Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.11.2011 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 25.11.2011
ТРАНЗИТ ДО ШВЕЙЦАР╤╥
Тамара КОСТЕЦЬКА

Слово - зброя!

НОВЕЛА

Так ось яка вона — Швейцар╕я! Море сонця ╕ море кв╕т╕в! Ще в аеропорту в╕н пом╕тив, що потрапив у якусь незвичайну кра╖ну... Г╕гантськ╕ дерева, р╕внесеньк╕, чимось таким вимощен╕ дороги... Недарма кум казав йому: «Не тушуйся, Серг╕ю ╤вановичу, за першим же сигналом — на л╕так ╕ до Швейцар╕╖, головне — не запускати хворобу. Там ╕ обстежать, ╕ п╕дл╕кують... Ми ж не хто-небудь, а депутати. Народн╕». А кум Славко брехати не буде.
...То н╕чого, що в╕н, Серг╕й, заплива╓ до ц╕╓╖ Швейцар╕╖ на ношах, що по боках тупотять к╕лька дужих б╕лосн╕жних медик╕в — в╕рних ╕ в╕чних страж╕в здоров’я людського... Зате в╕н не раз чув — апаратура у них тут така, що мертвого на ноги поставлять! А технолог╕╖ з усього св╕ту з╕брано — все найнов╕ше ╕ найкраще.
Ст╕й! А що це з ним стряслося? Тужиться ╕ н╕як не може пригадати... П╕сля зас╕дання Ком╕тету (з питань охорони здоров’я) опинилися далеко в╕д Ки╓ва, у л╕с╕. Чиясь дуже ошатна дача... Мила прислуга... Дубов╕ сходи ╕ перила на трет╕й поверх... Господи, ╕ нав╕що я хильнув зайвого? (О, знову згадую Боже ╕м’я всу╓... Прости мен╕, Господи, прости... Казала ж не раз теща Одарка, щоб не ч╕пав Всевишнього, коли н╕ в що не в╕рить)... А пот╕м кр╕зь туман десь ╕з п╕дсв╕домост╕ виплива╓ л╕сова прос╕ка... В╕н ╕де нею безконечно довго ╕ н╕як не може вийти на дорогу. Хита╓ться, пада╓, ударя╓ться головою об дерево, дал╕ з туману виходять як╕сь люди ╕ схиляються над ним...
╤ ось — швейцарська л╕карня. Стеля палати чомусь похиту╓ться, ╕ на нього сипляться б╕л╕ пелюстки якихось небачених дос╕ кв╕т╕в... Господи! Каюся! Не дай пропасти в цьому св╕товому банку...
Дв╕ крапельниц╕, укол, ще укол... Про щось тихенько перемовляються л╕кар╕. Тиша. Ск╕льки ж це в╕н спав? В╕дчуття таке, наче ц╕лу в╕чн╕сть... До палати впурху╓ янголятко — юне д╕вча в ясно-зеленому халатику ╕з чималим шприциком у руках. В╕н хоче звернутися до не╖, але не може поворухнутися, язик не слуха╓ться, а вона, углед╕вши, що в╕н розплющив оч╕, кинулася геть, з криком: «Прокинувся!» поб╕гла коридором.
Але ж вона вигукнула укра╖нською «прокинувся!» — в╕н точно чув. Де ж вона взялася у ц╕й Швейцар╕╖? Остарбайтерка? А... мабуть, знайшли перекладачку... Але ж чому вона з шприцом?.. Знову все розплива╓ться... Документи... А де мо╖ документи? Де документи? В╕н криком кричить, а вони не чують... Як таке може бути?..
...Б╕ля нього стовпилися л╕кар╕. ╥х багато... Щось запитують, ╕ в╕н н╕бито силку╓ться в╕дпов╕сти, але не може, т╕льки ворушить пересохлими губами...
...Ось до нього звернулася Галинка: «Серг╕йку, ну чого ж ти мовчиш? Скажи ╖м хоч сво╓ ╕м’я...» О, вже й дружину сюди доставили! Вона вже поклопочеться про все... Отже, можна спок╕йно засинати. Але чому вона так рознарядилася? Чому так заливчасто см╕╓ться? ╤ в╕н знову скоря╓ться якомусь нелюдському снод╕йному, провалю╓ться у затяжний, глибокий, неприродний сон...
...Вже другу добу Христофор Олександрович, головний л╕кар Дерижаб╕всько╖ районно╖ л╕карн╕, не в╕дходить в╕д телефону. То сам дзвонить м╕л╕ц╕╖, то вона — йому.
— Ну як, знайшли що-небудь?
— Та н╕, Олександровичу, — зв╕ту╓ начальник м╕л╕ц╕╖. — Шука╓мо, подали запит у самий Ки╖в ╕ в область пов╕домили — н╕хто н╕ гу-гу.
— Як же це так? Людину без св╕домост╕ п╕д╕брали у л╕с╕ як╕сь цигани, вдосв╕та доставили на воз╕ до нас — ╕ н╕хто н╕чичирк? Я вже в ц╕й л╕карн╕, Максимовичу, майже п’ятдесят рок╕в, голова тут посив╕ла, а такого не пригадую...
— А як в╕н там? Що з ним?
— Середнього в╕ку мужик. Чистий. Сильне сп’ян╕ння. Д╕агноз — ╕нсульт. Та ще розбита голова, втрата кров╕. Час в╕д часу марить. Все б╕дка╓ться про як╕сь документи...
— Т╕льки хтось об╕зветься — зразу ж пов╕домимо. Оперативну ╕нформац╕ю роз╕слали кругом...
— Добре. Л╕кар╕ так стараються коло нього, хочуть, щоб швидше заговорив. Дасть Бог, виходимо, хто б в╕н не був. Мо╖ орли ще не таких п╕дн╕мали! Св╕док — уся наша Дерижаб╕вка!
...Глибоко╖ ноч╕ у прийомному поко╖ дерижаб╕всько╖ л╕карн╕ надривався телефон. Заспана медсестра, готова до всякого, миттю змахнула ╕з себе сон ╕ вже в╕дпов╕дала абсолютно ч╕тко: «Мужчина? У нас... Вчора... Н╕, це вже буде позавчора, привезли... Народний депутат? Зараз допов╕м д╓журному!
...А вже через пару годин у райл╕карн╕ почалося велике стовпотвор╕ння. Загнаний у чималу будку ╕ закритий наглухо двома дубовими дошками надривався пес Шарко: яка несправедлив╕сть! Як щось трапилось, так його прикрили, не дають нав╕ть глянути, що там таке... ╤ все ж в╕н розшукав щ╕лину скраю дошки ╕ теж став причетним до катавас╕╖.
А тим часом у б╕лосн╕жн╕й реан╕мац╕йн╕й палат╕ поб╕ля л╕жка нещасного нардепа Серг╕я ╤вановича столичн╕ св╕тила медицини допитували схарапудженого Христофора Олександровича та його б╕лохалатну свиту: ск╕льки та чого впорскували потерп╕лому. Головний в╕дпов╕дав якось неприродно голосно, час в╕д часу хапаючись за серце...
— Принес╕ть йому корвалолу! — скомандувало столичне св╕тило медицини — дебелий чолов’яга ╕з головою, ще б╕л╕шою н╕ж у Христофора, ╕ хтось ╕з персоналу кинувся виконувати наказ.
╤ саме ц╕╓╖ мит╕ заворушився хворий. Схлипуючи, запричитав: «Галю, Галюсю, не плач... Швейцар╕я!.. Галю, Швейцар╕я!... Тут все зроблять... Не плач, Швейцар╕я — це...» — Знову марив.
— В╕н дума╓, що знаходиться у швейцарськ╕й л╕карн╕! — хтось усм╕хнувся.
— Ст╕йте, а справд╕, де його дружина? — схаменулося св╕тило, — при родичах вони швидше одужують.
— Дружину вже розшукали, скоро при╖де, — в╕дпов╕в хтось майже по-в╕йськовому ч╕тко.
Тод╕, стомлений в╕д перенапруги, пом╕тно збл╕длий ки╖вський ескулап рушив у протилежний куток чимало╖ палати прямо до Христофора Олександровича. Свита миттю розступилася перед ним.
— Спасиб╕ вам, л╕карю, — ╕ руку потиснув якось н╕жно, — ви все зробили ╕деально!
— Та це не я! Це наш╕ л╕кар╕, як╕ чергували т╕╓╖ ноч╕, — я прийшов удосв╕та ╕ т╕льки тод╕ приступив до справи... У нас тут весь персонал такий, — н╕би виправдовувався головний, — от би тр╕шки нов╕шо╖ та сучасн╕шо╖ апаратури... та хоч би якийсь ремонтик...
Т╕╓╖ ж мит╕ столичного прибульця хтось покликав ╕з коридора по ╕мен╕ та по батьков╕. Пробираючись кр╕зь натовп сво╖х, тобто привезених у цю глухомань фах╕вц╕в, ╕ м╕сцевих л╕кар╕в, котр╕ зб╕глися з усього райцентру на поклик б╕ди, — рятувати нардепа, той враз пом╕тив усю убог╕сть довколишньо╖ обстановки: розтр╕скан╕ ╕ облуплен╕ ст╕ни, як╕сь дивн╕, мабуть, сто раз╕в ремонтован╕, мебл╕, вичовгана до б╕лого людськими ногами та швабрами безв╕дмовних сан╕тарок п╕длога... «Господи! — подумалося йому, — невже в таких умовах можна когось л╕кувати? Коли ж ми, нарешт╕, станемо людьми?..»
Надвор╕, б╕ля сам╕с╕нького л╕карняного порога, тупцювало п╕вдесятка нардеп╕в-волонтер╕в, котр╕ дружно кинулися на перший же поклик виручати колегу з б╕ди. Вони обступили академ╕ка медицини к╕льцем ╕ накинулися з питаннями. Той, стомлений, в╕дмахувався в╕д них як в╕д мух:
— Нетранспортабельний!
— Л╕кування — чудове.
— Умови перебування — жахлив╕...
А на основне питання — чи ╓ над╕я? — вказав пальцем на небо: дасть Бог...
А в той же час в убог╕й, ╕ все ж неймов╕рно-стерильн╕й районн╕й реан╕мац╕йн╕й палат╕ марив нардеп: «Швейцар╕я... Швейцар╕я...», за що м╕сцевий медперсонал згодом охрестив його... «нашим швейцарцем».
Так ╕ кличуть тепер, як побачать часом по телев╕зору десь у Рад╕ чи на Шустер-шоу...

м. Ки╖в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.11.2011 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9662

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков