Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

  Збираючись до храму, кожна людина намагається відкинути земні проблеми та переживання і приготуватися до виконання третьої Божої заповіді: «Пам’ятай день святий святкувати». Переступаючи поріг церкви і осіняючи себе хрестом, ми немов відкидаємо усе земне, готуючись до духовного очищення та збагачення. Йдучи одного разу до церкви на святкове богослужіння, поставив собі запитання: як можуть земні видимі речі вказати дорогу до невидимого Бога? Яку символіку несуть ті чи інші церковні посудини, пісні, релігійний одяг тощо.
 У храмі священик саме обходив з кадилом святилище та усіх присутніх. А яка роль кадила у нашій літургійній традиції? Чому його використовують у Церкві?
 Отже, кадило – це посудина (із трьома ланцюжками та накривкою) для вугілля, куди священик кладе ладан та обдає благовонним димом Престол, іконостас та усіх віруючих у храмі. Цей процес відбувається перед найважливішими частинами Божественної Літургії та інших богослужінь. Кадило, однак, ми можемо часто зустріти і по всій церкві, у відповідних, спеціалізованих місцях (зазвичай воно висить одразу перед іконою).
 У нашій Церкві практикують розпалювати ладан на утрені, щоб до початку Божественної Літургії храм був наповнений цим своєрідним духом, що надихає до молитви. Ця традиція, однак, має два виміри: богословський та практичний. Кадильний дим символізує підняття наших молитов до Бога. Про це нам говорить псалом 140,2: «Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило; здіймання рук моїх – немов жертва вечірня». У книзі Товита 8,2-3 кадильний дим служить своєрідним символом, який здатен відганяти демонів. Кадило символізує піднесення наших молитов до неба та окреслює Божу славу. Під час богослужіння священик підносить кадило над Святими Тайнами і промовляє: «Вознесися на небеса, Боже – і по всі дні слава Твоя!».
 Однак колись було і буденно-практичне використання кадила. Через те, що у храмі приносилися у жертву тварини, запах у ньому був відповідний. Тому й виходив священик із кадилом (у декілька разів більшим, ніж його використовують у наш час),  облагороджуючи запах. Під час цього дійства священик згідно з літургійним обов’язком повинен проголошувати молитву, в якій просить про Дар Святого Духа, а саме – мудрість, яка повинна зійти на людей, як кадильний дим. Коли священик обходить з кадилом  храм, вірні прихиляють свої голови до нього, тим самим символізуючи всезагальний спільний знак покори та похвали Богові. Схиляння голови є одним із видів жертви Творцеві, так ми молимось до Нього. Згідно із святоотцівським переказом, під час богослужіння саме через кадильний дим наші молитви підносяться вгору, де ангели їх збирають докупи та передають на Божий Престол. Важко ствердити напевне, чи мало кадило такий самий зміст у старозавітні часи, ймовірніше, із часом воно набувало все більшого духовного наповнення. Ця динаміка демонструє, що людина прагне містичного, духовного оновлення. Людство шукає зустрічі з Богом у різноманітний спосіб, надаючи давнім традиціям та обрядам нового, духовного забарвлення.
 Кадило є лише одним із багатьох предметів, які використовуються у Церкві та мають своє виняткове значення. Кожна річ, кожен символ, кожна дія, зроблена на честь або ім’я Всевишнього, має свій зміст та розуміння. «Церква – дім Отця Небесного», - каже апостол Йоан (Йо. 3,16), тому не може бути випадкових речей у Його домі. Шануймо та, найголовніше, розуміймо, що почитання та слідування обряду, традиції, закону ніколи не зрадять. Бо хоча вони і створювалися людиною, але через призму Божого задуму.
 
Роман НАЗАРЕНКО,
  студент 4 курсу філософсько-богословського факультету Українського католицького університету
 
На фото: отець Володимир Микитюк, парох із Сокальсько-Жовківської єпархії, який служить у селі Яструбичі на Львівщині.
 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 09.09.2011 > Тема "Душі криниця"