащадки отого так званого д╕вочого набору ще за цариц╕ Катерини, коли з Укра╖ни в╕д╕рвали з родин двадцять тисяч молодих д╕вчат ╕ погнали п╕шки аж у передг╕р’я Кавказу, щоб в╕ддати ╖х зам╕ж за терських неодружених козак╕в... Та от зберегли ц╕ д╕вчата свою р╕дну стих╕ю - свою п╕сню - ╕ передали дочкам, онучкам ╕ правнучкам. Зак╕нчуючи розпов╕дати про це Мар╕╖ Михайл╕вн╕, Олександр Пилипович додав: - Отак укра╖нська п╕сня луна╓ в╕д самого Закарпаття, в╕д Ужгорода, Мукачевого, Пряшева аж до Кубан╕, П’ятигорська, Кисловодська, Владикавказа. От така наша славна п╕снями сп╕воча Укра╖на!..
Олександр Мишуга народився 20 травня 1853 року в сел╕ Новий Витк╕в, що на Радех╕вщин╕, Льв╕вська область. Батько його, Пилип Мишуга, був простим шевцем. Згодом Олександр ув╕ков╕чнить ╕м'я свого батька у артистичному псевдон╕м╕ Ф╕л╕пп╕. Сир╕тство рано навчило юнака боротися за життя, вселило прагнення до кращо╖ дол╕. Вийти в «люди» допомогли йому батько, чудовий голос та добр╕ люди, на яких йому таланило в житт╕. У 1868 роц╕ батько взяв сина ╕з собою до Львова на храмове свято. У Собор╕ Святого Юра в╕н так захоплено п╕дсп╕вував церковному хору, що на нього звернув увагу регент Микита Гатман ╕ влаштував хлопця до дяк╕всько╖ бурси. Потому були виснажлив╕ ╕ нужденн╕ роки навчання в г╕мназ╕╖ та вчительськ╕й сем╕нар╕╖, праця вчителем у Львов╕. Проте мр╕я стати профес╕йним сп╕ваком не покидала його. Вона привела молоденького вчителя в 1878 роц╕ до найб╕льш шанованого у Львов╕ педагога сп╕ву, професора консерватор╕╖ при Галицькому музичному товариств╕ Валер╕я Висоцького. Сам у минулому славний сп╕вак (бас), Висоцький виховав ц╕лу плеяду оперних артист╕в найвищого р╕вня, у нього навчались ╕ укра╖нськ╕ сп╕ваки, в тому числ╕ й Солом╕я Крушельницька. Навчання виявилось наст╕льки усп╕шним, що вже 14 вересня 1880 року Мишуга постав на сцен╕ перед льв╕вською публ╕кою в опер╕ С. Монюшка «Страшний дв╕р». В╕дгуки ╕ меломан╕в, ╕ преси були дуже прихильними до молодого сп╕вака. Заохочений сво╖ми першими усп╕хами, Мишуга вир╕шу╓ продовжити студ╕╖ у Мецц╕ вс╕х сп╕вак╕в — в ╤тал╕╖. Найб╕льшою перешкодою до зд╕йснення мр╕╖ був брак кошт╕в, проте шанувальники його таланту з╕брали 1200 золотих ринських, ╕ в 1881 роц╕ в╕н вируша╓ до М╕лану. Подиву г╕дна ц╕леспрямован╕сть ╕ наполеглив╕сть, з якою Мишуга опанову╓ в ╤тал╕╖ св╕й фах: кр╕м занять сп╕вом в╕н вивча╓ анатом╕ю ╕ ф╕з╕олог╕ю, оволод╕ва╓ ╕тал╕йською, н╕мецькою, рос╕йською, англ╕йською, французькою мовами. Досить швидко Олександр Мишуга пробу╓ сво╖ сили на ╕тал╕йськ╕й сцен╕. У 1883 р. в╕дбувся дебют молодого сп╕вака в театр╕ м. Форл╕ в л╕ричн╕й опер╕ н╕мецького композитора Ф. Флотова «Марта». Ця прем'╓ра стала його справжн╕м тр╕умфом, ╕ одразу в╕н отриму╓ десятки привабливих пропозиц╕й з найкращих театр╕в ╢вропи. За пречудове виконання парт╕╖ Кан╕о в опер╕ «Паяци» ╖╖ автор — ген╕альний ╕тал╕йський композитор Руджеро Леонкавалло подарував славетному сп╕ваков╕ св╕й клав╕р ╕з написом: «У М╕лан╕, в день в╕дкриття сезону, слухав с╕ньйора Ф╕л╕пп╕ в парт╕╖ Кан╕о ╕ був незм╕рно задоволений його точною ╕нтерпретац╕╓ю ╕ чар╕вним мистецтвом сп╕ву». В╕н сп╕ва╓ в М╕лан╕, Турин╕, Варшав╕, Краков╕, Ки╓в╕, Санкт-Петербурз╕, Берл╕н╕, Лондон╕, В╕дн╕, Париж╕. Критика не шкоду╓ для його голосу, артистичного таланту найвищих похвал, публ╕ка шален╕╓ в╕д захвату, вистави з його участю всюди проходять з аншлагом. «Мишуга був сп╕ваком ╕з Божо╖ ласки. Коли Карузо заливав блиском сили й металлу, то Мишуга чарував, а враження, яке викликала його гра, то була тайна експрес╕╖, настрою, переконуючо╖ сили, г╕пнозу ╕ дечого, що виривалося з-п╕д всякого анал╕зу. В цьому було щось, про що говорив великий Еверард╕: не звук сп╕ва╓ — сп╕ва╓ душа!» — писав про одного з найвидатн╕ших ╓вропейських сп╕вак╕в минулого стол╕ття Степан Чарнецький. Де б не був Мишуга, н╕коли не забува╓ сво╖х р╕дних кра╖в ╕ часто в╕дв╕ду╓ Льв╕в з концертами, включа╓ в програми укра╖нську музику. Солосп╕ви Миколи Лисенка, В╕ктора Матюка, ар╕╖ з опери Семена Гулака-Артемовського завжди прикрашали його програми. Виконання Мишуги вир╕знялося високою музичною культурою, задушевн╕стю. Мишуга волод╕в яскравим драматичним талантом. Вагомий сл╕д залишила п╕сля себе й меценатська д╕яльн╕сть Мишуги. З його допомогою вийшла у св╕т зб╕рка ╤вана Франка «З╕в'яле листя». Перший том фундаментального досл╕дження «Укра╖нське мистецтво» теж побачив св╕т завдяки допомоз╕ Олександра Мишуги Полтавському музею, який п╕дготував цю працю. Зд╕йснював матер╕альну допомогу Театру М. Садовського, укра╖нськ╕й газет╕ «Рада». Допомагав студентам ╕ погор╕льцям, дитячим притулкам, р╕зним товариствам ╕ л╕карням. А на схил╕ л╕т усе сво╓ майно ╕ грош╕ Мишуга запов╕в Вищому музичному ╕нститутов╕ ╕мен╕ М. Лисенка у Львов╕, де заснував к╕лька стипенд╕й для малозабезпечених студент╕в. Житт╓вий шлях Олександра Мишуги зак╕нчився 9 березня 1922 року на чужин╕, в н╕мецькому м╕ст╕ Фрайбург. Друз╕ сп╕вака, виконуючи його запов╕т, перевезли прах на батьк╕вщину ╕ поховали в р╕дному Витков╕, п╕д старими липами, як╕ в╕н часто ╕ з н╕жн╕стю згадував. http://uk.wikipedia.org/
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
