Версiя для друку Обговорити в форумi

Начальству видніше?

«Кримська світлиця» багато років тісно співпрацює з Севастопольським українським культурно-інформаційним центром. Це — сучасний осередок культури не лише для українства міста. З огляду на те, що сюди вже давно «переселилася» Асоціація національно-культурних товариств, благодать цієї оази культури поширюється майже на всіх мешканців Севастополя. Без перебільшення можна сказати, що цей заклад культури сьогодні є і об’єднавчим фактором, і фактором стабільності цілого регіону. Попри всі кризові й некризові проблеми оновлена будівля приваблює все більше й більше відвідувачів.
Керувати такою установою культури нелегко й непросто. Проте від директора, Олександра Артемовича Коротуна, — жодних скарг на сьогодення. Працює самовіддано, творчо, пишається установою та колективом Центру. Дивлячись на цього 74-річного міцного полтавця ошатної статури, так і хочеться кілька десяточків літ збавити та ще й вивідати секрет молодості й бадьорості!
Напевне він — у пристрасті до кімнатних рослин, які в його кабінеті простягли пагони аж до стелі: тепло їм там і затишно. Не гірше цих улюбленців почуваються й підлеглі керівника.
Олександр Артемович — ініціатор створення Українського культурно-інформаційного центру у Севастополі. Саме він, можна сказати, врятував цю будівлю. Свого часу тут був очолюваний ним же Будинок культури рибалок підприємства «Атлантика». У 1996 році фінансування підприємства було припинене й будівлю вже готували під оренду комерційним структурам. Велика зала за нових умов мала стати салоном для продажу автомобілів.
Можливо, той комерційний проект і приніс би Олександру Артемовичу певні дивіденди, але пам’ятаючи, що це все-таки установа культури високого рангу, він вважав неприпустимим перепрофілювати її в комерційну структуру. З тим і відбув до Києва.
Тоді йому вдалося переконати керівництво Міністерства культури у доцільності відкриття в Севастополі Українського культурно-інформаційного центру.
Якщо говорити про Олександра Артемовича як керівника, варто відзначити, що, передусім, він — добрий господар. Адже директор такої установи — це людина, котра не лише займається культурою, але й слідкує за станом будівлі. Центр модернізований сучасними будівельними матеріалами, проте на їхньому тлі доволі стильно виглядає й старенький паркет: будівлі 30 років і йому стільки ж. Думається, не просто підтримувати Центр у бездоганному стані. Так буває лише у гарного господаря.
Здавалося б, директор — людина далека від культури, закінчував технічний ВНЗ, але творчість відчуває серцем.

Завідувачка інформаційно-методичного відділу, красуня-полтавчанка Ірина Яворська також помітила у свого керівника неабиякі здібності:
— Я працюю вже більше 10 років. Спочатку – на посаді методиста інформаційного відділу, а згодом стала його завідувачкою. Мені подобається зважена кадрова політика Олександра Артемовича. У Центрі вдало підібрані кадри й завдяки цьому робота рухається у правильному напрямку. Варто відзначити, бо це надважливо, він – талановитий організатор і толерантна людина. Завдяки цьому у Центрі збираються доволі різні колективи: від відділу виховної роботи ВМС ЗС України, Асоціації національно-культурних товариств Севастополя до громадських організацій, партійних осередків тощо. Всі ці групи людей надзвичайно різняться між собою культурою, менталітетом. Але всі знаходять порозуміння з нашим директором та усіма працівниками Центру.
Крім того, Олександр Артемович зацікавлений, аби кожен працівник якнайповніше розкривав свій творчий потенціал. Хтось, крім того, що пише сценарій, ще й гарно співає чи, скажімо, танцює: все це стає у нагоді під час створення вистав. Директор дуже поважно і з вдячністю ставиться до нашої творчої праці. Якщо ми гарно провели захід і маємо подяки за нього, то він шукає спосіб, як заохотити працівників. Це може бути грамота чи премія, але стовідсотково це не залишиться поза його увагою.
Він уважно ставиться до умов нашої праці. Майже кожен кабінет оснащений належною оргтехнікою, кондиціонером, новими меблями. Сьогодні отримати на все це кошти – надскладно, але йому вдається.
Ця робота проходить непомітно, за стінами директорського кабінету, але в кінцевому результаті розумієш її вагомість. З таким талановитим керівником працюється легко та комфортно. Дуже шкода, що з ним не продовжили контракт.

— А як зворушливо наш директор піклується про бібліотеку, — каже провідний фахівець бібліотеки УКІЦ Неля Сиротова. Керівництво «Атлантики» в часи занепаду підприємства перестало дбати про книги: їх винесли й склали у підвал. Коли в лютому 1996 року було створено Центр, а я працюю з перших місяців його створення, ми власноруч розбирали купи книжок, сортували їх. Технічну літературу відправляли до технічних ВНЗ та ПТУ. З художньої створювали бібліотеку Центру, виокремлюючи фонд української літератури. Того часу українських книг у бібліотеці було дуже мало. Зате зараз – близько 12 тисяч примірників. Бібліотека – найулюбленіший куточок пана Коротуна, яким він дуже пишається і небезпідставно. Адже сам безпосередньо брав участь у створенні бібліотеки й упродовж 15 років піклується про її змістовне наповнення.
— Наша бібліотека, — каже пані Сиротова, — просто унікальна, особливо виданнями з історії України. Це й радянська історіографія, й погляд на історію держави з боку діаспори, й створена вже сучасними науковцями історія з дослідженням документів, які раніше приховувалися від суспільства. Бібліотека постійно поповнюється. Я вже писала директору доповідну записку, пропонуючи віднайти можливість розширити приміщення, й моя пропозиція не залишилася поза увагою. До нас інколи з місцевих шкіл приходять одразу по два класи. Тоді тут буває тісно, ми змушені зносити стільці звідусіль, але за такого маленького приміщення це не завжди рятує. Тому директор уже має певні наміри щодо розширення площі бібліотеки.
Я вдячна долі, що працюю за фахом та ще й у такій поважній установі культури, як наш Центр. Адже, прибувши до Севастополя, навіть не уявляла, як після Київського інституту культури ім. Корнійчука віднайду тут собі місце за фахом. Шукаючи роботу, чула однаково байдуже: «Ми вам зателефонуємо...» А Олександр Артемович подивився документи, вислухав і запропонував одразу вийти на роботу. Сьогодні я щаслива, бо почуваюся на своєму місці. Адже працювати за фахом — це надзвичайне задоволення.
Про чуйність, толерантність та взаємоповагу директора та працівників Центру розповідали мені майже в кожному відділі.

Заступник директора з культурно-масової роботи Геннадій Алексєєвський вважає Олександра Коротуна видатним керівником, людиною зваженою, толерантною, з рідкісним талантом — притягувати до себе талановитих небайдужих та порядних людей.
— З ним можна не погоджуватися й сперечатися у справі без будь-яких кар’єрних наслідків. Нас не торкнулася криза, оминула оптимізація, як тепер називають скорочення штатів. Позначилося вміння Олександра Артемовича відстоювати свою думку на всіх керівних рівнях. Ми не знаємо, що таке «текучість» кадрів: у нас люди працюють багато років, «добра від добра не шукаючи», як кажуть. Зарплати хоч і не дуже високі, зате стабільні, завжди виплачуються лікарняні. Люди почуваються захищеними. Що стосується відпочинку чи санаторного лікування, то це вже по лінії профкому. Але знову ж таки, сам Олександр Артемович жодного разу не користувався профспілковими соціальними пільгами. (Такі речі швидко стають відомі у колективі).
У житті кожного працівника бувають скрутні моменти. До Олександра Артемовича можна було звертатися сміливо: жоден випадок він не залишав поза увагою, шукав і віднаходив спосіб, як працівникові допомогти.
А ще в нього особливе чуття на талановитих людей. Він якимось чином їх одразу вираховує, підтримує, допомагає розвиватися. Неквапливо, з розумінням того, що швидких результатів очікувати не варто. За прикладом далеко ходити не треба: є у Центрі співак — Дмитро Морозов, 15 жовтня відбувся його сольний концерт. А колись він влаштувався до нас освітлювачем. Мабуть, ним би був і досі, якби Олександр Артемович не почув, як він співає. Й таких прикладів можна навести чимало.
А погляньте на територію навкруги Центру. Там немає жодного недопалка. Прибиральниць ніхто не бачить, але завжди прибрано. Про те, як доглядає Зимовий сад Центру наша квітникарка, взагалі легенди переказують: кожен листочок зволожить, кожну грудочку землі у вазонах перебере. Коли керівник знаходить стежку до душі кожного працівника, тоді люди працюють не лише за гроші.
Кожен з нас робить свою справу в осередку культури під назвою Український культурно-інформаційний центр Севастополя, а директор, крім цього, ще й бере на себе відповідальність за злагоджену колективну працю. УКІЦ без Коротуна осиротіє. Ми намагалися якось відстояти нашого директора, але, схоже, залишилися не почутими.

Тамара Глущенко, завідувачка відділу мистецтв УКІЦ:
— Термін перебування на посаді Олександра Артемовича закінчився і наше майбутнє — невизначене. Це хвилює не лише нас, але й батьківські комітети творчих дитячих колективів. Прізвище наступного директора невідоме, проте у місті ходять чутки, що майбутнє керівництво УКІЦ рухається у напрямку нової посади зі своїми колективами. А куди подінуться наші? Танцювальний колектив «Атлантика» вже відзначив своє 25-річчя. Є й пісенні творчі колективи, удостоєні звання народних.
Тому питання зміни керівництва хвилює всіх без винятку. Якби до нашої думки хтось дослухався, якби, нарешті, була якась визначеність. Ми розуміємо, що наш директор — у вельми поважному віці й те, що з ним не продовжили контракт, мало колись статися. Але чому ми опинилися в повній інформаційній ізоляції, не отримавши на наші листи жодної відповіді? Хіба думка колективу вже нічого не важить? За 15 років існування УКІЦ ми пережили чимало різних ситуацій: від добрих до скрутних, але нас поважали й ми цим пишалися. Саме тому сьогоднішню ситуацію сприймаємо як образливу для колективу.

Тетяна Тимофєєва, завідувачка музею рибалок:
— Я працювала 10 років заступником Олександра Артемовича, я знаю, скільки праці, душі і серця він вкладав у роботу. Свого часу Коротун не дав знищити цей заклад культури. Вік, звичайно, у нього поважний, але здоров’я досить міцне, й він міг би ще попрацювати. Думається, що у Севастополі не знайдеться жодного фахівця, здатного очолити саме український культурно-інформаційний заклад й працювати краще Олександра Артемовича Коротуна. Мені відомо, що всі місцеві претенденти на цю посаду навіть українською мовою не володіють.
Поки я роздумувала над ситуацією, що склалася, до мене звернулася чергова з вахти: «Ви підтримуєте нашого директора?» Вона подала мені аркуш паперу, де вже стояло чимало підписів. Ставлячи ще й свій, я пораділа за Олександра Артемовича: не кожен керівник може похвалитися такою всезагальною любов’ю колективу.

Лідія СТЕПКО
м. Севастополь

З архіву «КС»
30 січня цього року Севастопольському українському культурно-інформаційному центру виповнилося 15 років. На урочистий вечір з нагоди цієї дати до центру завітали почесні гості: заступник міністра культури України Ліснича В. М.; заступник голови Севастопольської міської держадміністрації Цокур І. Г., начальник управління культури міста Зєніна Т. В., члени Асоціації національно-культурних товариств Севастополя, представники ВМС ЗС України та громадських організацій міста.
Того вечора щирі вітання гостей доповнювали яскраві концертні номери. Працівники Центру отримали Почесні грамоти від Міністерства культури і туризму України та керівництва міста.

На фото: Почесну грамоту Міністерства культури України керівнику хореографічного ансамблю «Атлантика» Галині Кравченко вручає заступник міністра Вікторія Ліснича, поруч — директор УКІЦ Олександр Коротун.
(Фото Л. Садовніченко)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "З потоку життя"