Версiя для друку Обговорити в форумi

Минуло вісім років відтоді, як пішов від нас за межу вічності Олександр Іванович Губар — професор Таврійського національного університету, літературознавець, член Національної спілки письменників України, великий інтелектуал, людина високих духовних устремлінь, улюбленець студентської молоді, палкий патріот своєї Вітчизни, залишивши по собі світлу нев’янучу пам’ять.
З ім’ям О. І. Губаря пов’язана не одна цікава і вагома сторінка нашої національної літератури, культури, освіти не лише на теренах Криму, а й усієї України. Він був одним з найпрацьовитіших дослідників творчості класика української літератури П. Г. Тичини. Безліч статей та кілька книг Олександра Губаря стали надбанням тичинознавства. З-поміж них — «Павло Тичина: літературний портрет» (1961 р.), «Павло Тичина: літературно-критичний нарис» (1981 р.), «Павло Тичина: семінарій (у співавторстві з Л. Чернецем)» (1984 р.), «Еміль Верхарн у творчому житті Павла Тичини» (1985 р.), «Павло Тичина і театр» (1985 р.), «Болгарія у творчому житті Павла Тичини» (2003 р.), посмертне видання книги «Глибока дружби течія» (видавництво «Таврія», 2009 р.) здійснене на кошти дружини письменника Майї Олександрівни Губар та чимало інших статей і про творчість П. Г. Тичини, і про творчість корифеїв нашої національної літератури — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Максима Рильського, Миколи Бажана, Андрія Малишка, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Володимира Бабляка та багатьох інших. Бібліографічний покажчик його творів зафіксував близько 400 (!) наукових праць за період з 1945 до 2001 року.
Працездатність Олександра Губаря не знала меж. Він однаково натхненно і самовіддано писав статті, літературно-критичні портрети, есеї і глибокі наукові дослідження. І кожна його праця — то своєрідні глибокі і змістовні начерки до дисертацій різної тематики!
Пишучи свої наукові дослідження про творчість всесвітньо відомих письменників, Олександр Іванович не забував і тих, з ким перебував в одній письменницькій організації, з ким пліч-о-пліч працював на ниві сучасної української літератури на кримських теренах.
Чимало його чудових праць про творчість українських письменників-кримчан спершу з’явилося на сторінках єдиної україномовної газети Криму «Кримська світлиця», а вже потім ці праці склали основне ядро книг О. Губаря «Чорноморська хвиля», «Сучасні українські письменники Криму», «Земле моя кримська».
Кримський період (а переїхав О. І. Губар до Криму в 1962 році з Чернівців) у письменника і педагога був надзвичайно плідним. Окрім уже згаданих книг про творчість українських письменників Криму, Олександр Губар чимало сторінок своєї творчості присвятив діячам братніх літератур і, зокрема, білоруській, досліджуючи творчу спадщину рано померлого і похованого в Ялті поета Максима Богдановича.
Чимало творчих сил доклав О. І. Губар для дослідження взаємозв’язків української та кримськотатарської літератур. Адже це він, Олександр Губар, не тільки подав ідею про видання творів Тараса Шевченка кримськотатарською мовою, а й сам одним з найперших взявся втілювати її в життя, згуртувавши навколо себе поетів-перекладачів на кримськотатарську мову — Юнуса Кандима, Шакіра Селіма, Аблязіза Велієва та інших, написавши розлогу передмову «Обніміться, брати мої…» до збірки вибраних творів Т. Шевченка українською і кримськотатарською мовами «Далекий і близький Шевченко», що побачила світ 1999 р. у видавництві «Доля».
А скільки праці доклав Олександр Іванович, аби з’явився на світ окремою книгою історико-літературний нарис академіка Агатангела Кримського «Література кримських татар»! Віднайшовши цей нарис в архівах Київського музею П. Тичини, О. І. Губар переклав його російською мовою і опублікував у російськомовній газеті кримських татар «Голос Крыма». Потім загорівся ідеєю, аби цю дуже потрібну працю було перекладено й кримськотатарською мовою, щоб з нею могли ближче ознайомитися кримські татари. І таки досяг своєї мети. Нарис було перекладено і підготовлено до видання трьома мовами — українською, російською і кримськотатарською. Олександр Іванович написав цікаве і ґрунтовне дослідження про академіка Агатангела Кримського «Трагедія вченого зі світовим ім’ям», котре й стало передмовою до книги, що побачила світ у видавництві «Доля» 2003 року.
Усю свою творчу діяльність О. І. Губар поєднував з викладацькою роботою в Таврійському національному університеті та на кафедрі україністики Кримського державного педагогічно-індустріального університету (ректор — Февзі Якубов). Лекціями професора О. І. Губаря заслуховувались українські студенти-філологи ТНУ і кримськотатарська студентська молодь. Професор Губар умів не лише добре писати, а й красиво, натхненно доносити до слухачів поетичне слово, зокрема й свого літературного кумира — поета П. Тичини, був умілим організатором і беззмінним ведучим літературних вечорів, присвячених П. Тичині, А. Кримському, Т. Г. Шевченку, Лесі Українці та творчості сучасних своїх колег — письменників Криму.
О. І. Губар брав активну участь у громадському житті українців Криму, не раз полум’яно і цікаво виступав з доповідями на урочистих зібраннях у Кримському українському театрі з нагоди дня народження Т. Г. Шевченка, брав найактивнішу участь у наукових конференціях, літературних читаннях та в засіданнях «круглих столів», присвячених насущним проблемам освіти, культури, літератури та мистецтва. Він був невтомним професійним педагогом, високо ерудованим ученим, толерантною, інтелігентною і порядною людиною, добрим, щирим і надійним товаришем та другом. За серію книг, присвячених творчості сучасних українських письменників Криму, О. І. Губаря було удостоєно літературної премії імені Степана Руданського Кримського фонду культури (1996 р.), а за велику багаторічну культурно-освітню роботу на теренах Криму і, зокрема, в товариствах української культури та «Україна-Світ» — почесного звання «Заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим» (2001 р.).
Уже будучи тяжко хворим, за тиждень до смерті, у день свого народження 7 вересня, Олександр Іванович ділився думками щодо відзначення в Криму 190-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, цікавився творчими справами «Кримської світлиці», української письменницької організації… До останнього дня свого життя, до останнього подиху письменник і педагог О. І. Губар залишався вірним своєму високому творчому покликанню.
Про ці високі морально-духовні якості професора і письменника Олександра Івановича Губаря, про його книги, його педагогічну діяльність, участь у пресі та на телебаченні, зібравшись в аудиторії-бібліотеці його імені Таврійського національного університету на вечір спогадів разом зі студентами-філологами, говорили колеги і друзі письменника Віктор Гуменюк, Валерій Басиров, Данило Кононенко, науковець Шевкет Юнусов, журналісти Віктор Качула та Олександр Польченко. Спогадами про свого чоловіка поділилася вдова письменника Майя Олександрівна, щиро подякувавши його друзям та колегам, працівникам Всеукраїнського культурно-інформаційного центру, студентам-філологам першого курсу, котрі прийшли на вечір пам’яті письменника і вченого Олександра Івановича Губаря. Добрі справи його не забуваються, пам’ять про нього жива, книги його працюють на наше духовне відродження.

Данило КОНОНЕНКО,
колишній студент О. І. Губаря,
член Національної спілки письменників України

Фото Олекси Носаненка

Тичинівські читання в Сімферопольському держуніверситеті. 1986 р. На фото (зліва направо): кримські письменники Д. Кононенко, О. Губар, М. Тернавський, О. Лесин

НА ЛЕКЦІЇ У ГУБАРЯ
(ВІЛЬНІ ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ «ГАЇ ШУМЛЯТЬ»)

Гаї шумлять… Я слухаю…
Ах, що за дивина!
На лекції у Губаря
Завмер біля вікна.
Хмарки біжать — милуюся.
Чого ж моїй душі
Так радісно і весело,
Учителю, скажи?!
Гей, дзвін гуде — іздалеку,
І в серце б’є прибій!
Сиджу весь затичинений,
Збентежений такий!
Щось мріє гай над річкою,
І в тому гаю — я.
Замріяний, схвильований,
Як молодість моя.
Де неба край, як золото,
Горить-тремтить ріка,
Мов диригентська паличка,
Учителя рука.
Зове кудись, голублячи,
Під тихий шелест трав…
Ах, скільки ж я Поезії
Від Вас до серця взяв!
Тичинину й Сосюрину,
Малишкову й Донця.
Павличкову, Забаштину,
Й Максима-мудреця…
Спасибі ж Вам, Учителю,
За мудрість і любов.
О, як же я на лекцію
Жадав прийти б ізнов!
Та мчать роки над врунами
Повз кримську оболонь,
А в серці ж Вашім юному
Поезії вогонь!
Даруйте ж, мій Учителю,
Ще много, много літ
Поезію Тичинину,
Тичинин дивосвіт!
Нехай ріка Поезії,
Як музика, бринить!
Нам з Вами по-тичинівськи
Перемагать і жить!

Данило КОНОНЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 28.10.2011 > Тема "Українці мої..."