Версiя для друку Обговорити в форумi

Дружба, кохання, толерантність — ці та інші питання хвилюють багатьох молодих людей, у тому числі й дев’ятикласників Прудівської загальноосвітньої школи Совєтського району. Про це вони й хочуть поділитися своїми думками з читачами. А ви, їхні ровесники, що про це думаєте? Напишіть «Джерельцю»!

ЯКЕ ВОНО, СПРАВЖНЄ КОХАННЯ?

Хто знає про справжнє кохання? Я вважаю, що таких людей не дуже й багато. Освідчення у коханні — це не просто слова, які можна говорити направо й наліво, це щось важливе для людини, щось своє, особисте.
Справжня любов може проявлятися по-різному. І не завжди це повинні бути квіти або цукерки, це може проявлятися й увагою чи гарними словами. Іноді навіть приємніше отримувати подарунки, зроблені своїми руками, від усього серця.
Про кохання не обов’язково кричати на весь світ, головне знати, що ти кохаєш і тебе теж кохають. Якби люди не проявляли б взаємних почуттів, то як виростали б їхні діти, які б вони були, як би ставились до інших людей? У світі тоді не було б нічого гарного, бо любов — це найсвітліше почуття, яке взагалі може бути.
Мої побажання до всіх: кохайте і будьте коханими!

Лєнара АБЛЯМІТОВА

ЛЮБОВ — ЦЕ САМОЗРЕЧЕННЯ

Я хочу розповісти історію кохання близьких мені людей.
Мої бабуся і дідусь... Їм пощастило кохати одне одного в юності, через усе життя пронести це світле почуття. Школяр-бешкетник кинувся навздогін і раптом завмер на місці. Блакитні, як небо, очі п’ятнадцятирічної Валечки вразили хлопця. Він ще не здогадувався, що дівчинці-відмінниці подобається він, прогульник. Це було початком їхньої, як тоді казали, дружби.
Бабуся з дідусем любили згадувати ті часи. Мене вражає, якими чистими тоді були почуття! Закохані навіть соромились іти поруч. А про те, щоб цілуватися на людях, як це бачимо зараз на кожному кроці, і думки не було. Мені здається, що демонстрування почуттів насправді говорить про їхню відсутність, бо справжнє почуття не потребує оцінки інших. Воно лише для двох.
Якби не існувало справжнього кохання, чи могли б бабуся з дідусем виростити своїх дітей у любові, прищепити повагу до людей?
Мені здається, що такі почуття — взірець, але вони трапляються не часто, бо потребують жертви, а сучасна людина більш егоїстична.
Кажуть, що кохання, яке проходить перевірку випробуваннями, здатне робити неможливе.
Коли моя бабуся захворіла, лікарі сказали, що з таким захворюванням люди не живуть. А вона після того прожила більше п’яти років. І це лише завдяки дідусю, який самовіддано піклувався про свою жінку. Він не спав ночами, прислухаючись до її дихання. Сам уже старенький та хворий, готував їй дієтичні страви та прибирав за нею. Він пробачив їй усе, що може зайвого сказати змучена хворобою людина. Бо любов — це самозречення.
Коли бабуся пішла з життя, здавалося, що дідусь без неї не зможе жити, бо вони давно стали одним цілим. Це і є справжнє кохання. Лише завдяки нашій підтримці дідусь пережив втрату найближчої людини. Тепер він живе заради нас, своїх дітей і онуків.
Кохання — одне з найпрекрасніших почуттів, яке важко описати. Тільки коли бачиш прояви його у житті, саме у вчинках, а не у словах, то розумієш, що кохання існує. На мою думку, саме кохання творить світ у всіх його найкращих проявах. А іноді робить неможливі речі.
У кожної людини є своя відповідь на запитання: «Яке воно, справжнє кохання?» Для мене воно таке, яке було у моїх бабусі та дідуся. Їхні почуття пройшли серйозні випробування часом і залишились з ними на все життя, зовні проявляючись як взаєморозуміння, взаємодовіра та взаємоповага.

Єлизавета СЯДУКОВА

БУТИ ТОЛЕРАНТНИМ – ЦЕ Ж ТАК ПРОСТО
 
З моєї точки зору, толерантність — це якість, яка повинна бути присутньою у кожної людини. Про себе не можу сказати, що я — толерантна людина. Я не завжди прислухаюся до чужої думки, нетерпляча до інших, але намагаюся виховувати у собі цю якість, бо знаю, що важко жити у суспільстві без взаєморозуміння.
Толерантність — це особлива людська якість, готовність бути терплячим, уміти миритися з чиїмось існуванням, прислуховуватись до думок інших людей.
У нашому сучасному світі люди гуртуються за національною ознакою, спільним захопленням та інтересами. Але дуже часто між ними трапляються непорозуміння та неготовність прислухатися до інших. І через це іноді ці групи можуть розпадатися. Це відбувається через відсутність у сучасному суспільстві такого поняття, як толерантність. Люди не бажають слухати думки інших та з повагою ставитися до них. Таке становище у суспільстві здається мені неправильним, і треба старатися показати людям, якою важливою є толерантність.
Толерантність — це маленький промінчик сонця, промінчик порозуміння й взаємної поваги, промінчик терплячості й витримки, але щоб цей промінчик став великим та яскравим сонцем, треба, щоб кожна людина навчилася бачити його.

Марія ЛУК’ЯНОВА
Прудівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Совєтський район, АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.12.2011 > Тема ""Джерельце""