Версiя для друку Обговорити в форумi

Розстріляне відродження
 
 1. Олекса Влизько:
 «Не треба сліз
 і покаяння…»
 Лаконічна довідка в УРЕ.
 «Влизько Олекса Федорович (17.11.1908. с. Коростень, тепер Новг. обл. - 16.ХІІ.1934) - укр. рад. поет. Входив до літ. орг-цій «Молодняк», ВУСПП. Автор зб. «За всіх скажу» (1927), «Живу, працюю», «Книга балад» (1930), «Мій друг Дон-Жуан» (1934) та ін.»
 Безликий, казенний текст… Та він іншим і не міг бути, бо мав приховати трагічну долю, про яку в 60-х роках, коли Микола Бажан як головний редактор Української Радянської Енциклопедії підписував до друку її 2-й том, вголос говорити ще не рекомендувалось.
 А тепер фрагмент із офіційної реляції 1934 року керівництва ДПУ-НКВС.
 «У 1933-1934 роках був нанесений великий удар по українському контрреволюційно-націоналістичному підпіллю. Були арештовані його керівники. Вони проводили шкідницьку діяльність і готували терористичні акти (в т. ч. у Москві на товариша Сталіна). Арешти цих осіб були проведені 5-6 листопада 1934 року, щоб запобігти терористичним актам у святкові дні. Арештовані обвинувачувалися у злочинах, передбачених статтями 54-11 і 54-8 КК УРСР, тобто в антирадянській діяльності і в здійсненні терористичних актів».
 Серед арештованих були відомі на той час письменники - Микола Куліш, Остап Вишня, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Дмитро Фальковський, Олекса Влизько та інші.
 13-14 грудня відбувся суд - скорий і неправий (за спрощеною після вбивства Кірова процедурою). Перед Військовою колегією Верховного суду СРСР постало у Києві 22 чоловіки, із них 14 засуджено до розстрілу, всі інші, які отримали строки від 10 до 15 років, були з часом стерті на табірний порох.
 Пізніше всіх обвинувачених у цій справі було реабілітовано. Лише п’ятеро з них (у т. ч. Олекса Влизько) були «удостоєні» згадування в Українській Радянській Енциклопедії.
 
2. Олекса Влизько:
 «Приймай життя
 без заперечень,
 Бо з ним і логіка, і час…»
 Але чому ми вирізнили із групи арештованих Олексу Влизька?
 Друкуватися Олекса Влизько почав ще у 1925 році, коли йому виповнилось сімнадцять, і зразу ж звернув на себе увагу літературної громадськості. На Олексу небезпідставно покладали великі надії. Він був улюбленцем свого часу, і його називали «щасливою дитиною української літературної сім’ї».
 Короткий літературний шлях Олекси - всього дев’ять років! - позначився різнорідністю поетичних форм, жанрів, тем, нестримним пошуком свого поетичного голосу. Одна за однією виходять збірки – «За всіх скажу», «Живу, працюю», «Книга балад», «Мій друг Дон-Жуан». Усі вони не залежувались на полицях бібліотек.
 Поет-початківець був оптимістом, життєлюбом. У програмовій «Дев’ятій симфонії» він так визначає своє поетичне кредо:
 Вогню, вогню! -
 Нелюдської любові!
 Хай кров кипить у грудях
  молодих! 
 Беру тебе,
  о світе мій терновий,
 В обійми сонячні!..
 
3. Олекса Влизько:
 «Я іду ясними дорогами,
 Серце вимивши
 вогнем…»

 А тепер чи не найголовніше. 29 травня 1956 року, під час перегляду справи на Влизька та інших репресованих членів Спілки письменників України, Андрій Васильович Головко - патріарх письменницької сім’ї - дав свідчення відносно «активного учасника антирадянського підпілля і терориста» Олекси Влизька:
 «Влызько Алексей был молодой обещающий поэт, который много не успел сделать. В его произведениях можно было чувствовать некоторый байронизм, но политически, по-моему, они были выдержаны. Влызько был совершенно ГЛУХОЙ И НЕМОЙ, так что его произведения читались другими лицами. Обычно с ним беседовали только на пантомимах».
 На судовому процесі Олекса Влизько сидів мовчки, не чуючи ні слова, не відповідаючи на запитання судді. Не чув він і свого вироку - РОЗСТРІЛ.
 У день страти Олексі йшов 28-й рік. Його, ГЛУХОГО І НІМОГО, підхопивши під руки, кати тягли до того місця у розстрільному підвалі, де закінчувалось земне життя багатьох і починалося їхнє безсмертя. Олекса силувався зрозуміти, що з ним діється, але не встиг… Пролунав постріл... Пекельна машина - символ тоталітарної системи - працювала без збоїв...
 А нам, нині сущим, залишилися лише вірші Олекси. Один з них автор пророче назвав «Замість прологу»:
 
Крови б, крови
  і сили відерцем
 Святогором понести
  до мас!..
 Якби можна
  помножити серце,
 Я помножив би тисячу раз!
 І роздав би, роздав би,
 роздав би,
 Як проміння моєї снаги,
 Так, що світ загорівся
  і став би,
 І розбив би старі береги!
 
Павло МАЗУР,
 учитель.
 м. Маріуполь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.08.2011 > Тема "Українці мої..."