Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 07.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 07.10.2011
БАТУРИНСЬКИЙ ШЛЯХ
В╕ра ФЕСЕНКО

(УРИВОК З ╤СТОРИЧНО╥ ПОЕМИ)

(Продовження.
Поч. у № 20-21)

З╕бравсь тут штаб весь генеральний:
Був канцлер, маршал, генерали.
Довкола них — струнк╕ ╕ гарн╕,
Вс╕ в ун╕формах легендарних
М╕цн╕ драбанти1 короля
Теж споглядали вс╕ здаля,
Як першими з’явились стеж╕,
Пот╕м в оточенн╕ сторож╕ —
Апостол, Орлик, Ломиковський,
А дал╕ — в╕рний Войнаровський2.
В руках мав булаву у самоцв╕тах,
Що сяяла, мов сонцем грало л╕то.
За ними повагом вже ╖хав од р╕ки
Сам гетьман в кол╕ сердюк╕в3.
Горда постава, довг╕ звисл╕ вуса,
Шляхетн╕сть ╕ поважн╕сть
в кожн╕м рус╕.
При боц╕ шабля — в д╕амантах,
для краси,
Що Сулейман колись ╖╖ носив.
У б╕лих кучерях ср╕блиться
голова,
Вклонившись, в╕н сказав слова
Прегарн╕, на латинськ╕й мов╕.
Наш гетьман був золотословом.
В╕н говорив ╕ говорив -
Вс╕х чарами заполонив:
— Ardua molimur, sed nulla,
Nisi ardua, virtua! -
Ваша Величносте, пов╕рте,
Ми боремося з труднощами,
Та доблесть завжди ╓ важкою.
Тож дал╕ п╕демо дорогою одною.
Мета прекрасна — незалежн╕сть Укра╖ни,
Боротись будемо за не╖ — до загину!
Слова ц╕ листопад дощем скропив,
Здалося гетьману, що Бог союз скр╕пив.
Тож наостанок помолились дружно
В честь укра╖нсько-шведсько╖ вс╕ дружби.

1. Драбанти (н╕м.) — у ХV╤╤-ХVIII ст. охоронц╕ вищих посадових ос╕б держави, во╓начальника або правителя держави, почесна варта ╕з в╕дб╕рних людей, к╕нн╕ охоронц╕ шведського короля.
2. Войнаровський Андр╕й — плем╕нник Мазепи, син молодшо╖ сестри, яка розлучилася з польським шляхтичем Яном Войнаровським, не захот╕вши переходити в католицтво.
3. Сердюк (╕стор.) — на Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ к╕нця XVII — поч. XVIII ст. козак найманих п╕хотних полк╕в, що був на повному утриманн╕ гетьманського уряду, охоронець гетьмана.

СТРАТА БАТУРИНА

...В╕тер остеклий, шаткуючи т╕нями,
╤ листям зчорн╕лим, нас н╕с на хрест╕.
Ус╕х воскрешаючи, вс╕х,
хто лежить поп╕д ст╕нами,
Де душ╕ Батурина в╕льн╕ ╕ в╕чн╕,
як дощ золотий.
Мирослав Лазарук, «Покрова»

Кр╕зь морок часу далеч╕ю
У той багряний листопад,
Що перекреслив вольност╕ над╕ю
╤ все розставив на св╕й лад.
Тремтить сльоза у тисячах очей,
╤ лиця увижаються безкровн╕.
Батурину ╕ дос╕ ще пече,
╤ стука в серце поп╕л ноч╕ чорний.
Цв╕те бузок, рум’яно зр╕ють вишн╕,
Довкруж вс╕ праведн╕, безгр╕шн╕,
╤ хоч вже двадцять перший в╕к,
Все той же м╕сяць-молодик
На Землю мовчки спогляда╓,
А в╕н все бачив ╕ все зна╓.
Фортечн╕ мури, м╕ць колишня брами,
Величн╕, наче в╕чн╕сть, шпил╕ храм╕в,
Дуби, топол╕ гостр╕ довкруж плацу,
Де гетьманськ╕ колись були палаци.
Закв╕тчан╕ глибок╕╖ яруги,
╤ розк╕ш оксамитового лугу,
Та Сейму голосна бандура
Розкажуть правду про Батурин.

Той листопад був теплий ╕ пригожий.
Розкв╕тло сонце, мов червнева рожа.
Св╕тився Сейм у проблисках води —
Н╕що не в╕щувало ще б╕ди.
Та в╕д Батурина аж до простор╕в степу
Дивн╕ чутки повзли вже про Мазепу.
Мовляв, в оточенн╕ ╕ в╕йська, й сердюк╕в
В╕н перейшов Десну, пристав до ворог╕в.
Прибув у ставку до Петра1
 в╕стун здалека:
— В союз╕ з шведами уже Мазепа!
Промовив цар ╕ гр╕зно, ╕ ласкаво:
— Не может быть!
Неужто он лукавил?
╤ з-п╕д його руки вже в╕йсько лине,
Щоб зруйнувать «гн╕здо Мазепине
 орлине».
Розбити вщент! Зр╕внять з землею все,
А ос╕нь хай ╕з в╕тром рознесе!
Але Батурин ще цього не знав,
Спок╕йно сни останн╕ додивляв...
Та козакам не велено др╕мати,
До оборони налаштовано гармату.
╤ недаремна ╖х була тривога -
Невдовз╕ м╕ста почалась облога.
Вже й губернатор ки╖вський Гол╕цин
Просив ворота в╕дчинить столиц╕.
У в╕дпов╕дь почув р╕зку в╕дмову:
— Ми гетьману дали на в╕рн╕сть слово!
Немов боронячи, сво╖м крилом
См╕ливц╕в огорнув чубатий веч╕р:
— Умремо вс╕ — столиц╕ не дамо! -
У в╕дпов╕дь на ультиматум
 мовив Чечель2.
— Нам краще згинути з╕ збро╓ю в руц╕,
Н╕ж доживати в╕ку вс╕м у муках.
До оборони, браття-храбрец╕!
╤з нами Бог, Батурин,
д╕ти й внуки.
Тож в╕йсько
Меншикова3
не дало б ╖м ради,
Якби, як завжди,
не прийшла на пом╕ч
зрада.
Один ╕з головних
старшин
прилуцьких4,
Душа в якого була,
певно, ╕з лопуцьк╕в5,
Пров╕в драгун╕в6 вс╕х п╕дземним ходом
(Про нього довго жив
ганебний спомин у народ╕).
В╕дкрив ╖м двер╕, про як╕ хто мало знав,
Й Батурин впав! Батурин знемагав...
Пос╕р╕ла, потемн╕ла неба синь,
╤ в╕д тополь, як в╕д г╕рко╖ дол╕,
Розпуки впала, не розради т╕нь,
Знак чорно╖ нелюдсько╖ свавол╕.
Три дн╕ гор╕ли гетьманськ╕ палати,
Н╕ люди не вц╕л╕ли, ан╕ хати.
Сягали зойки, мабуть, що до хмар,
Та не спинив н╕хто ординський той удар.
Лиш дерев’яна церква Воскресенська,
Що «Голуба» набатом вс╕х збудила,
Мов у над╕╖ на майбутн╓ воскрес╕ння
Якимось чудом серед полум’я вц╕л╕ла.
Немов вселенське╓ кострище,
Горить столиця. Крик б╕ди
Аж до небес. Все вище й вище!
В Сейм╕ — н╕ крапельки води,
А лиш кривавиця, кровиця,
Б╕л╕ють остекл╕л╕ лиця,
Уста мов стиглая ожина,
Нема Батурина — загинув!
Двох лицар╕в лиш не пустили
Сеймом:
См╕ливця Чечеля ╕ Кен╕гсена7.
Вс╕ ╖хн╕ плани, зв╕вши нан╕вець,
╥м ╕нший був вготований к╕нець.
Коли полковника колесували,
То душу Кен╕гсена до Харона8
вже позвали.
Та в Глухов╕ до грошей ласий кат,
Й за не╖ встиг одержать св╕й дукат.
╤ небо розхвильовано мовчить,
Розтерзана Земля не стогне — квилить,
Й небога-чайка голосом ячить:
— За що? Для чого? Господи, помилуй!
Нема столиц╕. Вже вона пропала,
Немов ╕ не була тут днесь.
Над Сеймом душ╕ праведних витали
╤ в вир╕й в╕длет╕ли до небес.
Батурина нема... Його не стало.
Згор╕ли дворища ╕ вишн╕, ╕ топол╕,
Зчорн╕ле листя все позам╕тало
╤ вкрило саваном п╕тьми безвинн╕ дол╕.
Нема Батурина! А може, т╕льки сниться?
Довкруж дим╕в полинна г╕ркота.
Нема н╕кого, лиш б╕ля криниц╕
Калина плаче, наче сирота.
Ой, за той Батурин
Тужили бандури.
А в п╕снях козачих
Чорний ворон кряче.
Чорний ворон кряче -
Укра╖на плаче:
«Ой Боже Наш милостивий,
Помилуй нас з неба!
— Бо зруйнований Батурин
Буде таки треба.
Ой колись ми панували,
А тепер не будем.
Того щастя, то╖ вол╕,
Пов╕к не забудем.
Того щастя, то╖ вол╕,
Та й не вборонили,
Ой Боже наш милосердний,
Боже милостивий...»

1. Петро ╤ (1672-1725) — рос╕йський цар (з 27 кв╕тня 1682 р.), перший рос╕йський ╕мператор (з 22 жовтня 1721 р.), державний д╕яч, полководець ╕ дипломат. Цар з юних рок╕в знав н╕мецьку мову, пот╕м вивчив голландську, англ╕йську ╕ французьку. У 1688-1693 рр. вчився будувати корабл╕ на Переяславському озер╕. У 1697-1698 рр. пройшов курс артилер╕йських наук у Кен╕гсберз╕, п╕вроку працював теслею на верф’ях Амстердама, зак╕нчив курс суднобудування в Англ╕╖. У 1717 р. його обрано почесним членом Паризько╖ АН. Активно реформував Московську державу. Справою всього життя Петра ╤ було посилення в╕йськово╖ могутност╕ Рос╕╖ ╕ п╕двищення ╖╖ рол╕ на м╕жнародн╕й арен╕. У П╕вн╕чн╕й в╕йн╕ 1700-1721 рр. Рос╕я домоглася перемоги ╕ вв╕йшла до числа великих ╓вропейських держав. Петро ╤ був творцем регулярно╖ арм╕╖ ╕ в╕йськово-морського флоту. Значн╕ реформи було проведено в галуз╕ осв╕ти ╕ культури, як╕ характеризувалися розвитком зв’язк╕в ╕з зах╕дно╓вропейською культурою ╕ були т╕сно пов’язан╕ ╕з завданням зм╕цнення абсолютистсько╖ держави. Проводив пол╕тику обмеження автоном╕╖ Укра╖ни. В 1709 роц╕ за його наказом було знищено Чортомлицьку С╕ч, спалено гетьманську столицю Батурин.
2. Чечель — полковник сердюк╕в, комендант фортец╕, п╕д кер╕вництвом якого велася оборона Батурина.
3. Меншиков Олександр Данилович (1673-1729) — рос╕йський державний д╕яч, найближчий соратник Петра ╤, якому в╕н надав титул «св╕тл╕йшого князя». За усп╕хи у П╕вн╕чн╕й в╕йн╕ одержав звання фельдмаршала, а п╕зн╕ше — генерал╕симуса. У 1708 р. зруйнував Батурин ╕ знищив все його населення, за що отримав величезн╕ ма╓тност╕ в Укра╖н╕. П╕сля смерт╕ Петра ╤ — фактичний регент Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, але в 1727 р. позбавлений влади ╕ засланий до Сиб╕ру, де ╕ помер.
4. ╤ван Нос — головний старшина прилуцького полку, який вноч╕ перейшов до Меншикова ╕ через пота╓мн╕ двер╕ пров╕в його в╕йсько у Батуринську фортецю.
5. Душа ╕з лопуцьк╕в — хто-небудь несм╕ливий, непринциповий.
6. Драгуни (фр. dragons, в╕д лат. dracо – дракон) — в ╓вропейських кра╖нах з XVI ст. вид кавалер╕╖, призначено╖ для ведення бою як у к╕нному, так ╕ в п╕шому строю.
7. Кен╕гсен Фр╕др╕х — н╕мецький шляхтич на гетьманськ╕й служб╕, великий знавець артилер╕╖, оборонець Батурина.
8. Харон — син Ереба й Ноч╕, м╕ф╕чний старий човняр, що перевозив душ╕ померлих через п╕дземну р╕чку Ст╕кс у царство А╖да.

ПОЛТАВСЬКА БИТВА

През незгоду вс╕ пропали
Сам╕ себе зво╓вали.
╤ван Мазепа, «Дума»
О, як гула тод╕ та днина,
╤ дос╕ чу╓ Укра╖на!
Коли круг славно╖ Полтави,
Кому на смерть, кому на славу,
Схрестить меч╕ в двоб╕й одв╕чний
З╕йшлись дв╕ арм╕╖ величн╕.
Петровий голос, наче мед:
— Вперед, братушечки, вперед!
Та в н╕м вже й криц╕ чути дзв╕н -
Перед полками скаче в╕н
Серед дим╕в, серед заграв,
Немов м╕ф╕чний той кентавр1.
Цей велет — ген╕й й демон2 злий,
Та арм╕я була ╕з ним.
Для в╕йська цар — кумир ╕ св╕точ.
За ним готов╕ на край св╕ту
П╕ти вс╕ у вогонь ╕ в воду,
Бо в╕н — улюбленець народу.
Та й Карл до перемоги звичний,
Хоробрий рицар цей п╕вн╕чний.
Ще молодий, рвучкий, завзятий,
Як Марс3 сам на кон╕ крилат╕м.
Опр╕ч царево╖ руки
Жупани син╕ козак╕в.
Та й в шведськ╕м в╕йську ╖х багато.
О Боже! Брат п╕шов на брата!
До бою вже напружен╕ шаблюки,
Й, забувши про одв╕чний гр╕х,
П╕шли на прю Даждьбож╕╖ онуки,
Перемагать не ворога — сво╖х!

Закусивши вудила, ржуть кон╕ в нестям╕,
Н╕здрями чуючи полум’я битви.
Вже й ядра над полем л╕тають роями...
«Спаси й сохрани», -
шепчуть губи молитву.
П╕д гр╕зн╕ звуки канонади,
Мов на в╕йськовому парад╕,
На змах царево╖ руки
В атаку кинулись полки.
╤ вже з оточення Петра
Летить, гримить: «Ура! Ура!»
За ним козацьке лине: «Слава!»
╤ нездоланна в╕йська лава,
Мов пов╕нь, котиться здаля,
На в╕стрях шабель — вся Земля!
В╕д жалю стогне Укра╖на:
Сини ж бо б’ються до загину.
Ясн╕ють син╕╖ жупани
╤ в царськ╕м в╕йську,
Й в шведськ╕м стан╕.
Вже й пор╕д╕ли в ц╕й борн╕
Козацьк╕ славн╕ курен╕,
Як╕ до короля якось
Прив╕в сам Горд╕╓нко Кость4.
Хоругви ж ще в диму витали,
Звитяги в╕йську додавали.
Тож бились русич╕ завзято,
╥м перемога — р╕дна мати.
Та й славн╕ шведськ╕ прапори,
Що в╕д Стокгольма до Полтави
Були покрит╕ блиском слави,
Теж майор╕ли ще вгор╕.
Довкруж попелу сива кружляла пороша.
П╕д Карлом в╕д вибуху падають нош╕,
Та смерть в╕дступила ╕ щезла в диму,
Як привид примарний, всм╕хнувшись йому.
Мов хвил╕ висок╕ котилися валом,
Так битва грим╕ла -
Карл був за штурвалом!
Та рана йому не давала ще змоги
Самому вс╕ зм╕ряти бою дороги.
Був Карл полководець р╕шучий, гарячий,
Проте програв цей б╕й одначе.
Хоч смерть йому лиш п╕дморгнула,
Та щастя перемоги в╕двернула.
А де ж Мазепа? Де ╓ в╕н?
Вкра╖ни в╕рний, нерозважний син!
Молився Мазепа у день цей великий,
Гарячу молитву до Бога послав.
За смерть у столиц╕ безвинних пролиту
Подать Укра╖н╕ в╕н пом╕ч благав:
— Прошу Тебе, о Всемогутн╕й Боже,
Спаси нас, сохрани Ти ╕ помилуй.
Беру у св╕дки нин╕ Мат╕р Божу
Й заступника козацтва — Миха╖ла.
Клянусь ╕ присягаюсь перед Вами,
╤ будучн╕стю нашого народу,
Що п╕д освяченими Вами хоругвами
П╕ду у б╕й не задля нагороди,
Не ради почестей сво╖х ╕ слави,
А задля безталанно╖ держави.
Вс╕м серцем хочу, щоби край наш р╕дний
Однин╕ незалежний був — своб╕дний!
Можливо, я й не був зразком чеснот,
Не часто у мольбах звертавсь до Бога,
Але народ, п╕двладний м╕й народ,
Яка ж тяжка була в нього дорога!
Роками я старий, та духом дужий,
Ще потрясу я булавою дужо,
Якщо ж впаде, то докладу зусилля вс╕ я,
Щоби ╖╖, як хрест, н╕с праведний мес╕я.
╥╖ п╕днять охочих ╓ багато,
Та на Голгофу понести в них сил
 чи хватить?
Нер╕вний б╕й! В душ╕ зр╕╓ тривога. Прошу,
Всевишн╕й, ниспошли нам перемогу!
Хай не впаде на нас неслави т╕нь.
Ам╕нь!

1. Кентавр (центавр) — у давньогрецьк╕й м╕фолог╕╖ химерна ╕стота, нап╕вк╕нь, нап╕влюдина.
2. Демон — у давньогрецьк╕й м╕фолог╕╖ божество, що перешкоджа╓ людин╕ у зд╕йсненн╕ ╖╖ нам╕р╕в.
3. Марс — у давньоримськ╕й м╕фолог╕╖ Бог в╕йни.
4. Горд╕╓нко Кость (? — помер 1733 р.) — кошовий отаман Запорозько╖ С╕ч╕, видатний в╕йськовий ╕ пол╕тичний д╕яч, який, незважаючи на особисту неприязнь до ╤вана Мазепи, п╕дтримав його державну ╕дею ╕ став на його б╕к. До 1728 р. очолював Олешк╕вську С╕ч (Олешки — тепер м. Цюрупинськ Херсонсько╖ област╕). Сподвижник Пилипа Орлика.

(Продовження в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 07.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9451

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков