Версiя для друку Обговорити в форумi

Героям - слава!

НА ДОПИТАХ ВІН НЕ ЗРАДИВ НІКОГО, А ЙОГО ВИДАВ ДРУГ. ЗА ВСЕ ЖИТТЯ ВІН НЕ УБИВ НІКОГО, А В НЬОГО РОЗРЯДИЛИ 7 НАБОЇВ. ОДНАК ВІН ВИЖИВ І НИНІ СВЯТКУЄ ДВА ЮВІЛЕЇ ПОСПІЛЬ: 15 ЛИСТОПАДА – 80 РОКІВ, ЯКІ ЙОМУ ПОДАРУВАЛИ БАТЬКИ,
А 19 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ, ДАРОВАНЕ БОГОМ...

Любомирові Гудзу пощастило народитися в такому нещасливому місті, як Дрогобич, котре впродовж століть, як футбольний м’яч, «перепасовували» поміж себе більш могутні держави-сусідки. Притому кожна не тільки використовувала ласий шматочок землі, але й намагалась виховати жителів Дрогобича на свій смак. Дитинство промайнуло під пануванням поляків, у 1939-му їх змінили росіяни. Вони не тільки нав’язували російську мову, але й заповнювали у дворах тюрем цілі ями трупами людей, що були не в захваті од загарбників. Кати НКВС вбивали жителів по-злочинницьки — вночі, ховаючись від світла. З літа 1941 року за «виховання» міського населення взялись нові пани — німці. Німці не боялись нікого і з німецькою педантичністю щотижня вішали винних і невинних українців на шибениці серед головної площі міста.
Коли в 1944-му повернулись радянські «вихователі», Любомиру було тільки 13 років, але він твердо вирішив: досить чужинців! Тільки самостійність і незалежність для скривавленої України принесуть нарешті бажаний мир і спокій!
Втілити задум було легко, оскільки виснажене війнами населення сотнями вступало до лав УПА і ставало партизанами на рідній землі. Дві сусідки — сестри Михайлівські — мали зв’язок з УПА. На їхній квартирі збиралась молодь, часто та, що прибула з лісу. Гудз почав їм завзято допомагати розповсюджувати газети й листівки, збирати харчі для партизан, за що й був уперше заарештований 20 квітня 1946 року, на Великодні свята. Тоді батьку вдалось його викупити за добрий могорич, і Любомир продовжив учитися далі. Але юний патріот на державних іспитах зухвало промовляв пророчі слова Тараса Шевченка: «Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить. Коли вона прокинеться?» Ні, він не злякався арешту, а навпаки очолив молодіжну організацію «Юнак» і всіма способами намагався здійснити заповіт Кобзаря: «Встане правда! Встане воля!»
Другий арешт відбувся у школі. Підлітка викликали на «співбесіду» з уроків, а тримали в тюрмі «Бригідки» 5 місяців, били вночі на допитах, але нічого не дізнавшись, відправили на суд до військового трибуналу… Злочинцю було 15 років! Любомир вперто заперечував свою провину, трибунал не зміг нічого довести і сміливця випустили в лютому 1947 року.
Молодий підпільник продовжує навчання, а життя вчить іншому. Наближаються «найсправедливіші» вибори до Верховної Ради СРСР, коли доводиться обирати депутата із одного кандидата. Гудз веде активну пропаганду проти цього глузування з самого поняття «вибір» і знов опиняється за ґратами НКВС. На цей раз «вихователі» спочатку палками «прищеплювали» любов до Радянського Союзу, «где так вольно дышит человек», потім почали умовляти здати загін «Провідника». Вибір у заарештованого був невеликий: або гнити у в’язниці, або хоч ненадовго вирватись на волю. Хлопець написав розписку, що обіцяє знайти і виказати загін партизанів. Його відпустили. Любомир справді знайшов криївку УПА, проте не зрадив вояків, а приєднався до них…
Тим часом радянська влада не дрімала. Наприкінці листопада, у самі дощі та холоди, проводили «зачистку» серед населення Дрогобича: запальних городян, незадоволених режимом, вивозили «охолонути» в сибірські морози. Оскільки Любомир познущався над обіцянкою НКВС, його батьків разом із п’ятирічним братиком теж вивезли. На бойовиків влаштували облаву. «Провідник», щоб зберегти людей, оголосив перехід на нелегальне становище та наказав розходитись по хатах-схованках. Але після масових виселень більшість знайомих боялась їх пускати на зиму.
Абияк влаштувавшись на ночівлю у вірного чоловіка, Любомир пішов до свого друга Євгена Бориславського, щоб вирішити питання з подальшим перебуванням. Той обіцяв звести його зі «своїми людьми». На жаль, «своїми» для нього виявились контррозвідники. Шлях до місця зустрічі пролягав через балку. Ніч 19 листопада 1947 р. була морозною і білим серпанком прикрашала довкілля. Молодик тільки примірився перестрибнути через струмок, коли зверху в нього почали стріляти. Навіть пістолета не встиг вихопити — впав. Чоловік у чорному шкіряному пальті підбіг, упритул випустив 7 куль, добиваючи шістнадцятирічного українця, а потім переможно звітував, що зрадника-Гудзя вбито. З тих пір у переліках НКВС Любомир Гудз значився як вбитий, але Бог вирішив інакше…
Холодні води струмка привели хлопця до тями. Дихати не міг, бо були пробиті легені, піднятися не міг, бо були прострілені ноги, а вороги ось-ось повернуться на «чорному воронку», щоб прибрати наслідки розправи. Поранений поповз, перемагаючи біль та залишаючи кривавий слід. Дістався хати-схованки. Друзі перев’язали рани, повезли до тітки в село, але по кривавих слідах знайшли втікачів та схопили усіх разом…
Знову нічні допити. Із повстанця зірвали пов’язки, били гумовими шлангами, наповненими свинцевими кулями, не давали їсти-пити — просто дивно, скільки може витримати слабке людське тіло, коли його наповнює незламний дух! Невдовзі відбувся суд славетної «трійки» з вироком — 10 років ув’язнення. Термін довелось відбувати, точніше, тяжко працювати на карагандинських шахтах та в Кемеровській області. Смерть Сталіна трохи покращила становище політв’язнів: концтабір замінили на заслання, котре відбував разом із батьками в Пермській області з 1955 до 1959 року. З початком хрущовської «відлиги» Гудз із дружиною прагне повернутись до України, але в Дрогобичі не хочуть про нього і чути. Після поневірянь довелось завербуватись на ударне будівництво металургійного стану 1700 та оселитись у Маріуполі назавжди.
За часів незалежності Любомир Гудз був співголовою новоствореної «Просвіти», очолював міський Рух, брав участь у створенні осередку Союзу українок, Всеукраїнського об’єднання ветеранів під керівництвом Ігоря Юхновського.
На жаль, роки і старі рани все частіше нагадують про себе. Хочеться побажати незламному патріоту міцного здоров’я й оптимізму, подальшої праці на благо неньки-України!

Ірина МОЛЧАНОВА,
голова Маріупольського осередку Союзу українок

Любомир Гудз з дружиною Катериною на День незалежності в Маріуполі

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "Українці мої..."