Версiя для друку Обговорити в форумi

ОДНООСІБНИК ЕДЕМ КЕМАЛОВ ДОМІШУЄ ДО СВОГО «РІЗНОКОПИТНОГО» ТВАРИННИЦТВА ТУРИСТИЧНУ СКЛАДОВУ

У 52-річного Едема Кемалова, мешканця села Перевального, з якого, власне, і починається чи не найбільш обжита в усьому Сімферопольському районі Добрівська долина, живності не бракує. Причому, на всі смаки, у буквальному сенсі цього слова, — вівці, кози, корови, коні, риба. А ще є екзотичні лами, верблюди, павичі, декоративні курочки. Це вже для власної душі, а також естетичних потреб заїжджих туристів і відпочивальників, зізнається сам Едем. Його ОСГ, себто особисте селянське господарство, розкинулось на ближніх підступах до знаменитих Червоних печер (Кизил-Коба), у підніжжі густо порізаної ущелинами Долгоруковської яйли.

«КРИВАВИЙ» КЕБАБ

«Ти диви – справжня лама, а можна, й ми з нею сфотографуємось?» Едем охоче йде назустріч побажанню двох жіночок та ще й дає їм пораду: мовляв, тварину краще обійняти за шию – вона це любить і вмить стає смирною. Туристки (з’ясовую, що з Москви) передають мені свій «цифровик» і я, як у випадку з самим паном Кемаловим, намагаюсь підібрати більш-менш вдалий ракурс. Щасливі москвички нам щиро дякують і поспішають (бо ж старший групи підганяє) до свого екскурсійного автобуса.
Інші подорожні, передовсім ті, хто так не «прив’язаний» до своєї організованої групи, спокійно смакують ароматною кавою за дерев’яними столиками у затишку молодих яблунь, квітів і під дзюркотання фонтанчика. Публіку, і надто малечу, забавляє павич, що гордовито розгулює подвір’ям і дає себе годувати майже з рук. Цю неординарну сценку народ моментально ловить у фокус своїх фото- і відеокамер.
Туристи-гурмани можуть замовити у господаря обійстя і дещо більш калорійне, скажімо, плов, шашлик, лагман, манти, кебаб і ще щось із східної кухні. Кебаб з баранини – це взагалі «коронний номер» пана Едема. Він власноруч його готує від самого, трагічного для вівці, початку. Емоції у клієнтів це видовище, звісно ж, викликає різні. А сам Кемалов при цьому переймається іншим — аби в останню мить... не злякати бідолашну вівцю. «Якщо цього припуститись, — розтлумачує мені господар, — у тварини згорнеться кров, отже, м’ясо буде ніяким...»
Свіжі шматки баранини просто посипаються сіллю і без будь-яких приправ запікаються на жару. За словами Кемалова, для багаття підходять обрізки виноградної лози, у разі чого згодиться й будь-яка деревина без смоляного вмісту — граб, вільха, дуб.
Якщо когось цікавить вартість цього «ексклюзиву», то Едем Кемалов «танцює» від собівартості вигодуваної ним вівці. Мовляв, він — не «торгаш-перекупник», а лише виробник. Добра вівця йому сьогодні обходиться у 700-1000 гривень. Розділіть це на вагу порції готового кебабу — от вам і весь розрахунок до копійки.

НЕ М’ЯСОМ ЄДИНИМ

Втім, у одноосібника Кемалова можна не лише добряче підкріпитись, покататись верхи на конях, верблюдисі Марго в екологічно чистій місцині (до найближчого основного забруднювача повітря — автотраси Сімферополь-Ялта — понад 4 кілометри), з джерелами цілющої мінеральної води, «ваннами молодості», водоспадами, а й трохи попрацювати. Скажімо, доглянути за худобою й таке інше. Платня за це — безоплатний нічліг у «чабанній» (приміщенні, де мешкають чабани і сезонні робітники господарства), прогулянка у кінному сідлі. Такому «бартеру» нерідко віддають перевагу заїжджі спелеологи і альпіністи. Завертають також на обійстя Едема столичні науковці і навіть фотомоделі (певно, «замучені» Мальдівами і Канарами), причому інколи живуть тут місяцями.
Приділити увагу популярному сільському зеленому туризму пана Едема спонукали самі ж відпочивальники. Вони тут, на майданчику перед його кошарами (колишньою власністю тутешнього радгоспу «Перевальненський»), паркували автотранспорт, спішувались перед кидком до Червоних печер і «форсуванням» річки Краснопечерки, що з них пробивається на Добрівську долину. У дощову погоду майданчик під колесами перетворювався у суцільне місиво. Кемалов спершу завіз декілька самоскидів щебеню, обладнав убиральні. Далі, знову ж таки йдучи назустріч побажанню приїжджих, окультурив місцину фруктовими деревами, невеличкою альпійською гіркою, навісами, вмивальниками, — одним словом, створив такий-сякий комфорт. Хтось волів зупинитись «на постій» на декілька днів, причому не тільки у теплу пору року. Так з’явились добротні спальні приміщення, бенкетний зал із зимовим садом, оригінальне опалення якого «під ключ», до речі, сам господар і провів. У тому саду — гранат, хурма, інжир, апельсин і виноград «вимахали» у повний зріст і регулярно рясно плодоносять. Приміром, плоди хурми досягають аж до півкілограма.
Останній вдалий експеримент наштовхнув чоловіка на думку серйозно зайнятись ще й субтропічними культурами у тепличних умовах. А також укривним столовим виноградом, зокрема, мускатними сортами. Тим паче, що попередньо він випробував їх на власній присадибній ділянці. Під сонячну ягоду вже наступного року Кемалов збирається відвести аж цілий гектар із тих п’ятдесяти орендованих, які вже сьомий рік поспіль засіває здебільшого люцерною.
Є у Кемалова ще одна діюча «фішка» – мочак, тобто, невеличке озерце. Воно живиться підземними джерелами, що б’ють прямо з-під яйли. Зарибнив той мочак метикуватий господар мальками товстолобика і білого амура. І ситно їх підгодовує, щоденний раціон складає не менше двох лантухів зерна. На меті у чоловіка одне – довести своє «живе срібло» до ваги мінімум двадцять кілограмів. Досвід є: до подібної кондиції дипломований електромеханік і колишній чабан «Перевальненського» (взагалі Едем — майстер на всі руки – зварювальник, технік, муляр, ветеринар, столяр) доводив аналогічні породи раніше, наприкінці 80-х років, коли орендував у рідному радгоспі ставок і шість гектарів землі навколо нього у селі Піонерському. Той ставковий баланс складали ще й ондатри і нутрії. На цій звірині він теж непогано розуміється. Адже до переїзду на історичну батьківщину своїх батьків – кримських татар — власноруч розводив зубастиків, вичиняв і шив з них шапки на продаж в Узбекистані. Хоча більш вигідну перспективу бачив усе ж в іншому — м’ясному тваринництві, зокрема, вівчарстві.

ПІД ДИКТОВКУ ПОПИТУ

Сьогодні поголів’я худоби в селянському господарстві Кемалова чималеньке: півтисячі овець, двісті кіз, півтори сотні голів ВРХ, вісімдесят коней, два верблюди і три лами. Кожному виду відведена своя «товарна» роль. Скажімо, вівці і бички йдуть на м’ясо, яке залюбки беруть санаторії і пансіонати Південнобережжя. З дійного стада, яким, до слова, предметно опікується рідний брат Едема Ізет, відповідно, — молочний зиск. Кози, чисті «ангорки», утримуються заради їхнього цінного пуху. Коней купляють чи беруть в оренду ті, хто займається в гірській місцевості кінним туризмом. Верблюди і лами поки що для екзотики. Чому поки, бо у їхнього господаря є певні прагматичні задуми. «Варто спробувати розводити лам, — розмірковує пан Едем. — Тварина, як я переконався, дуже невибаглива, навіть порівняно з тими ж вівцями, м’ясо чудове і дороге, шерсть теж. Знову ж таки туристів можна приваблювати делікатесом».
А поки на часі у мого співрозмовника нагальне організаційне питання. Вже найближчим часом хоче змінити форму господарювання з ОСГ на фермерське. З дальнім прицілом, – щоб потім взяти у лізинг сучасну багатофункціональну техніку. Мовляв, старі трактори і комбайн, які він колись взяв «на руках», давно на ладан дихають. Викласти ж готівкою одразу 200-250 тисяч «зелених» за нове обладнання Кемалову поки що не до снаги.

Василь САДОВСЬКИЙ
Фото автора

Для довідки:
Кизил-Коба — це найдовша (близько 17 кілометрів) в Україні й одна з найбільших у Східній Європі карстова порожнина у вапняках. Найглибша у Кизил-Коба шахта — Солдатська — завглибшки 517 метрів. Печера — одна з семи природних чудес України. Головною галереєю першого поверху тече підземна річка Су-Утхан з численними озерами завглибшки до 4 метрів. На окремих ділянках вона заповнює галерею до стелі, формуючи так звані сифони. Печера тривалий час слугувала прихистком і водночас рільничим капищем представників так званої кизил-кобинської культури (VII-VI ст. до н. е.). Упорядкування Кизил-Коба задля сучасного екскурсійного обстеження розпочалось у 1989 році.

На фото: Едем Кемалов зі своїм південноамериканським Сильвестром

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.11.2011 > Тема "Крим - наш дім"