Версiя для друку Обговорити в форумi

НА КОНКУРС

Мокрий до нитки, знесилений і голодний, він пробирався між темно-зеленим листям очерету. Страх і відчай все глибше закрадалися у його душу. Він не знав, що робити і куди йти, а до цього всього додався ще й нестерпний голод. Проте не здавався і зі всіх сил пробирався з темних чагарників на світло. Хотів ще хоч раз побачити яскраве проміння сонця і час від часу згадував ту мить, коли його хотіли позбутися.
У цей час із риболовлі поверталися діти. Побачивши знесиленого котика, вони підібрали маленький клубочок і принесли додому. Але батьки не зраділи цій знахідці і заборонили залишити кота у будинку.
Довго вмовляли їх діти, але ті були непохитні.
Увечері хлопці віднесли кошеня до сільського магазину, залишивши в картонній коробці з-під печива.
— А раптом хтось візьме бідолаху? — подумали вони.
Щодня навідувалися діти до маленького. Підгодовували його по черзі: хто приносив булочку, хто молоко, хто щось інше.
Так під сходами магазину котик прожив два місяці. Він підріс, став міцніший, розумніший, хитріший. Удень сидів біля магазину, чекаючи шкільну дітвору, адже його неодмінно пригощали чимось смачненьким, а вночі виходив полювати або ж засинав під світлом зоряного неба.
Одного ранку, виглядаючи дітей, котик помітив відчинені дверцята автомобіля. Звідти доносився аромат копченої риби. Злакомившись на шматочок поживи, вусатий ускочив у коробку з харчами. Бешкетник навіть не помітив, коли водій сів за кермо і виїхав у бік іншого села.
А вдома чоловік, нічого не підозрюючи, узяв коробку з рибою і поніс до будинку. Як же він здивувався, коли на нього стрибнуло розлючене кошеня. Воно дряпалося і нявчало. Чоловік узяв його на руки і зауважив, що воно дуже легеньке, неначе пух.
Незабаром повернулися діти господаря. Як же вони зраділи новому мешканцю їхньої оселі!                                                                                        
— Яку ж кличку ми йому придумаємо? — запитав батько.
— А може, Пушок? — вигукнув старший син Максим.
— Дуже влучно, він такий пухнастий, — погодився Дмитрик.
Котик ріс як на дріжджах. Був дуже активний і допитливий. Без нього не уявляли життя всі мешканці оселі. Пушкові припала до душі його нова родина, а особливо смачні частування.
Через декілька тижнів котика було просто не впізнати. Він виріс, навчився хороших манер, був ситим і задоволеним своїм життям.
Але згадка про важке дитинство залишилась. Кожного разу, коли Пушок бачив велику кількість води, він тряс своєю лапкою на знак відрази і страху.

Катерина ВЕРНЮК,
учениця 8 класу Одеської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 20.01.2012 > Тема ""Джерельце""