Версiя для друку Обговорити в форумi

На одній з виставок у Будинку народної творчості Сімферополя в кінці 70-х років минулого століття мене, тоді викладача Кримського художнього училища ім. М. Самокиша, зацікавило, як вишивальниці передавали колористику живописних картин відомих майстрів пензля нитками на полотні. Серед декоративних виробів, серветок, хустинок мою увагу привернув рушник з вишитими хрестиком сценами з народного побуту: собачка, колодязь і дівчина, яка несла на коромислі воду. Створена за канонами української орнаментальної символіки композиція малюнка і типажі характерів викликали в мене асоціації з рушником, який зберігався у нас вдома. Мама розповідала, що вишила його ще її мама, моя бабуся.
Я не запам’ятав тоді автора цього рушника, але коли після відкриття в 1984 році в місті Будинку художника з виставковими залами познайомився з Вірою Роїк, зрозумів, що то був її рушник.

Як портретист, що завжди звертає увагу в людині не тільки на її зовнішні дані, а й на внутрішній світ, я з першого погляду відзначив у ній виразну пластику обличчя і волосся. А поспілкувавшись з нею, навіть здивувався, що маленька, тендітна, з манерами аристократки жінка так досконало знає джерела та особливості народної вишивки і сама професійно займається цим видом рукоділля. Вона розповідала про нього так, щоб люди збагнули, увібрали в себе його естетику і символіку, яка розкриває сутність буття, культури, національних характерів і рис. Скрупульозна, вимоглива до деталей у вишиванні, вона і в бесідах своїм допитливим поглядом немов проникала у глибину співрозмовника.
Віра Роїк завжди, незважаючи на свій похилий вік, була присутня на презентаціях власних персональних виставок, що і здоровій людині не під силу. Переживши в житті багато фізичних травм, які викликають психологічний надлом, вона не зчерствіла душею, а подолала нерухомість, виробила в собі стійкість, тверду волю до життя так, немов знала наперед про це важке випробування у своїй долі.
Вона, працюючи учителем у школах, методистом образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, і учениць своїх навчала не тільки різним технікам вишивання, а передусім ставленню до життя. Я дивився на цих сивоволосих жінок, що своїм старанням осягнули рукотворну красу, на їхнє спілкування з Вірою Сергіївною і, сам педагог майже з 30-річним стажем, бачив у ній Вчителя. Вона не переставала бути наставником для них за межами класів, студій і через багато років, коли вони давно з учениць стали дорослими, працювали в різних галузях, а вишивка залишилася для них захопленням, потребою душі та натхненної творчості назавжди.
Роки кількісно збільшували вік Віри Роїк, а подивишся в її очі при зустрічі чи в документальному фільмі — і бачиш не погашені часом іскрометні живі вогники, що горять розумом і знаннями. У неї була колосальна і чиста пам’ять про минуле, яку я, мабуть, бачив уперше в своєму житті. Ці очі, які я ніколи не бачив в окулярах, світле обличчя і світле волосся – типаж образу творчої інтелігентної людини.
Пригадую одну зустріч з Вірою Роїк у центрі Сімферополя. Їй тоді було 95 років. Бачу, йде вона з сином Вадимом по вулиці Пушкіна.
— Куди йдете? – запитую.
— Подарунки родині вибираємо, — відповідають.
Це поєднання краси внутрішньої з красою зовнішньою у творіннях рук, в уважності, тактовності у професії, у виставковій діяльності і вдома в таких елементах проявів родинних стосунків, як подарунки до дня народження невістки, внуків, правнуків, найбільше вражало і захоплювало в ній. Це була незвичайна жінка.
Художники звикли до того, що в Криму є Віра Роїк, що те, чим вона займається, — це джерело. Вона і сама з роками перетворилася в криницю, з якої люди наповнювалися цілющою наснагою та життєвою енергією для душі і творчості. Побачити весь її мистецький потенціал ми змогли тільки завдяки сину Вадиму Михайловичу Роїку. Він здійснював усі необхідні організаційні домовленості та узгодження з проведення виставок — від оренди приміщень до транспортування експонатів, підписав масу документів у різних установах, добиваючись створення в Сімферополі музею народної творчості.
Я радий, що такий музей під прізвищем Роїк у місті буде створено, а основні його зали будуть присвячені Вірі Сергіївні, бо саме завдяки їй це мистецтво отримало на півострові високий статус. Сьогодні за технікою і якістю вишивання є й інші такі самі, як вона, майстри. Але її політ творчої фантазії, створення прекрасних узорів, що поєднують давнину і сучасність, виділили Віру Сергіївну із загальної маси вишивальниць. Своєю педагогічною і виставковою діяльністю вона переступила грань простої, навіть дуже кваліфікованої майстрині, і звання Героя України удостоєна за просвітительство та поширення цього народного мистецтва серед населення.
Подивиться один відвідувач експозиції на її декоративні вироби, другий – і сам після цього береться за голку з ниткою. Так вона вміла торкнутися своїми рушниками людських душ і сердець як одкровенням вічного дому, зайти у кожен з них своїм мистецтвом. Композиції створювала на основі відомих українських класичних орнаментів і символів, щось додавала до них, змінювала – це і є почерк Роїк, її хода художника. Вона несла національну культуру в різні регіони держави, демонструвала свої вироби в інших країнах і сама стала національною гордістю України.
У мистецтві місце порожнім довго не буває. Коли іде з життя великий майстер, після нього до вершин піднімається хтось інший, але другого такого самобутнього творця, як Віра Роїк, по-моєму, не буде. Замінити її не можна, — так будуть говорити ті, хто її знав. З таким величезним обсягом вишитих виробів, як у неї, це – людина століття в народній творчості — як майстер, педагог і просвітитель.
Художнє мистецтво подружило нас. У грудні 2009 року я подарував Вірі Роїк каталог своєї ювілейної виставки в Будинку художника Сімферополя, передавши його сину Вадиму, а з нею розмовляв по телефону. Голос її сиплий звучав трохи хриплувато. Таким він і залишиться в моїй пам’яті, і обличчя з внутрішнім поглядом душевних сил, потужніших від фізичних, немов закарбоване на полотні чи в скульптурі.

Микола МОРГУН,
голова Кримської республіканської організації Національної спілки художників України,
заслужений художник України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 30.09.2011 > Тема "Душі криниця"