Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ЛОХВИЧЧИНИ
Лохвиччина, попри все багатство етнокультурно╖ спадщини, до сьогодн╕ залишалася недостатньо...


ЩО 2022-Й В╤ДКРИВ УКРА╥НЦЯМ ПРО САМИХ СЕБЕ, А СВ╤ТОВ╤ – ПРО УКРА╥НЦ╤В
Ми остаточно в╕дбулися – ╕ як пол╕тична нац╕я, ╕ як держава.


КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 04.11.2011
«ПОВЕРТАЙСЯ, МАТУСЮ, ДОДОМУ!..»

Слово - д╕тям!

Ем╕грант (за визначенням «Словника ╕ншомовних сл╕в») – це особа, яка залишила батьк╕вщину ╕ ви╖хала в ╕ншу кра╖ну на пост╕йне чи тривале проживання. Сучасна укра╖нська ем╕грац╕я через св╕й масовий характер спричиня╓ низку сутт╓вих економ╕чних, демограф╕чних, соц╕альних та ╕нших проблем у наш╕й держав╕. Одна з найголовн╕ших – д╕ти, позбавлен╕ батьк╕всько╖ оп╕ки. Це нов╕тн╓ явище, що одержало назву «соц╕ального сир╕тства», загрожу╓ моральному здоров’ю нац╕╖, негативно вплива╓ на психолог╕чний стан наймолодшого покол╕ння укра╖нц╕в, руйну╓ родини.
За р╕зними оц╕нками в╕д 2 до 3,5 м╕льйон╕в укра╖нц╕в живуть та працюють за кордоном, але ще б╕льше д╕тей, як╕ чекають повернення сво╖х батьк╕в. «Мамусю, як добре вдома! Як добре, коли ти поруч!» — ось т╕ слова, котр╕ говорить кожна дитина сво╖й матер╕, що стала ем╕гранткою, яка по╖хала до ╕ншо╖ кра╖ни задля кращо╖ дол╕ для себе, а в╕дтак ╕ для сво╖х д╕тей.
М╕жнародний ╕нститут осв╕ти, культури та зв’язк╕в з д╕аспорою Нац╕онального ун╕верситету «Льв╕вська пол╕техн╕ка» орган╕зував у 2008 р. М╕жнародний конкурс укра╖нсько╖ творчост╕ «Д╕ти ем╕грант╕в про себе», завдяки якому д╕ти ем╕грант╕в отримали можлив╕сть яскраво, зворушливо розпов╕сти про найболюч╕ш╕ сво╖ переживання ╕ драматичн╕ насл╕дки сучасного зароб╕тчанства.
Кращ╕ твори д╕тей ем╕грант╕в (публ╕цистика, новели, в╕рш╕, малюнки, казки) ув╕йшли до зб╕рки «Д╕ти ем╕грант╕в про себе. Спов╕д╕. Думки. Судження. Б╕ль» (Льв╕в, 2008 р.). Упорядкували книгу та провели загальну редакц╕ю письменник, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖ ╤гор Калинець та Натал╕я Гумницька.
Пропону╓мо читачам ╕ доросло╖ «Св╕тлиц╕», й дитячого «Джерельця» деяк╕ твори д╕тей ем╕грант╕в з ц╕╓╖ зб╕рки. Хот╕лося б почути ваш╕ в╕дгуки-роздуми про ц╕ хвилююч╕ розпов╕д╕.

АНАСТАС╤Я Ф╤Л╤ППОВА
(16 рок╕в, с. Малий Скнит, Славутський р-н, Хмельницька обл.)

НА СВ╤Т╤ МОЖЕ БУТИ ЛИШЕ ОДНА МАМА
Безгрош╕в’я змусило маму ви╖хати за кордон на зароб╕тки. Перш╕ три роки мама взагал╕ не при╖жджала — були проблеми з документами. Надсилала лише листи, в яких просила бути нас хорошими д╕тьми.
Тепер мама щороку при╖жджа╓ у в╕дпустку. Не поверта╓ться додому, бо старший брат здобува╓ осв╕ту, та й я незабаром стану студенткою. Потр╕бн╕ грош╕, яких мама тут, в Укра╖н╕, ще заробити не ма╓ можливост╕. Тому болить у мами душа за нас, а у нас — за мат╕р. Роки минають, ми втрача╓мо найдорожче, що може мати людина: я — материнську ласку, мамине плече, п╕дтримку у скрутн╕ хвилини, мама — В╕тчизну, нас, д╕тей, яких не бачить, не вихову╓, не л╕ку╓, коли ми хвор╕. Шкода, що такою ц╕ною да╓ться нам можлив╕сть жити по-людськи.
Живе ╕ працю╓ мама у Грец╕╖ - догляда╓ стару ж╕нку, прибира╓ у к╕мнатах великого будинку, вирощу╓ кв╕ти, що сама насаджу╓ на клумб╕. У вих╕дн╕ дн╕ в╕дпрацьову╓ в ╕ншо╖ хазяйки, тому працю╓, як бачимо, без вих╕дних. Несолодке у не╖ життя, але все ж таки, незважаючи на зайнят╕сть, розлуку з р╕дними, у не╖ оч╕ св╕тяться знову, як колись, щастям. Можливо, розум╕╓, що вона комусь потр╕бна — ╕ чужим, ╕ р╕дним людям.
Коли бува╓ в╕льна хвилинка, заходить до друз╕в, яких знайшла там, на чуж╕й земл╕. Це для не╖ велика п╕дтримка. Разом з ними п╕зна╓ Грец╕ю, в╕дв╕дуючи в╕дом╕ на весь св╕т м╕сця, в╕дпочива╓ б╕ля моря.
Чи важко доглядати таких людей? Звичайно, важко. Люди похилого в╕ку вибаглив╕, вимагають до себе пост╕йно╖ уваги, до того ж драт╕влив╕. Але, незважаючи на вс╕ ╖хн╕ примхи, мама продовжу╓ працювати. Два останн╕ роки при╖жджа╓ у в╕дпустку, живе разом з нами б╕льше м╕сяця. Зм╕на кл╕мату, важкий пере╖зд в╕дбива╓ться на ╖╖ здоров’╖, але це не ╓ причиною не при╖хати до нас. Я бачу, як вона вбол╕ва╓ за наше з братом здоров’я, ╕ за ц╕ коротк╕ дн╕ в╕дпустки хоче подарувати нам якнайб╕льше любов╕ ╕ доброти. Мр╕╓ про т╕ дн╕, коли зможе повернутися назавжди до Укра╖ни. Бо, як кажуть у народ╕, у гостях — добре, а вдома — краще.
╢дина причина, що трима╓ мат╕р за кордоном, — навчання д╕тей, яке потребу╓ чималих кошт╕в.
Я часто думаю: мама покинула нас, бо праця за кордоном приносить ╖й б╕льший зароб╕ток, н╕ж тут, на р╕дн╕й земл╕, але ск╕льки вона втрача╓ – минають роки, не влаштоване особисте життя, нема поруч д╕тей, яких так любить, гн╕тить чужина.
Хто ж винен? — питаю у само╖ себе. Чи сама мама, чи тато, який зр╕кся сво╖х власних д╕тей, чи, може, держава, що не може достойно оплатити працю л╕каря?
В╕дпов╕д╕ нема╓. Лише на згадку приходять думки ╕з твору поета-ем╕гранта ╢вгена Маланюка:
«Купив цей час фальшивою ц╕ною:
╤сходом, втечею,
 роками болю й зла».
Чекаю на той день, коли мама повернеться, як той зап╕зн╕лий ключ з далекого вир╕ю, додому, в Укра╖ну, на ясн╕ зор╕, на тих╕ води...
Бо ж як не томляться журавл╕ п╕д час перельоту, а линуть на одчай душ╕, проти ноч╕, аби швидше, аби долет╕ти. Це птахи. А люди? Тягнуться до сво╓╖ р╕дно╖ земл╕, бо Укра╖на для них залиша╓ться храмом добра ╕ любов╕, колискою ╖хньо╖ душ╕.


╤РИНА ЦИБАХ
(13 рок╕в, м. Р╕вне)
СПОВ╤ДЬ, АБО ЩОДЕННИК ДИТЯЧО╥ ДУШ╤

НАЙБОЛЮЧ╤ША МИТЬ МОГО ЖИТТЯ
Я стояла б╕ля великого б╕лого автобуса. Бабуся плакала ╕ все повчала мою маму, а т╕тка вмовляла ╖╖ не ╖хати. А я не плакала — мовчала, м╕цно зц╕пивши зуби. Це, мабуть, якийсь жарт, зараз ми вс╕ повернемось додому, вс╕ повернемось... повернемось...
Голос диспетчера н╕ на хвилину не замовкав, тому якось раптово повернув мене в реальн╕сть. ╤ ось автобус на старт╕. Лише тод╕ я зрозум╕ла, що в╕дбува╓ться.
Серце мо╓ призупинилося, перехопило подих, у грудях защем╕ло, з очей ринули бурхливими потоками сльози. Н╕чого не бачила, н╕чого не чула, т╕льки кричала жахливим голосом. Мене ц╕лували, обн╕мали — не допомагало. М╕цно тримала за руку матусю, думала, що не в╕дпущу! Та... в╕дпустила. Вона вирвалася ╕ поб╕гла до автобуса, за нею зачинилися двер╕, як╕ роз’╓днали нас, роз’╓днали найр╕дн╕ших людей — мат╕р ╕ дитину.
Мене тримали за руки, а мама стояла у в╕кн╕ ╕ дивилася. Дивилася на мене, а сльози струмками б╕гли по ╖╖ скривленому, але такому дорогому ╕ милому обличчю. Мотор загарчав, мов лютий пес. Автобус похитнувся ╕ по╖хав. Полет╕в б╕лим лебедем — ╕ враз став чорним злим круком: в╕н пов╕з в╕д мене маму...
Я поверталася додому. Сл╕з уже не було, залишився лише б╕ль, який м╕цно взяв у лещата мо╓, таке ще маленьке серденько. Н╕ про що не думала... Н╕чого не пам’ятала... Перш╕ тижн╕ не жила — ╕снувала. Згодом мене взяла така зл╕сть! Зл╕сть... на грош╕. Так, саме на грош╕. Це вони в╕д╕брали у мене маму! Твердо вир╕шила: буду вчитися, боротися з несправедлив╕стю, досягатиму мети — ╕ стану щасливою!

ВАЖК╤ БУДН╤ ╤ ЩАСЛИВИЙ МОМЕНТ
Настав навчальний р╕к. Я роз╕рвала дружн╕ стосунки з колишн╕ми подругами, приятелями, уникала розмов удома. Записалася у вс╕ можлив╕ секц╕╖ та гуртки ╕ вчилася, вчилася, вчилася. «Я буду щасливою!» — увесь час лунало в мо╖й голов╕.
╤ от задзвен╕в телефон. Бабуся з кимось розмовляла. Раптом вона п╕д╕йшла до мене, простягнувши слухавку. Я почула голос... Це той голос, який пересл╕дував мене всюди, з ним лягала спати ╕ прокидалася. Це той голос, який так хот╕лося почути наяву! Це голос мами, матус╕, матусеньки! Мама говорила, а я все слухала, слухала найкращу музику сл╕в, впивалася нею. ╤ в цю мелод╕ю влилося лише «кап-кап-кап-кап...»

ЗУСТР╤Ч
Я стояла на тому самому м╕сц╕, що ╕ три роки тому. Т╕льки не з╕ сльозами на очах, а з усм╕шкою на обличч╕. Я чекала, чекала ╕ нервувала. Здавалося, що стою ось так уже в╕чн╕сть. Мо╓ серце лет╕ло до мами, думками була лише з нею. Хот╕ла стрибати, б╕гти, але стояла... ╤ тут ╕з синьо╖ блакит╕ виплив автобус, такий б╕лий-б╕лий, як красень-птах. Я ще б╕льше захвилювалася, аж голова запаморочилася в╕д щастя. ╤ от автобус зупинився, в╕дчинилися двер╕... З них вийшов молодий хлопець, стара бабуся, чорнява т╕тонька ╕... моя мама. Я п╕дб╕гла до не╖, не тямлячи себе в╕д радост╕. Я — щаслива!

ДЛЯ РОЗДУМУ
Яким би привабливим не був далекий край, в╕н не зам╕нить теплоти р╕дного дому. Як би не ц╕нували ми грош╕, за них не купиш любов╕, н╕жност╕, п╕дтримки. Чи варто ставити ц╕ ц╕нност╕ на терези? Життя стверджу╓, що н╕. А вам нехай п╕дкаже серце.


ОЛЕКСАНДРА ХАМАРДЮК
(13 рок╕в, смт. Дуна╖вц╕, Хмельницька область)
* * *
Листи, дзв╕нки по телефону —
Цього так мало для тепла.
╤ к╕лька зн╕мк╕в для альбому,
Про рай, де м╕сця нам нема.
Дружина, мати чи сестра,
А може, брат ╕ син, ╕ батько.
Далеко р╕дна там душа,
Що заробля╓ для нас статки.
Ми так суму╓м ╕ чека╓м,
Як переступлять наш пор╕г,
Й тод╕ пригостимо ╖х ча╓м
╤ впадемо до р╕дних н╕г.
Чому у нас так не бува╓,
Щоб заробити на життя,
Чому так часто ми вт╕ка╓м
У т╕ далек╕╖ кра╖?
* * *
Навкруг занедбана кра╖на,
Пустують кинут╕ поля,
Буд╕вл╕ сплять в сво╖х ру╖нах,
Мовчить розкраяна земля.
Стоять зупинен╕ заводи,
Нема до чого рук прикласти,
╤ мусять ╖хати в╕д роду,
Щоб в р╕дн╕м кра╖ не пропасти.
Працюють старанно, невтомно,
Рахуючи розлуки дн╕,
Бо ╖х чекають р╕дн╕ вдома,
Т╕ оч╕, тепл╕ ╕ сумн╕.
Сумують д╕ти ╕ батьки,
╤з нетерп╕нням так чекають.
╥м дуже треба теплоти,
Що руки материнськ╕ мають.


ОЛЕНА ФРАНКОВА
(11 рок╕в, с. Колиба╖вка, Кам’янець-Под╕льський р-н, Хмельницька область)

ХТО ДАСТЬ В╤ДПОВ╤ДЬ?
Тихий зимовий веч╕р. Я сама у сво╖й к╕мнат╕. Сумно. Слухаю тишу. Але що це? Десь здалеку чую тихий сп╕в, такий р╕дний, такий жаданий. Цю колискову колись сп╕вала мен╕ мама. Боже, як давно це було! Як хочеться мен╕ повернутися в т╕ далек╕, щаслив╕ роки... Заплющую оч╕... Бачу мамине обличчя. Русяве пасмо волосся впало на щоку, лаг╕дн╕ с╕р╕ оч╕ чомусь так сумно дивляться на мене. Матусю, ти теж суму╓ш за мною?
Чому так сталося? Чому ми мусимо жити далеко одна в╕д одно╖? Адже ти мен╕ потр╕бна щодня, щохвилини. Ось учора мене образив хлопчик. Мен╕ так хот╕лося розпов╕сти тоб╕ про це, под╕литися з тобою сво╖м болем. Звичайно, я можу тоб╕ написати, але через деякий час у мене можуть виникнути нов╕ проблеми.
Я часто замислююсь, чому так сталося саме в наш╕й родин╕. Ти працю╓ш в ╤спан╕╖, тато — в Чех╕╖, а я — тут, в наш╕й Укра╖н╕, з бабусею. Я розум╕ю, що ви з татком хот╕ли, щоб наша родина була заможн╕шою, щоб я не знала нестатк╕в. Зараз воно так ╕ ╓, ╕ я вам за це вдячна. Але х╕ба можуть зам╕нити одяг, реч╕, грош╕ мамину любов, тепло щиросердих розмов вечорами, с╕мейн╕ прогулянки у вих╕дн╕ дн╕?
Мен╕ важко в╕дпов╕сти на запитання, чому мо╖ батьки ╕ батьки багатьох мо╖х ровесник╕в змушен╕ були ви╖хати з╕ сво╓╖ кра╖ни, залишивши сво╖х д╕тей на близьких ╕ далеких родич╕в. Чому на Батьк╕вщин╕, в р╕дн╕й кра╖н╕ батьки не можуть забезпечити г╕дне ╕снування сво╖х родин?
Деколи, в сумну хвилину, таку, як сьогодн╕, до мене приходять дивн╕ думки, а найкраща — така: ти ╕ тато поверта╓тесь в Укра╖ну, ╕ ми уже н╕коли не розлуча╓мось. Хай буде менше грошей, менше можливостей, але ми будемо щаслив╕!
...Холодний дощ з╕ сн╕гом стука╓ у в╕кно. Тужливо завива╓ в╕тер. Вони повертають мене в╕д мо╖х мр╕й назад, до мо╓╖ к╕мнати, в мою самотн╕сть. У глибин╕ душ╕ я знаю, що вже н╕коли не повернути тих щасливих дн╕в, адже тепер ви з татком розлучен╕, наша родина розпалася, ти — в ╤спан╕╖, тато — в Чех╕╖, а я — чекаю, чекаю, чекаю. Бабуся дивиться телев╕зор, депутати в парламент╕ граються у пов╕трян╕ кульки «НАТО — н╕». См╕ються, блокують трибуну. ╥м байдуже, а я, маленька п’ятикласниця, що я можу зробити, щоб мо╖ мама ╕ тато, а також батьки тисяч маленьких укра╖нц╕в жили разом ╕ були щасливими у сво╖й кра╖н╕? Хто мен╕ дасть в╕дпов╕дь?


╤РИНА КОРИЦЬКА
(15 рок╕в, м. П╕дгайц╕, Терноп╕льська область)

Д╤ТИ ЕМ╤ГРАНТ╤В
Летять роки, пливуть стол╕ття,
Минають тижн╕, дн╕, години,
Щораз гучн╕ш луна по св╕т╕
Це горде слово — Укра╖на.
Вона ╕з попелу вста╓,
Щоб завжди процв╕тати,
А в╕рних дочок ╕ син╕в
Любити ╕ плекати.
Минули т╕ страшн╕ часи,
Коли кр╕пацтво панувало,
А р╕дну мову ╕ державу
В кайдани закували.
Не поведе Хмельницький козак╕в
У б╕й за правду й волю,
Не заз╕хне загарбницька рука
На укра╖нську долю.
Настали мирн╕╖ часи
╤ в╕тер вол╕ лине.
Та котяться сльозинки-перли
З очей маленько╖ дитини.
╥╖ серденько рветься вдаль
За океани ╕ моря,
Туди, де батько й ненька,
Бо ╖х забрала чужина.
Як журавл╕ в незв╕дан╕ кра╖,
Вони за щастям полет╕ли,
Але н╕чого, кр╕м роботи
╤ болю в серц╕, не зустр╕ли.
Верн╕ться до сво╖х д╕тей,
До батька й матер╕ старих,
Не треба ╖м отих грошей,
Бо ви — мов скарб для них.
Чому далеко за кордоном
Буду╓те заводи ╕ м╕ста?
На вас чека╓ Укра╖на,
А ваших рук — ╖╖ земля.
Не треба ╖хати далеко,
За вами плачуть д╕ти,
Ви ж народились в Укра╖н╕,
Чому не хочете тут жити?
Щовечора молитви посилають
За тата й маму д╕точки,
А засинаючи, питають,
Коли повернуться батьки?
Вернися, мат╕нко, додому,
Бо лиш одну тебе люблю,
До серця свого пригорни
Маленьку донечку свою.
╤ за тобою, батьку м╕й,
Сумую дуже я.
При╖дьте з мамою додому,
Щоб ми були одна с╕м’я!


КАТЕРИНА РЕБРОВА
(20 рок╕в, Р╕вненський державний аграрний коледж)

Я Н╤КОЛИ НЕ ПО╥ДУ З Ц╤╢╥ КРА╥НИ, ТОМУ ЩО...

Укра╖на — це все, що ╓, що може бути, це все найкраще, найр╕дн╕ше, найчудов╕ше ╕... найнещасн╕ше!
Небо... В╕чн╕сть... Земля... Краса... Люди... — Ось це ╕ ╓ життя!
Тут, у повсякденн╕, лише тут: на чудових полях, у син╕х небесах, на помаранчевих променях, на зелених ланах ╕ блакитних ставках, на засмагл╕й земл╕ — тут ╕ н╕де ╕нде можна в╕дчути життя! Ось тут воно прекрасне! Тут р╕дне! Дивлячись на це казкове диво, на цю красу, в╕дчуваючи приплив енерг╕╖, хочеться вигукнути:
«Життя — прекрасне! Озирнись! Воно найкраще ╕ ╓дине! Найкрасив╕ше ╕ найжадан╕ше! Найпри╓мн╕ше ╕... найболюч╕ше! Життя повсюди! Життя скр╕зь!»
Там ти живеш, там мр╕╓ш, там ти руха╓шся вперед! Ця р╕дна безодня краси поглина╓ тебе; ти в╕дчува╓ш, що н╕чого поганого не ╕сну╓, ╓ лише Добро, Господня благодать ╕ р╕ки щастя, радост╕; життя, море любов╕, океани св╕тла, яке да╓ життя ╕ живить нас.
Там, лише там... на р╕дн╕й земл╕... там...
Для того, щоб жити, творити, ми вс╕ ма╓мо причини. Адже все, що ста╓ться, що трапля╓ться, — не просто так. Нами завжди щось керу╓, нас пост╕йно щось п╕дштовху╓, нас завжди щось чека╓. Причиною до всього в житт╕ людини ╓ мр╕я. Це те, заради чого ми живемо, це те, що ╓ найжадан╕шим ╕ найдосконал╕шим у нашому житт╕. Ск╕льки людей — ст╕льки мр╕й — ст╕льки р╕зних житт╕в. Люди, як кв╕ти, — без мети вони з╕в’януть.
Життя для мене поляга╓ у зд╕йсненн╕ мо╖х найзапов╕тн╕ших мр╕й, лише тод╕ моя м╕с╕я, м╕й обов’язок буде виконано. Я — укра╖нка! Укра╖на — моя Батьк╕вщина! Я н╕куди не хочу ╖хати, я хочу завжди бути тут, для мене не ╕сну╓ н╕чого кращого, н╕ж моя кра╖на.
Моя р╕дна Укра╖но, будь з╕ мною! Моя Батьк╕вщино, будь сильною ╕ гордою! Моя р╕дна Кра╖но, я поважаю, люблю, обожнюю тебе, возвеличую! Ти для мене понад усе на св╕т╕! Ти — пром╕нчик св╕тла у темряв╕, ти — краплина води у пустел╕, ти — пов╕тря на земл╕, ти — Вода ╕ Сонце! Ти щаслива — я щаслива! Ти смутна — ╕ я смутна!
Я — не одна, нас — сотн╕, тисяч╕, м╕льйони, у нас — спогади про те, як все було, над╕╖ на те, як все буде. Нам необх╕дно д╕яти, адже доля швидкою теч╕╓ю нас несе, бо ми ╓ не титани, ми — люди!
В╕рю, що колись прокинуся ╕ св╕т буде ╕ншим — прекрасн╕шим, добр╕шим... ╤ запану╓ на Земл╕ Любов, яка вряту╓ Св╕т!
Слава Укра╖н╕!!!

Матер╕али стор╕нки п╕дготував
Данило КОНОНЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9574

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков