Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 16.12.2011
ЩОБ НЕ ПОВТОРИЛОСЯ…

Пам’ять

«Н╕коли б╕льше…» — п╕д цим гаслом 11 грудня у С╕мферопол╕ пройшов день скорботи за жертвами голокосту, оф╕ц╕йно встановлений Верховною Радою Криму в 2004 роц╕

Саме цього дня 70 рок╕в тому фашистськ╕ окупанти розпочали заздалег╕дь сплановану акц╕ю з етноциду ╓вре╖в та кримчак╕в (кримських ╓вре╖в) ╕ добилися загалом у ц╕й справ╕ неабиякого усп╕ху – к╕льк╕сть ╓врейського населення у св╕т╕ за роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни зменшилася на третину.
11 грудня цей процес розпочався ╕ у С╕мферопол╕, в результат╕ чого ╓врейське та кримчацьке мирне населення за к╕лька дн╕в недорахувалося 14 тисяч сво╖х р╕дних ╕ близьких.
Трагед╕я навряд чи ма╓ аналоги у св╕тов╕й практиц╕. Людей спочатку поселяли у гетто, аби в╕дд╕лити ╖х в╕д представник╕в ╕нших нац╕ональностей, а пот╕м нищили ф╕зично.
Про те, як гнали с╕мферопольських ╓вре╖в до м╕сця катування (10-й км Феодос╕йського шосе) можна прочитати в л╕тературних творах («Ров» кримчака Олександра Ткаченка, «Я это видел» — ╤лл╕ Сельв╕нського, ╕ хоча останн╕й тв╕р стосу╓ться не С╕мферополя, але ситуац╕я – аналог╕чна, ╕ за силою громадянського звучання та проникливост╕, на мою думку, в╕н просто не може мати под╕бних). Жив╕ ╕ дос╕ св╕дки тих жах╕ть, жив╕ ╕ ╖хн╕ д╕ти, онуки, правнуки, яким старш╕ розпов╕дали про пережите.
Видана до ц╕╓╖ дати Кримським республ╕канським ╓врейським товариством «Яд езра – рука допомоги» газета м╕стить чимало конкретних спогад╕в про траг╕чн╕ под╕╖, та не буду ╖х цитувати, бо маю власн╕ майже спогади, як╕ д╕сталися мен╕ у спадок в╕д р╕дних ╕ друз╕в.
Моя 93-р╕чна мати, котра мешкала тод╕ на Сумщин╕, часто розпов╕дала про багатод╕тну ╓врейську родину, де господиня була укра╖нкою. Вона сама попросила стратити ╖╖ разом з чолов╕ком ╕ д╕тьми, без яких не мала що робити на цьому св╕т╕. На так╕ акц╕╖ зганяли все м╕сцеве населення, аби дивилися ╕ бачили, що буде з ними, якщо переховуватимуть ╓вре╖в. Та на старшу сестру матер╕ Галину це не вплинуло, вона продовжувала рятувати ╕ врятувала подругу.
Назавжди запам’яталося ╕ одне з опов╕дань, яке я редагувала, моряка дального плавання, нин╕ теж, як ╕ Галина, пок╕йного Бориса Корди. Його мати раптом на вечерю почала брати соб╕ зам╕сть одн╕╓╖ дв╕ картоплини. Км╕тливий Боря, простеживши за нею, в╕днайшов на горищ╕ чорняву д╕вчинку свого в╕ку, але не подавав виду, що ма╓ нову приятельку. Та раптом розпочалася облава. Першим до садиби ув╕рвався м╕сцевий пол╕цай ╕ прожогом – на горище. Повернувся розчарований ╕ допов╕в фашистам: «Н╕кого!» А пот╕м ледь пом╕тно п╕дморгнув Борин╕й матус╕. Якою була подальша доля того пол╕цая? В╕н не став Праведником Укра╖ни ╕, швидше за все, радянськ╕ в╕йська його просто знищили.
Це я про те, як на кривавому злом╕ доль вони виблискували яскравим небесним св╕тлом, являючи собою диво любов╕ ╕ самозречення. Про дещо под╕бне розпов╕в ╕ Праведник Укра╖ни, голова Кримсько╖ асоц╕ац╕╖ милосердя рят╕вник╕в «Праведники народ╕в св╕ту» Дмитро Омелянюк на траурному м╕тингу, що в╕дбувся на м╕сц╕ розстр╕лу ╓врейських та кримчацьких мирних жител╕в на 10-му к╕лометр╕ Феодос╕йського шосе:
— Був сн╕жний морозний день. Мат╕р з 5-р╕чною дочкою Людмилою везли на м╕сце страти. Раптом вона напружилася ╕ викинула дитину у в╕кно прямо в сн╕жний намет. Нев╕дома ж╕нка ╖╖ врятувала, виходила. Сосунова Людмила ╤ван╕вна, за мат╕р’ю ╓врейка, а за батьком, який загинув у перш╕ дн╕ в╕йни, — слов’янка, зараз мешка╓ в С╕мферопол╕. Та, на жаль, вона не ма╓ даних про свою рят╕вницю. Сьогодн╕ в Криму прожива╓ 97 Праведник╕в св╕ту ╕ 238 – Укра╖ни. А ск╕льки тих, про чи╖ геро╖чн╕ вчинки ще н╕кому не в╕домо та й навряд чи про них хтось д╕зна╓ться?
Так, ми н╕коли не д╕зна╓мося ус╕╓╖ правди. Боляче було спостер╕гати, як Дмитро Степанович уже останн╕м проривався до м╕крофона, а його в╕дт╕сняли, певне, через не досить респектабельний вигляд, намагаючись оголосити м╕тинг закритим. У той час, як понад 10 рок╕в Д. Омелянюк, сьогодн╕ вже майже сл╕пий, хворий ╕ старенький, займа╓ться пошуком людей, котр╕, ризикуючи життям, допомагали ╓вреям врятуватися. Такими були ╕ його власн╕ батьки. Та дба╓ в╕н насамперед не про цих людей, для яких вже не ма╓ особливого значення, чи посадять на ╖хню честь в але╖ Праведник╕в дерево, дба╓ в╕н про ╓врейський народ, аби захистити його назавжди в╕д будь-яких агресивних заз╕хань, ╕ це стало долею Дмитра Степановича.
Але ведучого м╕тингу про це явно не попередили – в╕н охоче надавав слово людям у гарному вбранн╕, в╕домим сво╖ми державними посадами, для яких це щоденна робота – виступати на тому чи ╕ншому заход╕. Але лише в Дмитр╕ Степановичу я переконана: якщо, не приведи Господи, св╕т знову збожевол╕╓, в╕н закри╓ сво╖м худеньким т╕лом ╓врейських друз╕в. Так само зробить ╕ його улюблений онук Миколайчик, вихований д╕дусем.
Н╕, я зовс╕м не маю на мет╕ пос╕яти сумн╕в у щирост╕ ╕нших промовц╕в, переважна б╕льш╕сть яких була ╓вреями. Та на м╕сц╕ орган╕затор╕в заходу особисто я вклонилася б так╕й людин╕, яка не на словах, а на д╕л╕ несе в життя м╕жнац╕ональну злагоду та порозум╕ння, не задля самого Дмитра Степановича, а задля Миколайчика ╕ його однол╕тк╕в, котрим теж по 14-16 рок╕в.
Що ж до влади, то тут були представлен╕ ус╕ ╖╖ г╕лки. В╕д Ради м╕н╕стр╕в промовляла заступниця прем’╓р-м╕н╕стра Анатол╕я Могильова Ольга Удов╕на. В╕д Верховно╖ Ради АРК – теж заступник голови Григор╕й ╤оффе, в╕д Представництва Президента Укра╖ни в Криму – в. о. Пост╕йного Представника В╕ктор Плак╕да. Не оминула увагою под╕ю ╕ м╕ська влада. Задля траурно╖ дати прибув на п╕востр╕в також депутат ВР Укра╖ни Борис Дейч.
В╕н зауважив, що сьогодн╕, незалежно в╕д нац╕ональност╕, ми прийшли вклонитися праху замучених людей, серед яких були представники р╕зних профес╕й, котр╕ так ╕ забрали ╕з собою незд╕йсненними ус╕ сво╖ мр╕╖. «Пам’ять про цю катастрофу — обов’язок кожно╖ людини», — завершив в╕н свою думку.
Привертали увагу присутн╕х ╕ слова промовц╕в, пов’язан╕ з проявами неонацизму та тотал╕таризму у нашому сусп╕льств╕. Так було ╕ ран╕ше. Лише з╕ спорудженням саркофага мародери ╕ недолюдки припинили ганьбити прах загиблих. Вид╕лення на це державних кошт╕в значною м╕рою стало реальн╕стю завдяки поем╕ А. Вознесенського, яка сколихнула громадську думку. Взагал╕ ж кошти на пам’ятник збирали кримчацька та ╓врейська громади ще в 1956 роц╕.
Голова Республ╕канського ╓врейського товариства «Яд езра» Олександр Глубочанський пов╕домив, що бував тут з батьками нав╕ть ран╕ше – з 1947 року. Адже в ╖хн╕й родин╕ п╕шло на в╕йну 9 чолов╕к╕в ╕ 7 з них загинуло. А пам’ятник на м╕сц╕ розстр╕лу ╓вре╖в вперше було встановлено ще у 1946 роц╕.
Зараз в╕н у черговий раз оновився, ╕ шлях до нього не зароста╓ травою, бо сюди приходять люди не лише раз на р╕к. Постояти, подумати, помолитися…
Молитва кримчака ╤лл╕ Борохова, яку в╕н виголосив рос╕йською мовою, зрозум╕ла кожному. Вона схожа на християнську молитву «Оптинських старц╕в»: «Дай нам, Боже, сили творити добро… збер╕гати сво╖ звича╖… Допоможи нам в╕днайти св╕тлий шлях. Врозуми нас завжди пам’ятати тих, хто п╕шов в╕д нас… Мертвим – спок╕й, живим – милосердя».
Ц╕каво, а як╕ молитви виголошувалися в н╕мецьких к╕рхах, коли м╕сцев╕ в╕ряни готувалися до кровопролитно╖ навали?
Помолитися за душ╕ загиблих прийшов рабин Криму Михайло Капуст╕н. В╕н наголосив на тому, що загарбники попрали Бож╕ закони, адже людина не ма╓ права в╕дбирати життя у ╕ншо╖, порушуючи задум Всевишнього. Не залишився осторонь ╕ ╓пископ С╕мферопольський ╕ Кримський УПЦ МП владика Лазар, який висловив над╕ю, що добро — всепереможне.
Разом з ╕ншими також мав слово Надзвичайний ╕ Повноважний Посол держави ╤зра╖ль в Укра╖н╕ Реувен Д╕н Ель, який не вперше цьогор╕ч бере участь у таких траг╕чних заходах. Адже чи не в кожному рег╕он╕ – св╕й Голокост.
— Ми можемо лише молитися за тих, кого вже нема╓ з нами, ╕ спод╕ватися, що вони теж моляться за нас. Об╕цяю, що наша держава вже н╕коли не допустить таких тортур для свого народу, — заявив в╕н.
Н╕коли б╕льше…
Цими словами супроводжувався ╕ концерт-рекв╕╓м, який в╕дбувся ввечер╕ в Кримському академ╕чному укра╖нському музичному театр╕. Важко нав╕ть уявити, ск╕льки зусиль, любов╕ ╕ турботи, не говорячи вже про кошти, було вкладено його орган╕заторами, аби це д╕йство пройшло на такому високому р╕вн╕. А серед них – ╕ ╓врейський благод╕йний центр «Хесед Шимон», ╕ владн╕ структури, ╕ просто окрем╕ родини. Загальне враження таке: ╓вре╖ вм╕ють любити св╕й народ, а нам цьому ще навчатися й навчатися.
╤ хоча концертна програма пов’язувалася в ╓дине ц╕ле аматорським сценар╕╓м, але натхнення, з яким виконували сво╖ рол╕ маленьк╕ ╕ вже доросл╕ артисти, дозволяло не пом╕чати те, чого хот╕лося б не пом╕тити. А сюжет простий. Перед тим, як батька вбили фашисти, в╕н встиг заховати двох донечок п╕д л╕жком, дал╕ – ╖хн╕ понев╕ряння та запитання в н╕куди: «Чому люди вбивають одне одного?» Ця ╕стор╕я супроводжувалася виступами високопрофес╕йних сп╕вак╕в, танцюрист╕в, серед яких —Майя Бережна, Мар╕я Майборода, Св╕тлана Кучеренко, Наталя Крет та ╕нш╕.
Не знаю, хто був майстром з аранжування, але величезна св╕ча по центру, кошики з кв╕тами, м╕нливе осв╕тлення, яке робило виразн╕шими т╕ чи ╕нш╕ сцен╕чн╕ д╕╖, немовби справжн╕ зор╕ над сценою ╕ обаб╕ч, — усе це разом створювало саме ту атмосферу, якою ╕ було просякнуте д╕йство. ╤ чим молодшими, чим прекрасн╕шими ╕ досконал╕шими були артисти, тим б╕льше хот╕лося вигукнути: «Н╕! Вони мають право на життя ╕ щастя, не ч╕пайте ╖х, зл╕ сили!» А тим часом п╕сн╕ заслужено╖ артистки АР Крим Натал╕ Крет просто перевертали душу, бо в них – безодня емоц╕й, як╕ насправд╕ пережива╓ сп╕вачка, вбол╕ваючи за долю свого народу.
Водночас поряд з╕ сценою «пливли» документальн╕ кадри з во╓нно╖ хрон╕ки: в очах ж╕нок ╕ д╕тей, одяг яких вже пом╕чено шестикутними жовтими з╕рками, — б╕ль ╕ над╕я, але вони без страху дивляться в камеру – адже та не стр╕ля╓. А ось вони, у смугастих халатах, вже за колючим дротом, ╕ дитя показу╓ св╕й таб╕рний номер на руц╕, але в очах – все ще б╕ль ╕ над╕я. То що ж дал╕?
Хлопчик ╕ молода д╕вчина застигли з п╕днятими вгору руками. ╥╖ очей не видно. Вона дивиться туди, де ╖╖ рухами керу╓ смерть. А це – доросл╕ чолов╕ки, один – нап╕вроздягнений, без черевика. Незабаром – безл╕ч родинних фотограф╕й, на яких чомусь н╕хто не посм╕ха╓ться. Невже вони, ц╕ люди, знали заздалег╕дь свою долю? ╥хн╕ риси обличчя для мене сьогодн╕ – це риси мученик╕в, в яких закарбувався особливий неземний смисл, незрозум╕лий н╕ святим отцям, н╕ гр╕шникам. За що?!
А ще перед╕ мною (в думках) – траурна вран╕шня церемон╕я. Ск╕льки там люду! Вони при╖хали чотирма величезними автобусами, де не лише с╕сти, але й стати було н╕де. У них ╕нш╕ зач╕ски, ╕нший одяг, н╕ж на фото. ╤ вони сказали перед прахом сво╖х р╕дних ╕ незнайомих: «Н╕коли б╕льше». В╕дчува╓ться, ц╕ люди готов╕ стримати сво╓ слово, чого б це ╖м не коштувало.
Але… Сьогодн╕ чимало пол╕тик╕в намагаються обезбарвити под╕╖ 1941-1945 рок╕в. ╤ в╕йна та вже була не В╕тчизняна, а лише Друга св╕това, ╕ до нас мала такий самий стосунок, як ╕ до далеких заморських кра╖н, ╕ ╖╖ д╕╓вими особами були всього лише два тирани. А при чому тод╕ оц╕ неск╕нченн╕ списки жертв Голокосту? При чому м╕й братик, що загинув двор╕чним, та м╕й д╕дусь, якого втопили у колодяз╕? Вс╕ вони – не родич╕ жодному ╕з тих «фюрер╕в».
Тому хочу нагадати: доки кожен ╕з нас не буде готовий взяти на себе особисту в╕дпов╕дальн╕сть за все, що в╕дбува╓ться навколо, дозволяючи собою ман╕пулювати, гр╕ш ц╕на нашим найщир╕шим клятвам. ╤ нав╕ть якщо увесь св╕т скаже: «Забудьте!» — ма╓мо пам’ятати.

Тамара СОЛОВЕЙ
Фото О. Носаненка

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9723

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков