Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 04.11.2011
КУЛЬТУРНА СТОЛИЦЯ КАРПАТ

Джерела

На перший погляд село Космач Кос╕вського району мало чим в╕др╕зня╓ться в╕д ╕нших с╕л. Х╕ба мало ╓ в Карпатах под╕бних поселень, що розм╕стилися в зручних ╕ затишних долинах серед г╕рських хребт╕в? Та в Космача своя доля, ╕ багато фактор╕в роблять його по-справжньому ун╕кальним явищем укра╖нського св╕ту.
Перша письмова згадка про село дату╓ться 1412 роком. Отже, наступного року буде юв╕лей. Хоча, за деякими даними, село виникло набагато ран╕ше. До слова, у 1994 роц╕ археологи та ╕сторики з╕ Львова п╕д час розкопок у прис╕лку Медвежому виявили сл╕ди солевидобувного осередку 3-тисячол╕тньо╖ давност╕!
Народн╕ легенди стверджують, що першим мешканцем Космача був гуцул на пр╕звище Космачук. Але на сьогодн╕ такого пр╕звища в сел╕ нема╓. Уважн╕ досл╕дники не виявили його ╕ в «╕нвентарях» Космача за 1727, 1738, 1745, 1752 та 1780 роки. Щоправда, в селах Верховинського району зр╕дка трапля╓ться пр╕звище Космацький. Як не дивно, повний «тезка» села знайшовся не де-небудь, а саме в Криму!

ЯК УЛЮБЛЕНЕ СЕЛО Ц╤САРЯ СТАЛО «НЕЗАЛЕЖНОЮ РЕСПУБЛ╤КОЮ»

Деяк╕ народн╕ легенди в╕дносять заснування Космача до час╕в Ки╖всько╖ Рус╕. В ╕нших говориться, що першими поселенцями Космача були молод╕ купц╕ з ╤тал╕╖. Нав╕ть у деяких коломийках про це йдеться:
Той ой Космач файне село
З Клявзи до Рушора,
Бо Джуль╓та поселилась
Перша у цих горах!
В Заво╓лах ╕з Н╕косом
Удвох вони жили.
Отак то си у Карпатах
Люди розмножили…
Якщо легенда ма╓ п╕д собою бодай якесь п╕д╜рунтя, то надзвичайн╕ зд╕бност╕ м╕сцевих мешканц╕в до народних ремесел, живопису, писанкарства, п╕сн╕, танцю пояснити легко. Ще б пак — таке благотворне по╓днання ╕тал╕йського ╕ слов’янського начал! Про високу духовн╕сть гуцул╕в св╕дчить той факт, що на церкву свято╖ Параскеви (вона була збудована в 1718 роц╕ з тисового дерева без жодного цвяха!) щедро жертвував, та й сам працював на буд╕вництв╕ тод╕ ще молодий Олекса Довбуш, майбутн╕й ватажок опришк╕в. Це стосовно духовност╕ ╕ потягу до краси. А стосовно землеробства, то в космацьк╕й долин╕ зазвичай холодн╕ше, н╕ж на Закарпатт╕, та й ╜рунти тут не так╕ родюч╕, як на Под╕лл╕ чи на Полтавщин╕, тому працювати селянам завжди доводилося тяжко. В часи Австро-Угорщини гуцули нав╕ть просили ц╕саря Франца Йосифа, щоб в╕н зменшив ╖м податки. Дванадцять верховинц╕в тод╕ одягнулися в космацький одяг ╕ вирушили до В╕дня. Ц╕сар прийняв посл╕в дуже тепло, а п╕сля розмови просив при╖хати до В╕дня ще раз, т╕льки вже з хором. ╤ це прохання монарха було виконане. М╕ж ц╕сарем ╕ космачанами зав’язалася така щира дружба, яка дуже р╕дко траплялася м╕ж монархами ╕ п╕длеглими. З часом Космач майже повн╕стю був зв╕льнений в╕д податк╕в! А портрети Франца Йосифа та член╕в його родини вдячн╕ гуцули ставили поруч з ╕конами. Дехто ╕з старожил╕в дос╕ збер╕га╓ у себе портрет ясновельможного ц╕саря. Це й справд╕ був в╕дносно благополучний пер╕од у житт╕ села. Духовн╕сть збер╕галася на належному р╕вн╕, опосередковано про це св╕дчить факт народження у Космач╕ в 1884 роц╕ майбутнього священномученика Омеляна Ковча, якого в 1944 роц╕ н╕мц╕ спалили в концтабор╕ «Майданек». П╕зн╕ше Папа Римський ╤ван Павло II проголосив його блаженним.
Г╕рше з духовн╕стю стало в 1939 роц╕, коли до села прийшли «сов╓ти». Нова влада нав╕ть не намагалася сподобатись космачанам — нер╕дко репрес╕╖ проти гуцул╕в були зовс╕м необ╜рунтованими. Пот╕м почалася в╕йна. Адольф Г╕тлер також був австр╕яком, але його й близько не можна було пор╕внювати з ц╕сарем. Н╕мецьку владу гуцули також не любили, а тому почали озброюватися. Взимку 1944 року у Космач╕ перебувало дев’ятнадцять сотень УПА! Тод╕ ж було проголошено незалежну Космацьку республ╕ку. П╕сля чергового «визволення» космачани так ╕ не сприйняли колгосп╕в (дово╓нний експеримент з колгоспом уже н╕хто не хот╕в продовжувати), вони бажали залишатися в╕льними людьми нав╕ть за час╕в СРСР. Щоправда, багато люду в роки в╕йни ви╖хало до Канади, Австрал╕╖, США, Н╕меччини, Бразил╕╖ та Венесуели. А половина з тих, хто залишився, були депортован╕ до Сиб╕ру. Це були неабияк╕ людськ╕ втрати для «культурно╖ столиц╕ Карпат». Але повн╕стю свого статусу волелюбне село так ╕ не втратило — нав╕ть 50-ти п╕сляво╓нних рок╕в було мало для його ц╕лковитого упокорення.

ГОСТИНН╤СТЬ ГУЦУЛ╤В — П╤Д╫РУНТЯ ДЛЯ КУЛЬТУРНОГО ВЗА╢МОЗБАГАЧЕННЯ

Космач живий, ╕ не вмерла його культурницька слава! Опосередковано це п╕дтвердили учасники фестивалю писанкарства ╕мен╕ Тараса Городецького, який нещодавно проходив у Червоноград╕. Вони навпереб╕й розпов╕дали про космацьку писанку ╕ радили мен╕ познайомитись ╕з Дмитром Пожоджуком, в╕домим досл╕дником Гуцульщини, заслуженим майстром народно╖ творчост╕ Укра╖ни, мистецтвознавцем ╕ фольклористом, головою координац╕йно╖ ради у справах в╕дродження писанкарства. На додачу до всього пан Дмитро ╓ ще й с╕льським головою Космача, тож кращого знавця села год╕ й шукати. Вир╕шив ╖хати, тим б╕льше, що налагодження пост╕йних культурницьких зв’язк╕в м╕ж Прикарпаттям та Кримом — це, можна сказати, прямий обов’язок власкора «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Дорога в Карпати н╕коли не втомлю╓, тож, про╖хавши вноч╕ р╕внини ╤вано-Франк╕вщини, я вже вранц╕ побачив г╕рськ╕ смереков╕ л╕си, а трохи згодом був у сам╕с╕нькому центр╕ Космача. Оск╕льки Дмитро Онуфр╕йович у той час був на ви╖зд╕, то мною заоп╕кувалися попереджен╕ ним Василь Петрованчук ╕ Дарка Садов’як. Гостювати у людей значно ц╕кав╕ше, н╕ж жити в готел╕ — вже за к╕лька годин я був перевантажений ╕ враженнями, ╕ ц╕нною ╕нформац╕╓ю. З Василем Петрованчуком я п╕днявся в гори, аби зробити дек╕лька зн╕мк╕в, а пан╕ Дарка провела для мене екскурс╕ю по центру села. Все село за день об╕йти практично неможливо, бо його площа становить 84 квадратних к╕лометри, ╕ воно склада╓ться майже з тридцяти прис╕лк╕в: Заво╓ли, Клявза, Черешенька, Медвежий, Буковець, Царина, Прелуки, Запогариця, Д╕л, Руш╕р, Рунок... Але й походивши по центру, я зрозум╕в, що це село в╕д╕грало неабияку роль в укра╖нськ╕й ╕стор╕╖. То тут, то там — мемор╕альн╕ дошки, нав╕ть там, де я зупинився, виявля╓ться, колись жив в╕домий укра╖нський письменник Борис Антоненко-Давидович. А ще ╕стор╕я Космача пов’язана з б╕ограф╕╓ю Олекси Новак╕вського, Григор╕я Смольського, Святослава Гординського, Едварда Козака, Степана Луцика, Мирона Левицького, Ф╕ларета Колесси, ╤рини В╕льде, етнографа Володимира Шухевича, головнокомандувача УПА Романа Шухевича, видатного к╕норежисера Олександра Довженка. Це далеко не повний список, якби захот╕в згадати вс╕х, то статт╕ не вистачило б… Але зрозум╕ло одне: гуцули сво╓ю традиц╕йною аурою гостинност╕ завжди притягували неординарних людей, «закохували» ╖х у Космач, натом╕сть в╕дом╕ д╕яч╕ опосередковано так чи ╕накше залишали селу певну долю свого ╕нтелектуального доробку. Зрозум╕ло, що працями, духовним внеском тих, хто жив ╕ творив у сел╕, рано чи п╕зно хтось ╕з м╕сцевих зац╕кавиться. Не дивно, що «просунутих» космачан ╕ тут, ╕ по св╕тах чимало. А саме село ста╓ дедал╕ приваблив╕шим для ╕ноземц╕в. Сюди нав╕ть з ╤тал╕╖ ╖дуть! Мешканц╕ села запам’ятали гостей з м╕ста Браччано, як╕ при╖здили до Космача у травн╕ 2008 року. Це були представники м╕ста ╕ директори рег╕ональних природних парк╕в ╤тал╕╖. Дуже ╖м сподобалося на Гуцульщин╕! Зв╕сно, тут така краса, такий теплий прийом… А коли зважити на г╕потетично можливу роль ╕тал╕йц╕в у заснуванн╕ села, то при╖зд гостей ╕з сонячного Апенн╕нського п╕вострова для неоф╕ц╕йно╖ карпатсько╖ столиц╕ був знаковою под╕╓ю.

В╤ЧНА ТЕМА: «СХ╤Д — ЗАХ╤Д»

Оск╕льки для космачан я представляв «Кримську св╕тлицю» та ще згадав про сво╓ черн╕г╕вське кор╕ння, то мова не могла не зайти про стосунки укра╖нського Сходу ╕ Заходу. Голова м╕сцевого рух╕вського осередку Василь Петрованчук з горд╕стю розпов╕дав:
— У космачан завжди був високий р╕вень нац╕онально╖ св╕домост╕. В 1990 роц╕ космацьк╕ гуцули стояли в живому ланцюгу на трас╕ «Житомир — Ки╖в». П╕д час авар╕╖ на Чорнобильськ╕й АЕС космацький ансамбль п╕сн╕ ╕ танцю ╖здив туди з концертами для л╕кв╕датор╕в. Численна делегац╕я наших майстр╕в брала участь у робот╕ Першого всеукра╖нського конгресу писанкар╕в у 1992 роц╕. ╤ хоч у нас дуже багата м╕сцева культура, нам не чуже ╕ все наддн╕прянське. Я ╕нколи згадую зиму 1942 року. Тод╕, за н╕мецько╖ влади, в Космач╕ в╕дкрили дитячий садок, ╕ я ходив туди — було мен╕ лише 6 рок╕в. ╤ все ж пам’ятаю, як ми ставили якусь виставу про козак╕в. ╤ мене, пораненого в груди «отамана», несли тод╕ на шаблях так╕ сам╕, як ╕ я, хлоп’ята–«козаки»… Може, тому вих╕дц╕ з╕ Сходу завжди у нас почувалися як удома, нав╕ть тод╕, коли разом з гуцулами довелося воювати в лавах УПА.
Тему продовжу╓ голова м╕сцевого осередку УРП Олекса Кушн╕рчук:
— Ось ви кажете, що ваш╕ предки з Черн╕г╕вщини… А у нас тут воював колишн╕й старшина арм╕╖ УНР ╤ван Ремболович. Родом в╕н ╕з м╕стечка Городн╕ Черн╕г╕всько╖ област╕. Це легендарна особист╕сть! Брав участь у Другому зимовому поход╕ в 1921 роц╕, якимось дивом йому вдалося уникнути розстр╕лу п╕д Базаром. Поранений у ногу, босий ╕ роздягнений, в╕н у 18-градусний мороз по сн╕гу доповз до л╕су, де його п╕д╕брали селяни. Одужавши, Ремболович перейшов радянсько-польський кордон ╕ згодом написав спогади про цю под╕ю. За деякими даними у м╕жво╓нний пер╕од в╕н певний час проживав у Космач╕ з дружиною ╕ трьома синами. В╕домо, що вступив до див╕з╕╖ «Галичина», в битв╕ п╕д Бродами був тяжко поранений, побратими вважали, що там в╕н ╕ загинув, але йому знову вдалося вижити завдяки селянам ╕ оун╕вському п╕дп╕ллю. Зрозум╕ло, що така людина не могла не бути ╕ в УПА. Ремболович воював у наших краях, а його заступниками були сх╕дняки «Л╕совий» ╕ «Степовий». Це псевда, пр╕звища цих повстанц╕в дос╕ не встановлен╕, але в╕домо, що «Л╕совий» також був родом ╕з Черн╕г╕вщини. У листопад╕ 1949 року ╤ван Ремболович потрапив до рук НКВД у район╕ Космача. Довго був п╕д сл╕дством, проте н╕кого не видав, ╕ 8 вересня 1950 року його розстр╕ляли. Ц╕ подробиц╕ стали в╕домими, коли в╕дкрили арх╕ви СБУ. Ц╕каво, що за висновком прокурора ╤вано-Франк╕всько╖ област╕ в╕д 27.06.1994 року ╤ван Ремболович реаб╕л╕тац╕╖ не п╕дляга╓. Мабуть, тому, що був надто затятим петлюр╕вцем, «див╕з╕йником» ╕ бандер╕вцем водночас… Кр╕м нього тут в УПА було ще багато сх╕дняк╕в: ╕ з Ки╖вщини, ╕ з Донбасу, ╕ з ╕нших областей.
Трохи пролила св╕тло на заторкнуту проблему ╕ Дарка Садов’як. Зокрема, вона сказала:
— М╕й тато до в╕йни був актором м╕сцевого аматорського гуртка. Вони тод╕ ставили не лише вистави на м╕сцевому матер╕ал╕, так╕, як «Верховинц╕» чи «Олекса Довбуш», але й «Сватання на Гончар╕вц╕», «Наталка Полтавка» тощо. Тобто вистави, що були дуже популярними тод╕ в Сх╕дн╕й Укра╖н╕. ╤ це незважаючи на те, що Галичина тод╕ входила до складу Польщ╕. Отже, гуцули завжди в╕дчували свою спор╕днен╕сть з Наддн╕прянщиною!

М╤СЦЕВИЙ «ЖЕГЛОВ» — Л╤ТОПИСЕЦЬ КОСМАЧА

Виявля╓ться, тато пан╕ Дарки — Василь Боб’як (1904-1987) взагал╕ був ун╕кальною людиною! У вересн╕ 1939 року в╕н з однодумцями роззбро╖в польську пол╕ц╕ю, л╕сник╕в, в╕дставного кап╕тана збройних сил Польщ╕ Антон╓вського. Коли мова зайшла про те, хто очолить м╕сцеву м╕л╕ц╕ю, то вс╕ з╕йшлися на кандидатур╕ хороброго ╕ справедливого гуцула. Згодом в╕н зак╕нчив школу м╕л╕ц╕╖ в ╤вано-Франк╕вську ╕ став д╕льничним м╕л╕ц╕онером. У 1940 роц╕ нейтрал╕зував багатьох злод╕╖в ╕ нав╕ть затримав ╕ноземних розв╕дник╕в, за що в╕д радянсько╖ влади отримав ╕менну зброю — п╕столет системи Токар╓ва. Коли розпочалася Друга св╕това в╕йна, Василь Боб’як врятував в╕д самосуду голову м╕сцевого колгоспу Андр╕я Пожоджука. Здавалося б, радянський патр╕отизм м╕л╕ц╕онера не викликав жодного сумн╕ву! Однак польська влада чомусь вважала його укра╖нським нац╕онал╕стом. Коли Дарка Садов’як дала мен╕ почитати щоденники свого батька, я зрозум╕в, що тримаю в руках ун╕кальний ╕сторичний документ! Його б до музею в╕дправити, але виявилося, що м╕сцевий «кап╕тан Жеглов» запов╕в нащадкам тримати щоденник для себе ╕ не дов╕ряти його нав╕ть журнал╕стам. Анал╕зуючи цю прикру для м╕сцевого кра╓знавства обставину, я згодом зрозум╕в мотиви Василя Боб’яка. Справа в тому, що у сво╓му щоденнику в╕н опису╓ под╕╖ з 1909 року ╕ вказу╓ в ньому багато пр╕звищ м╕сцевих жител╕в. Колишн╕й м╕л╕ц╕онер писав не лише про добр╕ справи односельц╕в, не соромився ф╕ксувати для ╕стор╕╖ ╕ негатив. Нема╓ жодно╖ гарант╕╖, що детальн╕ записи не спровокують у майбутньому якусь ворожнечу м╕ж гуцульськими родинами. Зв╕сно, мудрий Василь Боб’як цього не хот╕в…
Але нав╕ть якщо проанал╕зувати малоц╕кав╕, на перший погляд, записи, то згодом розум╕╓ш: ус╕ вони мають неабияку ц╕нн╕сть для ╕сторик╕в. Наприклад, опис буд╕вництва дороги Космач — Ворохта весною 1916 року. До того ╖╖, виявля╓ться, не було? Були стежки ╕ шум╕ла карпатська

тайга? Ц╕лком можливо. ╤ про умови роботи там ╓, ╕ про зарплату: «Я заробляв по дв╕ крони на день ╕ харчувався з в╕йськово╖ кухн╕ разом з батьком». ╢ ╕ про стан тод╕шн╕х л╕с╕в: «Л╕с густий, непрох╕дний, м╕сцями колоди ╕ густ╕ зарост╕, хащ╕. Тепер можна пройти ╕ вноч╕ цим л╕сом…» Очевидно, про сво╖ дитяч╕ й юнацьк╕ роки пан Боб’як писав уже в останн╕ роки ╕ писав по пам’ят╕. Добре, що вона його н╕коли не п╕дводила! Пробував я зрозум╕ти ╕ таке: як же патр╕отичний гуцул, якого поляки вважали укра╖нським нац╕онал╕стом, п╕шов служити радянськ╕й влад╕? Адже не м╕г не знати про те, що в╕дбува╓ться в сус╕дн╕х селах? Пояснення «прорадянськост╕», чи то пак «пророс╕йськост╕» Василя Боб’яка на момент приходу радянсько╖ влади також знаходимо в його щоденнику. Виявля╓ться, у 1915 роц╕, в роки Першо╖ св╕тово╖ в╕йни через село проходили рос╕йськ╕ в╕йська. Були це переважно донськ╕ ╕ кубанськ╕ козаки. Австр╕йська пропаганда стверджувала, що козаки у ж╕нок вир╕зають груди ╕ п’ють кров, а д╕тей п╕ками протикають. Тож гуцули чекали г╕ршого, а вийшло, що не такий страшний чорт, яким його малюють. Все це пан Василь детально описав: «На другий день в село зайшли козаки на конях, а за ними п╕хота, як хмара… Т╕льки привал, перепочинок, а тут уже гармошка ╕ танц╕. ╤ в╕дразу — повно гуцульсько╖ д╕твори! Не один вояк бере дитя-гуцулятко на руки ╕ в нього сльози пливуть. Коли запитали в одного, чому плаче, в╕н в╕дпов╕в: «Я оставив одного такого самого синочка вдома на Кубан╕…»
Отже, якогось мовного бар’╓ру м╕ж гуцулами ╕ козаками не було. Особливо близькими були кубанц╕ — тод╕ вони мало в╕др╕знялися в╕д полтавчан чи запорожц╕в. Зв╕сно, були певн╕ контакти, проявлялися чисто людськ╕ симпат╕╖. Василь познайомився тод╕ з сином оф╕цера М╕шею, вони потоваришували. Хлопцям нав╕ть дов╕рили проштамповувати солдатськ╕ конверти, ╕ ╖х двох козаки жартома називали «во╓нною цензурою». Насправд╕ ж, як переконався малий Василь, пошту просто не встигали перечитувати т╕, кому це належало. Але солдати здавали сво╖ листи у незакле╓ному вигляд╕, щоб цензори мали можлив╕сть ознайомитися з текстом. Таким чином, рос╕йську в╕йськову кухню одинадцятил╕тн╕й Василько вивчив досконало ╕ зрозум╕в, що страхи односельц╕в переб╕льшен╕. Добре придивився до симпатичного солдата Ван╕, який пост╕йно жартував, нав╕ть розпов╕дав анекдоти через гучномовець п╕д час перепочинку. Це щоб чули у австр╕йських окопах… А там, як на б╕ду, також були укра╖нц╕ — св╕дом╕ ╕ вишколен╕ «С╕чов╕ стр╕льц╕». Битися за р╕дн╕ гори ╕ за справедливого ц╕саря вони готов╕ були до останнього, та ось анекдоти виявилися збро╓ю набагато гр╕зн╕шою, н╕ж рос╕йськ╕ гармати. Ваня, схоже, був б╕льшовиком або ж сп╕вчував ╖м (Василько не раз переконувався, що цей солдат страшенно не любить сво╓ начальство, особливо царських генерал╕в), його жарти подобалися обом воюючим сторонам, тому згодом галичан-«с╕човик╕в» австр╕йське кер╕вництво зам╕нило на мадяр╕в. Це в╕дображено у щоденнику: «По тамт╕м боц╕ австр╕йц╕ тоже перегрупували сво╖ в╕йська. На м╕сце с╕чових стр╕лецьких в╕йськ прийшли мадяри. Так ствердили два переб╕жчики, що с╕човики попали у неласку…» Як бачимо, ц╕ записи ╕ для сучасного рос╕йського М╕ноборони становили б ц╕нн╕сть, адже вони заф╕ксували неабияк╕ усп╕хи рос╕йсько╖ сторони у психолог╕чн╕й в╕йн╕. Про укра╖нц╕в я нав╕ть не кажу — певно, не один ╕сторик мр╕яв би отримати записи Василя Боб’яка для роботи над дисертац╕╓ю про минуле чи сучасне Космача. Ось т╕льки чи вдасться йому домовитися з нащадками хороброго космацького м╕л╕ц╕онера, який попри глибинний гуцульський патр╕отизм одного разу п╕ддався чарам «широко╖ рос╕йсько╖ душ╕»?

«М╤Й ТЕСТЬ ВОЮВАВ З БАСМАЧАМИ ╤ ВЖЕ ТОД╤ ЗРОЗУМ╤В, ЩО ЦЕ Д╤ЛО НЕПРАВЕ…»

Про особливост╕ рос╕йсько╖ душ╕ ми довго говорили з л╕дером м╕сцевих рух╕вц╕в Василем Петрованчуком. Справа в тому, що його перша дружина була рос╕янкою, вона народила йому двох чудових д╕тей.
— Я довго жив у Казахстан╕, а молода людина не може не закохуватися… А який там у мене був виб╕р? Укра╖нок майже не було, вибирати я м╕г х╕ба що м╕ж казашками ╕ рос╕янками. Одна рос╕йська д╕вчина мен╕ дуже сподобалася, особливо мене привабило те, що вона з розум╕нням ставилася до мо╓╖ укра╖нськост╕. Не почув я зневажливого слова «банд╓ров╓ц» ╕ в╕д ╖╖ батька. На це були певн╕ причини. В 1946 роц╕, коли в╕н з однополчанами ╖хав по╖здом по Зах╕дн╕й Укра╖н╕, ╖х у район╕ Ковеля зупинили укра╖нськ╕ повстанц╕. Хлопцям з УПА була потр╕бна зброя, вони ╖╖ в╕д╕брали, але жодного солдата ╕ пальцем не зачепили. Хоча м╕сце для зас╕дки було таке зручне, що вс╕х могли б перестр╕ляти! Цей випадок назавжди закарбувався у п╕дсв╕домост╕ мого майбутнього тестя, тому в╕н пот╕м не дуже й в╕рив у ╕деолог╕чн╕ байки про злов╕сних «укра╖нських буржуазних нац╕онал╕ст╕в», у яких руки по л╕кт╕ в кров╕… Очевидно, його волинськ╕ враження наклалися на середньоаз╕атськ╕, коли в╕н у 1920 роц╕ воював з басмачами. Вже тод╕ в╕н зрозум╕в, що це д╕ло неправе, що на багнетах Рос╕я н╕коли не зможе принести щастя ╕ншим народам. Отже, особливих ╕деолог╕чних розб╕жностей у нас не було, дружина нав╕ть готова була пере╖хати на Гуцульщину, але спочатку ми вир╕шили заробити трохи грошей, почекати, поки п╕дростуть д╕ти. Коли д╕ти повиростали, я повернувся до нашо╖ давньо╖ розмови, але дружина в╕дпов╕ла, що пере╖здити до Космача вже не хоче. Це було наст╕льки сильним ударом для мене, що я вир╕шив ╖хати сам — р╕дн╕ гори все сильн╕ше кликали до себе щовесни! Дво╓ мо╖х д╕тей в╕д друго╖ дружини народилися вже тут ╕, зрозум╕ло, виросли справжн╕ми гуцулами. Моя доля може бути пересторогою молодим: кохання коханням, але треба враховувати, що й голос кров╕, голос р╕дно╖ земл╕ ви почу╓те — рано чи п╕зно.
Не об╕йшли ми житейських проблем ╕ в розмов╕ з Даркою Садов’як. Вона повела мене до м╕сцево╖ церкви ╕ показала хрест, установлений на честь скасування панщини в 1848 роц╕. А пот╕м п╕двела до хреста, встановленого на честь заснування м╕сцевого Товариства тверезост╕. Там ╕ напис на ньому можна прочитати в╕дпов╕дний, мовляв, хрест перем╕г поганство, переможе й пияцтво. Пан╕ Дарка прокоментувала:
— Ось бачите, колись прост╕ селяни краще могли згуртуватися для боротьби ╕з зеленим зм╕╓м. А х╕ба тепер потреба в Товариств╕ тверезост╕ в╕дпала? Ск╕лькох людей згубила гор╕лка? Це проблема не лише сходу, але й заходу Укра╖ни, р╕зниц╕ м╕ж рег╕онами тепер майже нема╓ або ж вона несутт╓ва. Як визволення в╕д кр╕посництва прийшло до наддн╕прянц╕в трохи п╕зн╕ше, н╕ж до нас, але все ж прийшло, так ╕ бич пияцтва нас не оминув... В╕н не зупинився перед Збручем, легко проник до Галичини ╕ робить тут свою чорну справу. ╤ боротися з ним треба вс╕м разом, спираючись передус╕м на церкву. Н╕ конфес╕╖, н╕ рег╕они нас не повинн╕ розд╕ляти, бо вс╕ ми один народ — укра╖нц╕!
Тут Дарка Садов’як п╕двела мене до пам’ятника Тарасов╕ Шевченку ╕ з великою н╕жн╕стю п╕дняла нахилен╕ до земл╕ тоненьк╕ пагони верби:
— Це зв╕дти, з Казахстану, з тих м╕сць, де карався за правду наш Тарас… Бачите, ми, гуцули, шану╓мо поета так само, як ╕ наддн╕прянц╕.
Пот╕м я ще довго думав над ╖╖ словами, сп╕лкуючись з онуками мудро╖ ж╕нки — Миколою ╕ Даркою. Так, ми — один народ, але ж ск╕льки у нас ще нерозв’язаних проблем! ╤ вони майже однаков╕… Ось цей, завжди усм╕хнений ╕ по-гуцульськи гостинний Миколка Костюк, в╕н завжди житиме в р╕дному Космач╕, чи вимушений буде колись заробляти на прожиття у Чех╕╖, Н╕меччин╕, Португал╕╖, а то й у далек╕й Канад╕?

ДМИТРО ПОЖОДЖУК: «А В╤РУ РО╥К Я ЗНАВ ОСОБИСТО…»

Будучи переповнений враженнями ╕ в╕д ц╕кавого щоденника Василя Боб’юка, ╕ в╕д екскурс╕╖, ╕ в╕д розмов з людьми, я все-таки вир╕шив, що розмова з головою с╕льради була б оптимальним завершенням статт╕. Адже ╖хав я саме до в╕домого писанкаря Пожоджука, а тут ст╕льки незапланованих розмов, ст╕льки яскравих емоц╕й! Дмитро Онуфр╕йович мене не розчарував. Коли я запитав його — чи правда, що космацьк╕ дива творять аж 400 писанкарок, в╕н мене поправив:
— Чотириста сорок п’ять — це т╕льки оф╕ц╕йно заре╓строваних. ╤ одна в╕д одно╖ краща! Звичайно, багато шкоди писанкарськ╕й справ╕ завдали в╕йни ╕ б╕льшовицьк╕ репрес╕╖, адже з Космача депортували половину населення. Це була краща половина — найактивн╕ш╕, св╕дом╕ люди. Але й у депортац╕╖ люди намагалися не забувати сво╖х звича╖в! А т╕, хто лишився, ставилися до сво╓╖ справи ще в╕дпов╕дальн╕ше. Нав╕ть нац╕ональну символ╕ку вони намагалися п╕дкреслювати, писали невеличкий тризуб у форм╕ ласт╕вки. Це була данина минулому, спогад про незалежну Космацьку республ╕ку в роки в╕йни… А з часом сус╕дн╕ села нас почали насл╕дувати. Ось вам ╕ роль писанкарства! Яйце ╓ символом зародження життя, саме тому гуцули вважають цей вид мистецтва одним з основних. Зауважте, на писанках переважа╓ жовтогарячий кол╕р, а це — подив╕ться лишень навколо — кол╕р наших л╕с╕в ╕ полонин у жовтн╕. Гарно, х╕ба ж не так?
Звичайно ж, гарно — х╕ба я м╕г заперечити? Витримавши деяку паузу, я запитав у Дмитра Онуфр╕йовича, чи зможуть культурницьк╕ сили Космача надавати посильну допомогу музею вишивки ╕мен╕ В╕ри Ро╖к у С╕мферопол╕, якщо його, д╕йсно, буде в╕дкрито. С╕льський голова в╕дреагував дуже емоц╕йно:
— А ви зна╓те, В╕ру Ро╖к, цю дивовижну ╕ надзвичайно талановиту ж╕нку, я знав особисто! Причому, познайомились ми з нею дуже давно, рок╕в тридцять тому. Так, це було саме в 1981 роц╕… Звичайно ж, ми зробимо все, що в╕д нас залежить, аби цей музей був якомога ц╕кав╕шим. Та й взагал╕, Крим ╕ Гуцульщина повинн╕ т╕сно контактувати. Ви зна╓те, що на посаду мера Ялти свого часу балотувалася людина на пр╕звище Космач? Борис Космач, хоч ╕ кор╕нний кримчанин, але коли при╖здив до нас, то почувався як удома. В╕н рос╕йськомовний, але дуже прихильно ставиться до укра╖нства. А ще до нас уже четвертий чи п’ятий р╕к при╖здить с╕мферополець Олекса Носаненко. В╕н також «св╕тличанин», тож про вашу бойову газету ми чули й ран╕ше... Тепер «Кримську св╕тлицю» варто буде передплатити, адже культурне сп╕вроб╕тництво Криму ╕ Прикарпаття — це дуже важлива справа! ╤ Космач тут м╕г би бути справжн╕м «культурницьким донором». До нас тягнуться ус╕: ╕ укра╖нц╕ з р╕зних рег╕он╕в, ╕ поляки, ╕ н╕мц╕, вже й ╕тал╕йц╕ при╖здили… А нещодавно я д╕знався, що й австрал╕йськ╕ укра╖нц╕ хочуть будувати монастир на гор╕ Грег╕т. Уже думають, як туди можна закинути техн╕ку. Зна╓те, чому вибрали це м╕сце? Тому що там енергетика особлива! Як ╕ в ус╕й ц╕й долин╕. Недаремно ж слово Космач мовознавц╕ розшифровують як «кел╕я сонця»…

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9563

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков