Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ФЕДОРА СТЕПАНОВА…
Символ╕чно-скорботно якось склалося – 15 с╕чня, у третю р╕чницю смерт╕ кримського...


«╢ ЛЮДИ, ЯК СКЕЛЯ…»
15 с╕чня минуло вже три роки в╕д то╖ траг╕чно╖ мит╕, коли перестало битися серце поета,...


ВОЛОДИМИРА БАЛУХА ЗАСУДИЛИ ДО 3 РОК╤В ╤ 7 М╤СЯЦ╤В КОЛОН╤╥
ПОРОШЕНКО - ПРО ВИРОК БАЛУХУ: ОКУПАНТИ НЕ ЗЛАМАЮТЬ УКРА╥НСЬКОГО ДУХУ


У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...


В╤Н ПРАГНУВ ЗРОБИТИ СВ╤Т КРАЩИМ
Пам’ят╕ Федора Степанова




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 27.01.2012
РОЗСТР╤ЛЯНИЙ САД

Постат╕

ДО 120-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИДАТНОГО УКРА╥НСЬКОГО ВЧЕНОГО-САД╤ВНИКА
ТА ОРГАН╤ЗАТОРА В╤ТЧИЗНЯНО╥ НАУКИ, ПРОФЕСОРА ВОЛОДИМИРА СИМИРЕНКА
(Зак╕нчення.
Поч. у № 47-49, 50-52 за 2011 р., № 1-2, 3)

З Симиренк╕вського ╕нституту та Мл╕╖всько╖ станц╕╖ кремл╕всько-козловськ╕ мародери вивезли не лише науков╕ зв╕ти, первинну документац╕ю Володимира Симиренка, ун╕кальне обладнання, р╕дк╕сн╕ прилади та м╕кроскопи, автоматичн╕ анал╕затори, але й лабораторне скло, ст╕льц╕ ╕ нав╕ть в╕дра та швабри для миття п╕длоги. У такий бандитський спос╕б кремл╕вська влада творила «самую передовую в мире мичуринскую садоводческую науку и советскую агробиологию». П╕зн╕ше депортован╕ з Укра╖ни науковц╕ розпов╕дали, що у вих╕дн╕ та святков╕ дн╕ вулиц╕ невеличкого тамбовського м╕стечка Козлова (М╕чур╕нська) кв╕тнули укра╖нськими вишиванками та барвистою укра╖нською мовою. Сам великий «преобразователь природы» нав╕ть не пискнув на захист н╕ Володимира Симиренка, н╕ укра╖нсько╖ сад╕вничо╖ науково╖ школи. У той же час в╕н оп╕кувався сво╖м наступним помпезним 80-л╕ттям, випрошуючи у кремл╕вського вождя нагород, академ╕чних звань, персонального автомоб╕ля та перейменування Козлова на свою честь.

«Дорогой Иосиф Виссарионович!
Советская власть превратила маленькое, начатое мной шестьдесят лет тому назад на жалком приусадебном участке земли дело выведения новых сортов плодово-ягодных растений и создания новых растительных организмов в огромный Всесоюзный центр промышленного плодоводства и научного растениеводства с тысячами гектаров садов, великолепными лабораториями, кабинетами, с десятками высококвалифицированных научных работников.
Советская власть и руководимая Вами партия превратили также меня из одиночки-опытника, непризнанного и осмеянного официальной наукой и чиновниками царского департамента земледелия, в руководителя и организатора опытов с сотнями тысяч растений...
Дорогой Иосиф Виссарионович! Мне уже 80 лет, но та творческая энергия, которой полны миллионы рабочих и крестьян Советского Союза, и в меня, старика, вселяет жажду жить и работать под Вашим руководством на пользу дела социалистического строительства нашего пролетарского государства.
И. Мичурин».

Оч╕куван╕ щедроти та нагороди не забарилися. 20 вересня 1934 року за розпорядженням з Кремля вся кра╖на в╕дзначала 80-р╕ччя в╕д дня народження та 60-л╕ття науково╖ д╕яльност╕ ╤. В. М╕чур╕на (до наукового стажу додали ╕ довгол╕тню роботу телеграф╕стом зал╕зниц╕). Безумовно, юв╕ляра прив╕тав ╕ «батько вс╕х народ╕в».
У той час як «творець» радянсько╖ б╕олог╕╖ ╕ кремл╕вський лизоблюд осв╕дчувався у палкому коханн╕ до тирана, професор Володимир Симиренко завершував перший р╕к свого «перевиховання» у режимному концтабор╕.
Видатного ученого звинуватили не у протид╕╖ м╕чур╕нськ╕й псевдонауц╕ ╕ не у теоретичних розб╕жностях з М╕чур╕ним у методах селекц╕╖. Досв╕дчен╕ кати та провокатори сфабрикували справу про потужну п╕дп╕льну антирадянську орган╕зац╕ю, яка ставила за мету протид╕яти колектив╕зац╕╖ с╕льського господарства ╕ мала нам╕р повалити радянську владу в Укра╖н╕.
У Симиренк╕вськ╕й справ╕, як засв╕дчують в╕дкрит╕ в роки незалежност╕ Укра╖ни арх╕вн╕ матер╕али, в 1933 роц╕ проходили десятки тисяч учених-агроном╕в, ветеринар╕в, ╕нженер╕в та простих колгоспник╕в. Вельми авторитетний не лише серед науковц╕в, викладач╕в та студент╕в вищих ╕ середн╕х навчальних заклад╕в ╕ виробничник╕в професор Володимир Симиренко був ╕деальною ф╕гурою для створеного з нього «кер╕вника злочинно╖ шк╕дницько╖ антирадянсько╖ орган╕зац╕╖». В Укра╖н╕ процес над шк╕дницькою орган╕зац╕╓ю у с╕льському господарств╕ за масштабами та руйн╕вними насл╕дками був другим п╕сля в╕домого процесу над вигаданим енкаведистами «Союзом визволення Укра╖ни» п╕д кер╕вництвом Серг╕я ╢фремова.
П╕сля десятим╕сячного перебування у камер╕ смертник╕в, жахливих допит╕в та катувань ╕ тортур Володимира Симиренка за в╕дсутн╕стю складу злочину наприк╕нц╕ 1933 року не стратили, а смертну кару зам╕нили десятил╕тн╕м ув’язненням в Херсонськ╕й виправно-трудов╕й колон╕╖. Упродовж трьох рок╕в учений з╕ св╕товим ╕м’ям, окраса та горд╕сть укра╖нсько╖ науки працював у ц╕й колон╕╖ рядовим агрономом. А його дружина й малол╕тн╕ д╕ти в цей час понев╕рялися по вс╕й Укра╖н╕.
Незважаючи на вс╕ляк╕ приниження та знущання в╕д охорони ╕ начальства, Володимир Симиренко досить сумл╕нно ставився до сво╖х агроном╕чних обов’язк╕в ╕ здобув прихильн╕сть м╕сцевого начальства. Мабуть, воно ╕ порадило йому звернутися до прокуратури з проханням про помилування.
Невдовз╕ його клопотання задовольнили ╕ зв╕льнили з колон╕╖. Спод╕ваючись на п╕дтримку московських друз╕в та особисто академ╕ка Миколи Вавилова, Володимир Симиренко з Херсона в╕дбува╓ до Москви. На Курському вокзал╕ його знову заарештовують. На Луб’янц╕ енкаведисти розпочинають нов╕ сл╕дч╕ д╕╖ ╕ нов╕ тортури. Але й московськ╕ сл╕дч╕ у справ╕ Володимира Симиренка не знайшли складу злочину. Проте злочинна енкаведистська система вже не могла випустити жертву з╕ сво╖х лабет. Професора В. Симиренка висилають до м╕стечка Обоян╕ п╕д Курськом.
П╕д його кер╕вництвом у радгосп╕ заклада╓ться величезний масив промислового саду. Частина насаджень тих рок╕в збереглася й донин╕. Територ╕альна близьк╕сть професора Володимира Симиренка до м╕чур╕нсько╖ вотчини у Козлов╕ не влаштовували його ортодоксальних опонент╕в. Адже усп╕шна д╕яльн╕сть Володимира Симиренка в Обоян╕ була загрозливою для ц╕╓╖ злочинно╖ згра╖. Нема╓ сумн╕в╕в у тому, що ╕ трет╕й, фатальний для видатного ученого, арешт в╕дбувся не без ╖╖ участ╕.
На загальносоюзн╕й хвил╕ посилення репрес╕й, яка знову прокотилася по кра╖н╕, 3 березня 1938 року професора Володимира Симиренка заарештовують втрет╓. Його знову звинуватили в антирадянськ╕й, шк╕дницьк╕й д╕яльност╕. ╤ п╕сля нових допит╕в ╕ тортур, вибивання з╕знань ув’язнили в Курську. Зв╕дси в╕н уже не повернеться на волю. У н╕ч з 17 на 18 вересня його з тисячами ╕нших арештант╕в в╕дправлять до розстр╕льно╖ зони в урочищ╕ Солянка п╕д Курськом. До свого 47-л╕ття видатний учений не дожив к╕лька м╕сяц╕в.
В╕н завершив св╕й земний шлях у братськ╕й могил╕ п╕д Курськом. Щоноч╕ упродовж 1937-1938 рок╕в там розстр╕лювали по к╕лька тисяч арештант╕в – «ворог╕в народу».
Делегац╕я Черкащини в╕дв╕дала Курськ, урочище Солянка ╕ м╕сцевий плодорозсадницький радгосп невдовз╕ п╕сля 70-л╕ття в╕д дня загибел╕ професора Володимира Симиренка. В Обоян╕ на м╕сц╕ будинку, в якому в╕н жив п╕д час заслання, ми встановили мемор╕альну дошку, вклонилися симиренк╕вському саду, а на одн╕й ╕з братських могил поклали кв╕ти з Укра╖ни та взяли землю для ритуального перепоховання праху вченого на Батьк╕вщин╕, на родинному цвинтар╕ Симиренк╕всько╖ Свято-Тро╖цько╖ церкви на Платонов╕м хутор╕. Привезли з Курщини ╕ тенд╕тний саджанець горобини, яку посадили п╕д в╕кном батьк╕всько╖ хати.
У так зван╕й Симиренк╕вськ╕й справ╕ упродовж 1933-1938 рок╕в арештували к╕лька тисяч н╕ в чому не винних людей, у тому числ╕ майже весь цв╕т тогочасно╖ сад╕вничо╖ науки. Знекровлення ╖╖ було таким масштабним, що на Мл╕╖вськ╕й досл╕дн╕й станц╕╖ та у Ки╖вському ╕нститут╕ сад╕вництва, який був позбавлений статуcу Всесоюзного, залишився лише техн╕чний персонал та низка донощик╕в.
Славетний Симиренк╕вський ╕нститут сад╕вництва у Ки╓в╕, який вже за три роки став пров╕дною науковою складовою кра╖ни, м╕чур╕нц╕ перетворили у занедбану пров╕нц╕йну контору. Кафедри плод╕вництва збереглися лише у к╕лькох вищих навчальних  закладах Укра╖ни. Упродовж 30-50-х рок╕в минулого стол╕ття головним завданням наукових кафедр та вс╕х червоних директор╕в досл╕дних установ стала бездумна й схоластична пропаганда м╕чур╕нсько╖ агроб╕олог╕╖, волюнтаристське запровадження м╕чур╕нсько╖ методолог╕╖, недолугих м╕чур╕нських сорт╕в та «викор╕нення симиренк╕вщини». Останн╕ слова в лексикон╕ ╕деолог╕чних функц╕онер╕в та лженаукових чиновник╕в стали такими ж лайливими, як «мендел╕зм, вейсман╕зм, морган╕зм, генетика та к╕бернетика». 
П╕сля розгрому Симиренк╕всько╖ науково╖ школи головна сад╕внича республ╕ка – Укра╖на була позбавлена права захисту не лише докторських, але й кандидатських дисертац╕й. Вчен╕ ступен╕ укра╖нськ╕ науковц╕ змушен╕ були здобувати переважно у Москв╕, Лен╕нград╕, М╕чур╕нську, Кишинев╕, у Середн╕й Аз╕╖ та у республ╕ках Закавказзя. Не видавалися в Укра╖н╕ також ╕ сад╕внич╕ часописи.
Ненависть б╕льшовицького режиму до Симиренка та до виплекано╖ ним ун╕кально╖ укра╖нсько╖ сад╕вничо╖ школи була такою лютою ╕ затятою, що влада та запопадлив╕ чиновники в╕д науки репресували не лише ╖хню творчу спадщину, сплюндрували садибу, родинну Свято-Тро╖цьку церкву та Симиренк╕вський цвинтар, але й перейменували уславлений сорт яблун╕ Ренет Симиренка, назвавши його Зеленкою Вуда. Ця принизлива для Симиренк╕в та укра╖нського сад╕вництва ╕ безглузда з науково╖ точки зору назва не прижилася н╕ в помолог╕чн╕й л╕тератур╕, н╕ в людськ╕й пам’ят╕.
Р╕д Симиренк╕в по чолов╕ч╕й л╕н╕╖ б╕льшовики знищили вщент. Дружин╕ та двом д╕тям професора Володимира Симиренка у 1944 роц╕ вдалося вирватися ╕з стал╕нського гетто. П╕сля тривалих понев╕рянь ╢вропою вони врешт╕-решт ви╖хали до Канади, де знайшли свою другу Батьк╕вщину. Олесь Симиренко став в╕домим ученим-сов╓тологом, був професором к╕лькох ун╕верситет╕в, дочка Тетяна тривалий час працювала у зовн╕шньоеконом╕чних в╕домствах Канади. Внучка Наталя – знаний у св╕т╕ фах╕вець з б╕олог╕╖ та генно╖ ╕нженер╕╖.
Процес деградац╕╖ в╕тчизняного сад╕вництва та сад╕вничо╖ науки, який розпочався з арешту професора Володимира Симиренка та знищення укра╖нсько╖ школи, довершила Друга св╕това в╕йна. У ╖╖ горнил╕ загинули м╕льйони укра╖нських сад╕вник╕в та сотн╕ тисяч промислових насаджень. Вже у пово╓нн╕ роки стал╕нський закон про оподаткування плодових дерев у селянських садибах довершив плюндрування укра╖нського села та остаточне знищення останнього сад╕вничого рубежу Укра╖ни. Це був другий, найб╕льш глибинний, системний та довготривалий пер╕од нищення та занепаду як промислового, так ╕ селянського сад╕вництва Укра╖ни.
У розстр╕льному стан╕ ця важлива галузь економ╕ки нашо╖ держави перебувала до 60-70-х рок╕в минулого стол╕ття. Мабуть, самим Господом Богом було визначено, щоб в╕дродження укра╖нського сад╕вництва розпочалося з реаб╕л╕тац╕╖ Симиренк╕в ╕ повернення в╕тчизняно╖ науки до Симиренк╕вських виток╕в. Два посмертних видання фундаментально╖ науково╖ прац╕ Л. П. Симиренка —  тритомно╖ «Помолог╕╖», зд╕йснено на початку 60-х та 70-х рок╕в минулого стол╕ття. Ц╕ видання поклали край поширенню м╕чур╕нсько╖ схоластики у сад╕внич╕й науц╕ кра╖ни. В 60-т╕ роки розпочалася важка, коп╕тка ╕ довготривала робота з в╕дродження в╕тчизняного сад╕вництва. Пол╕тична сила, яка вщент знищила сад╕вничу галузь та Симиренк╕вську наукову школу п╕д тиском економ╕чних ╕ соц╕альних потреб, змушена була взятися за ╖хн╓ в╕дродження. Упродовж 60-70-х рок╕в в Укра╖н╕ було видано ц╕лу низку урядових постанов, присвячених розвитку сад╕вництва, неодноразово це питання обговорювалося на парт╕йних з’╖здах та обласних ╕ районних  конференц╕ях. В Укра╖н╕ проводились Всесоюзн╕ та Всеукра╖нськ╕ науков╕ конференц╕╖ з питань розвитку сад╕вництва. Влада змушена була повернутися до наукових розробок Симиренк╕всько╖ науково╖ школи щодо зонального породно-сортового районування плодових культур. Не посилаючись на першоджерела та автор╕в, повернулися ╕ до Симиренк╕всько╖ ╕де╖ з визначення оптимальних для сад╕вництва природно-кл╕матичних зон та формування центр╕в промислового плод╕вництва.
Укра╖на покрилася мережею потужних сад╕вничих господарств не лише в Криму, але й на П╕вдн╕ Укра╖ни, у Придн╕пров’╖, Под╕лл╕, Ки╖вщин╕, на Буковин╕ та Закарпатт╕. Укра╖на поступово в╕дновлювала статус найпотужн╕шо╖ сад╕вничо╖ республ╕ки кра╖ни.
На жаль, цей процес призупинився п╕сля 1991 року, коли Укра╖на втратила традиц╕йн╕ ринки збуту та економ╕чну мотивац╕ю розвитку сад╕вничо╖ галуз╕. Недалекоглядна пол╕тика приватизац╕╖ у с╕льському господарств╕ спричинила широкомасштабне нищення сад╕вничо╖ галуз╕ та ╖╖ ц╕лковитий занепад. У б╕льшост╕ сад╕вничих областей Укра╖ни площа промислових насаджень зменшилася в 3-4 рази. Катастроф╕чно скоротилось ╕ валове виробництво садовини. Вже двадцять рок╕в посп╕ль Укра╖на, аби задовольнити потреби внутр╕шнього ринку, змушена завозити садовину з усього св╕ту, нав╕ть ╕з Австрал╕╖, Ново╖ Зеланд╕╖, Молдови, ╤зра╖лю та Польщ╕.
Короткочасне п╕днесення сад╕вничо╖ галуз╕ в Укра╖н╕, яке спостер╕галося п╕сля реаб╕л╕тац╕╖ Симиренк╕всько╖ науково╖ школи, завершилося вже в перш╕ роки п╕сля розпаду Союзу. З того часу воно перебува╓ у трет╕й розстр╕льн╕й фаз╕. Нов╕тн╕ реформатори без в╕дпов╕дних знань, досв╕ду, а головне, без морал╕, чест╕ та сов╕ст╕, осл╕плен╕ ще не прихватизованою академ╕чною землею та майном наукових установ, на наших очах довершують руйнац╕ю сад╕вничо╖ галуз╕ та науки. Сьогодн╕ фактично л╕кв╕ду╓ться опрацьований Симиренк╕вською науковою школою галузевий принцип управл╕ння сад╕вничою наукою. Нов╕тн╕ реформатори скорочують мережу наукових установ. Як не парадоксально, але нав╕ть у такому древньому ╕сторичному сад╕вничому рег╕он╕, як Крим напередодн╕ свого славетного стор╕чного юв╕лею закрива╓ться перша в колишн╕й Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ Кримська (Салгирська) досл╕дна станц╕я сад╕вництва. Не менш вт╕шна ситуац╕я склада╓ться ╕ по вс╕й Укра╖н╕.
Л╕кв╕довано ╕ створений на початку 70-х рок╕в минулого стол╕ття ╤нститут зрошуваного сад╕вництва у Мел╕топол╕. П╕д гаслами оптим╕зац╕╖ сад╕вничо╖ галуз╕ закрива╓ться ц╕ла низка рег╕ональних досл╕дних установ. Тож, чи виживе сад╕внича галузь ╕ укра╖нська сад╕внича наука п╕сля цього злочинного, розстр╕льного реформування?

Петро ВОЛЬВАЧ, академ╕к УЕАН,
д╕йсний член НТШ, заслужений д╕яч науки ╕ техн╕ки АР Крим, симиренкознавець

Микола Ковальчук та Петро Вольвач б╕ля мемор╕ального знака на братськ╕й могил╕ в урочищ╕ Солянка п╕д Курськом, у як╕й похований професор Володимир Симиренко. 2009 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9867

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков