Версiя для друку Обговорити в форумi

Здоров’я по-європейськи

Чим більше розмов точиться про євроінтеграцію нашої держави, тим логічніше виникає запитання: а як же там дійсно живуть люди, і що маємо ми на меті, коли висловлюємо свої євроінтеграційні прагнення? Адже, на відміну від професора Василя Степановича Пикалюка, за межами СНД доводилося бувати не усім, дехто не бував і за межами України. А ось Василь Степанович бере участь у французько-українській освітній програмі для фахівців у сфері здоров’я і, згідно з цією програмою, вже втретє відвідує Францію, а цього разу — ще й Бельгію, Польщу, Чехію, Нідерланди, Німеччину.
Те, що програма зорієнтована на ознайомлення з функціонуванням європейської (французької) медицини і запозичення досвіду, надає їй особливої ваги. Як же дбає Франція про здоров’я своїх громадян, котрі встигають допрацювати до пенсії (а це 67 років), та ще й пожити у своє задоволення, а також про сутність самої програми розповідає її координатор по Південній та Центральній Україні, завідувач кафедри нормальної анатомії Кримського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор Василь Степанович Пикалюк.

— З моїм шкільним товаришем Володимиром Володимировичем Посельським ми зустрілися на 75-річному ювілеї школи, де колись навчалися, — в с. Головно Люблянського району, що на Волині. Володимир уже мав дві вищі освіти, а перебравшись до Франції, куди раніше їздив на стажування, підтвердив свій диплом у Сорбоні. І, оскільки був поліглотом, вільно володів п’ятьма мовами, там і прижився. Ось так у 2008 році і народилася ініціатива щодо міждержавної співпраці.
У 2009 році було укладено відповідний договір. Офіційними організаторами стали французька неурядова громадська організація «Асоціація французько-української співпраці у сфері охорони здоров’я та фармації» і Українське лікарське товариство у Львові. До участі у програмі запрошувались студенти-медики, інтерни, лікарі, а цього разу було набрано ще й групу студентів-журналістів, для яких розроблена своя програма. У поїздці взяли участь 29 лікарів і 24 журналісти.
Що я можу сказати про систему охорони здоров’я у Франції? Передовсім зауважу, що надзвичайна увага там приділяється профілактиці захворювань. Люди не чекають, доки хвороба пустить глибоке коріння, — із щонайменшого приводу звертаються в лікарню. Париж розділений на чотири адміністративні райони, в кожному з яких є госпітальний центр. До нього входять муніципальні клініка швидкої допомоги та лікарня, яка має кілька відділень.
Спершу хворого оперативно обстежують у приймальні швидкої допомоги. На консультацію до лікаря, який є людиною різнобічно підготовленою, пацієнт потрапляє вже з результатами усіх обстежень, а процес діагностики та надання допомоги становить приблизно півтори години. При швидкій допомозі діє денний стаціонар на 11 ліжок, де після медичних маніпуляцій хворий може провести добу.
Але є й інша група пацієнтів — це здебільшого літні самотні люди, які потребують турботи про свою долю. Вони можуть перебувати в геронтологічному відділенні (10 ліжок), доки не вирішиться питання про їхнє майбутнє. Цими людьми опікуються три соціальні працівники. Когось відпускають додому під опіку соціальної служби, когось переводять до будинку для старих (зауважмо, що це зовсім не таке страхіття, як у нас, — кожна людина там має окрему кімнату, втім, позбавлена турбот про власне утримання), а ті, у кого зовсім невтішний діагноз, перебуватимуть у хоспісі, де йдеться не про лікування, а лише про полегшення страждань.
— Яка подальша доля людей, котрі після перебування в одноденному стаціонарі ще не одужали? Скажімо, серце за один день не лікується…
— То навіщо ж тоді госпітальний центр? Там, до речі, вузької спеціалізації не передбачено. Якщо турбує серце — людиною опікуватимуться в терапевтичному відділенні, якщо потрібна операція — її переводять в хірургію. Є ще й відділення педіатричне та пологове.
— А якщо хворий потрапляє сюди у зовсім важкому стані?
— При швидкій допомозі є реаніматолог-анестезіолог, який бореться за життя хворого. Транспортування людей до лікарні має тривати не довше 15 хвилин. Це у Франції. А в Осло — 7-8 хвилин. До речі, одне з відділень реанімації та анестезіології очолює наш земляк у третьому коліні. Там же ми зустріли і вірменина. Тож спілкувалися з ними без перекладача.
— Але ж у чому тоді секрет довголіття нації, якщо людей лікують такі самі лікарі, зокрема й фахівці з пострадянських країн?
— Думаю, не останню роль все ж таки відіграє спосіб життя французів. Там практично немає пенсіонерів із зайвою вагою. Обов’язковими атрибутами для них є тренажер та інше спортивне знаряддя. Вони багато рухаються, подорожують. Не гребують і велосипедами. Взагалі, у Франції це дуже популярний вид транспорту. Там ви не побачите маршруток. Люди користуються метро, тролейбусами, приміськими поїздами та швидкісними трамваями. Але на будь-якій зупинці транспорту можна пересісти й на муніципальний велосипед. І взагалі в Європі це — дуже поширена практика. Так, прем’єр-міністр Норвегії теж віддає перевагу велосипедові, а охорона його складається з двох мотоциклістів.
Що ж до медичної допомоги, то хочу зауважити: у Франції сильною є її первинна ланка. Інфаркти після кваліфікованої первинної допомоги вже не дають ускладнень, і за дві доби людина може продовжити лікування вдома.
— А якщо вона не має дорослих і здорових помічників?
— Нічого дивного. Діти у Франції з батьками взагалі не живуть, і це — загальна практика Європи. Тільки-но молодій людині виповнюється дев’ятнадцять років, вона заводить своє житло, а за статистикою вважається одинокою. Тож хворими опікуються соціальні служби.
— Тепер давайте поговоримо про оплату медичних послуг. Який там діє принцип?
— 80 % вартості лікування у муніципальних лікарнях бере на себе держава. Це — гроші, накопичені хворими за рахунок державного соціального страхування. Сума страхування становить 3-5 відсотків від зарплати. Якщо врахувати, що середня зарплата у французів — 1750 євро, то це не так уже й мало. 20 % вартості хворі покривають з рахунку індивідуальної страховки або готівкою. Дуже дорогими є складні операції та трансплантація органів, але все ж таки для працюючої людини це доступно. Допомога соціально незахищеним верствам населення надається безкоштовно.
До речі, особливий статус мають у Європі стоматологи. Вони, власне, там не вважаються лікарями й надають лише дрібні послуги. Решта послуг — інплантація, мости, протезування — оплачується за рахунок індивідуального страхування й коштує недешево. Варто зауважити, що жителі старої Європи полюбляють брати туристичні путівки в колишні соціалістичні республіки і, окрім відпочинку, ще й одержують всю бажану стоматологічну допомогу, при цьому залишаючись у виграші. Поміж тим, 90 % ліків у аптеках Франції відпускається за рецептами, і ціни на них контролюються державою, тож вони цілком доступні.
— Ви нещодавно згадали про трансплантацію органів. Яке місце належить трансплантології у Франції?
— Такі операції, хоча і коштують близько 150 тис. євро, є досить популярними. В Європі діє принцип мовчазної згоди, тобто, якщо рідні померлого не зробили якихось заяв щодо заборони трансплантації його органів іншій людині, це означає: їх можна за необхідності використати. Там існує спільний банк даних щодо органів для пересадки. Державна служба трансплантології забезпечує цей процес, і у Франції за тиждень здійснюється приблизно стільки ж трансплантацій, як в Україні за рік. Слід зауважити, що 97 % українців не погоджуються на пересадження органів померлих родичів іншим людям.
— Чим відрізняються від наших французькі поліклініки?
— Тим, що 70 % проблем там вирішує сімейний лікар. Зрештою, є одна дуже важлива відмінність французької медицини від нашої в цілому: це юридичний статус хворого, який дозволяє відсуджувати величезні кошти за лікарські помилки. Але мало хто з лікарів доходить до участі у судовому процесі, питання, як правило, вирішуються «за мирною згодою», хоча за цим теж стоять величезні гроші. Зрештою, лікарські помилки можуть бути не стільки індивідуальними, скільки технологічними: за аналогічних діагнозів у всіх лікарнях призначається один і той же типовий курс лікування і, відхиляючись від нього, лікар дуже ризикує у разі негативних наслідків.
— Але як це можливо? Адже у кожної людини свої алергічні реакції, своя імунна система, супутні хвороби, свій поріг болю, різна чутливість до медичних препаратів? Це, зрештою, знижує творчий потенціал лікаря. Ви мене дещо розчарували… Не хотіли б знівелювати це враження?
— Але ж це вже буде зовсім інша тематика. Цікавим, скажімо, було наше відвідування Брюсселя, де у штаб-квартирі Євросоюзу ми змогли ознайомитися з його роботою. Після годинної презентації діяльності цього органу відбулася екскурсія, під час якої ми оглянули конференц-зал та зал засідань. А далі — мали спілкування з комісією по мас-медіа. Відбулася півторагодинна розмова, яка дала змогу одержати відповіді на наші запитання.
— Сподіваюся, хтось запитав про європейські прагнення України та ту роль, яку відіграє щодо цього доля Юлії Тимошенко?
— Обов’язково. Але тут теж ми не почули нічого оптимістичного. Посудіть самі: Європарламент утворюють депутати, представники партій усіх держав, пропорційно кількості їхнього населення. І найбільшою партією, якій належить 60 % голосів, є центристська — народна. До неї входить і БЮТ. На наше запитання ми почули такий прогноз: угода про асоційоване членство буде підписана. Але далі має відбутися її парафування (узгодження) і ратифікація, тобто вона мусить бути затверджена усіма 28 країнами-учасниками Європарламенту. І останній етап — голосування. Але ж більша частина голосуючих, як уже зазначалося, — однопартійці Юлії Тимошенко. Тож голосування буде провальним.
— А тепер, нарешті, дійсно про позитивне. Що вас особливо вразило в країнах, де ви побували? Чим би мали вони пишатися, окрім досягнень у галузі медицини?
— Цього разу ми зупинялися в Брюсселі, Амстердамі, Берліні, Парижі та інших містах. Брюссель вражає гармонійним поєднанням старовини та сучасної архітектури, сутність якої — це скло і бетон. Але попри обмеженість засобів, усі споруди тут різні. Можу сказати, що це дійсно європейська столиця. Найнижчі ціни і вартість комунальних платежів та найвищий рівень послуг — в Амстердамі, який за його красу називають ще Європейською Венецією. Тут багато води, каналів, мостів і, на відміну від коричневого Брюсселя, він — різнокольоровий, нібито казковий. В Амстердамі ми побували в Історичному музеї та Музеї діамантів. А ще мене вразив квітковий ринок. Там в окремих кіосках можна побачити найрізноманітніші тюльпани, гіацинти, орхідеї та інші цибулинні рослини і придбати розсаду будь-яких із цих квітів.
Вирізняється Амстердам ще й тим, що лише тут є музей сексу, який плавно переходить у квартал червоних ліхтарів.
Та найбільше музеїв у Брюсселі — їх 140.
Про Париж відомо досить багато. Там теж, до речі, добре уживаються старовина і сучасність. Старий Париж переважно культурно-мистецький. Ми побували у Версалі, оглянули Ейфелеву вежу, побродили по Монмартру. Мені як фахівцеві цікаво було відвідати патолого-анатомічний музей, де зберігається 6 тисяч патолого-анатомічних препаратів, кожен з яких супроводжує історія хвороби того, кому цей орган належав за життя.
Наша розмова з Василем Степановичем затягнулася, бо цікавим було геть усе. Та підсумовуючи почуте, подумала: звичайно, народившись французом чи француженкою, можна було б прожити довше і приємніше життя. Але чи замінив би нашій бабусі спілкування з онуками якийсь там тренажер і чи сподобалося б талановитим нашим творчим лікарям (а це підтверджує й їхня закордонна практика) усіх хворих з аналогічними діагнозами лікувати за однією і тією самою схемою?
Нещодавно мої домашні тварини підхопили вірус, і я лікувала їх у ветеринара. Стандартний курс допоміг лише одній киці. Довелось його змінити на інший. Але найслабша ще й досі не одужала. Хоча вони одного віку і — родичі. А що вже говорити про людей! Як завжди і в усьому мав рацію Тарас Григорович, котрий радив: «Чужому навчайтесь й свого не цурайтесь!»
Що ж до тривалості життя, тут лише 7 %, як кажуть лікарі, залежить від медицини. А 93 % — це харчування, стан екології, спосіб життя, спадковість та інші чинники. І претензії здебільшого висловлювати нема кому.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.11.2011 > Тема "З потоку життя"