Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У РОС╤╥ В╤ДХИЛИЛИ СКАРГУ SIEMENS ЩОДО ЙОГО ТУРБ╤Н У КРИМУ
Верховний суд РФ в╕дмовився розглядати касац╕ю н╕мецького концерну Siemens ╕ його доч╕рньо╖...


У ЕСТОН╤╥ ВИСУНУЛИ П╤ДОЗРИ П'ЯТИ ТУРФ╤РМАМ ЗА ПРОДАЖ ПУТ╤ВОК ДО КРИМУ
Естонськ╕ турф╕рми роками продавали пут╕вки до Криму, ╕гноруючи ╓вропейський закон.


ТРАГЕД╤Я В КЕРЧ╤: ПОВНУ В╤ДПОВ╤ДАЛЬН╤СТЬ НЕСУТЬ ОКУПАНТИ
17 жовтня учень Керченського пол╕техн╕чного коледжу Владислав Росляков влаштував вибух ╕ в╕дкрив...


П╤СЛЯ ТАКИХ «ГЕРО╥В РОС╤╥» - ЧАС В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ЗВАННЯ «ГЕРОЙ УКРА╥НИ»
Це не лише принизлива для кра╖ни калька, серед наявних Геро╖в Укра╖ни ╓ не лише Геро╖ Небесно╖...


«СПРАВЖН╤Й ТЕРАКТ. ЯК ЦЕ НАЛЕЖИТЬ. ЯК В БЕСЛАН╤»
Жахлив╕ под╕╖, що в╕дбулися два дн╕ тому в Керч╕, сколихнули не лише Крим. Болем в╕ддалися вони й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 27.01.2012
ЗАЛ╤ЗНИЙ ПАЙ

Проза життя

НОВЕЛА

Минуло вже три роки, як спочив у Боз╕ колгосп. В╕д╕йшов неспод╕вано, без гамиська. Н╕хто не калатав у дзвони, не голосив п╕д конторою... Наче його зроду не було. Одне — землю розмежували, та лиш на папер╕.
Згодом потяглися у село вс╕ляк╕ спритники. Обс╕ли його зус╕б╕ч, мов блохи, кожному мешканцев╕ об╕цяючи золот╕ гори.
Д╕йшла черга ╕ до Галушково╖ Оксюти. Одного дня почула: хтось шарпа╓ хв╕ртку.
 «Кого нечиста сила несе?» — м╕ркувала. Взяла бука ╕ вийшла з хати.
— Чого дражниш мого Рекса? — запитала в куцого чолов╕чка, що термосив хв╕ртку.
А той в╕дразу почав малювати баб╕ вигоду, якщо вона в╕ддасть йому пай в оренду.
Оксюта слухала й усм╕халася: «Диви, як замовля╓ зуби! Гуде, немов джмелик».
— Будете мати гарний зиск, т╕льки в╕ддайте мен╕ св╕й сертиф╕кат. ╤й-бо, — божився той, — зберу врожай ╕ п╕д самий пор╕г завезу та скину п’ять центнер╕в зб╕жжя. Згода?
— Н╕! — хитала головою Оксюта. — Мало щось об╕ця╓ш.
— Тод╕ накину п’ятдесят к╕лограм╕в соняшникового нас╕ння. Будете взимку сид╕ти на лежанц╕ й лускати.
— Чим? — показала Оксюта беззубий писок.
— А кутн╕ ваш╕ ще ого-го! — хитро примружив око чолов╕чок, вметивши у бабиному рот╕ к╕лька пеньк╕в.
Оксюта не п╕ддавалася, а в╕н сво╓ гнув, напирав:
— Пшеничка сама проситиметься змолоти. Чи вже зовс╕м не ╖сте хл╕ба? Вс╕ дають по три, я — п’ять, бо сам с╕льський, знаю: як ╓ в хат╕ борошно, то й не переводяться вареники й галушки. Будете жити, немов у раю.
— Чолов╕че! Шукай де╕нде соб╕ безголових, а мене з пантелику не збивай. Мен╕ ще Микита об╕цяв: будеш жити при комун╕зм╕ на горохов╕м хл╕б╕. Таки мусила його ╖сти.
Що мала робити? Досто╖шся б╕ля ятки, в╕зьмеш хл╕бину ╕ несеш додому. Доки теплий — н╕чого. Як вистигне — мов глина. Невдовз╕ загрим╕в Микита, сл╕дом ╕ комун╕зм пропав.
— Я вам, т╕тко, про д╕ло, а ви мен╕ зуби забалаку╓те.
— Не перебаранчай, може, колись згодиться. П╕сля Микити — Льонька, теж об╕цяв молочн╕ р╕ки ╕ кис╕льн╕ береги.
Я нав╕ть сама Фосу-р╕чку пасла очима. Видко, розраховував на таких, а насправд╕ — цього не могло бути. Отож не заманюй. Тоб╕, аби вхопити мого пап╕рця. Н╕! Не в╕ддам паю.
Якби тутешн╕й узявся за справу! Ти — чужий ╕ хитрий. Не просто ж товчешся вже годину п╕д мо╖ми вор╕тьми.
— Таке скажете...
— Кажу, бо видко пана по халявах. ╤ди соб╕.
Спритник подався, а Оксюта м╕ркувала: «До кого той пай прилаштувати? Оно агроном ╕з тестем нам╕рю╓ться щось... Та боюсь його. Якийсь загребущий. Ос╕в у сел╕ недавно, але встиг чимало всього перетягти на сво╓ об╕йстя.
Набув надурняк колгоспного грузовика, присус╕див до нього службового мотоцикла. В╕д╕рвав найкращий шмат земл╕. Спаював сво╓, ж╕нчине, тестя ╕ тещ╕, р╕дн╕ — вхопив п╕вполя. Ниньки п╕дбива╓ д╕лити майно. Що вже д╕лити?
Худоба щезла. Гараж здим╕в. Залишилася тракторна бригада та поруч майстерня з начинням. С╕льрада стриму╓ охочих до самоволки-розпайовки, бо як той комбайн чи трактор под╕лити? На вс╕х не вистачить...»
Баба Оксюта вс╕лася з об╕ду на лавц╕ за вор╕тьми ╕ дал╕ гризла свою душу тим па╓м. Вулиця була порожня. З╕бралася, було, йти до хати, коли це в╕д колбуду затарахкот╕в мотоцикл, обдав порохами ╕ гайнув дал╕.
 «Куди ж це погналися агроном ╕з тестем? Н╕би на пожежу. Хоча дзв╕н мовчить, н╕хто н╕где не ╜валту╓».
Та неспод╕вано бамкнуло. Вулиця ожила. Баба скумекала: «Видко, суне б╕да».
— Куди женешся, як нав╕жений? Наче ж не горить? — запитала Оксюта Якима-тракториста.
— У бригаду б╕жу, за сво╖м зал╕зним па╓м, — сказав ╕ подався дал╕.
 «Божечку! Що ко╖ться на б╕лому св╕т╕! Он куди полет╕ли агроном ╕з тестем! Плювали вони на с╕льраду. Ото вже сьогодн╕ нагр╕ють руки...»
Оксюта зачинила хв╕ртку на защ╕пку, пошкандибала й соб╕ на бригаду.
Т╕льки-но прогуркот╕в новим «Б╕лорусом» агроном, як за ним на комбайн╕ по╖хав його тесть.
 «О! Вже прихопили. Ц╕ з вогню в╕зьмуть. Обо╓ зажабист╕».
Сторож, як завид╕в, було, що агроном ╕з тестем хапають техн╕ку, заступив ╖м дорогу.
— Головиха заборонила.
Хлопи в╕д╕пхнули його.
— Зна╓ш, де я бачив ╖╖?
— Кого?
— Твою головиху.
— Де?
— Х╕ба не вкумекав?..
— Овва, як прядеш! Та хапати громадське не дам, — ╕ поб╕г у конторку за одностволкою. Там його ╕ зачинили, а двер╕ п╕дперли зал╕зною рамою.
— Хай не рипа╓ться, бо наробить б╕ди, — потирав руки тесть. — Який заводити комбайн?
— Отой, що посередин╕. В╕н ще н╕чого. А т╕ два, що збоку, — р╕ща. Тату, д╓йствуйте, я заходюся б╕ля тракторця, допоки голота не наб╕гла.
Техн╕ка не заводилася. Хтось передбачливо позливав ╕з бак╕в пальне.
У сел╕ знову бамкнув дзв╕н. Тесть вилаявся, зять кувалдою збив колодку на цистерн╕.
— Тату! Не ст╕йте! Бер╕ть в╕дра ╕ хутко нос╕ть! Ма╓мо встигнути.
Доки перш╕ доб╕гли, вони вже ви╖хали з бригади. Зам╕сть того, щоби зупинити злод╕╖в, люди сам╕ кинулися до зал╕за. Рвали колодки, носили солярку. Нав╕ть кран не закривали, щоб не гаяти часу.
З’явилася голова с╕льради.
— Люди добр╕! Зупин╕ться!
Де там! Н╕хто нав╕ть оком не мигнув у ╖╖ б╕к.
Роз╕брали все, що гуд╕ло ╕ котилося. Взялися за огорожу. Коли вона впала — перейшли до майстерн╕. З╕рвали з п╕дмурка станок ╕ потягли к╕ньми. Розкривали дах, рунтували стропила, балки. Витягували в╕кна, зн╕мали двер╕. Усе село — наче на торговиц╕. Лише не торгують, не б’ють долонею об долоню, не л╕чать грош╕, а хапають зал╕зяччя — ╕ хто вулицею, а хто поза городами б╕гцем, бо ще раз треба повернутися.
Агроном ╕ тесть довго не барилися — вигулькнули знову.
— Зятю, а кран-балку що — залишимо? Катни по автоген, а я тут попантрую.
Сторож бачив: шматують бригаду, наче вовки худобу, та як м╕г завадити? С╕рко теж не знав, що робити. Такого юрмиська на сво╓му собачому в╕ку ще не бачив, б╕гав ╕ скавулив. Хот╕в заховатися у буд╕, та ╖╖ теж хтось поцупив.
Баба Оксюта добилася по св╕й пай останньою. Н╕де вже н╕кого не було, лише на п╕ддашш╕ майстерн╕ агроном╕в тесть шматував кран-балку, а навколо нипав причумлений сторож. Коли в╕дтягли раму ╕ зняли двер╕ в конторц╕, вибрався надв╕р.
Баба Оксюта вдарила руками в поли.
— Де м╕й пай? А мого тата? В╕н сорок рок╕в не злазив ╕з трактора, — ╕ зайшлася плачем.
Агроном╕в тесть розкраяв балку, вона гепнула, аж застогнала земля, ╕ гукнув зверху:
— Бабо! Не ╜валтуйте й не рв╕ть свою душу. Он ваш пай, б╕ля вас вертить хвостом. Бер╕ть С╕рка.
— Хай би тебе напасть взяла! Чуже все одно вил╕зе боком. Отямитеся, та буде п╕зно.
Тесть лише рукою махнув: хай соб╕ баба провадить, що з не╖ в╕зьмеш?
Оксюта покликала С╕рка:
— Ход╕мо зв╕дси. У мене теж, як ╕ в тебе, доля — собача...
Б╕да таки не забарилася. Якраз серед жнив на комбайн╕ застукот╕в двигун. Треба зн╕мати. А чим? Агроном╕в тесть подався до л╕су, вирубав три струнких грабчуки, змайстрував триногу. До чубка прилаштував ╕ржаву тальку. Обперезав дротами двигуна ╕ п╕д╕гнав трактора. Прив’язав його тросом, як налигачем, до комбайна.
— П╕дважуй ломом, — наставляв зятя, — а я буду потихеньку в╕д’╖жджати вперед. Тод╕ опустимо двигуна на землю.
— Гаразд.
Тесть — б╕гцем до каб╕ни. Газонув, та щось за╖ло в коробц╕. Комбайном шарпнуло, мотором хитнуло, деревина не витримала — тр╕снула ╕ вдарила зятя по голов╕. В╕н упав, а згори на нього гепнувся двигун. П╕дб╕г тесть, та було вже п╕зно...

Геннад╕й ЩИПК╤ВСЬКИЙ
м. Одеса

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9875

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков