"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Душі криниця"
#33 за 04.11.2011
Ярослава ШУМЛЯК╤ВСЬКА
Ярослава Степан╕вна ШУМЛЯК╤ВСЬКА народилась 14 жовтня 1950 р. на Терноп╕льщин╕, у с. Храбузн╕ Збор╕вського району. П╕сля смерт╕ Стал╕на ╕ повернення батька з Сиб╕ру, де за зв’язок з нац╕онально-патр╕отичним п╕дп╕ллям в╕н в╕дсид╕в 5 рок╕в ╕ мав сид╕ти ще 20, родина у пошуках роботи пере╖хала в степов╕ райони Криму. Тут Ярослава зак╕нчила школу-╕нтернат, згодом — Золоч╕вський с╕льськогосподарський техн╕кум (Льв╕вська область). Пот╕м — Л╕тературний ╕нститут у Москв╕. Твори друкували газети: «Кримська св╕тлиця», «Л╕тературна газета», «Кримська правда», «Л╕тературна Укра╖на», журнали «Москва», «Журнал╕ст», «Дн╕про», «Ранок», ╕нш╕ газети, журнали, альманахи. Вийшли книжки в╕рш╕в «Времена перемен», «Спасённые строки», написан╕ рос╕йською. Ярослава Шумляк╕вська — член Сп╕лки рос╕йських письменник╕в. Мешка╓ у Московськ╕й област╕. Видавництво «Тернограф» у 2010 р. видало книгу в╕рш╕в Ярослави Шумляк╕всько╖ «Зупинка в дороз╕». Цього року Ярославу Шумляк╕вську разом з ╕ншими л╕тераторами було прийнято до Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. В╕та╓мо пан╕ Ярославу з ц╕╓ю под╕╓ю ╕ пропону╓мо уваз╕ читач╕в нов╕ в╕рш╕ поетеси.
ЛИСТ
У сус╕да до об╕ду пила я гор╕вку. Його ж╕нка Катеринка подалась в мандр╕вку. У Венец╕╖ далек╕й грош╕ заробля╓, ╥╖ Йванко ще ╕з ранку розум пропива╓. «Мила Катю, в тво╖й хат╕ свята щогодини. Ус╕х грошей не заробиш в св╕т╕, Катерино. Повертайся в р╕дн╕ злидн╕, в клоп╕т, в негаразди, Повертайся до осел╕, бо гуля╓ ╜азда. Д╕ти виросли, онуки ще не знають баби, Без хазяйки твоя хата — наче та незграба. З ким ти будеш, Катерино, в╕к св╕й доживати? Хоть Венец╕я прекрасна, та у н╕й чужа ти. Там потр╕бн╕ твоя сила, ╕ краса, ╕ руки. На чужин╕, Катерино, старим людям — мука…» ...У сус╕да до об╕ду пила я гор╕вку, Його ж╕нка Катеринка подалась в мандр╕вку.
КАТИ
«Де ви тепер, кати мого народу?» (В. Симоненко)
Кати поета Симоненка, де ви? ╤з См╕ли ви були, м╕л╕ц╕янти. Тепер, напевне, лисуват╕ франти, То в ш╕стдесятих, як голодн╕ леви, Прив’язаного жерли… Рикошетом Прибула грамота вам — нагорода: «За катування власного народу ╤ за кал╕цтво ген╕я-поета». ...Будь ╕нопланетяни або н╕мц╕, А то ж сво╖ катують Укра╖ну! Сусп╕льство ╖м не ставить це в провину: Нема його у нас, вс╕ — поодинц╕. Кати поета Симоненка, де ви? Велик╕ пузани соб╕ на╖ли? Господь наш бачив, як поета били! В╕д вас п╕ти пом╕г В╕н Василев╕. Бо сов╕ст╕ нема у вас, угоду Не скласти з вами. Що ви за гатунок? Гада╓те, Христос — лише малюнок? Кати поета — то кати народу.
МО╥ ЧИТАЧ╤
Мо╖ читач╕ – у майбутн╕х стор╕ччях, Я ╖х вп╕знаю по натхненних обличчях. А в мо╖м стор╕чч╕ – не люди, а зв╕р╕: Не мають в душ╕ н╕ шляхетства, н╕ в╕ри. Х╕ба поодинц╕, подекуди, нишком Читають «Псалтир» ╕ Шевченкову книжку. У мо╖м стор╕чч╕ повибит╕ люди — Радянськ╕ в╕йськов╕ ╖м ц╕лили в груди. Сиб╕р загатили людськими к╕стками. Хто вижив — набрався гр╕х╕в м╕ж катами. Нав╕що ╖м в╕рш╕ — духовн╕й голот╕? Сов╕сть ховають в грошах, як в болот╕.
МОЛИТВА
Як обступить серце туга За коханим або другом, Помол╕ться щиро Богу, Хай в╕дступляться тривоги. Наш Господь – це наше свято, Ми до нього, як до тата Поверта╓мось в молитв╕, Щоб набратись сил для битви З лихом, з б╕дн╕стю, з гр╕хами... Бож╕й Матер╕, як мам╕, Ми повинн╕ помолитись, У молитв╕ душ╕ вмити. Помол╕ться Богу щиро. Бо як ╓ в народ╕ в╕ра, Той народ не подолати: В╕ра владна вс╕х з’╓днати. Не л╕н╕ться — помол╕ться, Щастя-доля вс╕м згодиться.
«ЗАСТИДАЛИСЬ Д╤ТИ МАМИ...»
Застидались д╕ти мами, Присяглися образами, Що вона – не ╖хня ненька: «Не така» ╕ застаренька. Друг╕ маму на тортури Повели за м╕цн╕ мури, Кажуть: — Мама завинила, Не такого ╖х навчила. Трет╕ мат╕нку на плаху Вже поклали, та й з розмаху Мам╕ голову в╕дтяли, Бо чогось ╖м не додала. ╤нш╕ вправно заховались, Як з ╖х матер╕ знущались Вкрай розбещен╕ сус╕ди, Що так╕ цнотлив╕ з виду. Не дадуть порядн╕ люди Маму нищити (так всюди), Р╕дну мову – на поталу... Х╕ба розуму б не стало.
П╤ДСТАВА
У комуняк╕в п╕дстава чергова – Вбить Укра╖ну задушенням мови: Щоб аж дв╕ мови були в нас державн╕ – Р╕дна, а з нею ще й тотал╕тарна. Мова, з якою червон╕ ╕уди Сх╕д п╕д╕м’яли, де вуг╕ль ╕ руди. Мова, з якою тягнули на страту Мого татуся ╕ кревного брата. Подруга каже: «А мого ж, а мого Вбили фашисти, загнавши в облогу!» Ой, кол╕жанко, велика р╕зниця — Вмерти в бою чи з плювками на лицях! Мова кат╕в аж нестерпно ворожа. Як в╕дмолить ╖╖, Господи Боже? У комуняк╕в жадання чергов╕ – Вбить Укра╖ну задушенням мови. Встаньмо на сполох! Встаньмо на сполох! Знов заганя╓ в провалля нас молох. Будем без мовоньки аборигени, Мамину п╕сню схова╓м у гени?!
Ярослава ШУМЛЯК╤ВСЬКА
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9572
|