Версiя для друку Обговорити в форумi

«РОБИШ ДОБРО – НЕ КАЙСЯ, РОБИШ ЗЛО – ЗЛА СПОДІВАЙСЯ»!
Шановна редакціє! Хочу через газету звернутися до письменниці і вашої шанувальниці з Львівщини пані Ольги Керди й подякувати їй від імені усіх читачів, яким пощастило отримати в подарунок її книгу «Мої знання – мій капітал». Ваш подарунок я отримав у редакції  «Кримської світлиці». Як на мене, шановна пані Ольго, ця книга унікальна і безцінна в духовному розумінні. Звичайно, книга варта великих грошей, але зараз усе класичне знецінено. Що б не говорили злі язики, Ваша книга заслуговує бути настільною енциклопедією для патріотів України. Тож, вважайте, що Ви жили недаремно!
Із книги я зробив висновок, що Ви — щирий патріот України і ми з Вами — однодумці відносно долі нашої Батьківщини. Відрізняємося лише тим, що Ви – ліберальна людина: «Тільки з Богом у серці та розумом у голові ми досягнемо бажаних успіхів».
А мій девіз — «на Бога надійся, а сам не плошай». Я маю на увазі Бога без «дзвону злата». Тому що в церквах зараз теж панує шоу-бізнес. Попи роз’їжджають на іномарках. А взагалі, я ще раніше розчарувався в церковному богові. Виріс я в сільській набожній сім’ї, знав не одну молитву. Але коли став дещо розуміти, то помітив схожість цих молитов із хвалебними одами Сталіну. Тобто це творіння рук і розуму людини. Бог не потребує, щоб його восхваляли, кланялись перед ним. Справжній Бог – це сила, яка управляє Всесвітом, у якому мільярди галактик. Люди повинні бути вдячними Богові, що він наділив їх  розумом. А далі повна демократія: «Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла сподівайся»!
Ви – оптиміст: «Наші малюки підростуть і, я впевнена, вкажуть кожному манкурту чи яничару на його місце у суспільстві». Я з Вами згоден за умови, коли в Україні буде змінена політична ситуація. Зараз Україною правлять капітал, олігархи. Ющенко обіцяв у 2004 році перед виборами, що бандити будуть сидіти в тюрмах, а став президентом — сам їздив на поклон до Рината Ахметова. Президенту Януковичу на прес-конференції поставили запитання, як він ставиться до олігархів? Так він аж забарився з відповіддю, бо, мабуть, підбирав лагідні слова, щоб, бува, когось не образити. А люди ж то знають, хто такий Ахметов, про нього була передача по телевізору, як він став мільярдером.
А зараз склалась така ситуація в Україні, як у часи легендарного народного ватажка Устима Кармелюка: «Куди піду подивлюся — скрізь багач панує, у розкошах превеликих днює і ночує». Тому зараз вкрай необхідний новий Кармелюк. Таким Кармелюком міг би стати В. Янукович, якби на першому місці в його планах були думки про народ. Інакше як можна пояснити, що за 2010-2011 роки матеріальне становище народу загалом погіршилося в 1,5 раза, мільйонери ростуть, як гриби після дощу, а мільярдери тільки примножують свої капітали.
На початку літа Прем’єр-міністр М. Азаров доказував, що економіка пішла вгору і є можливість значно підвищити пенсії. Потім багато шуму було про пенсійну реформу, сподівались, що це підвищення буде закладено в реформі. Президент підписав закон, де максимальна пенсія повинна бути 7600 грн. А в передачі «Велика політика» віце-прем’єр С. Тігіпко виступає і каже, що максимальна пенсія буде... 12000 грн. Але про цю цифру люди чули мало і знати не будуть, а віритимуть, що таки 7600 грн.
А пересічним пенсіонерам підвищили пенсію з 1 жовтня аж на 20-30 грн. Виявляється, що це був черговий обман народу. То як же народ буде вірити таким «кармелюкам» і як нам, пані Ольго, вберегти нашого Бога у серці?

Іван Лук’янович ЛАВТАР,
пенсіонер
м. Сімферополь

Прошу слова!

Я ТЕЖ ЖИВ У ПАЛАЦІ...

Це дійсно було так. Це правда, і ця правда називалася наприкінці війни у 1945 р. дитячий будинок ім. Газети «Правда». В цьому палаці-маєтку проживав до революції управляючий цукрозаводом, а під час війни 1941-1945 рр. знаходились гітлерівці. Палац з великими дзвонами з фасаду стояв на пагорбі серед сосен, а півколом навкруги нього була протока річки Ворскла. Красиві місця, але нам, дітям, все це відкрилося пізніше, коли цей палац став нашою домівкою. Там мешкало до 7 класу 220 дітей від 7 до 15-18 років, а пізніше (з 1956 року) — і до 10 класу. Таких було мало, і серед них — я.
З першого і до сьомого класу ми ходили до сільської школи с. Іванівка, спочатку Охтирського, а потім Великописарівського району Сумської області. Запам’ятався цей дитбудинок тим, що ми, діти-сироти, з першого класу обробляли 40 га землі, доглядали за кіньми, коровами, а потім побудували ще й свинарню… Серед дітей були й інваліди війни без однієї руки. Багато сиріт спочатку втікали з дитбудинку, але нас було так багато, що навіть церкву перебудували під 4-5 класи, а частину – під клуб, де було кіно або концерти. В 2-й та 3-й класи я зі своїми однолітками із дитбудинку і сільськими ходив за 1,5-2 км через річку Ворскла, щовесни доводилось користуватися поромом.
У старших класах я ходив зі своїми однолітками вже за 5 км до с. Правда, де знаходився цукрозавод теж ім. газети «Правда». Запам’яталося, коли директором дитбудинку став Федір Спиридонович Муратов, він обіцяв одягти нас у форму та нове взуття, добивався, щоб зробили форму дівчатам, видали учням портфелі, а не бавовняні торби. Так і сталося. Але невдовзі його перевели у м. Охтирка, де він став Героєм праці сільського господарства.
Кожна група дітей-сиріт була до 30 осіб. Ми самі хазяйнували в їдальні: рано вставали, чистили картоплю, носили дрова, іноді рубали, мили посуд тощо. Ледарів серед нас не було, як і не було не битих вихователями. Спали на другому поверсі, окремо дівчата і хлопці. На ніч ставили дві параші. Мали двох нянь — одна була злою, а інша — доброю, яка розповідала нам, про що читала і знала сама. Вона була із с. Кириківка, що знаходилось на відстані близько 5 км. Спали на солом’яних матрацах, подушки були з вати або соломи, з пір’я були лише у старших. Туалет був дерев’яний, на відстані 30-40 метрів. Щоранку робили на вулиці зарядку, а на ніч перевіряли, чи всі на місці, потім ми співали гімн і лягали спати…
Дивимося на нинішніх багатіїв. Дитина, яка жила в голоді та холоді, ніколи не хизуватиметься своїм достатком, тим більше, у присутності журналістів, на всю Україну. А ми обслуговували себе самі. І після 7-го класу нас направляли вчитись в РУ та ФЗУ, рідко хто вступав до інституту чи технікуму, бо там були низькі стипендії (13-15 крб. на місяць і 70 крб. дотації на рік студенту). Знижок на проїзд в автобусах нам ніхто не надавав, а на поїздах доводилось сидіти зверху на вагоні, увесь час бігати з вагона на вагон, рятуючись від провідників. В армію йшли завжди добровільно і служили добре.
Мені не подобається, що наш Президент, який жодного дня не служив в армії, хоче її ще скоротити на 8 тисяч осіб. Проте міліції вже більше ніж треба. Зміни, а особливо зміни позитивні повинні відбуватись для тих, кому це конче необхідно: людей простих, роботящих, молоді, яка не має перспективи у житті. Коли у ВР України голосує один за сімох  депутатів, а ці семеро споживають харчів та послуг за 27 простих українців, з цим треба щось робити. Тому я хотів би просити нашого Президента — гаранта Конституції вивчити ситуацію у країні особисто, а  не з подачі олігархів. Зробіть простим людям добро, і Вас завжди будуть пам’ятати, як ми, діти-сироти війни, пам’ятаємо свого директора дитбудинку ім. газети «Правда» Федора Спиридоновича Муратова.

Іван ПРОКОПЕНКО
с. Первомайське, АР Крим

Відкритий лист
«ПРОСИМО ВРАХУВАТИ ДУМКУ ГРОМАДСЬКОСТІ...»

Міністру культури України
КУЛИНЯКУ М. А.

Ми, представники українських громадських організацій міста Севастополя, звертаємось до Вас, шановний Михайле Андрійовичу, з проханням подовжити контракт з директором Українського культурно-інформаційного центру (УКІЦ) Олександром Артемовичем Коротуном. Саме він став ініціатором створення у 1996 році УКІЦ на базі Будинку культури рибалок, тим самим врятувавши заклад культури від перепрофілювання його в комерційну структуру.
За 15 років існування УКІЦ О. А. Коротун показав себе досвідченим керівником і господарником, справжнім лідером, зібравши колектив однодумців, які виконують своє важливе завдання щодо збереження культури різних національностей в Севастополі. У Центрі традиційно проводяться заходи до Міжнародного дня рідної мови, на яких можна почути мови народів, що населяють Крим. Щороку тут збирає друзів кримськотатарський «Наврез-Байрам», молдавський «Мерцишор» та єврейський «Рош-Гашана».
УКІЦ підтримує тісні зв’язки з Асоціацією національно-культурних товариств Севастополя, з Кримським республіканським центром народної творчості, Спілкою композиторів Криму, управлінням освіти та науки, з Військово-Морськими Силами України, з українськими громадськими організаціями.
У Центрі під керівництвом О. А. Коротуна створено українську бібліотеку, яка нараховує сьогодні більше 10000 примірників. За 15 років проведено понад 120 конкурсів читців творів українських класиків та літературно-музичних світлиць для студентів та школярів.
Діяльність заслуженого працівника культури України О. А. Коротуна була  гідно відзначена нагородами держави, міста: Подякою Президента України, Почесними грамотами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Міністерства культури і туризму України, Почесною грамотою і Знаком СМДА «За заслуги перед містом-героєм Севастополем» та ін.
Просимо Вас, Михайле Андрійовичу, врахувати думку громадськості міста і подовжити контракт на керівництво УКІЦ з О. А. Коротуном.

Севастопольське товариство «Просвіта»
ім. Тараса Шевченка
Конгрес українців Севастополя
Українська громада Севастополя
Громадський комітет «Український Севастополь»
Севастопольська організація Союзу Українок

17 жовтня 2011 року

ШАНОВНІ «СВІТЛИЧАНИ»!
Просимо вас посприяти у налагодженні інформаційно-популяризаторських осередків «Кримської світлиці» у Криму й усій Україні. Відгукніться, хто міг би допомогти в організації передплати і поширення газети на місцях, хто став би її позаштатним громадським кореспондентом і розповсюджувачем. Допоможіть українському просвітницькому друкованому Слову утвердитися в інформаційному просторі всієї держави і Криму зокрема!
Телефонуйте: (0652) 51-13-24, (050) 957-84-40

НА 2012 РІК «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ» ВЖЕ МОЖНА ПЕРЕДПЛАТИТИ НА ПОШТІ!
Газета вже є в каталозі передплатних видань України. Її індекс — 90269. Вартість передплати на 1 місяць — 8 грн. 01 коп., на три — 24 грн. 03 коп., на півроку — 48 грн. 06 коп.
Закликаємо читачів — давніх і нових — підтримати свою газету й передплатити «Кримську світлицю» не лише для себе! Зробіть подарунок своїй школі, бібліотеці, рідним, знайомим: чим більше у нас буде шанувальників, тим надійніше у газети майбутнє і менше шансів на повторення тих негараздів, які довелося пережити редакції разом з читачами за останні півтора року.
Тим передплатникам, які з відомих причин не змогли отримувати газету у 2010 році, «Кримська світлиця» — в рахунок погашення боргу — до кінця поточного року надходитиме поштою. Через порушені договірні стосунки придбати «Світлицю» в кіосках «Союздруку» поки що не можна, тому краще оформити передплату: на 2012 рік це можна зробити на пошті (публікуємо передплатний абонемент http://svitlytsia.crimea.ua/quitt.jpg ), до кінця поточного року — через бухгалтерію Газетно-журнального видавництва.
З усіх питань стосовно передплати звертайтеся за адресою:
03040, м. Київ, вул. Васильківська,1, ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України», Ірина Сидоренко.
Тел./факс: (044) 498-23-64
електронна пошта — sydorenko.iryna@gmail.com
Поточні номери газети можна отримати також і в редакції.
Конт. телефони: (0652) 51-13-24, 51-13-25

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 21.10.2011 > Тема "Душі криниця"