Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Минулої суботи у Сімферополі на базі Кримського республіканського позашкільного навчального закладу «Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» було проведено республіканський етап Всеукраїнської експедиції «Моя Батьківщина — Україна». З усіх куточків Криму з’їхалися до Центру юні натуралісти, екологи, природолюби, щоб і себе показати, й на інших подивитися, виступити зі своїми природознавчими шкільними науковими роботами, привезти на виставку власноруч вирощені й виплекані експонати.
Директор Центру Ольга Миколаївна Бродська звернулася до школярів з напутнім словом, назвала напрямки республіканського етапу Всеукраїнської експедиції, за якими й розпочалася робота: «Барвистий світ тварин і птахів. Горщичок меду», «Живи, Земле! Дарунки осіннього поля», «Заповідними стежками рідного краю. Яблука з дідусевого саду».
Без сумніву, про кожного учасника цієї конференції, про його захоплення і наполегливу дослідницьку працю варто було б розповісти окремо — бо це справді цікаво, незвичайно, захоплююче, і ми вже домовилися з директором Ольгою Миколаївною, що «Кримська світлиця» і її дитячий додаток «Джерельце» плідно співпрацюватимуть з Центром. Власне, співпраця вже розпочалася: ми представляємо сьогодні читачам фрагмент доповіді, з якою виступив на конференції учень 10 класу Охотської загальноосвітньої школи I-III ступенів Нижньогірського району Сурія Ісмаїлов (допомагала йому керівник, учитель біології Лариса Василівна Терешко).
«Яблуня — гордість наших садів» — так називається робота Сурії. Він упевнено під час доповіді сипав назвами яблуневих сортів, агротехнологічними термінами, компетентно відповідав на запитання. Але найцікавішим — з точки зору не садівничої, а журналістської, здався розділ з цієї праці, який називається «Яблуня в історії мого роду».
На фото праворуч, у центрі — сивобородий прапрадідусь Сурії Ісмаїлова — Мамут. Він був мудрим і вдатним, відомим на всю округу садівником — таким прагне стати тепер і Сурія.

ЯБЛУНЯ В ІСТОРІЇ МОГО РОДУ

Одного разу, гортаючи сімейний альбом, я побачив фотографію мого прапрадідуся Мамута — він сортував яблука. Батько розповів мені, що мій прапрадідусь жив у селі Шибан (нині Лужки) Сейтлерського району (нині Нижньогірського) і займався садівництвом, рільництвом, розведенням коней (його хобі). Сад займав площу десь 2 гектари. Увесь догляд за садом проводився вручну. Хімічних обробок не було (крім обприскування сіркою). Личинок шкідників збирали вручну: під деревом стелили покривало, стукали дерев’яними молотками по стовбуру дерева, личинки падали, а потім їх спалювали. Полив саду проводився з ріки Карасу. Ріка перегороджувалася і вода самопливом потрапляла до саду.
Яблука з прапрадідусевого саду реалізовувалися на місці й навіть відправлялися до Москви. При пакуванні був дуже суворий відбір, кожне яблуко обгортали серветкою, вкладали у спеціальні ящики.
Урожаї були настільки великими, що не витримували гілки, доводилося ставити підпірки. Падалицю щодня збирали й мусили викидати, так було багато.
Я пишаюся своїм прапрадідусем, що в моєму роду була людина, яка зробила вагомий внесок у розвиток садівництва в Криму. Його працьовитість і любов до землі для мене — найкращий приклад.
На нашій присадибній ділянці теж ростуть плодові дерева: яблуні, персики, абрикоси, черешня, вишня, виноград. Ми з батьком із задоволенням доглядаємо за нашим садом, який нас радує прекрасним урожаєм.
Я сподіваюся, що кожен, хто прочитає мою роботу, зрозуміє, що яблуня гідна поваги, уваги й турботи. Я хочу, щоб яблуню вважали не тільки цінним продуктом харчування, але й символом, оберегом кожного роду.
Яблуко розбрату — це з міфології, а у нас — яблуко примирення, адже за чаєм з яблучним варенням і пирогом з яблучним джемом вщухають усі суперечки.
Яблуня — це дуже цінна культура, її плоди використовують у багатьох рецептах, їх вважають чудодійними. Хоч відомо, що раніше люди використовували дерево яблуні лише для прикрашання присадибних ділянок. Різні сорти яблунь спеціально відбиралися й привозилися з-за кордону. Люди вибирали незвичайні, гарноквітучі сорти, і навіть не думали про те, що це дерево можна використовувати як плодову культуру!
Готуючи цю роботу, я довідався дуже багато про історію яблуневого саду в с. Охотському, про біологічні особливості яблуні. Збагатився знаннями про закладку саду, про догляд за ним, вивчив сортову базу. Зустрічався із досвідченими садівниками, які ділилися секретами садівництва.
Про історію створення сільського саду я розповів однокласникам, членам біологічного гуртка. Особливо вони були здивовані тим, що у нашому селі живе чоловік, який вивів новий сорт яблук «Васькова радість». Ми всі із задоволенням їли ці яблука й не здогадувалися, що їхній автор живе поруч з нами.
Це Василь Миколайович Васько, колись він був бригадиром садівничої бригади в ЧСП «Гвардієць». Я запитав у нього, скільки часу і зусиль треба, щоб вивести новий сорт. Василь Миколайович розповів мені, що для цього потрібні не тільки зусилля, а й любов до цієї справи.
Я вирішив, що в майбутньому посаджу свій сад, одержані знання мені для цього дуже знадобляться, а він буде радувати мою родину гарними врожаями.
У Криму прекрасний клімат, чудові умови для заняття садівництвом. Знання про цю справу повинні передаватися від покоління до покоління, щоб наш Крим справді став квітучим садом.

Сурія ІСМАЇЛОВ,
учень 10 класу Охотської загальноосвітньої школи I-III ступенів Нижньогірського району в Криму

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 11.11.2011 > Тема "Крим - наш дім"