"Кримська Свiтлиця" > #22 за 07.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"
#22 за 07.10.2011
БАТУРИНСЬКИЙ ШЛЯХ
В╕ра ФЕСЕНКО
(УРИВОК З ╤СТОРИЧНО╥ ПОЕМИ)
(Продовження. Поч. у № 20-21)
З╕бравсь тут штаб весь генеральний: Був канцлер, маршал, генерали. Довкола них — струнк╕ ╕ гарн╕, Вс╕ в ун╕формах легендарних М╕цн╕ драбанти1 короля Теж споглядали вс╕ здаля, Як першими з’явились стеж╕, Пот╕м в оточенн╕ сторож╕ — Апостол, Орлик, Ломиковський, А дал╕ — в╕рний Войнаровський2. В руках мав булаву у самоцв╕тах, Що сяяла, мов сонцем грало л╕то. За ними повагом вже ╖хав од р╕ки Сам гетьман в кол╕ сердюк╕в3. Горда постава, довг╕ звисл╕ вуса, Шляхетн╕сть ╕ поважн╕сть в кожн╕м рус╕. При боц╕ шабля — в д╕амантах, для краси, Що Сулейман колись ╖╖ носив. У б╕лих кучерях ср╕блиться голова, Вклонившись, в╕н сказав слова Прегарн╕, на латинськ╕й мов╕. Наш гетьман був золотословом. В╕н говорив ╕ говорив - Вс╕х чарами заполонив: — Ardua molimur, sed nulla, Nisi ardua, virtua! - Ваша Величносте, пов╕рте, Ми боремося з труднощами, Та доблесть завжди ╓ важкою. Тож дал╕ п╕демо дорогою одною. Мета прекрасна — незалежн╕сть Укра╖ни, Боротись будемо за не╖ — до загину! Слова ц╕ листопад дощем скропив, Здалося гетьману, що Бог союз скр╕пив. Тож наостанок помолились дружно В честь укра╖нсько-шведсько╖ вс╕ дружби.
1. Драбанти (н╕м.) — у ХV╤╤-ХVIII ст. охоронц╕ вищих посадових ос╕б держави, во╓начальника або правителя держави, почесна варта ╕з в╕дб╕рних людей, к╕нн╕ охоронц╕ шведського короля. 2. Войнаровський Андр╕й — плем╕нник Мазепи, син молодшо╖ сестри, яка розлучилася з польським шляхтичем Яном Войнаровським, не захот╕вши переходити в католицтво. 3. Сердюк (╕стор.) — на Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ к╕нця XVII — поч. XVIII ст. козак найманих п╕хотних полк╕в, що був на повному утриманн╕ гетьманського уряду, охоронець гетьмана.
СТРАТА БАТУРИНА
...В╕тер остеклий, шаткуючи т╕нями, ╤ листям зчорн╕лим, нас н╕с на хрест╕. Ус╕х воскрешаючи, вс╕х, хто лежить поп╕д ст╕нами, Де душ╕ Батурина в╕льн╕ ╕ в╕чн╕, як дощ золотий. Мирослав Лазарук, «Покрова»
Кр╕зь морок часу далеч╕ю У той багряний листопад, Що перекреслив вольност╕ над╕ю ╤ все розставив на св╕й лад. Тремтить сльоза у тисячах очей, ╤ лиця увижаються безкровн╕. Батурину ╕ дос╕ ще пече, ╤ стука в серце поп╕л ноч╕ чорний. Цв╕те бузок, рум’яно зр╕ють вишн╕, Довкруж вс╕ праведн╕, безгр╕шн╕, ╤ хоч вже двадцять перший в╕к, Все той же м╕сяць-молодик На Землю мовчки спогляда╓, А в╕н все бачив ╕ все зна╓. Фортечн╕ мури, м╕ць колишня брами, Величн╕, наче в╕чн╕сть, шпил╕ храм╕в, Дуби, топол╕ гостр╕ довкруж плацу, Де гетьманськ╕ колись були палаци. Закв╕тчан╕ глибок╕╖ яруги, ╤ розк╕ш оксамитового лугу, Та Сейму голосна бандура Розкажуть правду про Батурин.
Той листопад був теплий ╕ пригожий. Розкв╕тло сонце, мов червнева рожа. Св╕тився Сейм у проблисках води — Н╕що не в╕щувало ще б╕ди. Та в╕д Батурина аж до простор╕в степу Дивн╕ чутки повзли вже про Мазепу. Мовляв, в оточенн╕ ╕ в╕йська, й сердюк╕в В╕н перейшов Десну, пристав до ворог╕в. Прибув у ставку до Петра1 в╕стун здалека: — В союз╕ з шведами уже Мазепа! Промовив цар ╕ гр╕зно, ╕ ласкаво: — Не может быть! Неужто он лукавил? ╤ з-п╕д його руки вже в╕йсько лине, Щоб зруйнувать «гн╕здо Мазепине орлине». Розбити вщент! Зр╕внять з землею все, А ос╕нь хай ╕з в╕тром рознесе! Але Батурин ще цього не знав, Спок╕йно сни останн╕ додивляв... Та козакам не велено др╕мати, До оборони налаштовано гармату. ╤ недаремна ╖х була тривога - Невдовз╕ м╕ста почалась облога. Вже й губернатор ки╖вський Гол╕цин Просив ворота в╕дчинить столиц╕. У в╕дпов╕дь почув р╕зку в╕дмову: — Ми гетьману дали на в╕рн╕сть слово! Немов боронячи, сво╖м крилом См╕ливц╕в огорнув чубатий веч╕р: — Умремо вс╕ — столиц╕ не дамо! - У в╕дпов╕дь на ультиматум мовив Чечель2. — Нам краще згинути з╕ збро╓ю в руц╕, Н╕ж доживати в╕ку вс╕м у муках. До оборони, браття-храбрец╕! ╤з нами Бог, Батурин, д╕ти й внуки. Тож в╕йсько Меншикова3 не дало б ╖м ради, Якби, як завжди, не прийшла на пом╕ч зрада. Один ╕з головних старшин прилуцьких4, Душа в якого була, певно, ╕з лопуцьк╕в5, Пров╕в драгун╕в6 вс╕х п╕дземним ходом (Про нього довго жив ганебний спомин у народ╕). В╕дкрив ╖м двер╕, про як╕ хто мало знав, Й Батурин впав! Батурин знемагав... Пос╕р╕ла, потемн╕ла неба синь, ╤ в╕д тополь, як в╕д г╕рко╖ дол╕, Розпуки впала, не розради т╕нь, Знак чорно╖ нелюдсько╖ свавол╕. Три дн╕ гор╕ли гетьманськ╕ палати, Н╕ люди не вц╕л╕ли, ан╕ хати. Сягали зойки, мабуть, що до хмар, Та не спинив н╕хто ординський той удар. Лиш дерев’яна церква Воскресенська, Що «Голуба» набатом вс╕х збудила, Мов у над╕╖ на майбутн╓ воскрес╕ння Якимось чудом серед полум’я вц╕л╕ла. Немов вселенське╓ кострище, Горить столиця. Крик б╕ди Аж до небес. Все вище й вище! В Сейм╕ — н╕ крапельки води, А лиш кривавиця, кровиця, Б╕л╕ють остекл╕л╕ лиця, Уста мов стиглая ожина, Нема Батурина — загинув! Двох лицар╕в лиш не пустили Сеймом: См╕ливця Чечеля ╕ Кен╕гсена7. Вс╕ ╖хн╕ плани, зв╕вши нан╕вець, ╥м ╕нший був вготований к╕нець. Коли полковника колесували, То душу Кен╕гсена до Харона8 вже позвали. Та в Глухов╕ до грошей ласий кат, Й за не╖ встиг одержать св╕й дукат. ╤ небо розхвильовано мовчить, Розтерзана Земля не стогне — квилить, Й небога-чайка голосом ячить: — За що? Для чого? Господи, помилуй! Нема столиц╕. Вже вона пропала, Немов ╕ не була тут днесь. Над Сеймом душ╕ праведних витали ╤ в вир╕й в╕длет╕ли до небес. Батурина нема... Його не стало. Згор╕ли дворища ╕ вишн╕, ╕ топол╕, Зчорн╕ле листя все позам╕тало ╤ вкрило саваном п╕тьми безвинн╕ дол╕. Нема Батурина! А може, т╕льки сниться? Довкруж дим╕в полинна г╕ркота. Нема н╕кого, лиш б╕ля криниц╕ Калина плаче, наче сирота. Ой, за той Батурин Тужили бандури. А в п╕снях козачих Чорний ворон кряче. Чорний ворон кряче - Укра╖на плаче: «Ой Боже Наш милостивий, Помилуй нас з неба! — Бо зруйнований Батурин Буде таки треба. Ой колись ми панували, А тепер не будем. Того щастя, то╖ вол╕, Пов╕к не забудем. Того щастя, то╖ вол╕, Та й не вборонили, Ой Боже наш милосердний, Боже милостивий...»
1. Петро ╤ (1672-1725) — рос╕йський цар (з 27 кв╕тня 1682 р.), перший рос╕йський ╕мператор (з 22 жовтня 1721 р.), державний д╕яч, полководець ╕ дипломат. Цар з юних рок╕в знав н╕мецьку мову, пот╕м вивчив голландську, англ╕йську ╕ французьку. У 1688-1693 рр. вчився будувати корабл╕ на Переяславському озер╕. У 1697-1698 рр. пройшов курс артилер╕йських наук у Кен╕гсберз╕, п╕вроку працював теслею на верф’ях Амстердама, зак╕нчив курс суднобудування в Англ╕╖. У 1717 р. його обрано почесним членом Паризько╖ АН. Активно реформував Московську державу. Справою всього життя Петра ╤ було посилення в╕йськово╖ могутност╕ Рос╕╖ ╕ п╕двищення ╖╖ рол╕ на м╕жнародн╕й арен╕. У П╕вн╕чн╕й в╕йн╕ 1700-1721 рр. Рос╕я домоглася перемоги ╕ вв╕йшла до числа великих ╓вропейських держав. Петро ╤ був творцем регулярно╖ арм╕╖ ╕ в╕йськово-морського флоту. Значн╕ реформи було проведено в галуз╕ осв╕ти ╕ культури, як╕ характеризувалися розвитком зв’язк╕в ╕з зах╕дно╓вропейською культурою ╕ були т╕сно пов’язан╕ ╕з завданням зм╕цнення абсолютистсько╖ держави. Проводив пол╕тику обмеження автоном╕╖ Укра╖ни. В 1709 роц╕ за його наказом було знищено Чортомлицьку С╕ч, спалено гетьманську столицю Батурин. 2. Чечель — полковник сердюк╕в, комендант фортец╕, п╕д кер╕вництвом якого велася оборона Батурина. 3. Меншиков Олександр Данилович (1673-1729) — рос╕йський державний д╕яч, найближчий соратник Петра ╤, якому в╕н надав титул «св╕тл╕йшого князя». За усп╕хи у П╕вн╕чн╕й в╕йн╕ одержав звання фельдмаршала, а п╕зн╕ше — генерал╕симуса. У 1708 р. зруйнував Батурин ╕ знищив все його населення, за що отримав величезн╕ ма╓тност╕ в Укра╖н╕. П╕сля смерт╕ Петра ╤ — фактичний регент Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, але в 1727 р. позбавлений влади ╕ засланий до Сиб╕ру, де ╕ помер. 4. ╤ван Нос — головний старшина прилуцького полку, який вноч╕ перейшов до Меншикова ╕ через пота╓мн╕ двер╕ пров╕в його в╕йсько у Батуринську фортецю. 5. Душа ╕з лопуцьк╕в — хто-небудь несм╕ливий, непринциповий. 6. Драгуни (фр. dragons, в╕д лат. dracо – дракон) — в ╓вропейських кра╖нах з XVI ст. вид кавалер╕╖, призначено╖ для ведення бою як у к╕нному, так ╕ в п╕шому строю. 7. Кен╕гсен Фр╕др╕х — н╕мецький шляхтич на гетьманськ╕й служб╕, великий знавець артилер╕╖, оборонець Батурина. 8. Харон — син Ереба й Ноч╕, м╕ф╕чний старий човняр, що перевозив душ╕ померлих через п╕дземну р╕чку Ст╕кс у царство А╖да.
ПОЛТАВСЬКА БИТВА
През незгоду вс╕ пропали Сам╕ себе зво╓вали. ╤ван Мазепа, «Дума» О, як гула тод╕ та днина, ╤ дос╕ чу╓ Укра╖на! Коли круг славно╖ Полтави, Кому на смерть, кому на славу, Схрестить меч╕ в двоб╕й одв╕чний З╕йшлись дв╕ арм╕╖ величн╕. Петровий голос, наче мед: — Вперед, братушечки, вперед! Та в н╕м вже й криц╕ чути дзв╕н - Перед полками скаче в╕н Серед дим╕в, серед заграв, Немов м╕ф╕чний той кентавр1. Цей велет — ген╕й й демон2 злий, Та арм╕я була ╕з ним. Для в╕йська цар — кумир ╕ св╕точ. За ним готов╕ на край св╕ту П╕ти вс╕ у вогонь ╕ в воду, Бо в╕н — улюбленець народу. Та й Карл до перемоги звичний, Хоробрий рицар цей п╕вн╕чний. Ще молодий, рвучкий, завзятий, Як Марс3 сам на кон╕ крилат╕м. Опр╕ч царево╖ руки Жупани син╕ козак╕в. Та й в шведськ╕м в╕йську ╖х багато. О Боже! Брат п╕шов на брата! До бою вже напружен╕ шаблюки, Й, забувши про одв╕чний гр╕х, П╕шли на прю Даждьбож╕╖ онуки, Перемагать не ворога — сво╖х!
Закусивши вудила, ржуть кон╕ в нестям╕, Н╕здрями чуючи полум’я битви. Вже й ядра над полем л╕тають роями... «Спаси й сохрани», - шепчуть губи молитву. П╕д гр╕зн╕ звуки канонади, Мов на в╕йськовому парад╕, На змах царево╖ руки В атаку кинулись полки. ╤ вже з оточення Петра Летить, гримить: «Ура! Ура!» За ним козацьке лине: «Слава!» ╤ нездоланна в╕йська лава, Мов пов╕нь, котиться здаля, На в╕стрях шабель — вся Земля! В╕д жалю стогне Укра╖на: Сини ж бо б’ються до загину. Ясн╕ють син╕╖ жупани ╤ в царськ╕м в╕йську, Й в шведськ╕м стан╕. Вже й пор╕д╕ли в ц╕й борн╕ Козацьк╕ славн╕ курен╕, Як╕ до короля якось Прив╕в сам Горд╕╓нко Кость4. Хоругви ж ще в диму витали, Звитяги в╕йську додавали. Тож бились русич╕ завзято, ╥м перемога — р╕дна мати. Та й славн╕ шведськ╕ прапори, Що в╕д Стокгольма до Полтави Були покрит╕ блиском слави, Теж майор╕ли ще вгор╕. Довкруж попелу сива кружляла пороша. П╕д Карлом в╕д вибуху падають нош╕, Та смерть в╕дступила ╕ щезла в диму, Як привид примарний, всм╕хнувшись йому. Мов хвил╕ висок╕ котилися валом, Так битва грим╕ла - Карл був за штурвалом! Та рана йому не давала ще змоги Самому вс╕ зм╕ряти бою дороги. Був Карл полководець р╕шучий, гарячий, Проте програв цей б╕й одначе. Хоч смерть йому лиш п╕дморгнула, Та щастя перемоги в╕двернула. А де ж Мазепа? Де ╓ в╕н? Вкра╖ни в╕рний, нерозважний син! Молився Мазепа у день цей великий, Гарячу молитву до Бога послав. За смерть у столиц╕ безвинних пролиту Подать Укра╖н╕ в╕н пом╕ч благав: — Прошу Тебе, о Всемогутн╕й Боже, Спаси нас, сохрани Ти ╕ помилуй. Беру у св╕дки нин╕ Мат╕р Божу Й заступника козацтва — Миха╖ла. Клянусь ╕ присягаюсь перед Вами, ╤ будучн╕стю нашого народу, Що п╕д освяченими Вами хоругвами П╕ду у б╕й не задля нагороди, Не ради почестей сво╖х ╕ слави, А задля безталанно╖ держави. Вс╕м серцем хочу, щоби край наш р╕дний Однин╕ незалежний був — своб╕дний! Можливо, я й не був зразком чеснот, Не часто у мольбах звертавсь до Бога, Але народ, п╕двладний м╕й народ, Яка ж тяжка була в нього дорога! Роками я старий, та духом дужий, Ще потрясу я булавою дужо, Якщо ж впаде, то докладу зусилля вс╕ я, Щоби ╖╖, як хрест, н╕с праведний мес╕я. ╥╖ п╕днять охочих ╓ багато, Та на Голгофу понести в них сил чи хватить? Нер╕вний б╕й! В душ╕ зр╕╓ тривога. Прошу, Всевишн╕й, ниспошли нам перемогу! Хай не впаде на нас неслави т╕нь. Ам╕нь!
1. Кентавр (центавр) — у давньогрецьк╕й м╕фолог╕╖ химерна ╕стота, нап╕вк╕нь, нап╕влюдина. 2. Демон — у давньогрецьк╕й м╕фолог╕╖ божество, що перешкоджа╓ людин╕ у зд╕йсненн╕ ╖╖ нам╕р╕в. 3. Марс — у давньоримськ╕й м╕фолог╕╖ Бог в╕йни. 4. Горд╕╓нко Кость (? — помер 1733 р.) — кошовий отаман Запорозько╖ С╕ч╕, видатний в╕йськовий ╕ пол╕тичний д╕яч, який, незважаючи на особисту неприязнь до ╤вана Мазепи, п╕дтримав його державну ╕дею ╕ став на його б╕к. До 1728 р. очолював Олешк╕вську С╕ч (Олешки — тепер м. Цюрупинськ Херсонсько╖ област╕). Сподвижник Пилипа Орлика.
(Продовження в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 07.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9451
|