Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШТРАФ НА РАД╤ОСТАНЦ╤Ю ДРУЖИНИ САДОВОГО НАКЛАДЕНО ЗА ПОРУШЕННЯ МОВНИХ КВОТ
сума штрафу ПрАТ «Рад╕окомпан╕я Люкс» становить 50 520,00 грн.


РАДА ПРИР╤ВНЯЛА ПОРАНЕНИХ П╤Д ЧАС РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤ ДО УЧАСНИК╤В БОЙОВИХ Д╤Й
Верховна Рада ухвалила урядовий закон про внесення зм╕н до закону "Про статус ветеран╕в в╕йни,...


УКРА╥НА ДЕМОНСТРУ╢ ДОСТАТНЬО СКРОМН╤ РЕЗУЛЬТАТИ У БОРОТЬБ╤ З КОРУПЦ╤╢Ю
Про це Ком╕сар ╢вропейського Союзу з питань ╓вропейсько╖ пол╕тики сус╕дства та перемовин ╕з...


У РОС╤╥ ЧИСЛО БАНКРУТСТВ НАБЛИЗИЛОСЯ ДО ╤СТОРИЧНОГО РЕКОРДУ
К╕льк╕сть збанкрут╕лих компан╕й в Рос╕╖ виросла в третьому квартал╕ 2017 року на три в╕дсотки...


ТЕРЕЗА МЕЙ СЬОГОДН╤ – ЦЕ РОНАЛЬД РЕЙГАН ВЧОРА
Прем’╓р Великобритан╕╖ сказала Пут╕ну все, що про нього дума╓ Зах╕д. На заход╕ знають, що...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 18.11.2011 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 18.11.2011
МУЗЕЙН╤ ТОРТУРИ, АБО ЛИСТ У ПОТОЙБ╤ЧЧЯ

Культура ╕ життя

Дорогий Юхиме Васильовичу!
Те, що ви вже к╕лька м╕сяц╕в не заходили до мене «на вогник», як повелося з часу нашо╖ сп╕льно╖ роботи над книгою «Пам’ятники кримськотатарсько╖ арх╕тектури», ще з початку дев’яностих, звичайно ж, мене бентежило, але заспокоювала себе тим, що це просто насл╕док можливо╖ вашо╖ депрес╕╖, адже здогадувалася, як боляче вразила вас смерть дружини. Доглядаючи ╖╖ довг╕ роки, завантажен╕ клопотами по господарству, магазинами, аптеками та ще й дачею, думаю, ви просто не могли, не мали права п╕дпустити до себе хворобу чи якусь ╕ншу напасть, бо хто ж тод╕ допомагатиме р╕дн╕й людин╕? ╤ це у сво╖ в╕с╕мдесят, ╕ нав╕ть у в╕с╕мдесят п’ять…
А ще — ну просто фантастика! — ви увесь час пл╕дно працювали творчо. Лише за останн╓ десятил╕ття ви перевидали оновлену книгу «Пам’ятники кримськотатарсько╖ арх╕тектури», подарували колегам зб╕рку нарис╕в «Тринадцять кримських арх╕тектор╕в», а землякам — книгу «Село Котюржинц╕ та його мешканц╕». Паралельно працювали ╕ над кра╓знавчим виданням «Воздушный город Джуфт-Кале», маючи у сп╕вавторах колегу В. Даниленка. Та в яких би статусах ви не виступали, але арх╕тектором залишалися завжди — в╕домим автором численних споруд, зокрема у С╕мферопол╕: чотирнадцятиповерх╕вки на вулиц╕ Ки╖вськ╕й, житлових масив╕в на проспект╕ Перемоги та вулиц╕ Маршала Жукова, а ще — Дитячого ╕ Гагар╕нського парк╕в. Ус╕ ц╕ об’╓кти завжди нестимуть в╕дбиток вашо╖ творчо╖ думки, вашо╖ невтомно╖ душ╕. (╤ доробок цей г╕дно поц╕новано кримчанами: Юхим Васильович Крикун — заслужений арх╕тектор Криму).
До реч╕, про вашу профес╕йну д╕яльн╕сть неодноразово розпов╕дала «Кримська св╕тлиця», з якою ви товаришували увесь час ╖╖ ╕снування та нашого знайомства. ╤ приводом для зустр╕чей здеб╕льшого слугували як╕сь ваш╕ ╕н╕ц╕ативи щодо публ╕кац╕й. А в результат╕ на шпальтах газети з’являлися численн╕ ваш╕ статт╕: ╕ про улюблену вчительку, ╕ про дитинство, ╕ про земляк╕в — мешканц╕в села Котюржинц╕ Красил╕вського району, що на Хмельниччин╕. Але до яких би спогад╕в ви не зверталися, нав╕ть до во╓нних, коли щохвилини чатувала небезпека, ви знаходили м╕сце для гумору ╕ посм╕шки. Бо лише слабка людина пост╕йно квилить, а сильна — завжди бореться ╕ перемага╓, у тому числ╕ й природн╕ людськ╕ слабкост╕.
Не знаю ╕ навряд чи вже д╕знаюсь про той останн╕й б╕й, коли ви таки не утримали свою л╕н╕ю оборони… Ваша в╕дсутн╕сть затягувалась, а я все боялася зателефонувати, бо поки не почула страшн╕ слова, мала п╕дстави спод╕ватися, що н╕чого особливого не трапилося… Та ск╕льки себе не обманюй, одного разу таки дов╕далася — вас не стало.
╤ ось прочитала в газет╕, що у С╕мферопольському художньому музе╖ 4 листопада в╕дбулася презентац╕я виставки «Ос╕нн╓ сп╕взвуччя» в рамках музейного проекту «Кримськ╕ династ╕╖». Там була представлена творч╕сть вашо╖ доньки Тетяни, ╖╖ чолов╕ка Валер╕я, ╖╖ свекра Миколи Христофоровича, згадувалося ╕ ваше ╕м’я.
Посп╕шила до музею — для мене було арх╕важливо ще раз, востанн╓ зустр╕тися з вами ╕ розпов╕сти вашим шанувальникам на стор╕нках газети як про те, що там побачу, так ╕ про те, у що так не хот╕лося в╕рити.
Була субота. Надвеч╕р’я. Ж╕нка, яка сид╕ла б╕ля дверей, що вели до виставково╖ зали, мене явно не оч╕кувала ╕ впускати не квапилася. Вона почала вимагати документ (який би п╕дтвердив, що я д╕йсно журнал╕стка), не приховуючи сво╓╖ недов╕ри. Продавати квиток на загальних п╕дставах теж не посп╕шала (хоча я вже д╕стала гаманець), ╕ була налаштована в╕ддати прес-рел╕з, що склада╓ться рядк╕в з двадцяти, й в╕дправити мене геть. Але ж я мала побачити виставку, у тому числ╕ ╕ ваш╕ роботи, мала в╕дзв╕тувати вам на шпальтах газети про те, що дочка ваша Тетяна на св╕т╕ не загубиться, що вона шану╓ ╕ пам’ята╓ вас.
Переконуючи б╕летерку, почала розпов╕дати про нашу з вами сп╕впрацю, деяк╕ житт╓в╕ моменти, як╕ можуть бути в╕дом╕ лише добре знайом╕й з вами людин╕. Та чим б╕льше я старалася, тим недов╕рлив╕шою ставала сп╕врозмовниця, яка запросила розбиратися з╕ мною зав╕дувачку в╕дд╕лу науки ╕ просв╕тницько╖ роботи Св╕тлану Колесниченко.
А оск╕льки та затримувалась, дозволила мен╕ зайти в залу, але н╕чого не фотографувати, додавши, що у них тут порядок: якщо людина, прим╕ром, нав╕ть дуже стара, але не ма╓ на руках пенс╕йного посв╕дчення, за квиток — жодних знижок. Чи варто було пояснювати, що мо╓ службове посв╕дчення ще не над╕слали з Ки╓ва, що сама намалювати його я не можу. Але ж увесь цей час мен╕ дов╕ряли, до реч╕, ╕ у кримських м╕н╕стерствах.
У розмов╕ з╕ Св╕тланою Григор╕вною довелося розпочинати все спочатку. Я нав╕ть д╕стала ╕з сумочки свою газету, де було мо╖м ╕менем п╕дписано дв╕ статт╕, у тому числ╕ й присвячена художн╕й виставц╕, яка експонувалася також ╕ у цьому музе╖. Розпов╕ла про свою сп╕впрацю з зав╕дувачкою музею ╕м. Сельв╕нського. А коли вже стомилася наводити переконлив╕ факти щодо мо╓╖ профес╕йно╖ д╕яльност╕, сп╕врозмовниця з╕тхнула: «Але ж я вас не знаю. Ну покаж╕ть хоча б паспорт. Бо тут матер╕альн╕ ц╕нност╕ ╕ колись був випадок…» Вт╕м, тро╓ прац╕вниць музею, як╕ вишикувалися б╕ля входу ╕ чекали, що буде дал╕, на заклик зав╕дувачки того випадку не пригадали — надто давно це трапилося або ж ╕ не траплялося н╕коли… М╕й аргумент щодо того, як же це пускають мене без паспорта в супермаркети, теж не под╕яв.
В╕дчувала — зараз розплачусь, розвернусь ╕ п╕ду, та ╕ сльози, що брин╕ли на очах, ж╕нку не розчулили, а на мо╓ зауваження, мовляв, тут ╕ так за мною добре пильнують (тро╓ б╕ля входу), вона заявила, що у мене... параноя.
Зрештою, зав╕дувачка стомилася ╕ залишила мене п╕д наглядом обслуги. Не можу сказати, що це сприяло творч╕й робот╕, хоча я намагалася думати не про них, а про вас, Юхиме Васильовичу. Тут я побачила ваш╕ акварел╕, про як╕ ╕ не здогадувалася, — так╕ гарн╕, то прозор╕, л╕ричн╕, то навпаки — дуже предметн╕. «Д╕вчину в червоному» (на фото праворуч) ви мен╕ вже показували. Вона знайшла соб╕ добру компан╕ю — теж д╕вчину (на фото л╕воруч), але роботи вашого свата Миколи Христофоровича Та╖рова (на фото, нижче — його картина), живописця, граф╕ка, як ╕ ви, Юхиме Васильовичу, — книжкового ╕люстратора ╕ теж — учасника Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни. Шкода, що ви з ним трохи розминулися у час╕. ╤ «д╕вчата» ваш╕ могли бути подружками — одного в╕ку, одн╕╓╖ епохи. Микола Христофорович, який у п╕сляво╓нн╕ роки працював викладачем Кримського художнього училища, д╕йсно мав великий творчий потенц╕ал — це видно вже по розмаху його пензля, який, зда╓ться, сам проклада╓ соб╕ шлях, рука ж ледь стриму╓ його, аби не вирвався геть.
А ось у Тетяни все зовс╕м ╕накше — по-ж╕ночому трепетно. ╥╖ доробку притаманн╕ хвиляст╕ рван╕ л╕н╕╖ — пейзаж н╕бито трохи мерехтить перед очима. А ще вона розмалювала тар╕лки, вив╕сила гобелен, явно симпатизуючи декоративно-прикладному мистецтву.
Та переважають у зал╕ картини ╖╖ чолов╕ка Валер╕я Миколайовича Та╖рова (одна з них на фото внизу). У нього чимало титул╕в: заслужений художник АРК, лауреат прем╕╖ ╕м. О. Спенд╕арова, як ╕ Тетяна, — володар пам’ятно╖ медал╕ ╕м. ╤. Айвазовського за внесок у розвиток в╕рменсько╖ культури в Криму. Роботи представлен╕ р╕знопланов╕, з хорошою перспективою — якщо це вулиця, то вона «затягу╓», ╕ разом ╕з самотньою ф╕гурою ти готовий в╕дкривати нов╕ й нов╕ пейзаж╕. До реч╕, ╓ можлив╕сть поблукати вулицями Будапешта й разом з Тетяною. Але зображення цих вулиць б╕льше скидаються на швидк╕ замальовки, н╕ж на намагання створити певний образ. Вт╕м, спостер╕га╓ться ╕ внутр╕шня спор╕днен╕сть цих людей, попри в╕дм╕нн╕сть творчих п╕дход╕в.
Шкода, Юхиме Васильовичу, що мен╕ вдалося розглед╕ти не багато, бо так ╕ не змогла до к╕нця себе опанувати ╕ пам’ятала — робочий день в музе╖ зак╕нчу╓ться, ╕ якби не я — певне, зак╕нчився б ще ран╕ше. Але я таки встигла почути той живописний акорд, який склали чотири творч╕ дол╕. ╤ дуже хот╕лося, аби його почуло якомога б╕льше людей. Та нав╕ть у вих╕дний день — жодного в╕дв╕дувача. Думаю, т╕, хто вже раз мав справу з конво╖рами, або ж пенс╕онери, як╕ в м╕ському транспорт╕ п╕дтверджують св╕й статус здеб╕льшого обличчям, а не документально, вдруге сюди навряд чи прийдуть. У таких установах мають працювати люди усм╕хнен╕ ╕ сердечн╕, зац╕кавлен╕ у в╕дв╕дувачах не лише як у прибутку, а вже тому, що надають можлив╕сть под╕литися тими скарбами, як╕ знаходяться в музе╖.
Вийшовши ╕з негостинного двору, я майже одразу ж опинилася на тролейбусн╕й зупинц╕, де чи не п╕вметровими л╕терами написана ╖╖ назва: «Художн╕й музей». Там стояли люди. Зненацька для себе вдалася до експерименту: «А скаж╕ть, будь ласка, де ж той художн╕й музей знаходиться?» ╤з дев’яти людей р╕зного в╕ку лише одна д╕вчина показала рукою на задню ст╕ну цього закладу, що виходить прямо на дорогу.
Чому розпов╕даю вам про ц╕ сво╖ музейн╕ тортури, Юхиме Васильовичу? Та тому, що, якби зустр╕лися, — теж розпов╕ла б. Адже вас хвилювали ╕ обурювали будь-як╕ неподобства, зокрема, байдуж╕сть ╕ несумл╕нн╕сть. Ви завжди любили людей ╕ прагнули, аби вони того заслуговували. ╤ ось ц╕ люди, знайом╕ ╕ незнайом╕, приходять до музею, спод╕ваючись на зустр╕ч ╕з вами, з мистецтвом.
Пробачте, що так бездушно на цьому шляху нас часом перепиняють...

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 18.11.2011 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9626

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков