Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 19.08.2011 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 19.08.2011
Галина ЛИТОВЧЕНКО: «П╤ЙМАЮ В БРИЗКАХ МОРСЬКО╥ ХВИЛ╤ Я Р╤ДН╤ КРАПЛ╤ МОГО ДН╤ПРА...»

Рима з Криму
 
  Галина Литовченко (Мороз) народилася в Рудому Сел╕ Володарського району на Ки╖вщин╕. Веснян╕ замет╕л╕ вишневих пелюсток, тепл╕ сонячн╕ озерця, як╕ залишали на левадах л╕тн╕ зливи, не раз приходили до не╖ у снах далеко в╕д р╕дних кра╖в – у Рос╕╖, Азербайджан╕, Литв╕, де ╖й довелося жити тривалий час, розд╕ляючи долю чолов╕ка – кадрового в╕йськового.
 Нин╕ Галина Григор╕вна мешка╓ в Криму – у сел╕ В╕л╕не Бахчисарайського району. Тож ╕ не дивно, що останн╕м часом кримська тематика пос╕да╓ одне з ч╕льних м╕сць у ╖╖ в╕ршах. Про Крим написано багато поез╕й багатьма авторами, але чистий ╕ сво╓р╕дний голос Галини Литовченко не загубився ╕, в╕рю, уже не загубиться в тому поетичному багатоголосс╕, адже вона в╕дшуку╓ сво╖ еп╕тети ╕ метафори для змалювання розма╖то╖ кримсько╖ природи.
 Змальовуючи художн╕м словом красу моря, г╕р, авторка знаходить сво╖ слова, вибудовуючи з них в╕ршован╕ строфи, оздоблюючи ╖х сво╖ми св╕жими, соковитими поетичними образами. В╕дкриваючи для себе Крим – цей чар╕вний куточок Укра╖ни, Галина Литовченко в╕дкрива╓ й для читача кримську природу, людей, як╕ тут живуть ╕ працюють, – укра╖нц╕в, рос╕ян, кримських татар. У ц╕м краю, де «слов’янська й тюркська мови в один акорд злились», де «в коридорах школи ранково╖ пори «Селям!», «Добридень!», «Здравствуй!» луна з вуст д╕твори», - поетеса черпа╓ натхнення для сво╓╖ творчост╕, вона оселилася серед цих людей без вагань ╕ надовго.
 Галина Литовченко – авторка двох поетичних зб╕рок «Не займай мене, осене…» та «Лаванда на спомин», котр╕ побачили св╕т у с╕мферопольському видавництв╕ «Тавр╕я» 2009 ╕ 2010 рр. Книги щиро╖, сонячно╖ поез╕╖, читати яку – одне задоволення. ╤ я радий, що с╕м’я кримських укра╖нських письменник╕в невдовз╕ формально поповниться ще одн╕╓ю обдарованою авторкою, хоч фактично, не формально вона вже давно поповнилася. Адже правду кажуть, що коли Бог дав талант живописати словом, то де б ти не жив, ╕ншомовна стих╕я тебе не злама╓: як п╕дказу╓ серце, так ╕ пишеш, так ╕ глаголиш р╕дним материнським словом.
 Хай щастить Вам, пан╕ Галино, на поетичн╕й нив╕, хай р╕дне слово залиша╓ться назавжди Вашою долею! А долю, кажуть, ╕ конем не об’╖деш, якщо той к╕нь нав╕ть крилатий Пегас!
 Пропону╓мо читачам нов╕ поез╕╖ укра╖нсько╖ кримчанки Галини Литовченко.
 
Данило КОНОНЕНКО,
 член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
 
 РIДНЕ МЕН╤

 В мене в╕д туги нема╓ горя,
 Не притаманн╕ думки сумн╕.
 Знайду хвилину, прийду до моря,
 Бо р╕дним стало море мен╕.
 Нехай вали подолавши б╕л╕,
 Ущент роз╕б’╓ Ведм╕дь-гора.
 П╕ймаю в бризках морсько╖ хвил╕
 Я р╕дн╕ крапл╕ мого Дн╕пра.
 З╕йду на скел╕, прибо╓м рван╕,
 Там кр╕зь веч╕рн╕й тонкий туман
 У кипариса стрункому стан╕
 Я мов топол╕ побачу стан.
 А скине н╕ч свою темну ризу,
 Прийде св╕танку св╕тла пора, -
 Сп╕шу в диханн╕ морського бризу
 В╕дчути подих мого Дн╕пра.
 В мене в╕д туги нема╓ горя, -
 Не притаманн╕ думки сумн╕.
 Знайду хвилину, прийду до моря,
 Бо любим стало море мен╕.
 
 ДВ╤ ПЕРЛИНИ

 В запорошених шапках смереки;
 Буковеля весела лижня…
 Я л╕таю у мр╕ях далеко,
 До Говерли мандрую щодня.
 Запроси мене, друже, в Карпати
 У котрусь ╕з засн╕жених зим.
 Я тебе буду вл╕тку чекати
 До сво╓╖ господи у Крим.
 Набери в глек водиц╕ з-п╕д криги,
 Не влаштовуй багат╕ столи.
 Ти мен╕ навари мамалиги,
 Я тоб╕ привезу камбали.
 До кордон╕в розсунемо ст╕ни
 Ми з тобою бажанням одним.
 Два найкращ╕ куточки кра╖ни:
 Дв╕ перлини – Карпати ╕ Крим.
 
 РАНКОВА МОЛИТВА

 Н╕жить оч╕ ранкова пастель,
 Пром╕нь к╕нчиком шию лоскоче.
 В перекатах застигла форель, -
 В теч╕ю повертати не хоче.
 Трусить роси л╕щиновий кущ, -
 Встигла вчасно п╕дставити глека.
 Впав ╕з г╕лочки заспаний хрущ,
 А у небо зд╕йнявся лелека.
 Б’╓ поклони в трав╕ богомол,
 В неб╕ птаха (чи ангел?) л╕та╓.
 Чистий ранок з╕йшов на престол
 «Отче наш…» з ц╕лим св╕том чита╓.

 В БАЛАКЛАВ╤

 У тих╕й бухт╕ в ноч╕ зорепадн╕
 ╤скриться море золотим руном.
 Там смачно пахне кавою в кав’ярн╕
 ╤ легко п’╓ться молоде вино.
 Тр╕почуть яхти спущен╕ в╕трила,
 Гойда╓ щогли хвиля гом╕нка
 Та сонн╕ чайки, б╕л╕ склавши крила,
 П╕д музику др╕мають на буйках.
 Там на причал╕ в натовп╕ густому,
 Зробивши вкотре публ╕ц╕ укл╕н,
 Сво╖ мелод╕╖, н╕кому не знайом╕,
 На скрипц╕ вигра╓ старий елл╕н.
 У тих╕й бухт╕ в ноч╕ зорепадн╕
 ╤скриться море золотим руном.
 Там смачно пахне кавою в кав’ярн╕
 ╤ легко п’╓ться молоде вино.
 
 КОЗАЦЬКИЙ ПЕРЕГУК

 Я п╕дкручую вуса рясн╕,
 ╥м вареники з сиром в сметан╕
 ╤ сп╕ваю т╕ ж сам╕ п╕сн╕,
 Що ╕ м╕й побратим на Кубан╕.
 Не летять за межу кам╕нц╕
 Н╕ з його, ан╕ з мого городу.
 В нас - одна булава у руц╕,
 Ми - одного козацького роду.
 Чути пахнуть книш╕ у печ╕,
 В╕др╕зню позумент на жупан╕.
 «Будьмо!» - крикну з коня у Керч╕.
 «Будьмо!» - крикне козак у Таман╕.
 
 ВЕЧ╤РН╤Й РОК-Н-РОЛ

 Веч╕р яхту колише на рейд╕,
 Л╕хтарями поч╕су╓ мол.
 Л╕тн╕й джентльмен з юною лед╕
 Вдвох танцюють на б╕с рок-н-рол.
 З-п╕д руки в╕ртуоза-маестро
 Рветься заздр╕сть на волю, мов птах.
 П╕дганя╓ партнер╕в оркестром,
 Не зважа на р╕зницю в л╕тах.
 Заохочу╓ публ╕ка: «Браво!»
 В жвав╕м темп╕ оркестр вигра╓.
 Сяють д╕вчини оч╕ ласкаво,
 Тепла посм╕шка сил дода╓.
 Хвилювання розтанули в серц╕,
 Рок╕в з двадцять п╕дошвами стер.
 Вдячний юн╕й красун╕-партнерц╕
 Знову став молодим кавалер.

 КЛАСИЧНИЙ ТРИКУТНИК

 Спод╕ватись на чудо – уже не резон,
 Не лишилось в╕д спокою й сл╕ду.
 Поселивсь п╕д в╕кном
 на короткий сезон
 Молодий невгамовний сус╕да.
 М╕й платан все з╕тха╓
 вже к╕лька ночей,
 З горя св╕жими вкривсь лишаями,
 Бо ран╕ше не зводила з нього очей,
 А тепер зайнялась солов’ями.
 Недаремно зал╕тний
 сп╕вак-гастролер
 Щебетав до нестями до ранку.
 Серце рветься надво╓ мо╓ в╕дтепер
 Та стражда╓ платан до св╕танку.
 Ти на мене не гн╕вайся,
 друже старий,
 Будь мудр╕шим ╕ все ще минеться.
 Лиш в╕кно мо╓ г╕лкою
 щ╕льно закрий, -
 Може, й спок╕й назад повернеться.
 
 Н╤ЧНИЙ ШТОРМ 
 
 П╕д веч╕р море злегка заштормило,
 Погнав на берег в╕тер баранц╕.
 Рожев╕ мушл╕ хвиля перемила
 Й перебира ретельно кам╕нц╕.
 Десь в глибин╕ розпочалась
 бовтанка, -
 Зб╕силось море на заход╕ дня.
 Закрила двер╕ на крючок на ╜анку -
 В╕дразу ж стихла чайок метушня.
 Бора люту╓, рветься за лаштунки,
 За молом шхуна якорем гримить.
 ╫валту╓ галька вищого ╜атунку,
 Др╕бна з п╕ском потухло шарудить.
 З╕бравши з хвиль потрощен╕ уламки,
 На ранок в╕тер геть увесь ослаб…
 На берег штормом викинуло камку,
 В н╕й копошиться очман╕лий краб.
 
 З╤ЗНАННЯ

 На мор╕ - тиша, на мор╕ – штиль,
 ╤ сонце тихо пливе до зен╕ту.
 Завмер на обр╕╖ щогли шпиль, -
 Сховався човен в╕д ц╕лого св╕ту.
 Туди, де чути глибинний дзв╕н,
 Де сонця в╕дблиски  перлами сяють,
 Де вальс на сурм╕ гра╓ дельф╕н
 ╤ чайки парами в танц╕ кружляють.
 А може берег хтось розлюбив
 ╤ сам соб╕ наодинц╕ з╕знався,
 Що спок╕й у мор╕ загубив,
 Бо в море по-справжньому закохався.
 
 ЕЛЕГ╤Я

 Коли над м╕стом розлива╓ться неон
 ╤ день в╕д втоми на асфальт╕ чахне,
 Сп╕шу у мр╕ях я на Буковий кордон,
 Де тихий веч╕р р╕знотрав’ям пахне.
 В╕дклавши справи вс╕,
 я в гори йду, лишень
 Покличе потайки мене серпневий веч╕р
 Туди, де спочива╓ в буйних травах день,
 Де стигл╕ зор╕ падають на плеч╕.
 ╤ засинаючи, у Бога я прошу,
 Щоб мо╖ мр╕╖ ув╕ сн╕ воскресли…
 До ранку м╕сячним серпом траву кошу,
 Снопи в’яжу з╕рковим перевеслом.
 
 СИЛА ВОРОЖ╤ННЯ

 Заховавшись в╕д сонця п╕д пишне шатро
 На широк╕м приморськ╕м бульвар╕,
 Ворожила циганка на картах ТАРО
 Молоденьк╕й закохан╕й пар╕.
 Наб╕гала за хвилею хвиля нова,
 ╤з глибин п╕д╕ймаючи звуки,
 Та ловили уважно ворожки слова
 Молодята, узявшись за руки.
 Геть забули про море, приваблив╕сть г╕р,
 Ворожб╕ в╕ддались до останку.
 Мов виносила доля ╖м св╕й пригов╕р
 Посередництвом Ази-циганки.
 До шатра п╕д╕йшов перехожий д╕дусь, -
 Не злякався прокльон╕в набути.
 Бо настала уже необх╕дн╕сть – комусь
 До життя молодят повернути.
 
 ДОСВ╤ТН╤Й КАРАДАГ

 Мовчить гора уперто про минуле,
 Припали пилом в╕ков╕ стежки.
 Печерний грот розводить сонно скули,
 Туман збива╓ з╕бран╕ вершки.
 Дзвенить комар у св╕танков╕й тиш╕,
 В наметах м╕цно сплять мандр╕вники,
 У темний грот летять летюч╕ миш╕,
 Блищать на скелях слюдян╕ ц╕вки.
 П╕вденна н╕ч угамувала спрагу.
 Над морем сонце цитрусом вста╓.
 В╕д золото╖ брами Карадагу
 Ранковий пром╕нь ключик д╕ста╓.
 
 ДВО╢

 Акордеона захопившись грою,
 З╕ллявся з морем во╓дино веч╕р.
 В╕н об╕ймав засмаглою рукою
 ╥╖ в╕дкрит╕ теж засмагл╕ плеч╕.
 Вже зорепади перейшли у зливи
 Ще й с╕яв м╕сяць ся╓вом помалу.
 П╕вденний в╕тер в теплому порив╕
 Гортав листки забутого журналу.
 Здавалось ╖й, що з ним прийшло кохання,
 Лиш в╕н н╕як не зважиться сказати, -
 Бо нав╕ть т╕ виконував бажання,
 Котр╕ вона не встигла й загадати.
 
 П╤ДБИТИЙ ГРИФ

 Цей гордий птах суму╓ за парканом.
 В╕д болю землю к╕гтями гребе,
 З ночов недобру воду п’╓ з-п╕д крана
 ╤ в╕дчува╓ куркою себе.
 Зм╕нила прост╕р дерев’яна будка,
 Кущами ту╖ небо заросло.
 Втекти подал╕ в╕д ганьби ╕ смутку
 Не дозволя╓ зламане крило.
 Жорстока доля поглумилась дуже –
 Зерно гуртом з ╕ндиками клю╓.
 ╤ кожен ворон з висоти байдуже
 У хвору душу грифов╕ плю╓.
 Хова╓ голу шию в чорн╕ плеч╕,
 Без неба св╕й ч╕ткий втрача╓ з╕р.
 Щодня в думках готу╓ться до втеч╕,
 Щоб г╕дно вмерти серед в╕чних г╕р.
 
 МАЛ╤ Д╤ОН╤С╤╥*

 Заполонив п╕востр╕в листопад,
 Ляга╓ листя на траву пок╕рно.
 П╕д пресом юшить соком виноград,
 Рожева п╕на диха╓ пом╕рно.
 Збира╓ почет сивий Д╕он╕с,
 Нап╕вхм╕льн╕ хизуються вакханки.
 Вже хтось тор╕шню амфору прин╕с,
 Густим нектаром наповня╓ склянки.
 Налаштувався на мажорний лад,
 Заповнив вщерть майдани люд веселий.
 Зв’язав гурти лозою виноград.
 В Криму справляють свято грецьк╕ села.

 * Свято молодого вина.
 
 СИВАШ В ТУМАН╤

 Густий туман над Сивашем
 Кортить, мов с╕ль,
  черпать ковшем.
 Немов кис╕ль, ропа молочна
 Висить в пов╕тр╕ непорочна.
 Човни гуртом – що темна гать
 Доверху к╕лем м╕цно сплять.
 …В уяв╕ вимазан╕ в гряз╕
 Хлоп’ята – чортики в екстаз╕.
 
 У СТ╤НАХ ХАНСЬКОГО ГАРЕМУ

 В гарем╕ пряно пахнуть благовоння,
 Дор╕жки м’яко стелять килими.
 Д╕вчата томно зр╕ють на осонн╕
 П╕д пильним оком ╓внух╕в н╕мих.
 ╤ пишногруд╕, ╕ худ╕, як тр╕ски,
 Щоб ублажить м╕нливий ханський смак,
 Плекають власне т╕ло одал╕ски,
 Цв╕туть за муром, мов садовий мак.
 Дзюрчать фонтани тихо без спочину,
 Бувалий розм╕ркову╓ каштан:
 Котр╕й з д╕вчат гаптовану хустину
 Напне на плеч╕ в надвеч╕р’я хан?
 …Таку картину ханського гарему
 В уяв╕ бачить р╕знобарвний люд,
 Що розсудить Мар╕ю ╕ Зарему
 В палац ст╕ка╓ ╕з ус╕х усюд.
 Хто сп╕вчува, хто розтина╓ бранок
 За ╖х пок╕рн╕сть дол╕ без жалю.
 Я ж за невинн╕ душ╕ полонянок
 ╥м тихий рай у Бога помолю.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 19.08.2011 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9238

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков