"Кримська Свiтлиця" > #30 за 28.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"
#30 за 28.10.2011
Л╤ТОПИСЕЦЬ СЛАВНИХ ПОДВИГ╤В
Цими ос╕нн╕ми днями, коли Укра╖на святку╓ День свого визволення в╕д н╕мецько-фашистських загарбник╕в, разом з╕ сво╖ми земляками — жителями м╕ста Кам’янки Черкасько╖ област╕ в╕дзнача╓ ╕ св╕й 85-й день народження п╕дполковник у в╕дставц╕, учасник бойових д╕й, ╕нвал╕д Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни 1941-1945 рр., ветеран педагог╕чно╖ прац╕, колишн╕й вчитель ╕стор╕╖ Фед╕р Петрович Людний. Ф. П. Людний народився в сел╕ Русан╕вц╕ Липоводолинського району Сумсько╖ област╕ у 1926 роц╕ в селянськ╕й с╕м’╖. У 1933 р. п╕д час голодомору померли його батьки, бабуся, д╕дусь ╕ дв╕ менших сестри. У 1943 роц╕, коли Федору не виповнилося ще й 17 рок╕в, в╕н добров╕льно п╕шов на фронт. Учасник прориву ворожо╖ оборони на Сандомирському плацдарм╕ 12 с╕чня 1945 р., а також прориву ворожо╖ оборони на Одеському плацдарм╕, де його було поранено 8 лютого 1945 року. П╕сля в╕йни зак╕нчив Сумський пед╕нститут, понад 50 рок╕в працював на нив╕ народно╖ осв╕ти, ма╓ вищу категор╕ю ╕ звання старшого вчителя. Нагороджений орденами Червоно╖ З╕рки, В╕тчизняно╖ в╕йни ╤ ступеня ╕ орденом «За мужн╕сть», а також багатьма медалями. Тривалий час Фед╕р Петрович Людний займа╓ться кра╓знавством, пошуком геро╖в минуло╖ в╕йни. Результатом його наполегливо╖ прац╕ стало багато нарис╕в, опубл╕кованих на стор╕нках пер╕одично╖ преси, окремими виданнями вийшли книги «Шляхами в╕дродження», «З мр╕╓ю в майбутн╓», «Шумить холодноярський л╕с», «Черкащани в роки в╕йни», «Кам’янське УЕГГ», «Дарунок бабус╕», «Фронтовими дорогами в╕йни». Особливо╖ уваги читач╕в заслугову╓ ця, остання, «Фронтовими дорогами в╕йни», котра нещодавно вийшла друком у одному з видавництв м╕ста Черкаси. У передмов╕ до книги голова правл╕ння Черкасько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ Всеукра╖нсько╖ сп╕лки кра╓знавц╕в, кандидат ╕сторичних наук Василь Мельниченко зазнача╓: «У кра╓знавчих досл╕дженнях останнього часу дедал╕ вагом╕ше м╕сце пос╕да╓ невичерпна тема Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни ╕ участ╕ в н╕й наших земляк╕в… Не применшуючи заслуг ╕ слави видатних полководц╕в ╕ орган╕затор╕в виробництва во╓нного часу, погодьмося з тим, що головним геро╓м, ключовою д╕йовою особою в╕йни була проста, звичайна людина, яка витримала найтяжч╕ випробування. Саме про таких простих ╕ щирих душею людей, чия мужн╕сть ╕ жертовн╕сть у роки в╕йни здеб╕льшого залишалася в т╕н╕ в╕домих ╕сторичних постатей ╕ под╕й, йдеться у книз╕ «Фронтовими дорогами в╕йни» Федора Людного. В н╕й з╕брано нариси, спогади та б╕ограф╕чн╕ матер╕али про житт╓вий шлях фронтовик╕в, партизан╕в ╕ п╕дп╕льник╕в — уродженц╕в Кам’янського та ╕нших район╕в Черкащини, багатьох з яких, на жаль, уже нема╓ серед живих. Радий нагод╕ висловити слова подяки автору книги — досв╕дченому педагогов╕ й невтомному кра╓знавцев╕, ветерану в╕йни Федору Петровичу Людному, який виконав велику за обсягом досл╕дницько-пошукову роботу, збираючи ╕ опрацьовуючи матер╕али про земляк╕в-черкащан». При╓дну╓мося до цих сл╕в щиро╖ подяки на адресу Ф. П. Людного, бо й справд╕, написати близько 150 (!) нарис╕в про в╕дважних во╖н╕в, тих, хто вин╕с на сво╖х плечах тягар Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, захищаючи р╕дну землю в╕д лютого ворога, п╕д силу лише людин╕ працьовит╕й, окрилен╕й бажанням розпов╕сти про сво╖х фронтових побратим╕в, людин╕, яка й сама долала з боями цей нелегкий фронтовий шлях до нашо╖ Велико╖ Перемоги. Мен╕ вельми при╓мно сказати добр╕ слова на адресу земляка-ветерана, бо в╕н — м╕й колишн╕й вчитель ╕стор╕╖, який навчав нас, сво╖х учн╕в, бути справжн╕ми патр╕отами сво╓╖ В╕тчизни, шанувати тих, хто в дн╕ фашистсько╖ навали грудьми став на захист р╕дно╖ земл╕. Здоровлячи Федора Петровича Людного з його високим юв╕ле╓м — 85-р╕ччям в╕д дня народження, — зичимо йому доброго здоров’я ╕ невтомно╖ пошуково╖ прац╕ геро╖в минуло╖ в╕йни, нових творчих звершень. А читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» пропону╓мо документальну розпов╕дь Федора Людного про одного з учасник╕в Керченського десанту в лютому 1943 року, колишнього моряка-чорноморця, уродженця м╕ста Кам’янка Черкасько╖ област╕, ╕нвал╕да в╕йни Григор╕я Пилиповича Лебедя. Данило КОНОНЕНКО, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
«ТЬОТЮ НАДЮ, А ЦЕЙ ДЯДЯ ЖИВИЙ!»
Про море Григор╕й Пилипович мр╕яв з дитинства. З великою рад╕стю за комсомольською пут╕вкою в 1937 роц╕ в╕н по╖хав до Севастополя ╕ став юнгою морського училища. Легендарне м╕сто справило велике враження, в ньому протягом трьох рок╕в юнак оволод╕вав секретами бойово╖ техн╕ки ╕ збро╖. Навчання завершено усп╕шно, ╕ матроса 1-го класу направили на Тихий океан — у див╕з╕он п╕дводних човн╕в. Тут Григор╕я Пилиповича ╕ застала в╕йна. Хоч у цьому рег╕он╕ во╓нн╕ д╕╖ велися не в таких масштабах, як на заход╕ кра╖ни, та будн╕ були тривожн╕, насичен╕ р╕зними провокац╕ями з боку ╕мпер╕ал╕стично╖ Япон╕╖. Пост╕йно доводилося мати справу з с╕тками, виготовленими з ман╕льського шпагату, капрону ╕ дроту. Ц╕ с╕тки японц╕ розкидали по морю. Намота╓ корабель чи п╕дводний човен ╖╖ на гвинт ╕ втрача╓ швидк╕сть. Не перел╕чити, ск╕льки раз╕в доводилося Григор╕ю Пилиповичу п╕рнати у воду, добиратись до гвинта, щоб зв╕льнити його з «полону». Добра ф╕зична п╕дготовка, тренування давали йому змогу перебувати п╕д водою 1 хвилину 15 секунд. Понад 100 с╕ток знешкоджено було його дужими руками. Не забути той день, коли довелося виходити йому через торпедний апарат з кисневим балоном, щоб допомогти сво╓му товаришев╕ по служб╕. «Та трапилось непередбачене. Ледве встиг вштовхнути через торпедний апарат товариша, як на човн╕ пролунав сигнал тривоги. «Щ-304» стала набирати швидк╕сть... Години п╕втори-дв╕ довелося мен╕ бути на буксир╕ човна», — розпов╕дав Григор╕й Пилипович. З кожним днем з фронту надходили дедал╕ тривожн╕ш╕ пов╕домлення. ╤ тод╕ ек╕паж човна попросився на фронт. Повантажили човна на дв╕ зал╕зничн╕ платформи ╕ рушили з Владивостока до м╕ста ╢йськ, що на берез╕ Азовського моря. «26 д╕б були ми в дороз╕. 22 лютого 1942 року, напередодн╕ Дня Червоно╖ Арм╕╖, — пригадував Григор╕й Пилипович, — одержали бойове завдання. ╤ воно було виконане усп╕шно: два ворож╕ корабл╕ з техн╕кою ╕ бо╓припасами, а також самох╕дна баржа в╕д влучних постр╕л╕в торпед п╕шли на дно Чорного моря. Великою рад╕стю св╕тилися обличчя п╕дводник╕в. Це був г╕дний подарунок до свята 23 лютого». За ум╕л╕ ╕ см╕лив╕ д╕╖ в цьому бою Григор╕я Пилиповича було нагороджено медаллю «За в╕двагу». Безстрашно воював ек╕паж на Чорному мор╕, запливаючи аж до само╖ Одеси. «Не забути серпень 1942 року, коли б╕ля Одеси ми потопили ворожий есм╕нець ╕ дв╕ самох╕дн╕ барж╕ з бо╓припасами». У цей час фашистськ╕ в╕йська рвалися на Кавказ, до Баку. Через Керченську протоку вони побудували м╕ст на тросах, через який ╕шло постачання арм╕╖. Троси вдень опускалися у воду, ╖х важко було пом╕тити з пов╕тря. Тод╕ було дано бойове завдання: торпедному катеру О-13, начиненому вибух╕вкою, п╕ти на таран моста. Ек╕паж у склад╕ командира, рульового ╕ моториста з честю виконав бойове завдання, але ус╕ тро╓ геро╖чно загинули. Григор╕й Пилипович, буваючи в школах, розпов╕да╓ учням, молод╕, як ╖хн╕й човен, що лежав на глибин╕ 40 метр╕в, був пом╕чений ворожою ав╕ац╕╓ю ╕ зазнав бомбового удару. Вийшли з ладу дизел╕, частина акумуляторних батарей. Човен м╕г п╕днятись ╕ зануритись у воду, але ходу не мав. Протягом 14 д╕б в╕н витримував вороже бомбування. Та п╕дводна печера п╕д скелею, довжина яко╖ 65 м, ширина 40 м, товщина шару води 25 м, врятувала ╖х в╕д загибел╕. З кожним днем становище ускладнювалось, не вистачало кисню. Тод╕ командир човна кап╕тан II рангу Петро Олександрович Лутовинов вдався до хитрост╕: дав команду випустити масло, ганч╕рки через торпедний апарат, ╕м╕туючи, що човен розбито. Ворог припинив скидати глибинн╕ бомби, п╕дводники викинули буй для зв’язку. Сигнали було прийнято. Наш╕ л╕таки, торпедн╕ катери атакували ворож╕ плавальн╕ засоби, ╕ човен зм╕г п╕днятися на поверхню. Два торпедн╕ катери взяли його на буксир ╕ привели в порт. «Ком╕с╕я встановила, що човен потребу╓ кап╕тального ремонту. В цей час до ╢йська прибули бронекатери з Астрахан╕. ╤ частину нашого ек╕пажу послали отримати бронекатер. 23 лютого 1943 року нам довелося п╕дтримувати висадку десанту в Керч╕. Необх╕дно було вв╕йти в бухту ╕ знищити два ворожих катери та дв╕ батаре╖. Ц╕╓╖ ж ноч╕ катер, перебуваючи в 200 метрах в╕д берега, в╕в вогонь на знищення вогневих точок ╕ живо╖ сили ворога. А з гори Митридат з далекоб╕йних гармат противник обстр╕лював море. Один ╕з снаряд╕в влучив у катер, зробив пробо╖ну ╕ вив╕в з ладу л╕вий двигун. Пролунала команда: «Розм╕нувати!» Коли червонофлотц╕ кинулись у машинний в╕дс╕к, то б╕ля акумуляторних батарей побачили двох матрос╕в, як╕ були поранен╕, поруч лежали т╕ла трьох убитих. Спробували завести уц╕л╕лий правий двигун. У цей час поширився ╖дкий етиловий газ, ╕ старшина моторист╕в заснув в╕чним сном. Ми в╕дчували в той момент, чи то нам здалося, — продовжував Григор╕й Пилипович, — що десь працю╓ годинниковий механ╕зм ╕ ось-ось станеться вибух. Дек╕лька раз╕в довелося мен╕ п╕рнати п╕д воду, обмацувати снаряд, який заклинило у л╕вому двигун╕. Ломиком я п╕дважив його ╕ виявив, що на ньому в╕дсутн╕й спрямовуючий поясок ╕ капсула. Так, це була болванка. Сп╕льними зусиллями ми виштовхнули ╖╖ в д╕рку за борт. Катер потихеньку в╕дплив. Нам вдалося, як ми д╕зналися п╕зн╕ше, пройти три м╕нних поля (а було це вноч╕)». О 7 годин╕ ранку налет╕ла ворожа ав╕ац╕я. Тут як тут ╕ наш╕ л╕таки. Зав’язався пов╕тряний б╕й. Фр╕ци не витримали ╕ стали пан╕чно скидати бомби й т╕кати. Та одна з них влучила прямо в катер... «У той час, — пригадував дал╕ Григор╕й Пилипович, — в╕дпочивало лише два матроси, решта були на бойовому посту… Коли я опритомн╕в п╕сля вибуху, побачив б╕ля себе радиста Сашу. — Гришо, тоб╕ ногу в╕д╕рвало... — Сашо, зроби що-небудь... — т╕льки й зм╕г сказати я ╕ знову н╕би провалився в безпам’ять. Пот╕м, як ув╕ сн╕, почулися слова: «Бери н╕ж, перер╕ж сухожилля...» ╤ знову знепритомн╕в. ...Ледь в╕дчутний дотик до обличчя. Пов╕льно в╕дкриваються пов╕ки. Перед╕ мною сто╖ть д╕вчинка рок╕в 6-7 ╕ кричить: «Тьотю Надю, цей дядя живий!» Важко сказати, що було б з╕ мною, якби поривом в╕тру не з╕рвало з лиця безкозирку, стр╕чку яко╖ я затиснув у зубах...» Лежав то Григор╕й Пилипович серед убитих. ╤ знову забуття... Прийшов до пам’ят╕ п╕сля операц╕╖. «Поверненню до життя зобов’язаний л╕карю Над╕╖ Хрульов╕й, виходила вона мене, як свого сина. А ╖╖ р╕дний син загинув на цьому ж катер╕ в той самий день». Напружена боротьба за життя тривала 14 м╕сяц╕в у госп╕талях Таман╕, Геленджика, Соч╕, а пот╕м ╕ в Тб╕л╕с╕. 12 операц╕й одну за одною довелося пережити. Свою л╕ву ногу Григор╕ю Пилиповичу довелося в╕дстоювати з╕ збро╓ю в руках... Категоричне х╕рургове: «Ампутувати ╕ л╕ву ногу» породило не менш категоричний протест мужнього во╖на. ...Минули роки. Якось викликали Григор╕я Пилиповича до Кам’янського райв╕йськкомату Черкасько╖ област╕, щоб вручити нагороду. П╕дходить до нього дужий, атлетичного складу незнайомий чолов╕к. — Чи не на Чорному мор╕ втратив ногу? — Там... — Так я ж тебе з катера на берег виносив... Так зустр╕вся Григор╕й Пилипович з╕ Степаном Петровичем Висоцьким ╕з села Юрчихи. За традиц╕╓ю, кожного року в день Велико╖ Перемоги, одягнувши матроську блузу ╕ безкозирку, Григор╕й Пилипович Леб╕дь п╕дн╕ма╓ 100 грам╕в фронтових за св╕тлу пам’ять про полеглих побратим╕в...
Фед╕р ЛЮДНИЙ, п╕дполковник у в╕дставц╕, ╕нвал╕д Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни м. Кам’янка на Черкащин╕
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 28.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9535
|