Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

Бувають моменти, коли ми виходимо за межі дозволеного (чи то людьми, чи то Господом), і доля робить нам «зауваження» у вигляді якихось негараздів чи важкої хвороби. Знаю людину, яка після операції з необнадійливими наслідками прийшла до церкви. Вона почала ревно постувати й відправляти всі церковні обряди, і хвороба відступила. Але у той же час за довгі роки вона жодного разу не навідала свою майже сторічну свекруху, з якою, в принципі, ніколи не мала конфліктів, не порадила й чоловікові провідати його матір, навіть на телефонні дзвінки не відповідала, зосереджена тільки на собі.
Буває й по-іншому: людина з доброю небайдужою душею нехтує церковними канонами. І не те, щоб навмисне, просто не вистачає на все ні часу, ні грошей (значно легше поснідати шматком ковбаси, ніж мудрувати над пісним і дуже коштовним взимку раціоном).
Перша мислить так: я перед Богом чиста, решта мене не стосується. А інша: я намагаюся жити за Христовими заповідями, і чи велика різниця, що у мене було на сніданок? То хто ж з них ближчий до Бога? Про це і не тільки — мої роздуми у святий день Богоявлення та Хрещення Ісуса Христа. Чому — зараз розповім.
19 січня, Водохреще — одне з найпопулярніших у народі свят, яке завершує зимовий цикл. Святу воду, що наділена цілющими властивостями, має вдома чи не кожен українець. Ще б пак! Ліки, які не коштують ні копійки! Більшість знає і про те, звідки походить це диво.
У 30-річному віці Ісус Христос прийшов на ріку Йордан і звернувся до Іоанна Хрестителя, аби той його похрестив. Під час хрещення відкрилося небо, звідки на Господа опустився Святий Дух у вигляді голуба і пролунав голос Бога-отця: «Це є син мій улюблений». Таким чином людям явилася уся Трійця, і цю подію було названо Богоявленням. З того часу хрещенська вода, в яку занурювався Ісус Христос, набула чудодійних властивостей, а після здійснення певних церковних обрядів вона може зберігатися скільки завгодно і не псуватися. Цей факт і є дуже важливим аргументом для більшості.
У храмі св. князів Володимира та Ольги УПЦ КП, що в Сімферополі, освячення води відбувалося і напередодні (це передбачають канони), і в сам день Водохреща. Після святкового богослужіння єпископ Сімферопольський і Кримський Климент розповів парафіянам про сутність і значення нинішнього свята.
— Іоанн Предтеча жив у пустелі неподалік Мертвого моря. Християнство тоді ще не було популярним, але знаходило все нових і нових прибічників. Усі вони проповідували покаяння і очищення від гріхів як зовнішнє, так і внутрішнє. Часткою цього процесу було обмивання. А після хрещення людина ставала безгрішною. Раніше вважалося, що хрещення треба приймати свідомо, в зрілому віці, готуючись до нього 40 днів, і його здійснювали на Різдво та Пасху. А пізніше зважили, що недарма сказав апостол: «Будьте, як діти!» А Господь говорив: «Пустіть до мене дітей, бо їхнє царство небесне». Тож і почали долучати до віри ще несвідомих малят, не зіпсованих світом. Під час Богоявлення Господь явив себе людям, сподіваючись, що вони відмовляться від порочного життя. Бо від народження людина свята, але впадає в спокусу.
А далі я мала нагоду спостерігати підтвердження слів священика щодо спокуси. Перед хресною ходою та урочистим освяченням води біля церкви люди кинулися за вже освяченою водою, що була в храмі. Вода скоро скінчилася. Розпочалася метушня. Присутні поділилися на «наших» і «зайвих» — це ті, які не були на службі. Пошуки святої води і бажання швидше нею розжитися супроводжувалися зовсім не церковною термінологією. Якась жінка крутила пальцем біля скроні, показуючи на молодого чоловіка, котрий наповнював водою одразу кілька ємкостей, виправдовуючись, що це для сусідських бабусь. І про священика та обряд окроплення водою ця жінка говорила зовсім нечемно, так і не усвідомивши, що свячена вода — це не бальзам Бітнера чи заспокійлива мікстура, від яких слід очікувати дій, описаних в інструкції. І такою ця особа була не одна. В черзі за водою не помічали ні зовсім старих, ні хворих, ні зігнутих у три погибелі.
Бо ця вода — «для зцілення душі і тіла», «ради життя вічного», «щоб стали спадкоємцями Царства небесного». Такими словами супроводжував обряд її освячення владика Климент. А «святі, але введені у спокусу» люди не усвідомлювали, що на допомогу від неї можна очікувати, лише враховуючи особистість людини, глибину її віри та спосіб життя. Бо вищі сили до «співпраці» не примусити. А Господу відомо про нас усе. Не думаю, щоб йому подобались люди з кам’яними серцями, хоча він кожному дає шанс.
Кілька років тому я готувала до друку дуже непростий матеріал — про жінку, яка наклала на себе руки за підозрілих і неоднозначних обставин. Я проводила щось схоже на власне розслідування і схаменулася лише тоді, коли дочка загиблої запитала, чи не боюся я за своє життя, бо особисто вона заглиблюватися в цю справу остерігається, і одразу ж поїхала на курорт. Це було на початку лютого, коли — мороз і суцільна ніч. Моє розслідування зайшло в глухий кут, і я сказала собі: «Досить. Мертві все одно не оживають». А коли, з наміром припинити розслідування, вже остання з редакції зачиняла двері, майже на порозі побачила… хрестик. Чий він був і як сюди потрапив — невідомо, бо наша редакція в кінці коридору і відвідувачів у таку пору року обмаль. Та й ніхто його потім не шукав. Тож сприйняла це як Боже знамення — не здаватися.
Думаю, проаналізувавши своє життя, ви теж чимало пригадаєте в ньому незвичайного. А ось постувати у мене не вистачає волі. Можливо, тому свячена вода мені й не допомагає. Поки що не допомагала… До речі, відомі випадки, коли, набравши 19 січня неосвяченої води і не знаючи про це, люди використовували її як свячену. При цьому вона теж довго не псувалася. Тож кожному — по його вірі і заслугах перед Богом, а не за його потребами.

Тамара СОЛОВЕЙ
Фото О. Носаненка
*   *   *

Цієї водохресної пори єпископ Сімферопольський і Кримський Климент завітав до «Кримської світлиці»  й окропив свяченою водою наші редакційні приміщення, щоб і сліду не залишилося від тієї нечисті, що колись намагалася захопити газету. І ту кімнату, якою редакції поки що довелося поступитися, — також. От як повернемо і відродимо у ній з Божою поміччю наше «Джерельце» — згадаємо про чудодійну силу свяченої води!

***

Віфлеємський вогонь миру прибув цього року до Севастополя з допомогою місцевих пластунів. Вони передали вогонь прихожанам римо-католицької церкви. Приймали Віфлеємський вогонь отець севастопольської УГКЦ Микола Квич та отець місцевої громади римо-католиків Ян, які відслужили Службу Божу та благословили Віфлеємський вогонь миру, щоб далі передавати його всім прихожанам і громаді міста. Старша пластунка прихильниця Євгенія Атрохова і пластова сеньора Богдана Процак організували передачу Віфлеємського вогню прихожанам та мешканцям міста, яким пластун Микола Яриновський розповів історію Віфлеємського вогню та заспівав про нього пісню.
Зіна БЕЛАНЮК, голова станичної пластової старшини Севастополя

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема "Душі криниця"