"Кримська Свiтлиця" > #1 за 13.01.2012 > Тема "З потоку життя"
#1 за 13.01.2012
ШЛЯХ ДО ТАРАСА
Джерела
З чого почина╓ться почуття нац╕╖? Чому я повернулася в Укра╖ну, коли народилася у великому ╕ндустр╕альному та культурному м╕ст╕ Новосиб╕рську й не мала гадки розлучатися з ним? Але... Але коли п╕сля навчання мен╕ запропонували роботу в Укра╖н╕, то щось бурхливе сколихнулося у душ╕, й виникло тверде р╕шення: по╖ду! То земля пращур╕в, мо╓ в╕кове кор╕ння раптом покликали до себе. Р╕дну укра╖нську землю вимушен╕ були залишити мо╖ предки з материного боку ще п╕д час столип╕нсько╖ реформи, а з боку батька — в Другу св╕тову в╕йну. ╤ ось ╖хня онучка — одна з порошин, яких безл╕ч розмело лихими в╕тров╕ями од неньки Укра╖ни, вир╕шила повернутися на Батьк╕вщину. Чому? Тому що була не байдужа до не╖. 3 дитинства я з надзвичайним хвилюванням слухала укра╖нськ╕ п╕сн╕, що ╕нод╕ лунали по рад╕о. Особливо, до сл╕з, подобалося широке Шевченкове: Реве та стогне Дн╕пр широкий, Сердитий в╕тер завива, Додолу верби гне висок╕, Горами хвилю п╕д╕йма. Я ╕з захопленням грала цю мелод╕ю на фортеп╕ано та сп╕вала вголос, уявляючи величезн╕, майже морськ╕ хвил╕, могутн╕ дерева на берез╕, котр╕ хоча й гнуться, однак не ламаються. Тод╕ я ще не знала, що ╕м’я «Тарас» означа╓ непок╕рний, бунт╕вник, проте настр╕й п╕сн╕ викликав горд╕сть за св╕й народ, великий та нескорений, як Дн╕про. Час линув швидко, я переселилася в Укра╖ну, вийшла зам╕ж ╕ часто читала д╕тям укра╖нськ╕ книжки, звертаючи ╖хню увагу на милозвучне, майже п╕сенне: «Тече вода з-п╕д явора...» Сама на ту пору зовс╕м забула мову д╕дус╕в й ось так, самотужки, разом з д╕тьми пов╕льно й поступово п╕дн╕малася сходинками опанування мови Тарасовим шляхом — в╕д «Мен╕ тринадцятий минало...» до «Катерини». Вже й д╕ти зак╕нчили школу, та за господарськими справами все не випадало нагоди уважно почитати «Кобзаря». Одного разу соромно мен╕ стало, взяла я славнозв╕сну книгу у б╕бл╕отец╕, взяла й завагалась... Я така людина, що звикла на вс╕ реч╕ мати власну думку. Мен╕ байдуже, чи зб╕га╓ться вона з поглядами б╕льшост╕. Коли про тв╕р уже багато чула, як про безперечний шедевр, мене завжди охоплював сумн╕в: чи справить в╕н на мене таке саме враження? Чи стане р╕дним, «мо╖м»? Пам’ятаю, в юн╕ роки насторожено в╕дкривала «╢вген╕я Он╓г╕на» Пушк╕на ╕ полегшено з╕тхнула, т╕льки перегорнувши останню стор╕нку та вигукнувши: «Пушк╕н — ти ген╕й! Ти перевершив будь-як╕ спод╕вання!» Також ╕з хвилюванням розгорнула «Кобзар»... ╤ що я побачила у першому рядку? «Реве та стогне Дн╕пр широкий...» Я не пов╕рила власним очам, горло перехопило збентеження — це ж «мо╓», в╕доме з самого дитинства! Швидко почала читати дал╕ «Причинну» — все просто. Так просто, як було колись у чудових казках, як бува╓ лише у житт╕: кохання, кохання до нестями, до смерт╕. Пот╕м впиваюся очима у стовпц╕ Тарасових «Дум», в╕дчуваю його тугу за щастям, за р╕дним кра╓м, зойк безталанно╖ душ╕ за л╕пшою долею — а з очей течуть сльози... Чому? Адже написано просто, не по-сучасному, зовс╕м без бажання сп╕ймати читача у тенета чудернацьких образ╕в та неспод╕ваних л╕тературних «коник╕в», а сльози течуть... ╤ розум╕ю: це й не в╕рш╕ зовс╕м. Це молитва ╕ благання самого Тараса. ╤ раптом усв╕домлюю: ось чому в╕н став не просто в╕домим поетом, а Пророком на Батьк╕вщин╕ — бо в╕н плакав, пишучи сво╖ поеми, ╕ разом з ним заплакала над сво╓ю нещасною долею вся Укра╖на. Справжн╕й б╕ль — його не можна приховати. Його чують ус╕. Нав╕ть через океани. Нав╕ть через стол╕ття. Тому що в╕н — справжн╕й... Втерла я оч╕, стулила обкладинки «Кобзаря». Дякую тоб╕, Великий Тарасе! Ти повернув мене на Батьк╕вщину, ти наставив на шлях до мови, ти навчив любити Укра╖ну. Мен╕ залиша╓ться не зрадити н╕ тоб╕, н╕ соб╕. Зараз я придбала власний «Кобзар». В╕н мирно сус╕дить на книжков╕й полиц╕ з творами Пушк╕на, й обидва допомагають долати труднощ╕ життя.
╤рина МОЛЧАНОВА м. Мар╕уполь
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 13.01.2012 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9826
|