"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "З потоку життя"
#33 за 04.11.2011
Б╤ЛЬ ПОКИНУТОГО СЕРЦЯ
КРИК ДУШ╤
...Моя мама працювала зубним л╕карем у нашому маленькому м╕ст╕, в районн╕й пол╕кл╕н╕ц╕. Зароб╕тна плата вражала сво╓ю м╕зерн╕стю, а особливо, коли вихову╓ш дитину сама, без будь-чи╓╖ п╕дтримки. Мама н╕коли не жал╕лася на труднощ╕, часто зам╕няла колег за додаткову плату, одним словом, крутилась, як могла. Вона розум╕ла, що цього недостатньо, тому часто заводила мову про те, що хоче по╖хати за кордон працювати, але, коли я починала плакати, мама зак╕нчувала розмову, щоб мене не засмучувати. Лише пот╕м я зрозум╕ла, що це була певним чином п╕дготовка на майбутн╓... Мен╕ було лише дев’ять, коли мама раптово по╖хала. А через м╕сяць бабуся розпов╕ла, що мама по╖хала працювати в далеку кра╖ну — ╤тал╕ю. Близько двох тижн╕в я не могла оговтатись ╕ зрозум╕ти ситуац╕ю, що склалася, але час йшов, ╕ з кожним днем пам’ять затиралася ╕ мертвий спок╕й охоплював душу. Я зрозум╕ла, що мене, ще таку маленьку, змусили так швидко вирости. А ви зна╓те, що таке вирости в дев’ять рок╕в, приймати самост╕йн╕ р╕шення, стати м╕цною, щоб не зронити б╕льше сл╕з н╕коли? Чи зна╓те ви, як це, коли ти щоранку мовчки вста╓ш, сн╕да╓ш, ╕деш до школи, пот╕м додому ╕... все? А ви зна╓те, як важко втримати сльози, коли на День матер╕ звучить п╕сня про маму? Тво╓ серце н╕би розрива╓ться на м╕льйони маленьких шматочк╕в, мозок блука╓ у густому с╕рому туман╕, а думки линуть десь далеко, туди, де зараз мама, ╕ губи мовчки в╕тають ╖╖ ╕з святом, кажуть, як м╕цно я ╖╖ люблю... Я не звинувачую у цьому долю, я не виню н╕кого у тому, що я виросла сама. Але чиновник╕в, як╕ вм╕ло говорять про щасливе майбутн╓, я не пробачу н╕коли. Я ненавиджу тих, хто кида╓ться порожн╕ми ╕ безнад╕йними словами, хто вм╕╓ об╕цяти, але не вм╕╓ виконувати об╕цянки, хто не бачить того, ск╕льки лиха приносить його д╕яльн╕сть. Колись, с╕м рок╕в тому, вони не пожал╕ли мене, то чому я повинна жал╕ти ╖х?! Народ — це не лаборатор╕я для пол╕тичних досл╕д╕в. Народ сильний, але отру╓ний пост╕йними об╕цянками ╕ знущаннями. Чому ви засуджу╓те людей, як╕ ви╖хали працювати за кордон, адже вс╕ вони планують повернутися додому, щоб розпочати нове життя, вкласти кошти в об╕г економ╕ки нашо╖, а не ╕ноземно╖ кра╖ни. А х╕ба можна спок╕йно дивитися телепередач╕ про св╕тське життя, в яких пост╕йно ф╕гурують одн╕ й т╕ сам╕ персони, як╕ в╕д сво╖х незл╕ченних закордонних рахунк╕в голову втрачають, як╕ займаються непотр╕бними, беззм╕стовними справами. Вони уже трич╕ об’╖хали св╕т, вони не знають, що таке жити й не мати чим нагодувати завтра д╕тей, ╖х не ц╕кавить життя звичайних людей, яке швидше нагаду╓ ╕снування або намагання вижити. Я пооб╕цяла соб╕, що як би важко мен╕ не довелося, я зроблю для сво╖х д╕тей все, щоб вони н╕ в чому не мали потреби, а головне, щоб у них була с╕м’я, тому що це — найсвят╕ше ╕ найголовн╕ше у житт╕ кожного. Пам’ятаймо про це. Давайте будемо об’╓днувати сво╖ сили, адже разом ми сильн╕, ╕ жодна передова кра╖на не буде нам далекою, ми повинн╕ зрозум╕ти, що лише сп╕льними д╕ями зможемо в╕дкрити дорогу для себе ╕ сво╖х д╕тей, адже ╖м дал╕ жити в Укра╖н╕, ╖м будувати сво╓ майбутн╓...
Оксана М╤ЩУК, учениця школи-г╕мназ╕╖ № 5 м. ╤зяслав, Хмельницька область
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9573
|