Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 04.11.2011
СУЧАСНЕ ВЕС╤ЛЛЯ ПО-УКРА╥НСЬКИ
Галина ЖУБ╤ЛЬ-КНИШ, Роксолана ЖУБ╤ЛЬ

Народознавство

(Продовження.
Поч. у № 30-32)

Якщо у д╕вчини душа не лежала до парубка, то вона повертала сватам хл╕б, а молодому п╕дносила гарбуза (або макогона). Про такого хлопця казали, що в╕н «вхопив гарбуза» («облизав маког╕н»). Цей давн╕й обряд ╓ яскравим св╕дченням того, що саме в╕д д╕вчини залежало: буде вес╕лля чи н╕.

Не дивись, чи д╕вка гарна,
А дивись, чи вправна...
 Не питайся, м╕й синочку,
 Чи д╕вка багачка,
 Краще п╕ди й подивися,
 Яка з не╖ швачка.

Якщо сватання пройшло усп╕шно, то п╕дходила черга ╕ на оглядини (згодини, обзорини, розглядини, переглядини, домовлини, домовини). У деяких м╕сцевостях, зокрема на Льв╕вщин╕, цей ц╕кавий звичай збер╕гся ╕ донин╕. Це був свого роду огляд батьками господарств молодих, а також можлив╕сть батькам ближче познайомитися, посп╕лкуватися, обговорити умови вес╕лля. Першими на оглядини запрошували батьк╕в хлопця. Оглядини, як правило, в╕дбувалися у вих╕дний або святковий день. До зустр╕ч╕ готувалися ретельно: прибирали оселю, подв╕р’я, накривали розк╕шний ст╕л. П╕д час зустр╕ч╕ батьки намагалися показати у виг╕дному св╕тл╕ свою доньку, похвалитися ╖╖ ум╕ннями (вишиванням, приготуванням ╖ж╕). Наступно╖ нед╕л╕ у гост╕ збиралися батьки молодо╖, де ╖х теж чекав багатий ст╕л.
П╕сля оглядин у деяких м╕сцевостях було заведено батькам молодих звертатися до адвоката, аби той допом╕г укласти шлюбний контракт, у якому ч╕тко констатувалося, що конкретно батьки дають сво╖м д╕тям у в╕но (придане). ╥м було не байдуже, яким буде матер╕альний добробут молодят. Якщо батьки — порядн╕ ╜азди, то завше турбувалися про майновий стан сво╖х д╕тей.

╤ на т╕м рушников╕…
Пора вже, доню, з коханим
На рушник вишитий стати.

Укра╖нський вишитий рушник, осп╕ваний ╕ возвеличений у п╕снях, споконв╕ку був окрасою храм╕в та помешкань. Але виконував в╕н не лише декоративну функц╕ю. Слугував ще й оберегом та важливим атрибутом р╕зних обряд╕в. Особливо це стосувалося вес╕льних рушник╕в, в╕д яких залежали щастя та добробут молодого подружжя, ╖хня доля.
У давнину кожна укра╖нська д╕вчина вм╕ла вишивати. Цьому навчали матер╕ сво╖х доньок ще змалку. Вес╕льн╕ рушники готувалися д╕вчатами задовго до вес╕лля. Рушник╕в мало бути дек╕лька: щоб старост╕в перев’язати, щоб коровай пошанувати, ╕кону прикрасити, у церкв╕ до шлюбу стати, для батьк╕вського благословення (ним батьки молодим руки пов’язували), голову покрити (зараз роль цього рушника викону╓ хустка). Ус╕ рушники мали бути р╕зн╕, бо призначення ╖х на вес╕льному д╕йств╕ неоднакове. Узори мала придумати сама вишивальниця. Якщо переймеш чуж╕ в╕зерунки, то будуть тоб╕ шкодити завидн╕ оч╕. Полотно на рушник теж самост╕йно сл╕д було виткати або купити, але в жодному раз╕ не позичати.
Дуже важливим було те, коли розпочати вишивання, на якому полотн╕ та якими нитками. Вважалося, що вес╕льн╕ рушники найкраще розпочати вишивати у четвер, бо це особливий день – «вершечок» тижня. Д╕вчина зранку молилася, змивала з себе всяке зло та лихо (особливо старанно мила руки) ╕ бралася до роботи. П╕д час вишивання не можна було лихословити, сперечатися, сваритися, про лихе думати, бо таким с╕мейне життя буде.
Полотно для рушник╕в брали домоткане, у Великий п╕ст при повному м╕сяц╕ виткане. Вишитий на такому полотн╕ рушник мав силу оберега. Вишивати найкраще вовняними та шовковими нитками, як╕ вважаються найенергетичн╕шими. Вес╕льн╕ рушники не можна зшивати з двох чи б╕льше частин. Полотно ма╓ бути р╕вним, без вузлик╕в, без будь-яких дефект╕в. Адже вес╕льний рушник символ╕зу╓ с╕мейне життя молодо╖ пари, ╖хню житт╓ву дорогу, яку не можна перер╕зати; вона повинна бути р╕вною, без перешкод. Вишивати все, що заманеться, не можна. Вес╕льн╕ рушники — це символ злагоди, подружньо╖ в╕рност╕, над╕╖ та спод╕вання на щасливе подружн╓ життя. Саме про це повинно «говорити» вишиття. Узор на рушниках ма╓ бути двоб╕чним. Вишивальниц╕ на зворотному боц╕ н╕коли не залишали н╕ вузлик╕в, н╕ перетяжок, аби життя в молодих було гарним ╕ щасливим як у свята (символ╕зував лицьовий б╕к вишиття), так ╕ в будень (зворотний б╕к рушника).
Серед ус╕х вес╕льних рушник╕в найголовн╕шим був той, яким батьки молодих благословляли. Цей обрядовий рушник особливо ц╕нували та обер╕гали, бо на ньому було вишите Дерево Роду. Його не сл╕д було показувати сторонн╕м. Передавався в╕н в╕д покол╕ння до покол╕ння ╕ використовувався лише п╕д час вес╕льного обряду благословення. Рушник цей мав бути кратним зростов╕ людини, для яко╖ вишивався.
Д╕вчина, яка починала вишивати цей рушник соб╕ (або мати синов╕), зобов’язана була знати св╕й родов╕д до сьомого кол╕на. Перше кол╕но — вишивальниця, друге — батько й мати, трет╓ — два д╕ди та дв╕ бабус╕ ╕ так дал╕.
╤стинне Дерево Роду розгалужу╓ться на 32 батьк╕вськ╕ та 32 материнськ╕ г╕лки.
Якщо рушник для в╕нчання у церкв╕ могли бачити вс╕ присутн╕, то рушник ╕з Деревом Роду був священний, запов╕тний. Його не можна було н╕кому показувати, бо це енергетичний код роду, а лихе око може зурочити. На цьому сакральному рушников╕ наш╕ предки через в╕зерунки передавали сво╖м нащадкам всю ╕нформац╕ю, яку треба було залишити п╕сля себе. Тому кожна рисочка, крапочка, г╕лка, пташка щось означали. «Виростало» на рушнику Дерево Роду ╕з горщика (символ Земл╕), який був наповнений р╕зними благами. Горщик мав бути ст╕йким, ╕з широким дном, щоб родина н╕ перед чим не схилялася, м╕цною та ст╕йкою була. На горщику вишивали р╕зн╕ символи. Дерево символ╕зувало родину (не менше 5-ти покол╕нь). Кожна кв╕тка символ╕зувала член╕в родини: схилен╕ донизу — д╕ди, вище — батьки та ╖хн╕ д╕ти. Дерево (вертикаль) символ╕зувало м╕ць, силу — це було чолов╕че начало. А вода ╕ земля (горизонталь), на як╕й сто╖ть Дерево, — це ж╕ноче начало. Ув╕нчувалося Дерево Роду трилисником — символом майбутнього покол╕ння. На вершин╕ Дерева – два голуби, як╕ у дзьобах тримають вес╕льн╕ барв╕нков╕ в╕ночки. Голуб в╕ддавна вважався Божою птицею, символом чистоти, шлюбу, посередником м╕ж Богом ╕ людьми. Два голуби — це дв╕ стат╕, що покохали одне одного ╕ по╓днують вес╕льними в╕ночками назавжди дв╕ дол╕. Обаб╕ч Дерева вишивали др╕бн╕ кв╕ти й метелики, що символ╕зували душ╕ померлих родич╕в. А над Деревом частину полотна залишали б╕лою. Це символ╕зувало Боже благословення, св╕тле майбуття наступних покол╕нь. Обрамляли такий рушник або хвилястими л╕н╕ями (символ води), або барв╕нковими г╕лками (символ кохання ╕ подружнього життя), або виноградними гронами (символ добробуту), або хмелем (символ житт╓дайност╕, закоханост╕).
Рушник, який брали до церкви, прикрашали кв╕тами — символами кохання, а також парою голуб╕в по краях, як╕ дивилися одне на одного, тримаючи в дзьобиках по барв╕нков╕й галузц╕.
На рушнику для вес╕льних калач╕в вишивали маки та руж╕.
Б╕лим було вишито рушник, яким покривали молоду в церкв╕. Б╕ле вишиття, до реч╕, теж ма╓ глибоку символ╕ку. П╕д к╕нець вес╕лля, коли зн╕мали в╕нок (а нин╕ вельон), волосся збирали у пучок (на мудр╕сть), п╕д який клали грудку цукру (щоб життя с╕мейне солодким було) ╕ крихту хл╕ба (на велик╕ статки), а зверху накривали голову вишитим рушником.
Кожен рушник ма╓ два к╕нц╕: один — чолов╕чий (з нього починають вишивати), а другий — ж╕ночий. Коли молод╕ у церкв╕ на рушник ставали, то уважно придивлялися, аби не переплутати, щоб у с╕мейному житт╕ ролями не пом╕нятися. Тому вишивальниця на правому «чолов╕чому» к╕нц╕ рушника робила м╕тки.
Символи рослин ╕ тварин — це основа рушник╕в. Що ж зазвичай вишивали укра╖нськ╕ д╕вчата?
Звичайно, калину — символ невмирущост╕ роду; цв╕т яблун╕ — материнсько╖ любов╕; любисток — в╕дданост╕; ромашку — доброти; житн╕ колоски — плодючост╕; листя дуба — енерг╕╖ та мужност╕ чолов╕к╕в; мак — чар╕вно╖ сили; вишню — передв╕сника дол╕; л╕л╕ю — д╕вочих чар╕в; троянду (ружу) — любов╕ та мудрост╕; шипшину — молодост╕ та ласки; конвал╕ю — чистоти кохання; волошку — вза╓мно╖ любов╕ та мр╕╖ про щастя; сонях — осяйност╕ та житт╓ствердження; льон — символ д╕вочо╖ витонченост╕ ╕ чистоти; м╕рту — в╕нчальну рослину; горобину — обер╕г в╕д захворювань. Братки, до реч╕, — символ смерт╕, тому цю кв╕тку не брали у букет, не впл╕тали у в╕нок ╕ не вишивали на вес╕льних рушниках.
Щодо тварин та птах╕в, то, кр╕м голуб╕в, вишивали п╕вня — обер╕г в╕д нечисто╖ сили; лелеку — символ р╕дно╖ дом╕вки; соловейка та райських птах╕в — символи любов╕ та достатку; орла — символ см╕ливост╕ та р╕шучост╕; лебедя — символ в╕рност╕ та н╕жност╕.
Вишит╕ вес╕льн╕ рушники збер╕гала д╕вчина у скрин╕. А перед вес╕ллям в╕дбувалися «торочини» — обряд, присвячений п╕дготовц╕ вес╕льних рушник╕в до вес╕льних обряд╕в. Молодий та молода збирали дружб╕в ╕ дружок за к╕лька дн╕в до вес╕лля у дом╕ молодо╖. Наречена саджала дружок за ст╕л, давала ╖м голки, нитки, рушники та тороки (це к╕нц╕ полотна, залишен╕ п╕д час ткання, з довгими висячими нитками основи). Дружба благословляв трич╕ ус╕х, тод╕ д╕вчата бралися до роботи. Пришит╕ тороки робили рушники довершен╕шими ╕ гарн╕шими. «Торочили» ус╕ рушники, кр╕м рушника з Деревом Роду, який мав бути зверху невивершеним, аби р╕д продовжувався безконечно.
Вес╕льний рушник — це перша сходинка до подружнього життя. Вишивали його споконв╕ку на щастя, на долю. Вишивання благотворно впливало на характер вишивальниц╕, виховуючи терп╕ння, вправн╕сть, любов до роботи, естетичний смак. Кожен рушник — це характер ╕ душа вишивальниц╕. У роботу вона вкладала сво╖ почуття, спод╕вання та мр╕╖, бажання принести рад╕сть.
Перш н╕ж братися до вишивання, вишивальниц╕ продумували не лише зм╕ст рушника, а й добирали кольори ниток, бо правильне по╓днання кольор╕в мало неабияке значення для розум╕ння вишитого.
В╕ддавна жовтий кол╕р символ╕зував в╕чний вогонь, золото, Сонце; зелений — весну, рослинний св╕т, над╕╖ на процв╕тання та добробут; син╕й — воду, небеса, загадку п╕знання св╕ту, в╕рн╕сть ╕ чесн╕сть; червоний — красу, любов, жар, пристрасть, протид╕ю злим чарам, обер╕г в╕д зла та зурочень; чорний — тугу, печаль, н╕ч, тьму, чаклунство.
Переважала на вес╕льних рушниках червона барва – символ кохання. У деяких рег╕онах переважали «золот╕» рушники, як╕ вишивалися кольорами сонця: жовтими, жовтогарячими, коричневими, багряними. На таких рушниках вишивалися солярн╕ знаки. Глибоко символ╕чним було ╕ б╕ле вишивання. Цей ф╕лософський кол╕р панував на рушнику, яким покривали молоду. В╕ддавна б╕лий вважався кольором чистоти, невинност╕, дня.
Наш╕ пращури в╕рили у чар╕вну силу рушника, у маг╕ю вишитого на ньому, тому берегли рушники як з╕ницю ока. Адже рушники супроводжували людину упродовж усього життя: в╕д народження ╕ аж до смерт╕, впевнено ведучи по житт╓вих дорогах, напророчених у вишивц╕.

Котра була д╕вка файна —
уже заручена...
Чи ж я, мамо,
Вам докучила,
Що мене так рано
Ви заручили?

П╕сля сватання, коли до вес╕лля залишалося два тижн╕, в осел╕ молодо╖ влаштовували заручини (полюбини, словини, запо╖ни, мале вес╕лля). По заручинах можна було прилюдно оголошувати про майбутн╓ вес╕лля.
Про час заручин домовлялись заздалег╕дь. Молодий, його батьки та близьк╕ родич╕ приходили з хл╕бом у домовлений час в оселю молодо╖. Батьки молодо╖ теж готувалися до церемон╕╖ по╓днання родин. Д╕вчина давала старост╕ власноручно вишитий рушник. Староста клав на ст╕л хл╕б, накривав його цим рушником, зверху клав руку д╕вчини, пот╕м руку хлопця ╕ перев’язував руки молодих рушником. Аби молод╕ були багат╕, мати молодо╖ обсипала ╖х пшеницею, нас╕нням, коп╕йками. Батько молодо╖ набирав меду ╕ давав скуштувати молодим ╕з одн╕╓╖ ложки, аби солодким ╕ щасливим життя у них було. Цей обряд символ╕зував об’╓днання молодих та ╖хн╕х родин. Хлопець ╕ д╕вчина обм╕нювалися перстенями, як╕ повинн╕ в╕днин╕ носити на прав╕й руц╕ аж до в╕нчання, щоб ус╕ бачили, що вони вже заручен╕. У деяких м╕сцевостях молодий отримував у подарунок кв╕тку, з якою не можна було розлучатися. Берегти ╖╖ сл╕д було як з╕ницю ока, аби н╕що не могло розлучити закоханих. У свою чергу молода отримувала в╕д коханого в╕ночок, який носила аж до вес╕лля, не зн╕маючи, щоб не було зради з боку молодого. Ус╕х присутн╕х молода обдаровувала барвистими хустками. В╕дтепер хлопець ╕ д╕вчина мали право бути разом вдень ╕ вноч╕. Молодому дозволялося нав╕ть ночувати у молодо╖. Н╕хто ╕ н╕що вже не могло ╖х розлучити. У давнину п╕сля заручин молод╕ не мали права в╕дмовлятися в╕д шлюбу, бо це сприймалося як велика ганьба ╕ безчестя. За це треба було сплачувати чимале матер╕альне в╕дшкодування, штраф «за образу».
 
Церковн╕ опов╕д╕
Ой засв╕ти, мати, св╕чку,
Постав на стол╕,
Нехай люди подивляться,
Чи пара мен╕.

╤з прийняттям християнства в Укра╖н╕ з’явився ще один ц╕кавий передвес╕льний звичай — церковн╕ опов╕д╕. Це було свого роду освячення церквою згоди молодих на шлюб. По заручинах молод╕ повинн╕ були зголосити про св╕й нам╕р у параф╕яльн╕й канцеляр╕╖. Перш н╕ж спланувати конкретну дату шлюбу, спочатку годилося порадитися з╕ священиком. Одержавши зголошення молодих про шлюб ╕ вс╕ потр╕бн╕ для цього документи, священик трич╕ у церкв╕ оголошував опов╕д╕. Це робилося для того, щоб сус╕ди та знайом╕ молодих мали можлив╕сть пов╕домити священику про перешкоди, як╕ робили би шлюб неможливим. Окр╕м цього, молод╕ повинн╕ пройти «передшлюбн╕ поучення», як╕ проводилися священиком. Якщо молод╕ пройшли навчання ╕ не було жодних перешкод шлюбов╕, п╕сля третьо╖ церковно╖ опов╕д╕ можна було в╕нчатися.

* * *

Читач╕ газети, як╕ захочуть придбати книгу, можуть звернутися до автор╕в за адресою: 82100, Льв╕вська область, м. Дрогобич, вул. Лес╕ Укра╖нки, 11, кв. 31, моб. тел.: 098-450-79-61

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9575

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков