Версiя для друку Обговорити в форумi

На славу України

НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ТА ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ ПІДТРИМУЄ ПОДАННЯ ІНСТИТУТУ ПОМОЛОГІЇ ІМЕНІ Л. П. СИМИРЕНКА НААН УКРАЇНИ ЩОДО ПРИСУДЖЕННЯ ВІДОМОМУ ВЧЕНОМУ-САДІВНИКУ, АГРОЕКОЛОГУ, ІСТОРИКУ АГРАРНОЇ НАУКИ, СИМИРЕНКОЗНАВЦЮ ВОЛЬВАЧУ ПЕТРУ ВАСИЛЬОВИЧУ ПРЕМІЇ ІМЕНІ Л. П. СИМИРЕНКА НАН УКРАЇНИ

Симиренкознавчі дослідження доктора філософії в галузі біології, академіка УЕАН, дійсного члена НТШ, заслуженого діяча науки і техніки АР Крим Петра Вольвача добре відомі не лише в нашому Інституті, але й в Україні, далекому та близькому зарубіжжі. Його багатолітня подвижницька праця на симиренкознавчій ниві дозволила повернути у вітчизняну історію, науку та культуру величезну й багатогранну творчу спадщину однієї з найбільш потужних і яскравих українських родин – Симиренків. У добу сталінського тоталітаризму її, як і тисячі інших українських родин, на довгі роки було вилучено з вітчизняної історії та навіть стерто з людської пам’яті.
Свої дослідження з історії унікальної родини Симиренків Петро Вольвач почав ще у студентські роки. Він присвятив цій подвижницькій справі понад 50 років. Але найбільш плідними роками виявилися останні два десятиліття.
Після проголошення незалежності України з’явилась унікальна можливість вперше після тривалої доби принизливої бездержавності неупереджено та очима українського народу поглянути на власну історію, і належним чином пошанувати визначних діячів української науки, історії та культури. В українську етнокультуру нині повертаються не лише десятки тисяч видатних національних діячів, але й тисячі знакових для нашого народу родин. Саме завдяки їм та їхній подвижницькій, жертовній, героїчній праці збереглася українська нація, а сьогодні відроджується Українська держава.
Кримський дослідник Петро Вольвач у своїх фундаментальних наукових працях «Л. П. Симиренко» (Москва, 1984), «Серед пісків за шляхом Муравським» (Мелітополь, 2005), «Провісник» у двох книгах (Мелітополь, 2007-2008), «Л. П. Симиренко – фундатор українського промислового садівництва» у трьох книгах (Сімферополь, 2002-2004), «Л. П. Симиренко і Крим» (Сімферополь, 2005) та у численних публікаціях у вітчизняних і зарубіжних виданнях переконливо довів, що серед славетних українських родин одне з найпочесніших місць в історії України посідає родина Симиренків.
Упродовж ХIХ–ХХ століть з цією родиною найтісніше пов’язане не лише національне відродження, але й розвиток української економіки, торгівлі, цукрової промисловості, машинобудування, суднобудування, буряківництва та промислового садівництва. Як справедливо стверджує дослідник, не було жодної ділянки як у царині економіки, так і на теренах науки, культури та духовності, в яких би Симиренки не лишили глибокий слід.
Коштом одного з керівників славетної торгово-промислової фірми «Брати Яхненки і Симиренко» Платона Симиренка здійснено останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Симиренки відкрили українські школи та училище садівництва, видали перший «Буквар» українською мовою для недільних шкіл.
Упродовж майже 50 років (з початку 70 років ХIХ століття до 1913 року) інший представник славетного симиренківського роду, визначний підприємець та інженер, великий меценат Василь Федорович Симиренко підтримував переслідувану царатом українську науку, літературу та культуру, виділяючи щорічно десятину (10 відсотків) від своїх великих статків. Він фінансував історичні дослідження, археологічні, етнографічні та фольклорні експедиції, фінансував діяльність театральних труп, видання україномовних газет та часописів, виплачував стипендії науковцям, літераторам, сприяв діяльності національно-патріотичних громадських організацій та політичних партій. Сьогодні не лише широкий читацький загал, але й фахові науковці мають щасливу можливість довідатися про все це з фундаментальних видань та з численних публікацій авторитетного дослідника і популяризатора творчої спадщини родини Симиренків Петра Вольвача.
Симиренкознавець відкриває перед сучасниками невідомі та втаємничені причини знищення царською владою першої потужної української торгово-промислової фірми «Брати Яхненки і Симиренко». Вона першою прорвала багатолітню економічну блокаду тоталітарної імперської Росії товарам українських виробників до Європи та на світові ринки. Цукор-пісок та рафінад і високоякісна пастила, виготовлені на цукрових заводах українських підприємців, з середини ХIХ століття заполонили європейські ринки.
Симиренки та Яхненки опікувалися добробутом та соціальним захистом робітників і службовців, надавали допомогу бідним та голодуючим, дбали про освіту дітей робітників рідною мовою, фінансово підтримували українську культуру, надавали прихисток переслідуваним діячам національного відродження і народницького руху. Ще й сьогодні мало хто знає, що автор славетного Гімну України Павло Чубинський працював службовцем на Симиренківських заводах.
Знайомство Тараса Шевченка з фірмою українських підприємців під час останньої подорожі в Україну стало для нього справжнім відкриттям та потрясінням. Адже Симиренки та Яхненки ще в середині ХIХ століття у рабовласницько-феодальній Російській імперії створили унікальне економічне диво. Вони не лише опрацювали модель народного капіталізму з людським обличчям, але й втілили її у життя.
Величезні економічні та соціальні здобутки потужної фірми українських підприємців підривали підвалини самодержавства і виявились загрозливими для існування Російської імперії. Гніздом українофільства та малоросійського сепаратизму називала поліція у своїх таємних донесеннях до Санкт-Петербурга Симиренківську фірму. Кримський симиренкознавець Петро Вольвач на підставі раніше маловідомих документальних матеріалів переконливо доводить, що саме ці звинувачення та поліцейські доноси стали головною причиною знищення симиренківсько-яхненківського промислового, економічного та соціального дива.
Не менш важливим для вітчизняної історичної науки та українознавства є також дослідження Петра Вольвача революційно-народницького руху в Україні у 70-80-ті роки ХIХ століття та участі у ньому майбутнього всесвітньо відомого українського вченого-садівника та помолога Левка Симиренка. Симиренківська садиба «Платонів хутір» під Городищем на Черкащині у той час була своєрідним штабом українського крила цієї політичної сили. Національно-революційний рух української молоді виявився таким же небезпечним для Російської імперії, як і діяльність самої фірми «Брати Яхненки і Симиренко». Саме звинувачення у належності до українофільського крила народницького руху наприкінці 70-х років ХIХ століття дозволило поліції кинути за ґрати сотні кращих представників української студентської та гімназійної молоді.
Тож окрасі Новоросійського (нині Одеського) університету, кандидату природничих наук Левку Симиренку не довелося розпочинати свою наукову діяльність у дослідних установах та престижних університетських лабораторіях. Невдовзі після закінчення університету його арештували та кинули до Лук’янівської в’язниці. А потім страшними етапними шляхами відправили до Красноярська. В останні роки заслання подружжя Симиренків (Левка Платоновича та Альдону Грушевську – відому польську революціонерку) за активну участь у революційному русі політичних засланців вислали в найвіддаленіший та найбільш невпорядкований куточок Східного Сибіру — містечко Балаганськ Іркутської губернії.
Симиренкознавець Петро Вольвач відшукав маловідомий для сучасників факт знайомства у Нижньому Новгороді двох політичних засланців — Левка Симиренка та Володимира Короленка, які у різних сферах діяльності пізніше прославлять вітчизняну науку та літературу. Під час в’язничної експедиції по Волзі та Камі вони обоє очолювали партії політичних арештантів: Левко Симиренко — Мценську, а Володимир Короленко — Вишнє-Волоцьку.
Завдяки дослідженням кримського науковця Петра Вольвача сьогодні широкий читацький загал в Україні добре поінформований про сибірський період життя та діяльності Левка Симиренка. Симиренкознавець переконливо доводить, що саме український вчений, перебуваючи в Сибіру у статусі політичного засланця, став основоположником сибірського садівництва та започаткував оранжерейну культуру овочівництва і субтропічних рослин. Левко Симиренко обґрунтував та впровадив у садівничу практику Сибіру сланку культуру садівництва. Цей напрямок пізніше продовжили лікар В. М. Крутовський та професор-зоолог Томського університету М. Ф. Кащенко, майбутній академік Української академії наук та організатор славетного ботанічного саду у Києві.
Загальнонаціональне та світове визнання здобула титанічна праця Л. П. Симиренка зі створення у своїй родинній садибі «Платонів хутір» найбільшої в Європі колекції плодових, ягідних, декоративних культур та винограду, яка нараховувала більше трьох тисяч сортів. Створений колишнім політв’язнем Помологічний розсадник на Черкащині став першою науковою установою тогочасної Російської імперії. Завдяки йому промислові сади не лише в Україні, але й у багатьох губерніях Російської імперії збагатилися новими високопродуктивними сортами світової селекції. Більшість із них і донині є провідними у багатьох країнах колишнього Союзу.
Українські вчені Левко та Володимир Симиренки причетні до створення розгалуженої мережі науково-дослідних садівничих установ на теренах Російської імперії та у республіках колишнього Радянського Союзу. Зокрема, з їхньої ініціативи та активної участі виникли дослідні станції у Криму, в багатьох областях України, Молдові, Середній Азії, Закавказзі, Прибалтиці та у Російській Федерації.
Сьогодні мало хто з науковців знає, що навіть самі терміни: промислове садівництво, промисловий сад та промисловий сорт, на яких базується сучасне садівництво світу, у науковий та практичний обіг ввів геніальний український вчений-садівник та помолог Л. П. Симиренко. Дослідження кримського науковця Петра Вольвача внеску всесвітньовідомого вченого Левка Симиренка не лише у вітчизняне, а й у світове садівництво настільки глибокі і фундаментальні, що за його працями можна вивчати історію вітчизняного садівництва.
Особливе місце у творчій лабораторії симиренкознавця посідає популяризація творчої спадщини геніїв української садівничої науки Левка та Володимира Симиренків. Дослідник повернув із забуття не лише замовчувані у радянські часи імена славетних вітчизняних учених-садівників, але й перевидав та видав багато їхніх наукових праць. Зокрема, книги: «Місцеві стародавні сорти плодових культур Криму» (1996 р.), перший та другий томи фундаментальної праці Л. П. Симиренка «Кримське промислове плодівництво» (2001, 2008 р.), «Часткове сортознавство плодових і ягідних рослин» (1995-1996 р.) професора В. Л. Симиренка, низку власних наукових монографій. Десятки наукових конференцій у Криму та в Україні, проведених з ініціативи симиренкознавця, численні наукові публікації в авторитетних вітчизняних та зарубіжних виданнях, постійні радіо- та телепередачі сприяли популяризації Симиренківської спадщини.
Сьогодні про діяльність Симиренків знають і говорять не лише у школах, але й у вищих навчальних закладах України. Імена представників славетного Симиренківського роду включені в усі вітчизняні підручники з історії, економіки, цукрової промисловості, суднобудування, рослинництва та садівництва. З використанням матеріалів досліджень Петра Вольвача про Симиренків створено кілька документальних фільмів, написані художні твори, поеми та вірші. Зокрема, вони використані у документальному серіалі Наталі Сопіт «Гра долі», у поемі «Платонів хутір» одеського поета Антона Михайлевського та однойменній театральній виставі кримської дитячої студії «Світанок» (художній керівник — заслужений працівник культури України Алла Петрова). Ця вистава стала лауреатом багатьох міжнародних конкурсів. При багатотисячному зібранні черкащан вона демонструвалася у 2005 році в родинній садибі «Платонів хутір» під час вшанування 150-ліття від дня народження Л. П. Симиренка. З тріумфом пройшла симиренківська вистава кримських студійців і на Всеукраїнському фестивалі «Український сад» у вересні 2011 року в Києві.
Великої шани та високої оцінки заслуговує багатолітня, справді подвижницька праця Петра Вольвача з увічнення пам’яті видатної української родини Симиренків та її знакових представників.
Спільно з адміністрацією та громадськістю Черкащини і науковцями всієї України кримський симиренкознавець Петро Вольвач брав безпосередню участь у створенні музею «Родина Симиренків», у відродженні та реконструкції Свято-Троїцької родинної церкви та родинного цвинтаря довкола неї. Ця діяльність кримського дослідника високо поцінована адміністрацією Черкащини та керівництвом УПЦ Київського Патріархату. Його нагороджено Почесною грамотою та медаллю за заслуги перед Черкащиною і орденом Архістратига Михаїла.
Академік Петро Вольвач ініціював ще у 2002 році ухвалення Постанови Верховної Ради України про вшанування «Великих українських вчених-садівників Л. П. Симиренка та В. Л. Симиренка». У 2005 році наукова громадськість України та світу широко відзначала ініційоване науковцем вшанування 150-річчя від дня народження  Л. П. Симиренка. А цього року наша держава і наукова громадськість світу, за клопотанням симиренкознавця, будуть вшановувати 120-ліття від дня народження професора Володимира Симиренка, знищеного у сталінсько-беріївських катівнях у 1938 році.
З ініціативи Петра Вольвача делегація Городищенського району та науковців Інституту помології ім. Л. П. Симиренка в 2009 році відвідала Російську Федерацію, де в урочищі Солянка під Курськом закінчилось життя геніального вченого, професора Володимира Симиренка. Землю з Братської могили передали до Музею родини Симиренків на Платоновім хуторі, а на родинному цвинтарі довкола Свято-Троїцької церкви, поблизу батьківської могили, здійснили віртуальне поховання невинно убієнного.
Петро Вольвач ініціював встановлення меморіальних дощок Левку Симиренку на приміщенні Салгирської помолого-садівничої станції у м. Сімферополі (нині Ботанічний сад Таврійського національного університету імені В. Вернадського) та пам’ятної дошки Володимиру Симиренку у м. Обояні Курської області Російської Федерації. Разом з донькою професора Володимира Симиренка п. Тетяною Симиренко (громадянкою Канади) він брав активну участь у відкритті меморіальних дощок Василю Симиренку та Володимиру Симиренку в Києві. З його ініціативи іменами представників Симиренківського роду названі вулиці у м. Львові, Києві, Сімферополі, Черкасах та Городищі.
Підсумовуючи все вищезазначене, є всі підстави стверджувати, що багатолітня подвижницька праця Петра Вольвача посприяла створенню у вітчизняній науці нового напрямку — симиренкознавства. Воно є невід’ємною складовою частиною комплексної багатогранної науки — українознавства, яку впродовж останніх десятиліть успішно розвиває наш Інститут.
Вважаємо доцільним підтримати Подання Інституту помології імені Л. П. Симиренка НААУ та кількох дійсних членів НАН України щодо присудження П. В. Вольвачу премії імені Л. П. Симиренка Національної академії наук України.

Петро КОНОНЕНКО,
директор Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, доктор філологічних наук,
професор, академік Міжнародної слов’янської академії наук,
академік АН ВШ та АПН, лауреат Міжнародної премії імені Й. Г. Гердера

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Українці мої..."