Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Р╤ЗДВЯНА ЗУСТР╤Ч НА ГАЛИЦЬК╤Й ЗЕМЛ╤
М╕сце зустр╕ч╕ — Червоноградська м╕ська б╕бл╕отека для д╕тей — обрано не випадково.


СВЯТО – НАПЕРЕК╤Р ВСЬОМУ!
У «Св╕тлиц╕» в Криму на Р╕здво знову з╕бралися однодумц╕. Були ╕ кутя, ╕ до кут╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Все с╕ре на двор╕… Сн╕ги – лиш на гор╕! Гриби у грудн╕ – де таке бува╓? Це,...


МЕЛАНКА ЗАПРОШУ╢ НА ЩЕДРУ КУТЮ
У давнину д╕вчата цього вечора збиралися поворожити, так само, як ╕ в н╕ч на Андр╕я.


УКРА╥НСЬКЕ Р╤ЗДВО
На щастя, укра╖нськ╕ обряди ╕ звича╖ нин╕ в╕дроджуються.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 13.01.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 13.01.2012
╢ВШАН–З╤ЛЛЯ Р╤ДНОГО СЛОВА

Слово про Вчителя

Шановн╕ друз╕ з «Кримсько╖ св╕тлиц╕»! В╕таю вас з╕ вс╕ма новор╕чними святами! Хай усе, що вам довелося пережити у минулому роц╕, в╕д╕йде в ╕стор╕ю як приклад дикунства сучасного буття.
Ц╕кавих ╕ мужн╕х вам автор╕в, ст╕йкост╕ у боротьб╕ за Укра╖ну, ╖╖ мову, ╕стор╕ю ╕ культуру! Хай Всевишн╕й допомага╓ вам в ус╕х ваших замислах, обер╕га╓ в╕д напаст╕.
Найкращим новор╕чним подарунком для «КС» ма╓ бути, як на м╕й погляд, матер╕ал до друку. Ось уже який м╕сяць я в солодких муках працюю над автоб╕ограф╕чною книгою «╢вшан-з╕лля р╕дно╖ мови». Надсилаю вам к╕лька фрагмент╕в майбутньо╖ книги, може, ╕ знадобиться.
Ще раз в╕таю з Новим роком ╕ Р╕здвом Христовим!

Павло МАЗУР, м. Мар╕уполь

ЗАМ╤СТЬ ПЕРЕДМОВИ
Павло Мазур — давн╕й передплатник ╕ дописувач «КС». У себе на Донеччин╕ в╕н в╕домий як учитель-новатор, методист, кра╓знавець, журнал╕ст, письменник, автор тридцяти книг. А ще в╕н — представник педагог╕чно╖ династ╕╖ Мазур╕в, загальний педагог╕чний стаж яких сяга╓ 300 рок╕в.
Сьогодн╕ на робочому стол╕ Павла ╤вановича — рукопис ново╖ книги «╢вшан-з╕лля р╕дного слова. Стор╕нки с╕мейно╖ хрон╕ки на тл╕ ╕стор╕╖ роду ╕ народу».
Книга — сво╓р╕дна естафета, яку автор передав в╕д покол╕ння, яке вже в╕дходить, тому покол╕нню учител╕в, яке приходить.
Що ж об’╓дну╓ ╖х, педагог╕в Мазур╕в, таких р╕зних за в╕ком ╕ вдачею, методичними уподобаннями? В╕дпов╕дь одна: УКРА╥НСЬКА МОВА. ВОНИ — ╥╥ ЗНАВЦ╤ Й ЗАХИСНИКИ!
Майже за сто рок╕в у житт╕ кожного ╕з геро╖в книги всяке бувало... Але кожен з них знову ╕ знову повертався в лоно материнсько╖ мови, бо лише там були невмирущ╕, невичерпн╕ творч╕ джерела!
Автор ще ╕ ще раз заклика╓ читач╕в замислитися не лише про сумну долю укра╖нсько╖ мови на Донеччин╕, але й про особисту в╕дпов╕дальн╕сть кожного з нас за цю долю.

«КС» публ╕ку╓ к╕лька фрагмент╕в з майбутньо╖ книги.

ВЕЛИКИЙ ГР╤Х
(Спов╕дь)
1
Я — син Под╕лля, це про м╕й край писала Леся Укра╖нка: «Красо Укра╖ни, Подолля!..»
Тут, у цьому благословенному кра╖ я народився, тут п╕шов до першого класу, та й сво╖ перш╕ вчительськ╕ кроки зробив в одн╕й ╕з под╕льських шк╕л.
З колиски я всотував ╕стор╕ю, культуру, звича╖ й мову подолян — складову частину укра╖нського етносу. Пишався долею, що випала мен╕ в╕д Всевишнього. Думалося, що й надал╕ так буде скр╕зь ╕ завжди... Якби ж то так...
2
Йшов 1948 р╕к. Уже перш╕ дн╕ перебування на ф╕лолог╕чному факультет╕ Черн╕вецького ун╕верситету показали — тут укра╖нська мова присутня х╕ба що на в╕дд╕ленн╕ укра╖нсько╖ мови й л╕тератури.
Ще г╕рш╕ справи зустр╕ли мене на «мовному фронт╕» в Мар╕упол╕. Пригадую перший крок у цьому ╕ндустр╕альному ╕ такому незвичному мен╕ кра╖. Як молодий фах╕вець я написав у м╕ськВНО заяву, заповнив листок обл╕ку кадр╕в, додав до нього автоб╕ограф╕ю, ╕ все, як годиться, державною мовою.
╤нспектриса, яка вела кадров╕ справи, не наважилася нав╕ть узяти до рук мою писанину. З незадоволеним виглядом на обличч╕ вона просичала: «Возьмите это и перепишите как положено!..»
3
Йшли роки — п’ятдесят╕, ш╕стдесят╕... В умовах суц╕льно╖ русиф╕кац╕╖ шк╕л ╕ я поступово ставав рос╕йськомовним. ╤ досить усп╕шним: мо╖ нариси й замальовки з╕ шк╕льного життя, педагог╕чн╕ роздуми йшли, як кажуть, на «ура» в «Приазовском рабочем», «Донецком комсомольце», «Учительской газете», журналах «Народное образование», «Воспитание школьников»... Невдовз╕ на пропозиц╕ю «Учительской газеты» я, кр╕м роботи в школ╕, став позаштатним кореспондентом центрально╖ вчительсько╖ газети по Донецьк╕й област╕.
4
Так би, напевно, усе на цьому й ск╕нчилося. Але одного разу (це було року 1964-го) майже два м╕сяц╕ ми вс╕╓ю с╕м’╓ю в╕дпочивали на дач╕ знайомих, що на Рязанщин╕, недалеко в╕д Константинова, батьк╕вщини Серг╕я ╢сен╕на.
╤ тут з уст рязанських молодиць, що ранком розносили дачникам молоко, я вперше почув справжню, з глибоким ╕сторичним п╕д╜рунтям, рос╕йську мову. Яка ж це була красива мова! Услухаючись в ╖╖ мелод╕ю, я н╕би пив парне, щойно з-п╕д корови, молоко, пив ╕ не м╕г угамувати свою мовну спрагу! Тут до мене зовс╕м по-╕ншому прийшла поез╕я Серг╕я ╢сен╕на, я наче доторкнувся до джерела ╖╖ могутньо╖ сили.
День у день я мандрував селами того краю, услухався в милозвуччя народно╖ гов╕рки, милувався р╕зьбою по дереву, що прикрашала тамтешн╕ осел╕.
5
Ось тут, на Рязанщин╕, мен╕, подолянину з д╕да-прад╕да, уперше стало соромно.
Я зрозум╕в, що донецький мовний суржик н╕чого не ма╓ сп╕льного з мовою рос╕ян центральних губерн╕й, ╕ мо╖ друкован╕ опуси, що нав╕ть не раз в╕дзначалися на р╕зних творчих конкурсах, то наче кв╕тки, зроблен╕ з паперу, — вони були яскравого кольору, але без запаху, безпл╕дн╕, мертв╕ в╕д народження... У них не в╕дчувалась ╕сторична глибина мовно╖ культури рос╕ян. ╥╖ й не могло бути, бо це те, що в╕дклада╓ться стол╕ттями в п╕дсв╕домост╕ роду, поступово накопичу╓ться й переда╓ться в╕д покол╕ння до покол╕ння.
Я ж був у полон╕ прим╕тивного мовного суржику, а в нього, через певн╕ ╕сторичн╕ обставини, тут, на Приазов’╖, не було кор╕ння.
Згодом я вичитав в одн╕й науков╕й прац╕ з мовознавства: для того, щоб засво╖ти чужу мову на творчому р╕вн╕, потр╕бно не менше чотирьох покол╕нь жити в певному мовному оточенн╕.
╤ я запитав себе: що ж ти, нерозумне дитя, тепер уже донецького краю, наробило, в╕дцуравшись у сво╖й журнал╕стськ╕й ╕ л╕тературн╕й творчост╕ в╕д матусино╖ мови? Подумай, бо ти ско╖в великий гр╕х. Але у тебе з’явився чи не ╓диний шанс зм╕нити щось на краще. Скористайся ним... ╤ди й уклонися в ноги рязанським бабусям, що напоумили тебе... Подякуй ╖м за науку!
6
Здавалося, що вс╕ проблеми вир╕шен╕!.. Якби ж то так!.. Проблеми, вишк╕ривши зуби, оточили мене з ус╕х бок╕в, вони боляче кусалися.
При╖хавши в Мар╕уполь, я зас╕в за сво╖м робочим столом, щоб написати доб╕рною укра╖нською мовою нарис, який був мен╕ ран╕ше замовлений... ╕ не зум╕в! На стол╕ з’явився рос╕йсько-укра╖нський словник. Це вже була трагед╕я, у мо╖й мовн╕й пам’ят╕ об╕рвалася нитка, що зв’язувала мене з житт╓дайними мовними джерелами мого роду! Потр╕бн╕ були к╕лька рок╕в каторжно-солодко╖ прац╕, щоб в╕дновити свою творчу фактуру. ╤ ось над╕йшла перша обнад╕йлива зв╕стка.
Не знаю, яким чином моя книжка «Колиска земсько╖ народно╖ школи. Стор╕нки б╕ограф╕╖ Миколи Олександровича Корфа» потрапила до рук ╤вана Михайловича Дзюби, академ╕ка, доктора ф╕лолог╕чних наук, професора. У мо╖й уяв╕ це був мовний суддя найвищо╖ категор╕╖.
╤ван Михайлович прочитав мою скромну працю ╕ написав листа сво╖м знайомим у Мар╕уполь, там були так╕ рядки: «Хто такий Павло Мазур? Я прочитав його книжку «Колиска земсько╖ народно╖ школи». Дуже ц╕кава. Написана квал╕ф╕ковано. Гарною укра╖нською мовою. Жаль, тираж м╕зерний, але це тепер типово для б╕льшост╕ видань...»
За ш╕стдесят рок╕в активного л╕тературно-творчого життя я отримав чимало нагород р╕зного ╜атунку, але доброзичливий в╕дгук на мою книжку ╤вана Михайловича Дзюби — то найдорожча, найвища для мене нагорода, то св╕дчення того, що я повернувся в мовне лоно свого народу.
7
Н╕, я н╕кого й н╕ до чого радикального не закликаю, тим б╕льше не хочу кинути т╕нь на мову рос╕йського народу. Кожен «блудний син» в умовах панування в тому чи ╕ншому рег╕он╕ мовного суржику ма╓ пройти, спокутуючи гр╕х, св╕й тернистий шлях. У мене в╕н склався таким, як я розпов╕в на спов╕д╕. А читач чи слухач, ознайомившись з мо╖ми нотатками, зробить для себе, якщо в тому буде потреба, св╕й виб╕р.
* * *
...Я ще й ще раз припадаю до н╕г рязанських ж╕нок, знову читаю й перечитую з насолодою в╕рш╕ ╖хнього вихованця Серг╕я ╢сен╕на. Ус╕ вони, не п╕дозрюючи того, вивели мене з мовних ман╕вц╕в на шлях до р╕дно╖ мови, якою, переливаючи ╖╖ у сво╓ дитя, сп╕вала над мо╓ю колискою матуся — Под╕льська Мадонна.

ЛЕБЕДИНА П╤СНЯ
1. МАМИН╤ УРОКИ
...Раз у раз повчала нас мати-вчителька: «Д╕ти, змалку наполегливо вч╕ться всьому. Бо н╕хто не зна╓, як складеться ваша подальша доля... Знань ╕ ум╕нь н╕коли мало не бува╓...»
Особливо дбала мати про свою молодшу доньку — Св╕тлану, мою сестру. Привчала ╖╖ й до кравецько╖ справи, ╕ до вишивання, плет╕ння, витинанок, кул╕нар╕╖, поступово вводила у св╕т народних звича╖в, под╕льського фольклору... Може, щось ╕ згодиться... Н╕би у воду дивилася матуся…
Першим ╕з с╕мейного гн╕зда вилет╕в у студентський край я.
Пот╕м прийшла черга Св╕тлани. Вона стала студенткою укра╖нського в╕дд╕лення Кам’янець-Под╕льського педагог╕чного ╕нституту. Це був виб╕р за покликанням. Сестр╕ уже ввижалася в мр╕ях творча робота з╕ школярами.
Але через с╕мейн╕ обставини склалося так, що Св╕тлан╕ довелося все подальше життя провести в п╕дмосковному м╕ст╕ Жуковському. Тут про роботу за фахом ╕ мови бути не могло. Сестра змушена була оформитися на роботу в одн╕й з м╕ських шк╕л учителькою обслуговуючо╖ прац╕. Як ╖й у сп╕лкуванн╕ з ученицями згодилися мамин╕ уроки! Працювала сестра так, що невдовз╕ була призначена на громадських засадах методистом з прац╕ Московського обласного ╕нституту вдосконалення квал╕ф╕кац╕╖ вчител╕в.
* * *
А ще, пам’ята╓ться, батьки переймалися тим, аби ми, ╖хн╕ д╕ти, росли громадсько активними укра╖нцями, мали устален╕ погляди, н╕коли не поступалися сво╖ми принципами, не зазирали улесливо в оч╕ начальству, пам’ятали, якого ми роду-племен╕.
Тому т╕льки-но в Москв╕ виникло укра╖нське земляцтво «Славутич» (його тод╕ очолив космонавт Павло Попович), сестра посп╕шила туди, стала одним ╕з активних член╕в товариства.
╤ ╖╖ громадська д╕яльн╕сть була г╕дно поц╕нована. Св╕дченням того була, зокрема, ╖╖ участь, починаючи з 1991 року, в склад╕ делегац╕й укра╖нц╕в столиц╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ в робот╕ зас╕дань ус╕х п’яти Св╕тових конгрес╕в у Ки╓в╕.
Правда, п╕сля по╖здки на V Всесв╕тн╕й форум укра╖нц╕в у серпн╕ 2011 року повернулася Св╕тлана на Московщину вкрай засмученою — серце переповнили любов, над╕я ╕... розчарування. Стало зрозум╕лим, що в критичний момент укра╖нська д╕аспора РФ не може розраховувати на розум╕ння й п╕дтримку тепер╕шн╕х владних структур Укра╖ни.
А «критичного моменту» в Москв╕ довго чекати не довелося: розпочався грубий наступ на пров╕дн╕ укра╖нськ╕ орган╕зац╕╖ — Об’╓днання укра╖нц╕в у Рос╕╖ та Федеральну нац╕онально-культурну автоном╕ю укра╖нц╕в Рос╕╖...
Але хай про все це розпов╕сть уже сама Св╕тлана ╤ван╕вна Мазур-Святодух.
2
…У 1980 роц╕ в одн╕й з╕ столичних газет промайнула ╕нформац╕я про те, що в Москв╕ на громадських засадах працю╓ укра╖нська нед╕льна школа. ╥╖ орган╕затори — батьки школяр╕в, переважно за фахом ╕нженери. Вони ознайомлювали д╕тей з р╕дною мовою, укра╖нською ╕стор╕╓ю й культурою…
Ось коли мен╕ стало соромно! Як же це так, я — профес╕йний учитель укра╖нсько╖ мови й л╕тератури — фахово не працюю з д╕тьми, як╕ бажають знати р╕дну нову!
╤ я стала шукати орган╕затор╕в ц╕╓╖ корисно╖ справи. Не буду перепов╕дати, як це було непросто в багатом╕льйонному мегапол╕с╕. Але все ск╕нчилося благополучно: я при╓дналася до гурту цього патр╕отичного об’╓днання — орган╕затор╕в ╕ вихованц╕в першо╖ в столиц╕ укра╖нсько╖ нед╕льно╖ школи. З того часу минуло тридцять рок╕в, ╓ що згадати, ╓ над чим замислитися…
* * *
То як усе те починалося?
Мене радо зустр╕ли педагоги — орган╕затори нед╕льно╖ школи, бо я була першою профес╕йно п╕дготовленою вчителькою, мала педагог╕чний досв╕д.
У наш╕й школ╕ з╕бралися ентуз╕асти, патр╕отично налаштована укра╖нська ╕нтел╕генц╕я, у такому склад╕ ми дружно працювали чотири роки. Про якусь оплату прац╕ не могло бути й мови!
Школа користувалася авторитетом у населення, д╕тей ставало все б╕льше ╕ б╕льше, ми розд╕лили ╖х на три групи: молодшу, середню й старшу. Я вир╕шила працювати з молодшою групою.
Якихось ╕нструкц╕й, методик, п╕дручник╕в не ╕снувало. До всього доводилося доходити самост╕йно. Для мене вз╕рцем служив досв╕д роботи «Школи радост╕», про який так яскраво й переконливо розпов╕в на стор╕нках сво╖х твор╕в видатний укра╖нський педагог Василь Олександрович Сухомлинський. Мен╕ дуже хот╕лося, щоб ╕ наша нед╕льна школа стала для кожного з вихованц╕в справжньою Школою радост╕, сво╓р╕дним куточком Укра╖ни.
Нашими «учнями» були не лише малеча, але й ╖хн╕ батьки (а особливо бабус╕ д╕тей). Ус╕ вони охоче сид╕ли на уроках, де отримували можлив╕сть почути укра╖нську л╕тературну мову, укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕, помилуватися укра╖нськими вишиванками... ╤нколи я пом╕чала в старечих очах сльози — чи то суму, чи то радост╕?
Не потр╕бно думати, що вс╕ ╕ скр╕зь сприяли наш╕й прац╕. Школа тривалий час не мала свого пост╕йного м╕сця, доводилося проводити заняття в клубах, б╕бл╕отеках, нав╕ть у прим╕щенн╕ посольства Укра╖ни.
Тогочасний посол Крижан╕вський — розумна, сердечна людина, справжн╕й патр╕от. В╕н чим т╕льки м╕г допомагав наш╕й школ╕. Посольство щор╕чно запрошувало наших д╕тей на новор╕чну ялинку, сприяло орган╕зац╕╖ екскурс╕й на батьк╕вщину.
Це вже стало доброю традиц╕╓ю: кожний навчальний р╕к ми завершували багатоденними мандрами по Укра╖н╕. Наш╕ вихованц╕ к╕лька раз╕в в╕дв╕дували Ки╖в, Льв╕в, м╕ста й запов╕дн╕ м╕сця Криму. Важко переоц╕нити позитивний вплив на св╕дом╕сть школяр╕в в╕д того, що вони побачили в м╕стах ╕ селах Укра╖ни. Особливо подобалися ╖м по╖здки в зах╕дн╕ рег╕они. Не випадково, що чимало наших вихованц╕в, зак╕нчивши середню школу, ставали студентами вищих навчальних заклад╕в Укра╖ни.
Поступово в наш╕й нед╕льн╕й школ╕ склався дружний колектив педагог╕в: Медвед╓в Андр╕й Романович, Петрова Тамара Степан╕вна, Тимченко Неля Андр╕╖вна, Анисимова Тетяна Петр╕вна. Ус╕ ц╕ роки нед╕льною школою керував талановитий педагог ╕ патр╕от Укра╖ни — Семененко Валер╕й Фокич. Кожен з них вклав частку сво╓╖ душ╕ в загальну справу: дати маленьким москвичам — укра╖нцям за походженням — не лише певн╕ знання про свою ╕сторичну батьк╕вщину, але й сформувати з них патр╕от╕в Укра╖ни.
* * *
Нарешт╕ в 2003 роц╕ московськ╕ владоможц╕ «змилувалися» — у столиц╕ була орган╕зована державна школа № 1650 — багатонац╕ональний навчальний заклад. ╥╖ директором призначили в╕рменку Офел╕ю Арекелян. За нац╕ональною ознакою в школ╕ були укомплектован╕ укра╖нськ╕, грузинськ╕, в╕рменськ╕, татарськ╕, болгарськ╕ та ╕нших народ╕в класи — навчанням було охоплено д╕тей двадцяти п’яти нац╕ональностей. У кожному клас╕ навчання проводилося в╕дпов╕дною нац╕ональною мовою.
Це був ц╕кавий ╕ перспективний проект, д╕ти нац╕ональних клас╕в товаришували м╕ж собою, запрошували на сво╖ нац╕ональн╕ свята — Хануку, Байрам... Укра╖нськ╕ класи п╕дготували й усп╕шно провели виставу «Святий Миколай»...

(Зак╕нчення в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 13.01.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9818

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков