Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОКИ ПОЛІТИКИ ЧУБЛЯТЬСЯ...
 
 ДОЛЯ, ЩО ВІДДЗЕРКАЛЮЄ СУСПІЛЬСТВО,
 АБО ХТО ДОПОМОЖЕ РОСІЙСЬКОМУ БОМЖУ В УКРАЇНСЬКОМУ КРИМУ?

 Громадянин Росії молдовського походження Іван Григорович Чебан уже кілька років (у часі він плутається) живе в українському Криму. А цього літа – просто неба біля універсаму «Світязь» у Сімферополі. Він не схильний до мандрів – навіть хлібину не може сам собі придбати на людські пожертви, бо пересувається повзком, що, як сам розуміє, не зовсім естетично. Чоловік не буває напідпитку, не бешкетує, до оточення ставиться миролюбно.
 Перехожі та жителі найближчих багатоповерхівок теж реагують на сусідство з безхатченком спокійно і не вимагають у міліції удосконалити міський пейзаж, прибравши його з очей геть. Більше того, дехто ділиться з ним власним провіантом. Часто виручає старого Яссер Усеїнов, йому це не важко, бо і сам доглядає сліпу матір, інваліда І групи, яку теж доводиться годувати.
 А вскочив у таку халепу громадянин Росії, який і зараз вважає своїм президентом Володимира Путіна, з власної вини. Жив він собі у місті Володимирі по вул. Садовій, 38 досить заможно – торгував м’ясом, мав простору хату, дружину та донечку Ірину. Але дружина померла, охолонула до батька і донечка, яка перебралася працювати лікарем у місті Ярославлі, - вона більше не відвідувала батька.
 Тож і запросив до себе на квартиру Іван Григорович якихось циган, які бідували без житла. Схоже, нове помешкання припало їм до душі, заважав тільки сам господар, і вони вирішили спекатися його.
 Тож і запросили дідуся до себе на гостини, не далеко не близько – на південь України. І агітували професійно, бо Іван Григорович, який уже розміняв восьмий десяток років, не порадився щодо поїздки ні з сусідами, ні з рідними, дарма що брат Михайло мешкав на тій самій вулиці.
 Та гостювалося діду не надто комфортно – увесь день він був при ділі. Його знайомці теж не байдикували – вони будувалися. Отож закінчив гість свою трудову біографію, коли споруджував дах чужого сараю, звідки упав і розбився. Особливо постраждали ноги. Та для нього не було ні рентгену, ні гіпсу – обійшлися взагалі без лікаря. Іван Григорович, доки ще не зовсім заслаб, завів розмову про повернення додому. Але його напарників – як вітром здуло разом із документами Івана Григоровича -  паспортом, трудовою та пенсійною книжками.
 Як опинився у Сімферополі і як називалося те село, де занапастили його долю, чоловік і сам не знає: плутається між Миколаєвом і Миколаївкою. Та і навіщо дідусеві знати більше? Чого доброго, ще розкрутить усю цю аферу та повернеться додому, де вже, напевне, давно господарюють його колишні квартиранти. Іноді Іван Григорович мріє, що накопичить милостиню і купить квиток хоча б до Москви, навіть цікавився, скільки він коштує. Але в його бюджеті є одна-єдина витратна стаття – харчування. Та і ноги чоловіка вже зовсім не тримають.
 І це при тому, що йому не відмовляли в допомозі у лікарнях Сімферополя, де він жив по місяцю (більше не дозволялося). Там йому теж співчували, але конструктивно допомогти не могли ніяк.
 На жаль, навряд чи зможемо і ми, хоча б, здавалося, шлях до порятунку Івана Григоровича від осінніх дощів та холодів простий: знайти свого брата Михайла Чебана (орієнтовна адреса: м. Володимир, вул. Садова) чи дочку Ірину Іванівну Натарвал, лікаря-терапевта із Ярославля. Але для звичайної пошти це все одно, що писати: «На деревню дедушке». Тож хочеться вірити, що у міськвиконкомі краще розуміються, як навести ці міжнародні місточки, як і в те, що часи «Немає людини – немає проблеми» безповоротно відійшли у минуле.
 Лише доброта, чуйність, людяність, громадська активність допоможуть нам повернути Івану Григоровичу та йому подібним нормальне життя, а собі – відчуття власної гідності та самоповаги, дефіцит яких створює наша новітня модель існування.
 А гідні люди обиратимуть собі і гідних керманичів, котрі не зациклюватимуться на своїх геополітичних амбіціях, а віддадуть перевагу турботі про своїх громадян, не збиткуючись і над найближчими сусідами, які допомагають і допомагатимуть не власнику того чи іншого паспорта, а людській особі, котра є, кажуть, подобою Господа...

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 09.09.2011 > Тема "З потоку життя"