Версiя для друку Обговорити в форумi

20 грудня — День міліції

Найвизначніші події відбуваються на стиках епох. Коли ламається, відходить у минуле один суспільний лад і народжується новий. Це час найзнаменніших, найвидатніших і найтрагічніших подій. Сплеском і навалою наповзають різні чорні сили, суспільство поринає в беззаконня і страх. І тоді з’являються герої. Мужні і справжні люди, які починають долати ті чорні сили. І повертати суспільство в нормальне життя... Їх боготворять і ними захоплюються.
Такий період ми пережили зовсім недавно. Це коли почали в радянському комуністичному суспільстві відроджуватися капіталістичні відносини і розвалюватися Радянський Союз, утворюватися нові держави. В їх числі і незалежна Україна. В економічному, політичному, законотворчому хаосі, в муках і дефіциті, хоч і без громадянської війни, якої чудом уникли, але все ж у локальних міжусобних, міжкланових війнах та крові... Їх необхідно було припинити. І однією із найяскравіших особистостей серед нових героїв-бійців проти чорних сил став Михайло Васильович Корнієнко. Селянський син, петеушник, студент, слідчий, міліцейський генерал, заступник, перший заступник міністра внутрішніх справ України.
Пізно увечері пролунав з Донецька дзвінок:
— Михайле, тебе збираються вбити! — розпачливо майже кричала його стривожена дружина.
— Хто, що за нісенітниця? — спробував її заспокоїти Корнієнко, недавно призначений начальником Головного управління внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим.
— Та ні, серйозно. Сусід приходив, казав, що небезпека велика.
Як міг, так втішав. І лише впевнившись, що дружина дещо заспокоїлася, поклав слухавку. Сам не заснув. На своєму довгому шляху від простого опера до генерала багато начувся і набачився різних погроз. Але ця була справді серйозна. За короткий час керування кримською міліцією зрозумів, що тут ситуація набагато важча, ніж навіть у завжди неспокійній Донецькій області, роботі в якій віддав основну частину свого трудового життя. Пригадав кафе в центрі Сімферополя, в якому молодий кілер автоматними чергами викосив більше десяти відвідувачів і працівників. І сам замовниками був убитий за те, що залишив слід. Пригадав й іншого юнака, охайного, ввічливого, приємної зовнішності, здавалося, типового маминого синочка, який під час допиту так і просився: «За що затримали? Я ні в чому не винний. Відпустіть до мами». Поводився дуже спокійно. Так і хотілося йому вірити. І лише неспростовні докази, що саме він скоїв більше десяти вбивств, не дозволили цього зробити. Пригадав і недавно викриту цілу школу кілерів, більше двадцяти «слухачів» якої було затримано і ще більше порозбігалося в інші країни. Все це були молоді хлопці, які утримувалися злочинним світом і готувалися до вбивств. У силу молодого максималізму, низької моралі, відповідної обробки вони були готові на все. І неодноразово це демонстрували...
А зустрілися з Корнієнком ми через роки в невеликому його офісі біля Європейської площі в Києві. В цьому, здається, є дещо символічне. Людина, яка тривалий час боролася за впровадження в Україні європейських норм законодавства та життя, по-європейськи старалася упорядкувати міліцію, розмістилася тут, «майже в Європі». На таке жартівливе порівняння він усміхається. Дещо сумно... Він зараз, як мовиться, на заслуженому відпочинку. Залишив свою нелегку міліцейську службу. Вірніше, його «залишили». З деяких пір людей почали оцінювати за дещо іншими, не професійними критеріями.
А тоді, в буремні дев’яності... Служба складалася вдало. Вже й чин генерала в Донецьку заслужив, а потім і місце видне в Міністерстві внутрішніх справ одержав. Начальником штабу став, пізніше — начальником Головного управління адміністративної служби міліції — структури, якій підпорядковується 60 % усього складу міліцейських сил. Складна, проте стабільна, планова, порівняно спокійна робота. Та, певно, в Україні не випадково ростять і підвищують генералів.
З Криму надходили повідомлення, які більше нагадували військові зведення. То в одному місці, то в іншому відбулися перестрілки, то серед білого дня хтось розгромив ресторан чи кафе, то пограбували чиюсь оселю, десятки вбитих й поранених, то відбулися схожі на демонстрацію багатолюдні похорони якогось знову ж убитого бандитського авторитета. Колись привітний курортний край чимдалі, то все більше ставав відразливим і небезпечним. І ця небезпека починала викликати загальнодержавну тривогу. І ось...
Запрошує міністр внутрішніх справ В. Радченко. В кабінеті зустрічає народний депутат України, один із лідерів кримських татар Р. Чубаров. У Криму невідомі злочинці убили двох татар. І, як вважали родичі та друзі загиблих, міліція жодних рухів для розслідування злочину не зробила. Почалися масові виступи. Очолював тоді кримську міліцію бойовий офіцер В. Кириченко. Людина порядна й енергійна, але здатна до радикальних дій, з недостатнім управлінським досвідом. Чубаров, знаючи можливості державних органів і бажання окремих агресивних осіб діяти екстремальними методами, уболівав за долю свого народу і водночас хотів розрядити обстановку.
Зрозумівши серйозність ситуації, міністр пропонує Корнієнку вирушити до Криму наступного ж дня.
— Ні, це вже буде пізно, треба сьогодні і негайно, — заявляє Корнієнко. І негайно відбуває.
А Крим уже шумить. Палає будинок директора радгоспу в селі Курортне, бурлять погроми в Коктебелі. У Феодосії бунтівники громлять ресторан і беруть у заручники його директора, пробують захопити районний відділ міліції. На чолі заворушень йдуть досвідчені бойовики, які раніше влаштовували погроми в Узбекистані. Начальник райвідділу міліції стоїть в оточенні розлюченої юрби, весь облитий бензином, і поряд у руках явно неврівноваженої людини весь час крутиться полум’я запальнички. Не наважившись захопити райвідділ, погромники направляються до Судака, назустріч їм мужньо іде Р. Чубаров, намагається переконати в недоцільності і небезпечності бунту.
Все ж без трагедії не обходиться. Особливо агресивні розпочинають перестрілку з загоном «Беркуту», в якій гине один із них.
А натовп уже бере курс на Сімферополь. Влада просить допомоги у О. Кузьмука, тоді командувача армійського корпусу у Криму. Не маючи права виводити війська, оскільки надзвичайний стан не оголошується, він допомагає тим, що шлях на місто перекриває бронетехнікою.
Корнієнко разом з Чубаровим ведуть переговори з бунтівниками і кримськотатарським Меджлісом. Поступово пристрасті вгамовуються.
Знаходять убивць. Це, виявляється, двоє приїжджих росіян, і ситуація нічого спільного з етнічними переслідуваннями не має. Усі заручники звільнені, в тому числі і начальник райвідділу міліції. Конфлікт обійшовся лише однією жертвою.
Втім, у кримському суспільстві тліли і готові були до спалаху інші конфлікти. Зі злочинним світом.
Новопризначений міністр внутрішніх справ Ю. Кравченко, який змінив В. Радченка, дуже переймався складною ситуацією. Розуміючи, що лише місцевими кримськими міліцейськими силами її не залагодити, почав посилати туди невеликі групи з Києва, щоб вивчати обстановку на місцях, втручатися і допомагати. Це був початок боротьби, але це було і краплиною в морі. Потім направив і групу генералів, результат роботи якої теж виявився маловтішним. Нікого за провал не покарав, не звільнив, розцінивши все як свою власну помилку.
Міністр остаточно дійшов висновку, що у Криму мав з’явитися лідер, особливо талановитий організатор боротьби зі злочинністю, бажано політик, який би не наскоками, не короткими чи тривалими відрядженнями боровся зі злочинністю, а проживав постійно, був, як мовиться, в гущі подій. Порадившись з Президентом Л. Кучмою, він призначив начальником ГУ МВС в АР Крим М. Корнієнка, водночас надавши йому повноваження свого заступника.
— Особливої радості від цього призначення я не отримав, — пригадує М. Корнієнко, — бо вже розумів, що таке Крим, неодноразово там бував у коротких чи тривалих відрядженнях, знав ситуацію і в силових структурах, і в органах виконавчої та представницької влади. Правові органи, включаючи міліцію, прокуратуру й суди, у значній частині своїй були перевербовані на службу бандитам, яким фактично на відкуп було віддано і весь півострів. У Сімферопольській міській раді десь із 50 депутатів близько 30 осіб були бандитами чи пов’язаними з бандитами. В середньому і у Верховній Раді АР Крим, і в радах на місцях, від міських, районних і до сільських, у виконавчих органах, в міліції, і навіть у судах, прокуратурі злочинці чи пов’язані з ними особи складали в середньому 30 % від усього складу. Це значно ускладнювало роботу міліції. І знаючи все це, навіть надання статусу заступника міністра внутрішніх справ України мало втішало.
А якщо врахувати, що тоді депутати всіх рівнів були недоторканними, то ефективна боротьба зі злочинністю здавалася майже неможливою. Бандити — не дурні. Якраз найлютіші із них, найвпливовіші у злочинному світі прикривалися депутатським імунітетом.
Давили факти. Коли Корнієнко приступив до роботи, нараховувалося понад 50 нерозкритих убивств і понад 70 вибухів. А на робочих нарадах бувалі оперативники ледь не заломлювали в розпачі руки:
— Ну, як боротися, — говорили вони, — коли поряд ходить той, у кого руки в крові, і від кого, якщо захоче, залежить не лише твоє життя, яке може відібрати одним махом (і за це не відповідатиме), залежить і службова доля.
— Але треба це ламати, — тоді заявив Корнієнко. І запропонував конкретний план.
Першим у ньому завданням стало очищення лав самої міліції від перевертнів. За три місяці особовий склад, який складався з 12 тисяч осіб, втратив більше тисячі. І ці звільнення відбулися чітко законно. Опротестували їх лише троє осіб, і тільки для одного з них суд знайшов підстави, щоб повернути на роботу.
Замінив Корнієнко і весь керівний склад міліції, який до того з різних причин не проявляв належної наполегливості в оголошеній боротьбі. Одні — через свою власну бездарність і безвідповідальність, інші — через свої зв’язки з кримінальним світом. Характерний випадок: в одному із сіл група татар прийшла до сільради, захопила її зі скаргами, що їх утискають, не дають землю під забудови, не подають газу. Коли Корнієнку про це стало відомо, він негайно спитав, як на це реагує районна міліція. Виявилося, що ніяк, а її керівник мирно відпочиває вдома. Негайно з цього були зроблені висновки. Генерал попередив усіх, що керівники мають бути присутніми під час подібних подій, втручатися і допомагати гасити напруження. Тоді його рішенням були задоволені усі, включаючи і татар. І поки він працював у Криму, етнічні виступи не повторювалися.

Анатолій КОВАЛЬЧУК
м. Київ

(Закінчення в наступному номері)

ТИМ ЧАСОМ...
У КРИМУ ЗАТРИМАЛИ БАНДУ НАЛЬОТЧИКІВ

У Криму оперативники затримали трьох підозрюваних у нападі на сім’ю в Керчі, внаслідок якого одна людина загинула. Найстаршому нальотчику 30 років, наймолодшому — 22. Раніше вони притягувалися до кримінальної відповідальності, повідомили УНІАН у прес-службі Головного управління МВС України в Криму.
Напад стався на початку грудня і був ретельно спланований — чоловіки місяць стежили за сім’єю. Один з нападників був знайомий з власником житла.
Нальотчики розбили скло у вікні кухні і проникли всередину будинку, де в цей час перебувало літнє сімейне подружжя, їхня донька та її маленька дитина. Погрожуючи ножем, вимагали віддати золото і гроші. 63-річний глава сімейства вступив з нальотчиками в боротьбу. Під час сутички йому завдали кілька ударів обрізом по голові, після чого зв’язали. Пізніше пенсіонер помер у лікарні.
Господарі будинку переконували бандитів, що в їхньому житлі немає великої суми грошей, проте нальотчики перевернули все в пошуках наживи. У цей час приїхав додому зять пенсіонера. Чоловік був з приятелем. Затримати нальотчиків їм не вдалося, ті втекли, кинувши на місці злочину обріз і ніж.
Двоє підозрюваних заарештовані, їм пред’явлено звинувачення згідно з ч. 4 ст. 187 КК України — розбій, скоєний за попередньою змовою групою осіб, сполучений з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майна в особливо великих розмірах, сполучене із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, а також ч. 2 ст. 121 КК — навмисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть.
Третій фігурант затриманий у порядку ст. 115 КПК України — за підозрою в скоєнні злочину, йому пред’явлене звинувачення за організацію злочину згідно з ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України. Усім трьом загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема ""Білі плями" історії"