Цей випадок я, напевно, згадуватиму ще довго. Хоча н╕чого особливого, на перший погляд, ╕ не в╕дбулося. Просто, блукаючи Ки╓вом, вир╕шив трохи посид╕ти в ботан╕чному саду б╕ля станц╕╖ метро «Ун╕верситетська». Не встиг далеко зайти углиб парку, як неспод╕вано почув мелод╕йний автентичний сп╕в. При╓мн╕ ж╕ноч╕ голоси виконували якусь народну п╕сню - мен╕ здалося, що так можуть сп╕вати на Черн╕г╕вщин╕ або на Сумщин╕. П╕шов «на голос» ╕ скоро побачив двох молодих д╕вчат, як╕ сид╕ли на лавочц╕, ╕, не звертаючи уваги на в╕дпочиваючих киян, сп╕вали так, н╕би сп╕лкувалися з Богом. Уважно дослухавши до к╕нця, п╕д╕йшов до д╕вчат, прив╕тався. Подивилися на мене з ц╕кав╕стю, видно, не спод╕валися на таку прихильну реакц╕ю слухача. Подякував д╕вчатам за рад╕сть, яку вони приносять людям сво╖м сп╕вом. Адже багатьом вих╕дцям ╕з села така п╕сня – як бальзам на душу. Та й кор╕нн╕ кияни не розбалуван╕ автентичним сп╕вом, а ╓ ж так╕, хто народну п╕сню любить, - це вже Леопольду Ященку треба дякувати ╕ його д╕тищу - хору «Гом╕н», що упродовж чотирьох десятил╕ть прищеплював високу п╕сенну культуру мешканцям столиц╕. Не могло ж воно не «спрацювати»… ╤ все ж спочатку вир╕шив, що д╕вчата родом ╕з села або з маленького м╕стечка. Проте виявилося, що помилився: - Я - кор╕нна киянка, - сказала д╕вчина, яка назвалася Л╕л╕╓ю Дуткою, - навчалася в художньому ╕нститут╕ ╕мен╕ Бойчука. Там Василь Трил╕с, в╕домий кер╕вник гурт╕в «Чумаки» ╕ «Р╕дна п╕сня», з╕брав студент╕в ╕ орган╕зував молод╕жний хор. А оск╕льки одночасно викладав у нас укра╖нознавство, то запропонував ходити на його хор ╕ вчитися сп╕вати. З цього ╕ почалася моя любов до п╕сн╕. Знаю вже близько сотн╕ народних п╕сень! А чому ви так недооц╕ню╓те Ки╖в? Тепер про Зах╕дну Укра╖ну турбуватися треба… Я там нер╕дко буваю ╕ вже звернула увагу на те, як часто на вес╕ллях звучить рос╕йська попса… Тому ми не будемо оглядатися на Галичину ╕ Волинь, а житимемо так, як ╕ належить жити мешканцям укра╖нсько╖ столиц╕. Даруватимемо людям п╕сню, адже далеко не кожен народ волод╕╓ таким ц╕нним скарбом! ╤ в╕дмовлятися в╕д нього було б непростимою помилкою. Подруга Л╕л╕╖ - Наталка Лазебник зараз мешка╓ в Черн╕гов╕, хоча сво╖м ум╕нням також завдячу╓ ки╖вськ╕й п╕сенн╕й школ╕ - прожила у столиц╕ ц╕лих десять рок╕в: - Мо╖ батьки мешкають у Корсунь-Шевченк╕вському, але вони у мене, на жаль, не дуже «сп╕воч╕». А ось я люблю ╕ танц╕ укра╖нськ╕, ╕ п╕сню. Взагал╕, все укра╖нське мене притягу╓ серцем! Тепер я ╕ в Черн╕гов╕ можу засп╕вати на вулиц╕, якщо душа того бажа╓. ╤, зна╓те, люди непогано реагують… А стосовно Ки╓ва, то дек╕лька раз╕в ми сп╕вали на Андр╕╖вському узвоз╕, в Мар╕╖нському парку, на Соф╕╖вськ╕й площ╕, в Пирогово, б╕ля ╕сторичного музею. П╕сня ма╓ ╕ оздоровчу, ╕ виховну функц╕ю. Хочеться, щоб кожна просп╕вана нами п╕сня не просто гарно звучала, але й очищала душу, п╕дносила дух ╕ нагадувала, що вс╕ ми - д╕ти Бож╕… Ц╕ мудр╕ слова молодо╖ киянки ╕ тако╖ ж юно╖ черн╕г╕вчанки в укра╖нськ╕й вишиванц╕ наст╕льки схвилювали мене, що я ледь уголос не вигукнув: «Еврика!» Це ж не обов’язково створювати нов╕ велик╕ ╕нституц╕╖, покликан╕ збер╕гати зникаючу в безжальних жорнах глобал╕зац╕╖ перв╕сну народну культуру (та й де тепер знайдеш грош╕ на культуру?), значно ефективн╕ше надати слово оц╕й талановит╕й св╕дом╕й юн╕, просто треба ╖м створити кращ╕ умови для самореал╕зац╕╖. Зробити автентичний сп╕в у м╕сцях в╕дпочинку киян (черн╕г╕вц╕в, сумчан, житомирян, черкащан, с╕мферопольц╕в тощо) модним. Звичайно, тут знадобляться неабияк╕ зусилля патр╕от╕в ╕ подвижник╕в. То нехай ╕ попрацюють над проблемою психологи, соц╕ологи, просв╕тяни, представники патр╕отичних громадських орган╕зац╕й… Невже громадянське сусп╕льство не впора╓ться з таким шляхетним завданням? На прощання попросив у д╕вчат дозволу ╖х сфотографувати. Не заперечували, але наполягли – якщо фотографуватися, то утрьох. Адже щоб зберегти нашу народну п╕сню, потр╕бн╕ не лише знавц╕ фольклору ╕ добр╕ виконавц╕, але й вдячн╕ слухач╕. Це ╓дине нерозривне ц╕ле!