Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 20.01.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 20.01.2012
ГРУПА КРОВ╤

Шановн╕ читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕»! Сьогодн╕ ми вперше презенту╓мо вам поетичне слово Любов╕ Проць – поетеси ╕ вчительки ╕з села Дубляни Самб╕рського району на Льв╕вщин╕.
Ось що про не╖ нам розпов╕да╓ ╖╖ колишн╕й ╕нститутський навчитель, професор Дрогобицького державного педагог╕чного ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Михайло Шалата.
«Любов Проць народжена у кв╕тн╕. ╤ л╕ричний ╖╖ талант повен св╕жост╕ й вибухово╖ сили кв╕тневих бруньок. Вишукан╕сть, емоц╕йн╕сть художнього слова, багатство найнеспод╕ван╕ших, але завжди оправданих асоц╕ац╕й роблять ╖╖ творч╕сть привабливою, п╕д усяким оглядом високояк╕сною. Про що б не писала поетеса, в ╖╖ твор╕ неодм╕нно пульсу╓ нац╕ональне, — у тем╕, в загальному мелос╕ чи принаймн╕ в якомусь каданс╕.
Любов Проць, безперечно, — одна з кращих майстринь сучасно╖ укра╖нсько╖ поез╕╖.
Вищу ф╕лолог╕чну осв╕ту здобула в Дрогобицькому педагог╕чному ╕нститут╕ ╕мен╕ ╤вана Франка.      
Л╕тературн╕ вчител╕ — ╤ван Франко, ╢вген Маланюк, Богдан-╤гор Антонич, ╤ван Гнатюк.
Натхнення черпа╓ в народ╕, серед р╕дно╖ природи. Живе й працю╓ у р╕дних Дублянах, що на Самб╕рщин╕.
Учителька, виклада╓ укра╖нську мову та л╕тературу.                                                           
Видала поетичн╕ зб╕рки: «Дубляни» (1990), «Горобина н╕ч» (1995), «Ср╕берн╕ ключ╕» (2001), «Дух ╓вшану» (2002), «Група кров╕» (2009).
Член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Лауреат прем╕й ╕мен╕ Василя Симоненка, «Благов╕ст».
У першому номер╕ газети «Л╕тературна Укра╖на» за 5 с╕чня цього року опубл╕ковано пов╕домлення Ком╕тету з Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка. В ньому, зокрема, говориться: «Ком╕тет з Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка пов╕домля╓, що на здобуття найвищо╖ нац╕онально╖ нагороди Укра╖ни 2012 року над╕йшло 30 подань. До участ╕ у третьому тур╕ конкурсного в╕дбору на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕мен╕ Тараса Шевченка шляхом та╓много голосування Ком╕тет допустив так╕ твори...» Дал╕ йде перел╕к роб╕т ╕ серед них книжка поез╕й «Група кров╕» нашо╖ сьогодн╕шньо╖ гост╕ Любов╕ Проць, висунута Нац╕ональною сп╕лкою письменник╕в Укра╖ни.
«Кримська св╕тлиця» щиро рад╕╓ такому пов╕домленню, ми сердечно п╕дтриму╓мо кандидатуру Любов╕ Проць, представлену на здобуття нашо╖ найвищо╖ Нац╕онально╖ нагороди – прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка, зичимо ╖й перемоги. З деякими в╕ршами Любов╕ Проць ви, шановн╕ наш╕ читач╕, ма╓те змогу зараз ознайомитись. Скажемо т╕льки, що ус╕й творчост╕ ╕, зокрема, книз╕ вибраних поез╕й Любов╕ Проць «Група кров╕» притаманна розма╖та метафоричн╕сть, св╕ж╕сть ╕ ориг╕нальн╕сть художн╕х образ╕в, глибока думка, своя манера ╖╖ викладання… Усе це робить поез╕ю Любов╕ Проць надзвичайно ц╕кавою ╕ привабливою. ╥╖ поез╕я – то неначе чисте джерело, з якого раз попивши, хочеться повертатися до нього знову й знову. Поез╕я Любов╕ Проць зачарову╓, в╕дкрива╓ перед читачем щось таке, чого вони ран╕ше не пом╕чали. Таку поез╕ю хочеться читати ╕ перечитувати, запам’ятовувати кожен рядок, кожну строфу, кожен в╕рш, рад╕ти кожному художньому в╕дкриттю ц╕╓╖ талановито╖ поетеси в╕д Бога. Так╕ неперес╕чн╕ таланти з’являються в л╕тератур╕ не часто, а тому ╖х потр╕бно шанувати.
Отож, нехай ╖й, поетес╕ Любов╕ Проць, щастить на нов╕ творч╕ здобутки, на ╖х г╕дне поц╕нування, на любов та пошану читач╕в.

Данило КОНОНЕНКО

Любов ПРОЦЬ
ГРУПА КРОВ╤

ГРУПА КРОВ╤
╤ванов╕ Гнатюку

╢ кров холодна ╕ гаряча,
╢ кров швидка ╕ кров ледача, —
Якщо Ти, Господи, ╓си,
Молю: в╕д рабсько╖ спаси!
*   *   *
Поменшало атлант╕в. Нижче небо.
Вже птах крилом черка╓ по земл╕.
А людям що? Переб’╓мось
як-небудь.
Ми нем╕чн╕. Ми смертн╕ ╕ мал╕.
Ще небо ╓. Впаде, ачей, не скоро, —
Ще доволочим св╕й благенький в╕к.
...Н╕м╕ атланти ╕з н╕мим докором
Зорять на нас ╕з-п╕д важких пов╕к.
У них в очах — ╖жакуват╕ стерн╕
Вчорашн╕х втрат.
 В них л╕то запеклось.
Ми не чита╓м погляд╕в. Ми смертн╕,
╥мо. ╥мося. ╤ ╖мо когось.
Зима у душах. Та така жорстока –
Аж ухопивсь за голову атлант.
Поплямкуючи, сит╕сть вирлоока
Жу╓ безтямно молодий талант.
Шука╓ п╕сня, де б заночувати, —
Позамикали наглухо уста.
Все р╕дше йде Хрещатиком
 хрещатий,
Бо не пускають т╕, що без хреста.
Вже тиш╕ так багато —
 б╕льш не треба.
╥╖ закреслить зойком ранн╕й птах.
╤де криниця,
 вкрита клаптем неба, —
Шука дощу у спечених степах.
А н╕ч! ╤ в пору сонно╖ облуди,
Затерпле розтираючи плече,
Атлант простогне раптом:
— Б╕дн╕ люди,
Х╕ба вам спрага груди не пече?
1989
*   *   *
Життя — омега. Альфа — зеренце.
Буквар той — найдревн╕ший.
 Правда, св╕те?
Земл╕ мо╓╖ лаг╕дне лице
З цих починалось
 найсв╕тл╕ших л╕тер.
Слова у н╕м складали не роки –
В╕ки поважн╕ з почтом ╕ з роками.
Складали: хл╕б. Писали в╕д руки.
Воно найперше.
 Перше п╕сля «мами».

А з в╕стря дзв╕нко скапнуло:
Дн╕про –
I забрин╕ла хвиля солов’╖на.
Та впало в подив ╕ саме перо,
Як склалося п╕сенне: Укра╖на!
╤ вже дощ╕ блакитн╕ м╕ж рядк╕в –
Мелод╕я, далека ╕ чар╕вна.
Вже душ╕ рве з кор╕нням, рве з в╕к╕в
Та п╕сня, що сп╕ва╓ Чура╖вна.
...А пот╕м стало: кобза ╕ Кобзар,
Калина ╕ барв╕ночок хрещатий...
Гортаю найдревн╕ший
 той буквар –
╤з нього не одному починати.
З ним тихо говорити в╕ч-у-в╕ч,
Себе творить по крихт╕,
 по пилинц╕.
…Дощ╕в блакитн╕ шлейфи по трав╕
╤ золота росинка на травинц╕.
Це небо... Ця земля...
 Цей дивоцв╕т...
Х╕ба знайдеш у св╕т╕ щось р╕дн╕ше?
...А дощ зеленим пише запов╕т
Щасливим внукам,
 що прийдуть п╕зн╕ше.

ЧЕБРЕЦЬ ╤ П╤СНЯ

Галера. Н╕ч. Н╕ з╕роньки на неб╕.
Лиш душу б╕ль просв╕чу╓ до дна.
╤ щось у н╕й кричить йому,
 як леб╕дь, —
Страшн╕ у пар╕ н╕ч ╕ чужина.
Як г╕рко серце мерзне на чужин╕!
Не раз уже здавалося — к╕нець.
Та на останн╕й ниточц╕-хвилин╕
Його життя врятовував чебрець.
Чебрець йому насп╕вував ночами –
╤ снилася криниця золота,
╤ р╕дна п╕сня р╕дними словами
Загоювала спечен╕ уста.
╤ марилась далека Укра╖на,
╤, мож не мож, а, душе,
 воскресай! –
Його зц╕ляла п╕сня солов’╖на,
Та, що носив м╕ж люди Вересай.
Чебрець ╕ п╕сня — криниц╕ любов╕,
Пили д╕ди з них, п’ють тепер сини...
Козак ут╕к вклонитися Дн╕пров╕,
╤ з ним ут╕к чебрець ╕з чужини.
Усе було: ╕ курен╕ на С╕ч╕,
Галери й битви, свити й постоли...
...Хай курить пил ╕стор╕╖ у в╕ч╕,
Щоб душ╕ наш╕ — св╕тлими були!
*   *   *
Уста легенд затерпли г╕ркотою,
Стежки казок заб╕гли в н╕куди.
Не скроплен╕ живлющою водою,
Лежать мо╖ порубан╕ сади.
Заупок╕йних молитов не треба –
Ще тепл╕ зруби ╕ зола багать.
Як тоскно, Господи!
 Не спивши неба,
Сади мо╖ порубан╕ лежать...
А чи устануть?
 В чорний б╕ль закутий,
В╕дтерпне голос р╕дних солов’╖в?..
По крапл╕: Кодня... Берестечко...
 Крути... –
На почорн╕л╕ пальчики сад╕в.

ЧИТАЮЧИ МАЗЕПУ БОГДАНА ЛЕПКОГО

...А якщо переможе цар?
Так тод╕ останеться спомин боротьби,
св╕дом╕сть протесту, зерно,
котре не пропада╓ н╕коли.
Б. Лепкий, «Не вбивай»

Заграли сурми. Стрепенулись кон╕
╤ гетьманове серце — лиш на мить.
Ще спить Петро. ╤ Меншиков ще спить –
Замкнули сонце ╖х пов╕ки сонн╕.
За ними, мов за ╜ратами, Вкра╖на –
Нещасна, недержавна ╕ н╕ма.
Блукати в хащах сумн╕в╕в дарма –
Пече московським попелом ру╖на.
...А може, ненад╕йний хтось углед╕в
Цю тайну тайн, злел╕яну в ночах?
Дух Кочубея в зрад╕ не зачах...
Але пора. Руша╓мо до швед╕в!
— Ст╕й, гетьмане! Химерна ╕ лукава,
Не вам простелить доля добру путь...
Ту мр╕ю-кв╕тку москал╕ з╕мнуть,
На вас впаде розпукою Полтава!
Рве хоругви нахабний в╕тер сходу,
Гарцю╓ слава на чуж╕м кон╕...
Почув Мазепа. Зн╕чен╕й мен╕
В╕н мовив так, не стишуючи ходу:
— То Божа воля. А до Карла — мушу:
Маг╕чне св╕тло гордо╖ мети!
Моя Полтава мусить перейти
Вам через серце ╕ незрячу душу.
╤ кр╕зь ридання сиво╖ бандури
Проб’╓ться шлях —
 як пам’ять по мен╕.
╤ поведуть ваш дух мо╖ п╕сн╕
На спалений нескорений Батурин.
*   *   *
Не можеш збайдуж╕лим кроком
Пройти повз тих, що йшли навстр╕ч, —
Мурашкою недремне око
З рядка в рядок повзе всю н╕ч.
Грушевський... Рада... Дуже «Слава!»...
Ц╕лу╓ слух хм╕льне — «держава»...
А дал╕ страшно зазирнути:
А дал╕ — Крути...

ВЕЛИКДЕНЬ-33

Хрущ╕ над вишнями гудуть.
Хлопц╕ ╖дять хрущ╕в.
Книга-мемор╕ал «Голод-33», ст. 293

В очах калини — дума невесела.
Л╕хтарик слова п╕днесу до в╕ч –
У чорних рамах — тих╕ б╕л╕ села,
Берези — зам╕сть поминальних св╕ч.
╤ т╕н╕... т╕н╕... Лег╕они т╕ней,
Що хл╕бця просять. А його нема.
Безумна мат╕р валку перестр╕не,
Та вимолити крих╕тку дарма...
См╕╓ться вождь у хат╕ на портрет╕
До тих примар, страшн╕ших в╕д б╕ди.
С╕в на пороз╕ спухлий тридцять трет╕й
З╕ жмутиком п╕сно╖ лободи.
Весна. Великдень. Янголи зчорн╕л╕.
В саду хрущ╕ над вишнями гудуть.
Нема душ╕ у зболеному т╕л╕ –
Подибала в небесну каламуть.
П╕д церквою, що без хрест╕в ╕ дзвон╕в,
У св╕тлий день, що тихо споноч╕в,
Хлоп’ятко кволе на хм╕льн╕м осонн╕
╥сть з кулачка прозорого хрущ╕в.
...В очах калини — дума невесела.
Л╕хтарик слова п╕днесу до в╕ч –
В тернових в╕нцях — укра╖нськ╕ села,        
╤ б╕ль наш — зам╕сть поминальних св╕ч.

СОЛОВЕЦЬКИЙ СН╤Г

Упав на Соловки — й посолов╕в:
Невинна кров тавром пече чоло.
О, ск╕льки укра╖нських солов’╖в
Св╕й в╕чний вир╕й в тих сн╕гах знайшло!
*   *   *
По нед╕л╕ яблун╕ в╕нчались –
Аж очам бол╕ло з б╕лизни!
У село поволеньки вертались
Лег╕н╕ з в╕йни — з далечини.
«У Миколи втрата невелика», —
Ж╕ночки шептали по сел╕.
(Десь правицю загубив музика –
Чи в Криму, чи на чуж╕й земл╕).
Смерекова скрипка сумувала,
В спомин, мов у куп╕ль, прилягла.
А було — т╕ль голос подавала,
Як в танку вихрилось п╕всела.
«Все пройшло, —
 з╕тхнула скрипка нишком, —
Б╕льш не втну веселу до в╕нця...»
╤ сухим смичком, немов з╕рнички,
Чист╕ сльози витерла з лиця.

150-Л╤ТН╤Й ╤ВАН ФРАНКО

Ти, брате, любиш Русь,
Як хл╕б ╕ кусень сала....
╤ван Франко

Фанфари гучно трублять.
Ти дал╕ спиш, як спала:
На тронах т╕, що люблять
Тебе, як кусень сала.
Пусту снують розмову
Раби гроша й гонору:
У льох запертий знову
Народ, що йшов угору.
Чи ще колись ти рушиш
Волом упертим зранку?..
А чи лише обтрусиш
В╕д мол╕ вишиванку,
Посупиш брови з болю,
Та не ступнеш н╕ кроку –
Обернешся в тополю
Край шляху у ╢вропу?..

27 серпня 2006 р., Нагу╓вич╕

*   *   *

Руша╓м. В безв╕сть. В бездор╕жжя.
Десь там — дорога ╕ мета.
╤ висипа╓ться, мов зб╕жжя,
У н╕ч тривога золота.
Ми довго йтимем. З╕б’╓м ноги.
╤ там, де й ворог нас не жде,
Над пругом бито╖ дороги
Хтось тихо з╕ркою з╕йде.
Чужинськ╕ ватрища не зваблять,
Дасть Бог, приб’╓мось до коша,
╤ щоб при нас — щербата шабля
╤ непощерблена душа.
*   *   *
Золоте рамено небокраю
Рве п╕тьма — ╕ св╕т ста╓ на прю.
П╕д дашком чи╓╖сь хати скраю
Дол╕ в бурю не перестою.
Хай не буде рубчика сухого
На барв╕нком вишит╕й душ╕.
...Т╕льки не сп╕ткнись, моя дорого,
Ще н╕м упадеш на спориш╕.
*   *   *
Була Москва тод╕ ще жовторота,
А Ки╓ву й не снився «старший брат».
...Зап╕зно тих, що проклят╕ стократ.
Хапнуть за поли Золот╕ ворота.
Заброди л╕зли, не питавши броду.
Сичала зрада покрадьки: стерпи.
...Ген москалем стриножен╕ степи
Йдуть до Дн╕пра ╕ п’ють затруту воду.
*   *   *
Глумимось на р╕дних чорноземах:
Де ти, воле? Чи ╕ще жива?
...У калини — по п╕снях-поемах –
Тепла кр╕вця капле з рукава.
Гр╕м у неб╕ чортихнеться стиха:
Проп╕ка╓ блискавка плече.
Унизу Чорнобиль тяжко диха
У затилки заспаних н╕кчем.
Десь на дн╕ забутих океан╕в
Укра╖нська атлантида спить.
Безголосий клич дурних ╤ван╕в,
Ох, чи так далеко долетить...
Пиймо чарку! Хто там зве холу╓м?
Укра╖на-ненька — ще жива!
...╤, з╕гнувшись, преданно ц╕лу╓м
Дулю, що п╕дсунула Москва.
*   *   *
Дев╕з епохи: спати й жерти.
╤ не ряту╓ св╕т краса...
Святий вогонь самопожертви
Боги забрали в небеса.
Без нього ми — орда безлика
З ╓диним прагненням — гребти.
В «гуман╕тарних» черевиках
Чалапа╓мо до мети.
До нитки обберуть небавом
Сво╖ й чуж╕ зарубеж╕.
...╤ чим там думають, ц╕каво,
Висок╕ правляч╕ муж╕?
Та не один з них в каламут╕
Половить рибку золоту...
Хоч начебто уста розкут╕,
Та волю ма╓мо не ту...
Степи перевертн╕ запрудять.
╤ жах наш╕пту╓ мен╕:
«Присплять, лукав╕, ╕ в огн╕
╥╖, окраденую, збудять...»
М╤Й ЧАС
Усе таке н╕яке ╕ безлике,
Безмовне, безголосе, без’язике.
Пустеля: н╕ког╕с╕нько н╕де.
Вола╓ш в тиш╕: — Господи, Ти де?..
*   *   *
Затемнення м╕сяця — серце болить.
Затемнення сонця лиша╓ руйнац╕╖.
Та що нам робити, о Боже, коли
Настало суц╕льне затемнення нац╕╖?..

*   *   *

Невже задарма
ст╕льки серць гор╕ло...
╤ван Франко

В╕к спантеличених традиц╕й
╤ гнучкоши╖х холу╖в...
А де ж т╕ хлопц╕, що ╕з криц╕,
Що ╖м огонь в очах гор╕в?
Лежать, спресован╕, у том╕ –
╤ репресован╕, ╕ н╕...
╤, певно, не на неб╕ сьом╕м
╥х душ╕ — в ц╕ триклят╕ дн╕.
Бо чим там т╕шитися, справд╕,
Коли «добра не жди» — нема...
╤ живемо ми не по правд╕,
А якось так, мов крадькома.
То де ж ви, хлопц╕, що ╕з криц╕,
Що вам огонь в очах гор╕в?..
В╕к спантеличених традиц╕й
╤ гнучкоши╖х холу╖в.

*   *   *

«...лежача незалежн╕сть»
Микола Кагарлицький

Н╕би ╕ не дурн╕, ╕ не лежн╕,
Та б╕ди на╖лися сповна.
Дожились: «лежача» незалежн╕сть...
╤ пече (ох, як пече...) вина.
Що проспали, пром╕тингували,
Шлях великий в дебр╕ завели...
Словом, розбираючи завали,
Зремигали волю, як воли.
А тепер диву╓мося, брути,
Загубивши (чи й було...) лице:
Та невже судилось в╕чно бути
На дороз╕ Бож╕й — кам╕нцем?
Тим самим — дошкульним ╕ проклятим,
Що до кров╕ натира╓ п’яти?..
*   *   *
Ми нин╕ вс╕ — борц╕ сво╓╖
Держави, що позбулась пут.
О де ви, лицар╕ ╤де╖?
...╤ голос з-п╕д земл╕:
— Ми тут!


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ

То тихим кроком, то галопом,
То п╕д конем, то на кон╕...
Сльозиться око Конотопом:
Ах, знали ж ми ╕ дн╕ ясн╕!
Пилявц╕, Корсунь... Ох, чимало...
Гор╕ли оч╕ молод╕.
...Було усе — ╕ враз пропало,
Як с╕ль на звихрен╕й вод╕.
*   *   *
Чи будем в╕чн╕ недотепи
«На наш╕й — не сво╖й» земл╕?..
Н╕ Дорошенка, н╕ Мазепи...
А ми без духу ╖х — мал╕...
*   *   *
Довго серце каралося, босе.
По епохах, як битому шкл╕.
Лишаями сидять малороси
На пок╕рно ласкав╕й земл╕.
Крепом ноч╕ затягнутий обр╕й, —
╥м же, Боже прости, все одно.
Вигарцьовують хлопц╕ хоробр╕
Лиш в п╕дручниках та у к╕но.
Мов н╕ мору тоб╕, н╕ Гулагу,
Все забулося, — диво ╕з див, —
Наче нашу казкову одвагу
Хтось у неб╕ дверми прищемив.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 20.01.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9846

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков