"Кримська Свiтлиця" > #7 за 19.08.2011 > Тема "Душі криниця"
#7 за 19.08.2011
Галина ЛИТОВЧЕНКО: «П╤ЙМАЮ В БРИЗКАХ МОРСЬКО╥ ХВИЛ╤ Я Р╤ДН╤ КРАПЛ╤ МОГО ДН╤ПРА...»
Рима з Криму Галина Литовченко (Мороз) народилася в Рудому Сел╕ Володарського району на Ки╖вщин╕. Веснян╕ замет╕л╕ вишневих пелюсток, тепл╕ сонячн╕ озерця, як╕ залишали на левадах л╕тн╕ зливи, не раз приходили до не╖ у снах далеко в╕д р╕дних кра╖в – у Рос╕╖, Азербайджан╕, Литв╕, де ╖й довелося жити тривалий час, розд╕ляючи долю чолов╕ка – кадрового в╕йськового. Нин╕ Галина Григор╕вна мешка╓ в Криму – у сел╕ В╕л╕не Бахчисарайського району. Тож ╕ не дивно, що останн╕м часом кримська тематика пос╕да╓ одне з ч╕льних м╕сць у ╖╖ в╕ршах. Про Крим написано багато поез╕й багатьма авторами, але чистий ╕ сво╓р╕дний голос Галини Литовченко не загубився ╕, в╕рю, уже не загубиться в тому поетичному багатоголосс╕, адже вона в╕дшуку╓ сво╖ еп╕тети ╕ метафори для змалювання розма╖то╖ кримсько╖ природи. Змальовуючи художн╕м словом красу моря, г╕р, авторка знаходить сво╖ слова, вибудовуючи з них в╕ршован╕ строфи, оздоблюючи ╖х сво╖ми св╕жими, соковитими поетичними образами. В╕дкриваючи для себе Крим – цей чар╕вний куточок Укра╖ни, Галина Литовченко в╕дкрива╓ й для читача кримську природу, людей, як╕ тут живуть ╕ працюють, – укра╖нц╕в, рос╕ян, кримських татар. У ц╕м краю, де «слов’янська й тюркська мови в один акорд злились», де «в коридорах школи ранково╖ пори «Селям!», «Добридень!», «Здравствуй!» луна з вуст д╕твори», - поетеса черпа╓ натхнення для сво╓╖ творчост╕, вона оселилася серед цих людей без вагань ╕ надовго. Галина Литовченко – авторка двох поетичних зб╕рок «Не займай мене, осене…» та «Лаванда на спомин», котр╕ побачили св╕т у с╕мферопольському видавництв╕ «Тавр╕я» 2009 ╕ 2010 рр. Книги щиро╖, сонячно╖ поез╕╖, читати яку – одне задоволення. ╤ я радий, що с╕м’я кримських укра╖нських письменник╕в невдовз╕ формально поповниться ще одн╕╓ю обдарованою авторкою, хоч фактично, не формально вона вже давно поповнилася. Адже правду кажуть, що коли Бог дав талант живописати словом, то де б ти не жив, ╕ншомовна стих╕я тебе не злама╓: як п╕дказу╓ серце, так ╕ пишеш, так ╕ глаголиш р╕дним материнським словом. Хай щастить Вам, пан╕ Галино, на поетичн╕й нив╕, хай р╕дне слово залиша╓ться назавжди Вашою долею! А долю, кажуть, ╕ конем не об’╖деш, якщо той к╕нь нав╕ть крилатий Пегас! Пропону╓мо читачам нов╕ поез╕╖ укра╖нсько╖ кримчанки Галини Литовченко. Данило КОНОНЕНКО, член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. РIДНЕ МЕН╤
В мене в╕д туги нема╓ горя, Не притаманн╕ думки сумн╕. Знайду хвилину, прийду до моря, Бо р╕дним стало море мен╕. Нехай вали подолавши б╕л╕, Ущент роз╕б’╓ Ведм╕дь-гора. П╕ймаю в бризках морсько╖ хвил╕ Я р╕дн╕ крапл╕ мого Дн╕пра. З╕йду на скел╕, прибо╓м рван╕, Там кр╕зь веч╕рн╕й тонкий туман У кипариса стрункому стан╕ Я мов топол╕ побачу стан. А скине н╕ч свою темну ризу, Прийде св╕танку св╕тла пора, - Сп╕шу в диханн╕ морського бризу В╕дчути подих мого Дн╕пра. В мене в╕д туги нема╓ горя, - Не притаманн╕ думки сумн╕. Знайду хвилину, прийду до моря, Бо любим стало море мен╕. ДВ╤ ПЕРЛИНИ
В запорошених шапках смереки; Буковеля весела лижня… Я л╕таю у мр╕ях далеко, До Говерли мандрую щодня. Запроси мене, друже, в Карпати У котрусь ╕з засн╕жених зим. Я тебе буду вл╕тку чекати До сво╓╖ господи у Крим. Набери в глек водиц╕ з-п╕д криги, Не влаштовуй багат╕ столи. Ти мен╕ навари мамалиги, Я тоб╕ привезу камбали. До кордон╕в розсунемо ст╕ни Ми з тобою бажанням одним. Два найкращ╕ куточки кра╖ни: Дв╕ перлини – Карпати ╕ Крим. РАНКОВА МОЛИТВА
Н╕жить оч╕ ранкова пастель, Пром╕нь к╕нчиком шию лоскоче. В перекатах застигла форель, - В теч╕ю повертати не хоче. Трусить роси л╕щиновий кущ, - Встигла вчасно п╕дставити глека. Впав ╕з г╕лочки заспаний хрущ, А у небо зд╕йнявся лелека. Б’╓ поклони в трав╕ богомол, В неб╕ птаха (чи ангел?) л╕та╓. Чистий ранок з╕йшов на престол «Отче наш…» з ц╕лим св╕том чита╓.
В БАЛАКЛАВ╤
У тих╕й бухт╕ в ноч╕ зорепадн╕ ╤скриться море золотим руном. Там смачно пахне кавою в кав’ярн╕ ╤ легко п’╓ться молоде вино. Тр╕почуть яхти спущен╕ в╕трила, Гойда╓ щогли хвиля гом╕нка Та сонн╕ чайки, б╕л╕ склавши крила, П╕д музику др╕мають на буйках. Там на причал╕ в натовп╕ густому, Зробивши вкотре публ╕ц╕ укл╕н, Сво╖ мелод╕╖, н╕кому не знайом╕, На скрипц╕ вигра╓ старий елл╕н. У тих╕й бухт╕ в ноч╕ зорепадн╕ ╤скриться море золотим руном. Там смачно пахне кавою в кав’ярн╕ ╤ легко п’╓ться молоде вино. КОЗАЦЬКИЙ ПЕРЕГУК
Я п╕дкручую вуса рясн╕, ╥м вареники з сиром в сметан╕ ╤ сп╕ваю т╕ ж сам╕ п╕сн╕, Що ╕ м╕й побратим на Кубан╕. Не летять за межу кам╕нц╕ Н╕ з його, ан╕ з мого городу. В нас - одна булава у руц╕, Ми - одного козацького роду. Чути пахнуть книш╕ у печ╕, В╕др╕зню позумент на жупан╕. «Будьмо!» - крикну з коня у Керч╕. «Будьмо!» - крикне козак у Таман╕. ВЕЧ╤РН╤Й РОК-Н-РОЛ
Веч╕р яхту колише на рейд╕, Л╕хтарями поч╕су╓ мол. Л╕тн╕й джентльмен з юною лед╕ Вдвох танцюють на б╕с рок-н-рол. З-п╕д руки в╕ртуоза-маестро Рветься заздр╕сть на волю, мов птах. П╕дганя╓ партнер╕в оркестром, Не зважа на р╕зницю в л╕тах. Заохочу╓ публ╕ка: «Браво!» В жвав╕м темп╕ оркестр вигра╓. Сяють д╕вчини оч╕ ласкаво, Тепла посм╕шка сил дода╓. Хвилювання розтанули в серц╕, Рок╕в з двадцять п╕дошвами стер. Вдячний юн╕й красун╕-партнерц╕ Знову став молодим кавалер.
КЛАСИЧНИЙ ТРИКУТНИК
Спод╕ватись на чудо – уже не резон, Не лишилось в╕д спокою й сл╕ду. Поселивсь п╕д в╕кном на короткий сезон Молодий невгамовний сус╕да. М╕й платан все з╕тха╓ вже к╕лька ночей, З горя св╕жими вкривсь лишаями, Бо ран╕ше не зводила з нього очей, А тепер зайнялась солов’ями. Недаремно зал╕тний сп╕вак-гастролер Щебетав до нестями до ранку. Серце рветься надво╓ мо╓ в╕дтепер Та стражда╓ платан до св╕танку. Ти на мене не гн╕вайся, друже старий, Будь мудр╕шим ╕ все ще минеться. Лиш в╕кно мо╓ г╕лкою щ╕льно закрий, - Може, й спок╕й назад повернеться. Н╤ЧНИЙ ШТОРМ П╕д веч╕р море злегка заштормило, Погнав на берег в╕тер баранц╕. Рожев╕ мушл╕ хвиля перемила Й перебира ретельно кам╕нц╕. Десь в глибин╕ розпочалась бовтанка, - Зб╕силось море на заход╕ дня. Закрила двер╕ на крючок на ╜анку - В╕дразу ж стихла чайок метушня. Бора люту╓, рветься за лаштунки, За молом шхуна якорем гримить. ╫валту╓ галька вищого ╜атунку, Др╕бна з п╕ском потухло шарудить. З╕бравши з хвиль потрощен╕ уламки, На ранок в╕тер геть увесь ослаб… На берег штормом викинуло камку, В н╕й копошиться очман╕лий краб. З╤ЗНАННЯ
На мор╕ - тиша, на мор╕ – штиль, ╤ сонце тихо пливе до зен╕ту. Завмер на обр╕╖ щогли шпиль, - Сховався човен в╕д ц╕лого св╕ту. Туди, де чути глибинний дзв╕н, Де сонця в╕дблиски перлами сяють, Де вальс на сурм╕ гра╓ дельф╕н ╤ чайки парами в танц╕ кружляють. А може берег хтось розлюбив ╤ сам соб╕ наодинц╕ з╕знався, Що спок╕й у мор╕ загубив, Бо в море по-справжньому закохався. ЕЛЕГ╤Я
Коли над м╕стом розлива╓ться неон ╤ день в╕д втоми на асфальт╕ чахне, Сп╕шу у мр╕ях я на Буковий кордон, Де тихий веч╕р р╕знотрав’ям пахне. В╕дклавши справи вс╕, я в гори йду, лишень Покличе потайки мене серпневий веч╕р Туди, де спочива╓ в буйних травах день, Де стигл╕ зор╕ падають на плеч╕. ╤ засинаючи, у Бога я прошу, Щоб мо╖ мр╕╖ ув╕ сн╕ воскресли… До ранку м╕сячним серпом траву кошу, Снопи в’яжу з╕рковим перевеслом. СИЛА ВОРОЖ╤ННЯ
Заховавшись в╕д сонця п╕д пишне шатро На широк╕м приморськ╕м бульвар╕, Ворожила циганка на картах ТАРО Молоденьк╕й закохан╕й пар╕. Наб╕гала за хвилею хвиля нова, ╤з глибин п╕д╕ймаючи звуки, Та ловили уважно ворожки слова Молодята, узявшись за руки. Геть забули про море, приваблив╕сть г╕р, Ворожб╕ в╕ддались до останку. Мов виносила доля ╖м св╕й пригов╕р Посередництвом Ази-циганки. До шатра п╕д╕йшов перехожий д╕дусь, - Не злякався прокльон╕в набути. Бо настала уже необх╕дн╕сть – комусь До життя молодят повернути. ДОСВ╤ТН╤Й КАРАДАГ
Мовчить гора уперто про минуле, Припали пилом в╕ков╕ стежки. Печерний грот розводить сонно скули, Туман збива╓ з╕бран╕ вершки. Дзвенить комар у св╕танков╕й тиш╕, В наметах м╕цно сплять мандр╕вники, У темний грот летять летюч╕ миш╕, Блищать на скелях слюдян╕ ц╕вки. П╕вденна н╕ч угамувала спрагу. Над морем сонце цитрусом вста╓. В╕д золото╖ брами Карадагу Ранковий пром╕нь ключик д╕ста╓. ДВО╢
Акордеона захопившись грою, З╕ллявся з морем во╓дино веч╕р. В╕н об╕ймав засмаглою рукою ╥╖ в╕дкрит╕ теж засмагл╕ плеч╕. Вже зорепади перейшли у зливи Ще й с╕яв м╕сяць ся╓вом помалу. П╕вденний в╕тер в теплому порив╕ Гортав листки забутого журналу. Здавалось ╖й, що з ним прийшло кохання, Лиш в╕н н╕як не зважиться сказати, - Бо нав╕ть т╕ виконував бажання, Котр╕ вона не встигла й загадати. П╤ДБИТИЙ ГРИФ
Цей гордий птах суму╓ за парканом. В╕д болю землю к╕гтями гребе, З ночов недобру воду п’╓ з-п╕д крана ╤ в╕дчува╓ куркою себе. Зм╕нила прост╕р дерев’яна будка, Кущами ту╖ небо заросло. Втекти подал╕ в╕д ганьби ╕ смутку Не дозволя╓ зламане крило. Жорстока доля поглумилась дуже – Зерно гуртом з ╕ндиками клю╓. ╤ кожен ворон з висоти байдуже У хвору душу грифов╕ плю╓. Хова╓ голу шию в чорн╕ плеч╕, Без неба св╕й ч╕ткий втрача╓ з╕р. Щодня в думках готу╓ться до втеч╕, Щоб г╕дно вмерти серед в╕чних г╕р. МАЛ╤ Д╤ОН╤С╤╥*
Заполонив п╕востр╕в листопад, Ляга╓ листя на траву пок╕рно. П╕д пресом юшить соком виноград, Рожева п╕на диха╓ пом╕рно. Збира╓ почет сивий Д╕он╕с, Нап╕вхм╕льн╕ хизуються вакханки. Вже хтось тор╕шню амфору прин╕с, Густим нектаром наповня╓ склянки. Налаштувався на мажорний лад, Заповнив вщерть майдани люд веселий. Зв’язав гурти лозою виноград. В Криму справляють свято грецьк╕ села.
* Свято молодого вина. СИВАШ В ТУМАН╤
Густий туман над Сивашем Кортить, мов с╕ль, черпать ковшем. Немов кис╕ль, ропа молочна Висить в пов╕тр╕ непорочна. Човни гуртом – що темна гать Доверху к╕лем м╕цно сплять. …В уяв╕ вимазан╕ в гряз╕ Хлоп’ята – чортики в екстаз╕. У СТ╤НАХ ХАНСЬКОГО ГАРЕМУ
В гарем╕ пряно пахнуть благовоння, Дор╕жки м’яко стелять килими. Д╕вчата томно зр╕ють на осонн╕ П╕д пильним оком ╓внух╕в н╕мих. ╤ пишногруд╕, ╕ худ╕, як тр╕ски, Щоб ублажить м╕нливий ханський смак, Плекають власне т╕ло одал╕ски, Цв╕туть за муром, мов садовий мак. Дзюрчать фонтани тихо без спочину, Бувалий розм╕ркову╓ каштан: Котр╕й з д╕вчат гаптовану хустину Напне на плеч╕ в надвеч╕р’я хан? …Таку картину ханського гарему В уяв╕ бачить р╕знобарвний люд, Що розсудить Мар╕ю ╕ Зарему В палац ст╕ка╓ ╕з ус╕х усюд. Хто сп╕вчува, хто розтина╓ бранок За ╖х пок╕рн╕сть дол╕ без жалю. Я ж за невинн╕ душ╕ полонянок ╥м тихий рай у Бога помолю.
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 19.08.2011 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9238
|