Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
АДЕЛЬ СТАН╤СЛАВСЬКА: Я ТА, ЩО ТРИМА╢ СВ╤Т
Сьогодн╕ господинею Поетично╖ Св╕тлиц╕ ╓ Адель Стан╕славська. Справжн╓ ╕м'я – Олександра...


«РИМОВАНИЙ ╤РП╤НЬ»
3 жовтня в столичному Будинку письменник╕в в╕дбулася презентац╕я зб╕рника поез╕╖ «Римований...


«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше...


ЗАХИСТИ, ПОКРОВО-МАТИ!
День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕ — велике християнське свято, яке щор╕чно в╕дзнача╓мо 14...


ТА╥НА СЛОВА
У золот╕ вереснев╕ дн╕ Червоноград ста╓ центром л╕тературного свята... П╕дбито п╕дсумки VIII...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 20.01.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 20.01.2012
╢ВШАН–З╤ЛЛЯ Р╤ДНОГО СЛОВА

Педагог╕чна поема

(Зак╕нчення. Поч. у № 1-2)

Але, на превеликий жаль, ця ╕дил╕я не витримала випробування часом. З р╕зних причин нац╕ональн╕ класи один за одним стали покидати школу. Першими в╕д╕йшли татари, пот╕м ╓вре╖, а пот╕м ╕ ми — укра╖нц╕... Як ми розум╕ли, причини цього були не в сам╕й школ╕, а навколо не╖ — школа стала заручником певних пол╕тик╕в. А жаль...
╤ знову довелося шукати прим╕щення. Але тут нам дуже пощастило — нас прийняв на пост╕й педагог╕чний колектив школи № 124. ╥╖ директор рос╕янка (!) Св╕тлана Березк╕на з розум╕нням поставилася до наших проблем, вид╕лила нам три к╕мнати з п╕дсобним прим╕щенням. Була нав╕ть невеличка кухня. Ми сво╖ми силами зробили ремонт.
Школа знаходилася в самому центр╕ столиц╕, ╕ це нам було дуже зручно. Учн╕в у нас було достатньо, ми запрацювали з новими силами...
Але в 2008 роц╕ прийшов новий директор з╕ сво╖м антиукра╖нським св╕тобаченням, ╕ розпочався новий раунд труднощ╕в...
*   *  *
Якби ж то лише вони? Стало в╕дчутним похолодання в стосунках ╕ м╕ж Рос╕йською Федерац╕╓ю та Укра╖ною. В усьому, що робилося укра╖нською громадою (у тому числ╕ й нами — учителями нед╕льно╖ школи), стали вишукувати ознаки «зловорожого нац╕онал╕зму». Заявити про себе як укра╖нського патр╕ота стало небезпечно.
Особливо сумною була доля б╕бл╕отеки нашого товариства. ╤ почалося це не сьогодн╕, ╕ не вчора, а ще у 1937 роц╕ за особистим наказом Стал╕на. Ун╕кальна укра╖нська б╕бл╕отека в Москв╕ була знищена. Вождь сказав: «Зачем украинцам библиотека, они все понимают и по-русски».
Нашими зусиллями уже в роки горбачовсько╖ «перебудови» знову п╕днялася укра╖нська б╕бл╕отека. На нашу адресу стали надходити з╕ всього св╕ту книги — з Укра╖ни, Канади, Австрал╕╖, Аргентини... Б╕бл╕отека стала культурним центром для вс╕╓╖ Рос╕╖, а для нас, учител╕в, незам╕нним пом╕чником...
Усе це, дума╓ться, налякало кер╕вництво Москви, ╕ в 2010 роц╕ наша б╕бл╕отека знову «п╕шла п╕д н╕ж». Силом╕ць, незважаючи на спротив, повантажили на грузовик книги й пер╕одичн╕ видання за двадцять рок╕в, ╕ в╕двезли в нев╕домому напрямку.
П╕сля зв╕льнення дев’яти сп╕вроб╕тник╕в до б╕бл╕отеки прийшло нове кер╕вництво ╕ найнят╕ ним люди, як╕ у сво╖й б╕льшост╕ не знають укра╖нсько╖ мови, дуже далек╕ в╕д укра╖нсько╖ культури. Б╕льше того, у б╕бл╕отец╕ з’явилися сп╕вроб╕тники, як╕... вс╕ляко принижують укра╖нську культуру, мову ╕ л╕тературу!
Як же г╕рко у цьому контекст╕ сприйма╓ться звернення рос╕йського генерала ╕ «губернатора» Московсько╖ област╕ Бориса Громова до член╕в Руху молодих пол╕тичних еколог╕в «Местные» у зв’язку з «зачисткою» укра╖нсько╖ б╕бл╕отеки: «Друзья! Благодаря вашим стараниям справедливость в очередной раз восторжествовала. «Библиотека украинской литературы» закрыта. «Местные» не зря пикетировали три дня это здание, не зря писали обращение Лужкову... Спасибо всем тем, кто принимал участие в акциях! Теперь в Москве стало еще немного «чище»…
Влада Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ менш за все зац╕кавлена в нац╕ональному вихованн╕ школяр╕в-укра╖нц╕в. ╤ це за умови, що в Рос╕╖ — найб╕льша у св╕т╕ укра╖нська громада!     
Така сама доля укра╖нських нед╕льних шк╕л ╕ б╕бл╕отек по вс╕й Рос╕йськ╕й Федерац╕╖, в╕д С╕рого Клину на Далекому Сход╕ до Сургута, Мурманська й Кубан╕... Про державн╕ укра╖нськ╕ школи год╕ й говорити, ╖х зроду не було... На укра╖нську культуру й осв╕ту минулого навчального року Рос╕я не витратила ан╕ коп╕йки. Натом╕сть задоволення осв╕тн╕х потреб рос╕ян в Укра╖н╕ об╕йшлося у три м╕льярди гривень!
*   *  *
╤ в цей скрутний час не прихилишся до матер╕-Укра╖ни, не попросиш у не╖ захисту! Особисто мен╕ це стало зрозум╕лим на V Конгрес╕ укра╖нц╕в заруб╕жжя...
А тим часом у наш╕й нед╕льн╕й школ╕ в умовах антиукра╖нсько╖ ╕стер╕╖ все меншала к╕льк╕сть учн╕в. Ми, звичайно, ще трима╓мося, але... ╤нколи, як накотиться хвиля смутку, мимовол╕ запиту╓м себе: невже ця справа й буде мо╓ю «Лебединою п╕снею»? А може, краще в ╕ншому м╕сц╕ пошукати мовне ╓вшан-з╕лля?.. Але ж чи можна кинути школяр╕в, з якими зр╕днилася!.. 
Ось так, з великими труднощами пробива╓ться скр╕зь товщу московського асфальту перепон ╕ зневаг укра╖нська мова у, здавалося б, дружн╕й для нас держав╕. Куди не глянь — скр╕зь глухий кут. У Москв╕ нема╓ можливост╕ нав╕ть слухати укра╖нське рад╕о чи дивитися укра╖нське телебачення...
Можна лише дивуватися, де беруть сили ╕ творчу наснагу мо╖ колеги — захисники укра╖нсько╖ мови, де джерела ╖хнього оптим╕зму. Так, оптим╕зму! В╕дчуття далеко╖ батьк╕вщини дуже загартову╓ людину. Ми, наперек╕р усьому, в╕римо в усп╕х нашо╖ справи, ми — лицар╕ укра╖нсько╖ мови в екзил╕. На наших щитах написано: «Без мови нема╓ нац╕╖!»   

╥╥ Ц╤ЛИНА
1
Ольга Олександр╕вна Гатун — моя плем╕нниця — представниця третього покол╕ння нашо╖ династ╕╖ педагог╕в.
Уже чверть стол╕ття Ольга Олександр╕вна — ╓дина серед нас (!) —учить д╕тей любити й знати р╕дну музику й сп╕в.
Мен╕ довго доводилося переконувати плем╕нницю в тому, яка ц╕кава й повчальна ╖╖ вчительська доля, аж поки вона не погодилася стати одн╕╓ю з геро╖нь ц╕╓╖ книги роздум╕в ╕ спогад╕в.     
*   *  *
Жила-була в Донецьку (тод╕ ще Стал╕но) д╕вчинка Оля. У 1964 роц╕ батьки записали ╖╖ до першого класу рос╕йсько╖ школи (бо ╕нших шк╕л у м╕ст╕ не було). Настав час, ╕ стала Оля жовтеням, пот╕м п╕онеркою, комсомолкою. Прокинулись у д╕вчинки музичн╕ зд╕бност╕. Тому не постало питання, куди йти п╕сля школи — у 1973 роц╕ Ольга стала студенткою музучилища, а згодом студенткою музично-педагог╕чного ╕нституту, комсомольським ватажком, ╕ п╕сля зак╕нчення ╤нституту не було сумн╕в╕в: куди йти працювати? Ну, звичайно ж, на ц╕лину — тогочасну кра╖ну комсомольсько╖ романтики!
У м╕ст╕ Бузулук, що в Оренбурзьк╕й област╕, стала Ольга Олександр╕вна в 1982 роц╕ викладачем, а через р╕к ╕ завучем музучилища. Разом з нею по╖хала ╕ ╖╖ однокурсниця — Олена Квилинська.
Усе було б добре, якби не стала гн╕тити д╕вчат якась нудьга. Вечорами вони стали розмовляти укра╖нською мовою, сп╕вати укра╖нських п╕сень. Нарешт╕ зрозум╕ли: то був поклик кров╕ укра╖нок, на генетичному р╕вн╕ заф╕ксована прадавня мова й культура укра╖нського народу!
Так уперше молод╕ педагоги, вихован╕ в ╕нтернац╕ональному дус╕, де «мой адрес — не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз», задумалися над тим, що, окр╕м одн╕╓╖ шосто╖ кул╕ червоного кольору на географ╕чн╕й карт╕, ще ╓ й куточок р╕дно╖ земл╕, дом╕вка з ╖╖ мовою й п╕снею. То, може, саме там, на Донеччин╕, ╕ буде ╖хня ц╕лина?
1986 р╕к Ольга Олександр╕вна вже зустр╕ла викладачем музшколи № 4 м╕ста Донецька, де працю╓ й донин╕.
Музшкола, як ╕ вс╕ навчальн╕ заклади Донецька, була з рос╕йською мовою навчання. «А чому, власне, так?» — не раз запитувала себе плем╕нниця.
А тут настала «перебудова». Розпався Радянський Союз, Укра╖на здобула свою незалежн╕сть... Уже можна було не лише вголос ставити под╕бн╕ запитання, але й самотужки шукати на них в╕дпов╕дь.
Так, крок за кроком, правов╕рна рос╕йськомовна донеччанка стала св╕домою укра╖нкою. А це, кр╕м усього, означало: стелиться ╖й п╕д ноги крем’яниста дорога...
2
Ось так ╕ визначилася подальша мета ╕ педагог╕чний сенс життя: в╕дчути себе укра╖нкою, щоб нести д╕тям слово й мелод╕ю укра╖нсько╖ п╕сн╕.
Але не все було так просто. Перше, ╕з чим стикнулась Ольга Олександр╕вна, — це власне незнання укра╖нсько╖ мови, що було ще в   60-х роках запрограмоване в╕домими парт╕йними та державними постановами про необов’язков╕сть вивчення в нац╕ональних республ╕ках р╕дно╖ мови. Ось так ╕ спрацювала м╕на спов╕льнено╖ д╕╖. Довелося розпочати ╕з само╖ себе: зас╕сти за рос╕йсько-укра╖нськ╕ словники, в╕дпов╕дну науково-методичну л╕тературу, щоб бути не на словах, а на д╕л╕ г╕дною донькою свого народу, — це був перший крок. Другий крок — осмислення програми педагог╕чних д╕й на сьогодн╕ ╕ на перспективу. Трет╕й крок — накопичення власного досв╕ду, опрацювання методики, п╕дготовка в╕дпов╕дно╖ матер╕ально╖ бази, четвертий крок — розгорнута, результативна робота з д╕тьми.
Але як важко давався Ольз╕ Олександр╕вн╕ кожен цей крок! Здавалось, що все, буквально все було направлене проти не╖, ╖╖ замислу.                                                                        Укра╖нськ╕й народн╕й п╕сн╕ в навчальн╕й програм╕ чотирир╕чно╖ музшколи м╕сця не знайшлося, лише в розд╕л╕ про фольклор був рядочок «Фольклор народ╕в СРСР». ╤ там серед фольклорних надбань казах╕в, рос╕ян, б╕лорус╕в було подано аж два (!) приклади з п╕сенних надбань укра╖нського народу. Оце й усе!
Але настав час, коли в середин╕ 90-х рок╕в к╕льк╕сть годин ось на цей рядочок програми зб╕льшили вдв╕ч╕, пот╕м ще раз... З’явилася реальна можлив╕сть формувати невеличкий курс з укра╖нського фольклору, зокрема фольклору дитячого. Здавалося, що справа зрушила з мертво╖ точки — струмочок укра╖нського фольклору вперто пробивався скр╕зь товщу русиф╕каторських нашарувань.
Ось за те, щоб розчистити р╕чище цього струмочка, ╕ взялась Ольга Олександр╕вна — педагог-музикознавець. Б╕льше того, вона поставила перед собою питання так: про укра╖нський п╕сенний фольклор потр╕бно розпов╕дати донецьким д╕тям укра╖нською мовою!
╤ знову все довелося робити з «чистого аркуша», бо н╕ в╕дпов╕дних п╕дручник╕в, н╕ методичних розробок, н╕ досв╕ду не було. Н╕чого! Усе це потр╕бно було створювати сам╕й! ╤ з урахуванням особливостей Донецького рег╕ону. Це вам не Льв╕вщина чи Волинь, де малюк ще у колисц╕ купа╓ться в багатствах дитячого фольклору. У Донецьку с╕мейна база укра╖нського фольклору фактично в╕дсутня! ╤ це не вина, а б╕да шахтарського краю!
3
Але все це були попередн╕, п╕дготовч╕ справи. Головне ж було в ╕ншому: як сприймуть сам╕ учн╕ музшколи таке нововведення, як читання курсу укра╖нською мовою?
Ольга Олександр╕вна добре розум╕ла, що в умовах Донецька залучення до укра╖нсько╖ мови в наказовому, примусовому порядку викличе активний спротив. Залишався ╓диний зас╕б: зум╕ти викликати у школяр╕в неп╕дробний ╕нтерес, зробити ╖х сп╕вавторами педагог╕чного пошуку...     
А ще ж були й батьки школяр╕в...
Але год╕ вагатись, зводити себе сумн╕вами, потр╕бно д╕яти!
Для початку Ольга Олександр╕вна розпов╕ла сво╖м вихованцям, чому укра╖нський фольклор — а це основа п╕сенно╖ культури — потр╕бно вивчати, користуючись укра╖нською мовою.
╤Циросердно з╕зналася, що й сама ще не опанувала ╖╖ як сл╕д. Попросила учн╕в сл╕дкувати за ╖╖ мовою, виправляти, як буде потреба... Будемо разом опановувати укра╖нську мову, яка славиться у св╕т╕ сво╓ю мелод╕йн╕стю!
Дозволила тим учням, як╕ ╖╖ не вивчали або ж погано ще нею волод╕ють, тимчасово в╕дпов╕дати рос╕йською...
Цей педагог╕чний «х╕д» спрацював напрочуд ефективно. Д╕ти та ╖хня вчителька вир╕шили працювати разом, не ховаючи одне в╕д одного сво╓ незнання. Таке в педагог╕чн╕й практиц╕ трапля╓ться не часто! Одним словом, конфл╕ктних ситуац╕й з д╕тьми та ╖хн╕ми батьками не було!
Б╕льше того, з’явилася нагода розширити зм╕стовн╕ рамки як навчально╖ теми, так ╕ власно╖ самоосв╕ти.
4
Роздумуючи над тим, як зробити фольклор приваблив╕шим для школяр╕в, Ольга Олександр╕вна розпочала поступово ознайомлювати ╖х з дохристиянською культурою й в╕ровченнями. Адже народна п╕сня — це зв’язок ╕з тим, що було й що буде. Там, у товщ╕ тисячол╕ть, — кор╕ння сучасного фольклору.
╤ це «спрацювало» найкращим чином — д╕тям було ц╕каво, б╕льше того, ╖м полюбились арха╖чн╕ мелод╕╖, старовинн╕ дитяч╕ ╕гри. Та й учителька в╕дкрила для себе фантастичний св╕т незв╕даного, вона н╕би припала вустами до джерел ╕сторично╖ пам’ят╕, наочно уявила соб╕ весь, повний траг╕чних суперечностей, х╕д ╕стор╕╖ Укра╖ни.
В╕домо, що прийняття християнства супроводжувалося насильницьким знищенням усього, що нагадувало про «поганськ╕», язичницьк╕ звича╖. Та ще н╕кому не вдавалося знищити у вогн╕, втопити у вод╕ духовн╕ надбання, що ╖х створив наш народ – «найфольклорн╕ша» у св╕т╕ нац╕я! Недаремно ж автор «Слова о полку ╤горев╕м» — християнин за в╕роспов╕данням — назвав русич╕в «Синами Дажбога».
Сво╖ думки й переконання Ольга Олександр╕вна намага╓ться прищепити сво╖м вихованцям. Вона — ╕ в цьому ╖╖ вчительське щастя — в╕дчува╓, як в╕дгукуються ╖хн╕ серця.
Ось так, крок за кроком, ╕дучи сво╓ю крем’янистою дорогою, педагог-музикознавець, а сл╕дом за нею, як т╕ журавл╕ в неб╕, тягнуться вервечкою ╖╖ вихованц╕ — в╕д незнання й невм╕ння до знання й ум╕ння. ╤ таке враження, що ╖╖ вихованц╕ все це знали, а зараз лише пригадують. Певно, й тут прокида╓ться маг╕чна сила якогось коду, що заклала природа в нашу п╕дсв╕дом╕сть ще в древн╕ часи?..
5
На думку письменника Михайла Булгакова, «найскладн╕ше питання у св╕т╕» ще чека╓ на свого досл╕дника. Ми ж доторкнулися до цього лише описово.
Свого часу автор ц╕╓╖ книги ознайомився з ц╕кавими спогадами геолога, публ╕циста ╕ громадського д╕яча з Ужгорода Володимира В╕тенка.
«Пригадую, — розпов╕да╓ Володимир, — один випадок в Якут╕╖, де довелося мен╕ працювати геологом. В╕н зворушив мене до глибини душ╕...
У сво╖х мандрах тайгою я завжди носив з собою касету з записами укра╖нських народних п╕сень. Вечорами б╕ля вогнища я вмикав портативний магн╕тофон...
Один ╕з мо╖х колег по геолог╕чн╕й парт╕╖, який народився в Сиб╕ру, н╕коли не був в Укра╖н╕, не знав укра╖нсько╖ мови. Однак почувши п╕сню на слова Степана Руданського «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», с╕в б╕ля магн╕тофона ╕ г╕рко, безут╕шно, як мала дитина, заплакав. Його серце стискала невимовна туга... В╕н так ╕ не зм╕г того вечора пояснити причину сво╓╖ повед╕нки...
Лише п╕зн╕ше його батьки розпов╕ли синов╕, що цю п╕сню часто сп╕вала його пок╕йна бабуся, переливаючи свою тугу за Укра╖ною в п╕сню... Бабусю ╖╖ батьки-переселенц╕ дитиною привезли в Сиб╕р ще в дореволюц╕йн╕ часи...»
Ось тод╕ ╕ зрозум╕в геолог-рос╕янин, що то був сво╓р╕дний «поклик кров╕», закладена у п╕дсв╕дом╕сть його далекими предками-укра╖нцями п╕сенна ╕нформац╕я.
Щось под╕бне в╕дчувала ╕ Ольга Олександр╕вна, — геро╖ня нарису «╥╖ ц╕лина» в далекому Оренбурз╕, а п╕зн╕ше — ╖╖ вихованц╕ в Донецьку. Ознайомившись з╕ старовинними укра╖нськими п╕снями школяр╕ мимовол╕ в╕дчули, що вони н╕би-то колись з ними вже зустр╕чалися.
Як же кожному з нас потр╕бно плекати цей паросток — код незбагненного, бо то й ╓ ╓вшан-з╕лля р╕дно╖ мови.
Де ж того ╓вшану взяти, де його шукати? Для початку спробуйте, читачу, знайти його у сво╓му серц╕...

Павло МАЗУР,
учитель
м. Мар╕уполь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 20.01.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9843

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков