Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 11.11.2011 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 11.11.2011
«МОЯ ТИ МОВО РОСЯНИСТА…»
Микола ПАЛ╤╢НКО

Мова про мову

Мова — одна ╕з найхарактерн╕ших в╕дм╕нностей кожно╖ людсько╖ особистост╕, пракор╕нь родоводу, з якого постала наша нац╕я ╕ народ.
Житт╓дайну снагу в утвердження та розвиток укра╖нсько╖ мови вдихнув Великий Кобзар, п╕дн╕сши ╖╖ до всепланетарного значення, до пр╕оритетних засад державотворення. ╤ в цьому, стверджу╓ в╕домий поет Микола Пал╕╓нко у нов╕й зб╕рц╕, над╕йна запорука невмирущост╕ кращих укра╖нських ╕сторико-культурних традиц╕й та подальшого примноження надбань р╕дного народу.
Як багато важить Шевченкове Слово в укра╖нському сьогоденн╕ — пров╕дна тема ц╕╓╖ книжки.
Пропону╓мо к╕лька в╕рш╕в з ц╕╓╖ зб╕рки поета з Одеси.

Микола ПАЛ╤╢НКО
«МОЯ ТИ МОВО РОСЯНИСТА…»

МОВИ

Мови не сваряться пом╕ж собою,
Про зверхн╕сть свою
не пишуть на лоб╕.
Як ╖х нос╕╖, бува, за петельки
М╕цно беруться,
роззявивши пельки.
Нема серед мов
спритних суперник╕в,
Хто вм╕╓ вхопить
б╕льше вареник╕в.
Люди вс╕ляк╕ провадять
змагання,
У виграш╕ часом в кого ╓ гаман.
В абетках л╕тера кожна безц╕нна,
Несходжен╕ в мов
 простори ц╕линн╕.
Старш╕й молодша
 не буде рабою,
М╕сце знайдеться ус╕м
 п╕д вербою.
Чи п╕д бер╕зкою,
 чи поп╕д кленом,
Та ще коли зав╕та╓ натхнення.
╤ т╕льки в веч╕рн╕й пташиний
 щебет
У поет╕в рими ходять
 шкереберть.
Мови не сваряться пом╕ж собою,
Коли ╖х поганять, ставай до бою.
А р╕дна поможе...
Гати у дзвони,
Криши на тр╕ски лих╕ забобони.
Але дивися ╖╖ не розтринькуй,
Вона ж бо з колиски твоя,
 материнська.

ПИСЬМЕНА

Довбали в камен╕ народи
Сво╖м нащадкам письмена.
╤з ╖хн╕х брод╕в-переброд╕в
Таки зостались ╕мена.
Розгаду╓м шумерськ╕ знаки,
В Трип╕лл╕ ст╕льки та╖ни.
Ми ж р╕дну мову, небораки,
Все в╕дсува╓м п╕д тини.
П╕шов би я довбать кам╕ння,
Збивати пальц╕ день при дн╕,
Щоб слово матер╕ нетл╕нне
Гор╕ло не в далечин╕.

БАЛАДА ПРО Р╤ДНУ МОВУ
(укра╖нофобам)

Порубана, але не вбита.
Замулена, але жива.
Моя ти мово сумовита,
М’яка з вербового шитва.
Не залишай мене у скрут╕,
Коли н╕ см╕ху, н╕ плачу.
Не в╕ддавай в полон манкуртам,
Де р╕дне слово не почуть.
Не пробачай мен╕, с╕ром╕,
Коли тебе п╕д кор╕нь жнуть,
Коли безбатченки ╕з дому
Одну, мов покритку, женуть.
Тебе не вис╕ять кр╕зь сито,
Не розм╕нять на м╕дяки.
Моя ти мово росяниста,
Не запресована в тюки.
Мого життя свята основа,
Нема у тебе куцих меж.
Убити можеш д╕╓словом
╤ д╕╓словом любиш теж.
Нема у тебе н╕ св╕тання,
Ан╕ смеркання — жити й жить.
Ти вся одне, одне повстання,
Яке в в╕ках не задушить.

МАЛОРОСИ*

У п╕сн╕ народн╕й цього словотвору
╤з давн╕х-давен не було на Рус╕.
Прийшло в циркуляр╕ ╕з царського двору,
Не брали в дорогу його кобзар╕.
Хоч п╕сня звучала, ╖╖ укра╖нц╕
Вели ще з колиски народу свого.
Тож мусило царське посторониться, —
На шляхах не усидить час-в╕трогон...
Рад╕ю, як в мов╕ з кор╕нням обнова, —
Це слово встар╕ло, давно за горбом...
Але хай нагаду╓ блудню-хохлов╕:
Н╕коли не треба бути рабом.

* Малороси — оф╕ц╕йна назва укра╖нц╕в у царськ╕й Рос╕╖.

БАЛАДА ПРО ШЕВЧЕНК╤В «БУКВАР»

Сп╕шив послати «Буквар╕»
Нед╕льним школам в Укра╖ну,
Де б люд учитись не баривсь...
Сп╕шив в╕ддати ще жарину
Палкого серця в р╕дний край,
Щоб розкладали там багаття.
╤ не котився, мов курай,
Народ у безв╕сть волохату.
А щоб у думах ╕ п╕снях
Бер╕г себе, неопалимий...
Йшла Укра╖на кр╕посна
Учитись з д╕тками малими.
Йшла ╕з-за Ворскли,
 з-над Дн╕пра,
З глухих слоб╕док у яругах.
Як до серпа, так до пера,
До книжечки тяглися руки.
Кирил╕вко, це ж тв╕й школяр
╤з Петербурга шле подяку.
Хоч дяк, бувало, й дошкуляв,
«Буквар» просв╕тить, може, й дяка.
Неспов╕дим╕, бач, шляхи,
А ще коли вони — Господн╕.
В Шевченка дол╕ в╕дгули
Так╕ громи, хоч у безодню.
Останн╕м полум’ям гор╕в,
Та Укра╖н╕ встиг нажати:
Послав копичку «Буквар╕в»,
Щоб «Запов╕т» вм╕ла читати.

З ПЕТЕРБУРЗЬКОГО ЛИСТА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Нарешт╕ з╕брався написати,
 Микито,
Як мен╕ тут живеться одному
в сн╕гах.
Знай жура за селом,
 що кр╕пацтвом прибите,
Уже ст╕льки рок╕в у душ╕ не вгаса.
Може, чим ╕ зарадиш,
 ти ж р╕дна людина, —
Який я щасливий,
 що скинув ярмо!
Оце взявсь за перо
 у п╕вн╕чну годину:
Малюю у класах...
 був учора промок...
П╕шов ╕з квартири
 ╕ поки що у друз╕в,
У Брюллова буваю —
 я учень його...
А навчаюсь, як в Бога,
 на другому курс╕,
Та, зна╓ш, Микито,
 все галоп ╕ галоп.
Ти краще пов╕дай
 про с╕мейн╕ новини...
Як д╕дусь наш ╤ван?
 Вклоняюсь йому.
В мо╖х «Гайдамаках»
 буде жити в╕днин╕, —
Мене, бачу, схиля╓
 част╕ше до муз.
Хоч словечко ╕з дому
 одержати радий,
Я читаю ╕ хлопцям в╕д тебе листи.
Т╕льки прошу писати
 по-нашому, брате,
Р╕дне слово п╕д серце
 мен╕ простели.

ВЕЛИКОДН╤ РЯДКИ

В╕зьми з собою освятити й слово
╤з пасочками вкуп╕ при св╕ч╕.
Нехай воно кв╕ту╓ барв╕нково,
Тоб╕ зор╕╓ вдосв╕та до в╕ч.
Т╕льки його н╕коли
 не примушуй,
Прислухайся, що в тебе на душ╕.
Справдешн╓ слово
 висв╕тлить ╕ душу,
Ум╕й лиш ним незрадно
 дорожить.
Не приловчися словом
 спекульнути,
Щоб взяти слави ще один
 щабель,
Бо р╕дна мова — не др╕бн╕
 закупки,
Не п╕дм╕нити чорним голубе.
Як той п’ятак, не здумай
 позичати,
Та й не скупить т╕ скарби
 дорог╕...
Байдужост╕ нам слово
 не пробачить,
Усе життя вертатимеш борги.
В╕зьми його з собою освятити
╤з пасочками вкуп╕ при св╕ч╕.
Нехай воно розгорнеться
 суцв╕ттям,
Тоб╕ зор╕╓ вдосв╕та до в╕ч.

* * *
В╕дт╕нки слова р╕знобарвн╕,
Як пори року у садах:
За кв╕туванням невзабар╕
Багрець на листя ос╕да.
А павутиннячко на згадку
Кудись несе — н╕хто не зна...
╤ у зими сво╖ повадки —
Сн╕г╕в яриста б╕лизна.
У слов╕ — м’як╕сть ╕ сувор╕сть,
Чари св╕тань ╕ вечор╕в.
╤ смуток журавл╕в в дороз╕
Над плесом озера вгор╕.
В╕дт╕нки слова дивовижн╕,
А ще коли з родинних уст.
Народ тод╕ лиш буде в╕чним,
Як мову в тирло не знесуть.

* * *
Розбуди мене, слово, за п╕вн╕ч,
Щоб в╕д тебе взялося св╕тать.
Подивися, як мати, у в╕ч╕
╤ мене, де я був, розпитай.
Все чомусь ти далеко в╕д мене, —
Як в дороз╕ тебе перестр╕ть?
Десь ти кв╕тнеш одненьке
 недремно,
Подаруй хоч малесеньку в╕ть.
Засв╕ти мен╕, сов╕сте-слово,
В нас одн╕ й т╕ ж дороги лежать.
Там Сосюри хода веселкова
╤ Тичини, ╕ Рильського шлях.
╥хн╕ гони врожайн╕ не вижать,
Зас╕вались на повн╕ жнива...
Привернися, слово, поближче,
Коли жайв╕р от-от засп╕ва.
Його голос — дзв╕ночок
 крилатий —
Хай в рядках мо╖х б’╓ться
 щомить.
Зацв╕тай мо╓ слово-зерняте,
Прикоти колосист╕ громи.

* * *
Добр╕ слова част╕ше говор╕ть,
╥х так нер╕дко потребують люди,
Коли з душ╕ вив╕трюють в╕три
Тепло останн╓, залишивши
 груддя.
Добр╕ слова, мов дощик
 весняний,
Що впав на землю висушену
 рясно.
В╕д них в людей прибавиться
 снаги,
Як╕ ж бо люди в щедрост╕
 прекрасн╕.
Добр╕ слова част╕ше говор╕ть,
Коли й самих згина
 печаль затята.
В’яв╕ть: вас мати вигляда з вор╕т
В хустиночц╕, що береже
 на свято.

* * *
Намагаюсь, та не можу ╕ншу
Вивчить мову краще, н╕ж свою.
Не тому, що там чиясь глибк╕ша,
Р╕дну вмить розп╕зна╓ш на звук.
Хоча й до не╖ стежечки
 не в злаках,
╢ потемки: л╕с густий сто╖ть...
Туго поспл╕тались кор╕няки
З м╕тками продимлених стол╕ть.
Вмита в росах у мого народу,
В дробарках бита — ╖й нема ц╕ни.
Не згубила ╕ краплини вроди,
Тво╖, мово, чую кор╕нц╕.

* * *
Коли знаходиш кор╕нь слова,
Н╕би ╕ сам ста╓ш сильн╕ш.
Так ╕ дубець росте в д╕бров╕,
Як поряд нелинь ╓ давн╕ш.
Старезний дуб ╕ не на в╕тр╕
Готовий парость пригорнуть...
Слово додасть ╕ сил, ╕ в╕ри
В годину сумн╕ву трудну.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 11.11.2011 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9593

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков